Макроекономічна нестабільність: циклічність, інфляція, безробіття

Термін "макроекономічна  стабільність" описує національну  економіку, у якій мінімізована уразливість до зовнішніх потрясінь, що, в свою чергу, збільшує можливості її сталого зростання. Макроекономічна стабільність виступає в якості буфера валютних і цінових коливань на світовому ринку. Це необхідна, але недостатня вимога економічного росту. Вплив коливань валютних курсів, великий борговий тягар і некерована інфляція можуть викликати економічну кризу та обвал ВВП. Міжнародні фінансові інституції, так як МВФ, і ЄС роблять акцент на макроекономічну стабільність [1].

Макроекономічна стабільність забезпечує:

- економічне зростання, яке досягається на основі підвищення ефективності виробництва із застосуванням досягнень науки і техніки;

- повну зайнятість – забезпечення робочими місцями усіх, хто бажає і здатний працювати;

- сталі ціни – зростання рівня цін ускладнює господарські зв’язки економічних суб’єктів, знижує реальні доходи населення і знецінює заощадження;

- досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв’язках, що відповідно відображається у сталому курсі національної валюти та активному сальдо платіжного балансу [1].

Стабільність можна  визначити як довготривалу макроекономічну  збалансованість, яка досягається  завдяки збалансованості економіки  в часовому вимірі та виявляється  за допомогою деяких загальних показників, основними серед яких визначають інфляцію і дефлятор ВВП, зміну ставки валютного курсу і рівня банківських відсотків за кредитами. Між цими індикаторами простежується висока кореляція: не буває низьких відсоткових ставок за стрімкої девальвації валютного курсу або значного зростання цін. Фінансово-грошова стабільність чи її протилежність виявляється синхронно через усі індикативні показники [2].

Попри заяви щодо встановлення в Україні макроекономічної стабільності, ситуація все ж залишає бажати кращого. Доказом цього є хоча б той факт, що за показником макроекономічної стабільності, що є одним із складових Індексу конкурентоспроможності, який визначається Всесвітнім економічним форумом, Україна займає 112 позицію зі 142 [3].

Серед головних проблем  у даному напрямі, що залишають значний негативний відбиток на інвестиційній привабливості, можна виділити наступні:

- податковий тиск на національну економіку, який призвів до звертання частини бізнесу, в результаті чого внутрішнє виробництво різко скоротилось, а скорочені обсяги товарів на внутрішніх ринках заміщуються імпортом, через що зростає негативне сальдо платіжного балансу;

- значні втрати НБУ у формі скорочення валютних резервів, що провокують підняття питання дефолту та девальвації гривні.

Податкова система України залишається складною та обтяжливою. За підрахунками Світового банку (дослідження Paying Taxes-2011), у тій чи іншій формі нині в Україні існує 135 податків – це найвищий показник у світі. До 1992-го було 20-22. Таким чином, чиновники розпоряджаються величезною і дедалі більшою часткою суспільних фінансів. Податки в повному обсязі для більшості фірм непомірні й часто перевищують господарські прибутки, роблять компанії податковими боржниками з подальшою загрозою арешту їхнього майна і втрати прав власності. Займатися приватною справою за таких умов ризиковано. Неприйнятним в оподаткуванні є розподіл податків відповідно до типів доходів, а не до обсягів, високі ставки відрахувань підприємств до державних соціальних та пенсійного фондів (при співставленні даних з різних країн світу, вимальовується пряма залежність масштабів тіньової економіки від надвисоких податків), а також висока ставка податку на прибуток (неможливість конкурування з країнами з нижчими податковими ставками, як результат – неможливість залучення інвестицій) [4].

Крім податків у сфері  ведення бізнесу існують й  інші чинники з негативним впливом. В Україні обов’язковими є  урядові й адміністративні процедури  Нацбанку і дозволи на:

- відкриття валютних рахунків банків;

- міжнародні валютні трансферти;

- позичкові та фондові операції;

- право надавати валютні кредити й здійснювати інвестиції на українській території;

- банківську конвертацію гривні;

- обов’язкове ліцензування діяльності в Україні міжнародних кредитних, страхових, інвестиційних компаній тощо.

Усі ці та безліч інших  адміністративних правил та обмежень, що повністю суперечать нормам і стандартам ЄС, створюють бар’єри вільному руху міжнародного капіталу, дискримінують  діяльність іноземних фінансових операторів, позбавляють валютний ринок конвертованості, гарантованості, передбачуваності. Перш за все, це підвищує ризикованість валютних операцій для іноземних інвесторів, що змушує їх уникати довгострокових контрактів та підвищує вартість іноземних позичок. Різниця процентних ставок між Україною та єврозоною не скорочується – у нас вони більш ніж втричі вищі. Також українська економіка залишається непривабливою для міжнародних фінансових посередників і вони віддають перевагу іншим країнам Центральної та Східної Європи [2].

Дефіцит зовнішньої торгівлі України у січні-серпні 2012 р., порівняно з відповідним періодом 2011 р., збільшився в 1,6 рази – до 8,563 млрд дол. За даними Нацбанку, експорт товарів і послуг збільшився на 2,5 % – до 58,941 млрд дол, імпорт – на 7,5 %, до 67,504 млрд дол. Дефіцит платіжного балансу України за підсумками 2011 р. склав 2,448 млрд дол, в порівнянні з профіцитом 5,031 млрд дол у 2010 р.

За попередніми даними НБУ, в січні-серпні 2012 р. дефіцит поточного рахунку збільшився в 1,7 рази – до 8,164 млрд дол., а сальдо прямих інвестицій скоротилося на 7 % – до 4,330 млрд дол. [5].

Щодо питання наявності  золотовалютних резервів, то за останні  роки прослідковується тенденція до їх скорочення. Якщо за даними НБУ золотовалютні  резерви (ЗВР) України на кінець грудня 2010 р. становили 34,57 млрд дол., то на кінець грудня 2011 р. склали 31,79 млрд дол. Таким чином, у 2011 р. резерви скоротилися на 8,1%. В червні 2012 р. ЗВР НБУ зменшилися ще на 4,7 % та на 1 липня того ж року склали 29,317 млрд дол., що на 1,439 млрд дол. менше, ніж на кінець травня 2012 р. Значне скорочення, що відбулося в червні, Нацбанк пояснює виплатами уряду за зовнішніми зобов'язаннями України. Дійсно після цього спостерігалось певне їх зростання, проте, хоча на кінець липня ЗВР становили 30,079 млрд дол., уже станом на 1 вересня 2012 р. вони склали 29,994 млн дол., що на 86,9 млн дол. (0,3 %) менше. Таким чином продовжує спостерігатись скорочення запасів [6]. Станом на 1 жовтня 2012 р. ЗВР склали 29 млрд 254,6 млн дол. [7].

З вищенаведеного випливає, що скоро може постати питання девальвації гривні та дефолту у країні, оскільки вона просто буде неспроможна погасити зростаючий дефіцит зовнішньої торгівлі при скороченні ЗВР країни.

Загалом до головних причин девальвації гривні можна віднести наступні:

- дефіцит зовнішньої торгівлі, що викликає потреби у додатковому надходженні валюти для оплати імпорту;

- обмеження обсягів міжнародного кредитування української економіки через фінансову закритість й ізольованість останньої та значні ризики у сфері інвестування;

- короткостроковість міжнародних кредитно-інвестиційних угод, що дає змогу іноземним операторам знизити фінансові ризики й у шокові періоди швидко репатріювати фінансові ресурси до своїх країн;

- незначні обсяги прямих іноземних інвестицій, що спричинено несприятливими умовами входження та ведення бізнесу в нашій країні;

- недостатність власних запасів іноземної валюти [2].

Найбільша небезпека  девальвації полягає в тому, що і без того не процвітаюча країна ще більше збідніє. Таким чином і  витрати економіки на критичний імпорт, який не можливо припинити значно зростуть. Доведеться витрачати ще більші суми грошей на оплату імпорту, яких у державі і так не вистачає. Країна влізе у злидні, з яких не простежується потенційний вихід.

Таким чином, виникає  циклічна взаємозалежність: через макроекономічну нестабільність Україна не отримує достатнього обсягу іноземних інвестицій, в той же час саме інвестування в економіку країни є одним із важливих чинників її підйому, виходу з кризи та встановлення макроекономічної стабільності.

Основними напрямки покращення становища, встановлення макроекономічної стабільності та підвищення інвестиційної  привабливості країни виступає:

- створення нової податкової системи, заснованої на рівності прав платників податків та митарів, відповідальності кожної зі сторін за виконання зобов’язань, запровадженні реального автоматичного здійснення компенсаційних платежів, підвищенні відповідальності за ухиляння від сплати податків та корупційні злочини, використанні міжнародних стандартів податкового регулювання, ліквідації податкових і адміністративних платежів суто фіскального призначення [4];

- збалансування ринкової грошово-кредитної системи, що передбачає встановлення рівноваги між грошовими ринками та зниження ризиків у кредитних і депозитних операціях;

- досягнення повноцінного функціонування товарних ринків, що виражається у наявності конкуренції серед постачальників, відсутності монополістичних зловживань, еластичності ринкової пропозиції;

- забезпечення ринкових відносин у міжнародній торгівлі, насамперед шляхом державного заохочення й підтримки українського експорту з метою виходу на постійний профіцит торговельного балансу України і накопичення міжнародних валютних запасів, замість їх розтрачання на оплату імпорту;

- забезпечення державного сприяння іноземним інвестиціям шляхом забезпечення свободи інвестиційної діяльності, відкритості фондового інвестування і ліберального валютного обміну, ліквідації обмежень і спрощення регулювання приватного бізнесу [2].

З вищенаведеного можна  зробити висновок, що в Україні спостерігається стан макроекономічної нестабільності, спричинений насамперед значним податковим тиском, зростаючим дефіцитом платіжного балансу та зовнішньої торгівлі, скороченням ЗВР, наявністю несприятливого середовища для заснування та ведення бізнесу, що в свою чергу впливає на інвестиційну привабливість країни, а саме відкидає Україну на задній план серед країн-реципієнтів іноземних інвестицій.

Україна зазнала значного впливу кризи в основному через  велику експортоорієнтованість своєї економіки. Саме ці галузі найбільше постраждали через кризу (машинобудування, хімічна промисловість, металургія). Були вжиті антикризові заходи в різних секторах економіки, а саме в банківській, реальній та соціальній сфері.

Світова практика свідчить, що підтримка банківського сектору в країнах, які підпали під дію кризи, посіла головне місце в національних антикризових програмах. Так само і в України оздоровлення банківського сектору зайняло значне місце серед антикризових заходів. У 2008-2009 рр. в Україні витрати на рефінансування та рекапіталізацію банків досягли близько 20% від ВВП.

Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє виокремити низку  інструментів для підвищення ефективності антикризової політики Україні в  різних напрямах і сферах.

1. В кредитній сфері: збільшення кредитування економіки банками розвитку; зміцнення і розширення державних кредитних гарантій і фінансування з боку державних фінансових установ; збільшення статутного капіталу державних банків; придбання комерційних цінних паперів, випущених компаніями з метою послаблення жорсткості умов фінансування.

2. В сфері малого  та середнього бізнесу: субсидування процентної ставки за комерційними кредитами для малих і середніх підприємств та домогосподарств; звільнення підприємств від сплати певної частки відрахувань до бюджету при прийнятті на роботу нових працівників та поступове збільшення таких відрахувань в наступні періоди; створення спеціальних фондів, які надаватимуть кредити для малого та середнього бізнесу; розширення кредитних ліній, що надаються державними фінансовими установами; спрощення процедури отримання кредитів [11].

3. В сфері інвестицій  та інновацій: надання інвестиційних податкових пільг на придбання нових матеріальних активів та на капітальні інвестиції; пряме державне фінансування перспективних проектів; залучення прямих інвестицій шляхом створення спільних фондів із зарубіжними партнерами; збільшення асигнувань на реконструкцію будівель з метою поліпшення їхньої енергетичної ефективності; інвестиції на наукові дослідження та розробки; інвестиції в поновлювані джерела енергії.

4. Для підтримки галузей  економіки: підвищення субсидій для фермерських господарств, збільшення обсягів державних закупівель продовольства у фермерів; розширення обсягу і спектру державних інтервенцій на сільгосппродукцію за фіксованими закупівельними цінами.

Провідні країни світу  забезпечують протистояння зовнішнім  чинникам та сталий розвиток економіки  з використанням накопиченого світового  досвіду реалізації зовнішньої та внутрішньої  інноваційної політики на засадах взаємодії державних, наукових і бізнесових структур, а також переваг міжнародного науково-технічного співробітництва. Країни з динамічним розвитком науки і технологій та ефективним механізмом комерціалізації їх результатів подовжують тривалість періоду економічних експансій відносно економічних рецесій. Технологічний розвиток країн є важливим елементом формування стабільної та високорозвиненої економіки. Країни, які витрачають значні кошти на розвиток технологій та інновацій, мають можливість користуватися рядом переваг, до яких відносять: досягнення високого рівня продуктивності праці; вміння оперативно діагностувати та ефективно реагувати на коливання ринкової кон`юнктури за допомогою застосування широкого інструментарію антикризової політики; формування запасу технологічної міцності держав для нейтралізації негативних наслідків циклічності. Україні варто використати досвід найближчих сусідів - країн ЄС і розпочати активну політику інвестування в інноваційний розвиток держави. Це створить передумови для прискореного розвитку України навіть у найжорсткіших умовах глобалізму.