Макроекономічна нестабільність: циклічність, інфляція, безробіття

     2.2 Методи боротьби  з безробіттям

      Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, який керується уряд конкретної країни. Пігу і його послідовники, які вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :

• сприяти зниженню заробітної плати;
• роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття ;
• державі працевлаштовувати працівників, що претендують на невисокий оход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери.

    З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і  робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури.

    Кейнсіанці вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого "ефективного попиту" (спрощено - рівня попиту та інвестицій). Дж.-М. Кейнс писав: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні.". Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача в нього в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що волоче спад виробництва і безробіття.

    Таким чином, кейнсіанці, показавши неминучість  кризи саморегулюючої економіки, указували  на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості. Насамперед варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції.

    Неокейнсіанці вводять поняття "мультиплікатор зайнятості", що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, в які зроблені інвестиції.

    У 1967 році М.Фрідмен висловив думку  про існування "природного рівня  безробіття", що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її "природного рівня" за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

    З позиції монетаристів, чим вище темпи  інфляції, тим у більшому ступені  учасники відтворювального процесу  враховують у своїх діях майбутній  ріст цін і намагаються його нейтралізувати за допомогою спеціальних застережень  у трудових угодах, контрактах і т.п. Отже, з часом стимулюючий ефект інфляції, на який робили упор кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд змушений прибігати до додаткових скачків інфляції, що веде до усе більш великих доз дефіцитного фінансування з бюджету. Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанської політики ставився акцент на непередбачуваність результатів державного втручання через великі затримки в прояві ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували також на ефект витіснення приватних інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестиций, воно втрачає через скорочення коливань з приватного сектора.

    Однак при усіх своїх позитивних рисах  теорія природної норми безробіття знімає з капіталізму відповідальність за долі мільйонів безробітних і повідомляє недостачу вакантних робочих місць результатом "вільного вибору" людей, що добровільно відмовляються брати участь у трудовому процесі.

    Монетаристьскі методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тім, що вони утримуються від роботи й одержують компенсацію у виді допомоги по безробіттю. Звідси рекомендації скасувати цю допомогу, щоб змусити людей працювати.

    Однак, існує ще один шлях рішення цієї проблеми - через створення могутньої  сервісної системи по роботі з  кадрами.

    Загальновідомо, що основа функціонування будь-якої економіки - це трудові ресурси.

    Сьогодні  без інтегрального використання високотехнологічних рішень домогтися  успіху на ниві підбора кадрів неможливо. Причому звичайних рішень типу роботи з базами даних у цій прикладній області явно недостатньо - наприклад, дуже складно формалізувати і  заздалегідь угадати, які навички чи особисті якості потенційних працівників будуть цікаві компаніям через півроку чи рік. А скласти адекватний портрет як наймача, так і претендента тільки на основі резюме, чи анкети навіть однієї особистої бесіди буває дуже важко.

    Існує також інша структура кадрового  бізнесу, основними принципами якої є:

• виявлення потреб клієнта - чи компанії організації, що бажає набрати персонал;
• пошук претендентів на вакантні місця;
• виявлення найбільш придатних кандидатів;
• надання клієнту інформації з обраних фахівців;
• організація зустрічей;
• дотримання гарантійних зобов'язань.

    Крім  агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, що переслідують трохи іншу мету - знайти людині роботу, у той час як для агентств головне  забезпечити компанію співробітниками. Процес підбору кадрів починається з зустрічі консультанта кадрового компанії з клієнтом і визначення вимог, пропонованих до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається добір претендентів по базі даних. Якщо в базі немає потрібних зведень, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад через оголошення в пресі.

    Процес  підбора претендентів аж ніяк не простий. Робота з резюме і пошук серед можливих претендентів - це тільки мала частина кадрового бізнесу, що відрізняється різноманіттям форм. У цьому бізнесі існує багато форм роботи. Можна просто пересилати замовнику резюме - і нехай сам розбирається, просіває, домовляється з кандидатами, робить професійний добір. Можна провести попередню роботу з претендентами, і виготовити напівфабрикат - пакет з документами на більш-менш придатних співробітників. Існує також практика, відповідно до якої інформація, що один раз надійшла, про фахівця назавжди залишається в базі агентства; більш того, за динамікою розвитку його кар'єри менеджери агентства ведуть постійне спостереження. Час від часу вони дзвонять даному фахівцю, задаючи питання типу: як справи, чи всі в порядку, які зміни відбулися в кар'єрі, а також ведуть огляд періодичної преси (до речі, до питання про користь активних виступів у спеціалізованій і суспільно-політичній пресі), аналізують відкликання і рекомендації інших клієнтів агентства.

    Не  виключена ситуація, коли інформація про одного й того самого фахівця  попадає в банки даних різних кадрових компаній. Така увага може показатися нав'язливою, однак за умови дотримання конфіденційності, воно свідчить про те, що даний фахівець на очах, він котирується, про нього пам'ятають і готові запропонувати якісь інші варіанти і навпаки.

    Дуже  важливі в роботі кадрового агентства результати особистої бесіди з кандидатом і її наступний аналіз із залученням усієї наявної в розпорядженні консультанта інформації. Збір цієї інформації може відбуватися через колег чи нинішнього керівника даного фахівця.

    Дана  система є не тільки теоретично, але і практично обґрунтованою - вона вже виправдала себе в Росії і країнах Прибалтики.

     2.3 Аналіз інфляційних  процесів в Україні

     Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

    Інфляція  – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу  знаходиться надлишкова кількість  грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

    Основними причинами інфляції є:

• диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції;
• інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства.
• з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність « імпортованої» інфляції.
• інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань.

    Безліч  причин інфляції відмічається в практично  у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних  факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

    Заходи  по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.

    Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грощової системи дають утворити передумови для проведення комплексної  грошової реформи та запровадження  в обіг повноцінної національної валюти України – гривні.

    Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці – падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету – та забезпечити передумови для подальшого економічного росту.

    Країни, що рішуче пішла шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

3. Макроекономічна  нестабільність в Україні та антикризова політика держави

      Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; по-друге, різке зниження життєвого рівня населення; по-третє, зростаюча армія безробітних; по-четверте, різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого – відбувається катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

    Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої – ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої – причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.

    До  головної причини першої групи належить майже повне, або тотальне, одержавлення економік, власності, за якого 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності і такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. До того ж наявність глибоких диспропорцій в економіці означала орієнтацію не на людину, а на виробництво заради виробництва.

    Відчуження  працівників від засобів виробництва  і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність  дієвих стимулів до праці, панування  зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві виражалося в масовому її розкраданні. Крім цього, значна мілітаризація економіки, надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет, політика пограбування села, величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану „перебудову”.

    На  сьогоднішній день насамперед лишається нерозв’язаною проблема конкурентоспроможності. За винятком окремих підприємств, вона виникла штучним шляхом: собівартість виробів зменшується за рахунок не вдосконалення менеджменту, не інновацій, а хронічної заборгованості, яка продовжує зростати. Так само спотвореною є структурна будова української економіки. В попередні часи велася мова про необхідність глибоких структурних перетворень промисловості України: у 1991 р. 25,6% виробництва припадало на базові галузі – металургію, хімію, енергетику, паливну промисловість, тобто найбільш капітало-, енерго- та трудомісткі і водночас екологічно шкідливі виробництва. Економіка, в структурі якої майже 60% становлять базові галузі, за всіма існуючими світовими стандартами є безперспективною з точки зору темпів розвитку. Потенціал їх зростання через малу швидкість обороту капіталу вкрай обмежений.