Методи визначення цін на підприємстві

         Варіант 3.

  Реферат на тему «Методи визначення цін на підприємстві».

        Питання

  1. Податки, що входять до складу ціни, та їх характеристика.

  2. Стратегії цін на товари залежно від якості виробу.

  3. Види цін на продукцію легкої промисловості.

      Методи визначення цін на підприємстві.

   Підприємство – це основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство – самостійний господарчий уставний суб’єкт, котрий має право юридичного лиця і здійснює виробничу та комерційну діяльність з метою отримання прибутку.

    Поняття ціни як економічної категорії.

Кожен суб’єкт господарювання, який присутній на конкретному ринку, серед інших ознак своєї присутності має визначити чи не найголовнішу – ціну свого товару або послуги. Споживач, здійснюючи свій вибір, безумовно буде порівнювати ціни різних продавців. Вага цього показника серед інших факторів, які впливають на вибір покупця, залежить від багатьох умов, -- групи товарів, категорії споживачів, але без сумніву ціна є ключовим елементом у збутовій політиці будь якого продавця.

  Зважаючи на таку виключну роль ціни, для продавця постає потреба у пошуку оптимального підходу для визначення рівня ціни на послуги, які пропонуються для продажу на ринку. Використовуючи економічно обґрунтовані підходи та методи при визначенні ціни, продавець буде мати змогу впроваджувати таку гнучку збутову політику, яка направлена на отримання максимального сукупного прибутку.

   Для того, щоб повноважені особи могли приймати адекватні управлінські рішення щодо цінової політики, як частини маркетингової політики на підприємстві, таким  особам потрібна інформація для визначення бази ціни послуг або товарів, які пропонуються ринку.

   За визначенням, яке наведено у економічній енциклопедії, ціна – це сума коштів, які сплачує покупець за товар, який він придбаває, який представлений у вигляді продукту або послуги. Ціна виступає грошовим виразом вартості товару. Ціна представляє собою економічну категорію, що визначає суму грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець придбати товар.

  В той же час, Адам Сміт вважав, що дійсну ціну складає праця, а номінальну ціну складають гроші. В такому випадку, праця є першою мірою ціни, первісними коштами, якими платили за всі предмети. Праця є єдиним загальним, однаково, як і єдино точним, вимірювачем вартості, або єдиною мірою, за допомогою якої ми можемо порівнювати між собою вартості різноманітних товарів. В той же час, за теорією Адама Сміта,до ціни товару мають входити всі три складові – заробітна плата, прибуток і рента (плата за землю). За думкою як Адама Сміта, так і Давіда рікардо та Карла Маркса, в основі визначення ціни лежить витратний принцип, що пов’язує її величину з витратами праці (або витратами виробництва).

  Подальше розвиток економічної наукової думки щодо визначення поняття ціни представлено концепцію маржиналістів, за якою формування ціни визначається через теорію граничної корисності, тобто з урахуванням того, наскільки зміниться потреба у продукті при додаванні ще однієї одиниці цього продукту.  Відповідно, ціна товару залежить від граничної корисності, а остання в свою чергу залежить від величини витрат виробництва. Представниками маржиналістської теорії є У.Джевонс, Є.Бьом-Баверк, К.Менгер. Так, за словами Є.Бьом-Баверка, цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

   Позиція представників сучасної економічної теорії полягає у підтвердженні залежності характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями – випереджаюче зростання інвестицій є причиною підвищення рівня цін, а випереджаюче зростання заощаджень є причиною недозавантаження економіки, неповної зайнятості.

   За твердженнями Д.Кейнса, ціни визначаються умовами попиту і пропозиції і що, зокрема, особливу роль відіграють зміни в граничних витратах виробництва і еластичність пропозиції в короткотерміновому періоді. Протягом довготривалих періодів ціни майже завжди змінюються в бік збільшення.

   Сутність будь-якої економічної категорії проявляється у функціях. Загальноприйнятим є наступний розподіл функцій:

-         вимірювальна – вимірювання, облік та контроль затрат і результатів виробництва, їх аналіз;

-         розподільча – перерозподіл вартості суспільного продукту, відшкодування витрат, реалізація нагромаджень;

-         стимулююча – економічне стимулювання виробників і споживачів, балансування попиту та пропозиції.

     Ціноутворення як елемент управління підприємством

   Механізм ціноутворення – складова частина загальногосподарського механізму. Ціни є результатом відповідних методів управління економікою. Таким чином формування цін повинно базуватися на обґрунтованій теорії і всебічному аналізі практики ціноутворення.

   Методологія ціноутворення представляє собою сукупність загальних правил, принципів та методів розробки концепції ціноутворення; визначення і обґрунтування цін; формування систем цін; управління ціноутворенням. На підставі методології, як складової частини маркетингової політики підприємства, розробляється політика ціноутворення, а методики містять конкретні рекомендації та інструментарій для реалізації наміченої стратегії.

   У загальному вигляді чинники, які впливають на рівень ціни, можна представити у вигляді схеми:

                                            РЕГУЛЯТОРИ

Антимонопольні органи    Фіскальні органи    Контролюючі органи

                                              інтереси держави

     ПОПИТ                                                        ПРОПОЗИЦІЯ

Кількість споживачів                                             Кількість продавців

Споживацькі очікування          ЦІНА              Вартість ресурсів

Платоспроможність                                                Організація виробничого

   споживачів                                                                        процесу

Ціни на аналогічні                                                   Прогнози розвитку

    товари                                                                                    економіки

Інтереси покупців                                                                                     Інтереси продавців                                 

                                               КЕРІВНИЙ

                                         ПЕРСОНАЛ

   На сучасному етапі розвитку економіки питання ціноутворення розглянуто достатньо широко. Більшість авторів вважають, що витратний метод визначення ціни на продукцію, який в широкій мірі використовувався в командно-адміністративній системі управління економікою, є застарілим і не дозволяє в повній мірі ефективно вести бізнес. Базуючись на методах ціноутворення, які використовуються у зарубіжних країнах з ринковою економікою, ці автори пропонують свої шляхи перекладання таких методів на реалії вітчизняної економіки. За думкою одних, ключовими факторами при визначенні ціни мають бути попит та пропозиція, цінність товару, середні витрати. Інші пропонують формувати ціну з урахуванням рівня конкуренції, нормативу рентабельності, граничних витрат, врахування життєвого циклу товару або послуги.

   Однак єдиним є розуміння того, що витрати (в більшій мірі змінні, або маржинальні) є нижньою межею ціни (в короткостроковому та довгостроковому періодах). Відповідно процес ціноутворення має бути гнучким та адаптивним.

   Стосовно верхньої межі рівня цін існують окремі твердження щодо методики її визначення та коригування. Однак постулатом є те, що для встановлення ціни необхідно мати базис, або нульовий рівень, від якого відбувається розробка цінових стратегій.

   Наразі актуальною є думка, що таким базисом є величина змінних витрат.  таким чином, здійснюючи процес ціноутворення, необхідно ефективно класифікувати і управляти витратами.

   Здійснюючи управління витратами, у підприємства з’являється можливість для цінового маневру. через внутрішньо фірмове економічне середовище, як результат управлінської діяльності підприємства в рамках існуючого макроекономічного оточення, кожне підприємство активно впливає на величину собівартості одиниці продукції. А в свою чергу, через собівартість, в умовах вільного ринку, де ключову роль відіграє споживчий попит,  формується ціна реалізації, яка є одним з показників ефективності діяльності підприємства.

   З’ясувавши необхідність управління ціною як конкурентним фактором, керівництву підприємства слід визначити, яким саме методом або комбінацією методів слід користуватися в процесі ціноутворення. На вибір таких методів накладають обмеження такі фактори, як форма власності, вид діяльності, організаційна структура підприємства, структура ринку та інші.

   Наразі серед най поширених методів ціноутворення можна виділити наступні:

       1. Визначення ціни на підставі витрат (собівартості).

       2. Визначення ціни на підставі аналізу точки беззбитковості.

       3. Встановлення ціни на підставі проведених торгів.

       4. Встановлення ціни виходячи з рівня поточних цін.

       5. встановлення ціни виходячи з поточного попиту.

   Найпоширеніший метод визначення ціни на підставі витрат представляє традиційний підхід до ціноутворення і має два варіанти розрахунку ціни: з використанням повних витрат та з використанням лише змінних (граничних) витрат.

   За першим варіантом враховуються сума як змінних так і постійних витрат, тобто вираховується собівартість продукту з урахуванням всіх витрат, які несе підприємство.

   За другим варіантом до розрахунку приймаються тільки змінні витрати, тобто ті, величина яких залежить від обсягу виробництва. Такий варіант є більш прогресивним, оскільки управлінський персонал може оперативно вносити корективи у склад та розміри витрат (через кількість продукції, яка виробляється), аналізуючи отриманні результати.

   Це пов’язано з тим, що розмір постійних витрат у короткотерміновому періоді майже не залежить від обсягу виробництва та його типу, а тому аналізуються в першу чергу такі параметри собівартості, які є релевантними, можна здійснювати оперативне управління ціновою політикою.

   Крім того, розраховуючи лише повну собівартість, неможливо визначити наскільки витратним для підприємства є випуск одиниці продукції з точки зору змінних витрат. Тобто навіть коли повна рентабельність  буде меншою одиниці (умовно-від’ємною), а рентабельність розрахована на підставі лише змінних витрат буде більшою одиниці (умовно-позитивною) це дозволить виконувати певні стратегічні завдання (утримання долі ринку, високопрофесійних робітників тощо) не маючи прямих збитків. Якщо ж такої інформації не буде, то приймати рішення щодо випуску певного виду продукції  або розміру його ціни можна лише напомацки або інтуїтивно.

   Аналіз цього методу показує ряд недоліків, які він має:

-         ціна, визначена виходячи з рівня витрат, не відображає міру цінності товару для кінцевого споживача цього товару;

-         при визначенні ціни таким методом не враховується поточний рівень попиту. Це призводить або до проблем зі збутом занадто дорогих товарів, або до недотримання прибутку в разі встановлення ціни, яка є нижчою, ніж готові заплатити споживачі;

-         ігнорується вплив цін конкурентів на попит щодо даної товарної позиції, що призводить до зменшення рівня конкуренції;

-         при виведенні на ринок нового продукту досить важко наперед визначити  собівартість такого продукту, тому така ціна має ненадійний рівень обґрунтування.

   Ціноутворення на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку направлене на апріорне встановлення певного абсолютного розміру прибутку. Дана методика базується  на аналізі валових витрат і очікуваних валових доходів при різноманітних обсягах продажу. Але багато чого залежить від еластичності попиту, яку графік беззбитковості не відображає. Цей метод припускає розгляд різних варіантів цін, їх вплив на обсяг реалізації, який необхідний для одержання цільового прибутку, а також включає аналіз ймовірності його досягнення при кожній можливій ціні продукту.

   При встановленні ціні на підставі проведених торгів приймається найкраща ціна, яка запропонована покупцем. Загалом використано відомий принцип аукціону, однак при проведенні закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти на законодавчому рівні висунуто рід обмежень у процедурі здійснення таких торгів. Так, не дозволяється змінювати ціни після того, як були оголошені умови продажу всіх продавців. Звичайно, ціна має бути вищою, ніж собівартість продукції, яка пропонується у такій процедурі.

   При встановленні цін, виходячи з рівня поточних цін приоритетною є інформація з ринку, а не з середин підприємства. Підприємство може встановлювати ціну вище або нижче рівня цін конкурентів. Цей метод використовується на ринках, де продаються однорідні товари, на ринку чистої і олігополістичної конкуренції. В умовах олігополії всі учасники ринку, за звичай, встановлюють однакові ціни. Менші гравці на ринку встановлюють ціни, орієнтуючись на лідерів. У випадках, коли ступінь еластичності попиту встановити важко, підприємства вважають що рівень поточних цін є гарантією одержання справедливої норми прибутку.  крім того, з’являється впевненість у тому, що дотримання рівня поточних цін збереже рівновагу в межах галузі. При використанні такого методу підприємства, як правило мають заздалегідь складені програми дій які враховують дії конкурентів. Такий метод надув широкого поширення серед багатьох українських підприємств.