Макроекономічні показники в системі національних рахунків

ТЕМА  2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ 

    1. Система національних  рахунків як нормативна  база національного  рахівництва

    Макроекономіка  розглядає економіку як єдине  ціле, сукупність взаємопов’язаних виробників і споживачів товарів та послуг. Виявлення закономірностей розвитку економіки потребує даних про її стан. Для цього використовуються сукупні економічні показники, або агрегати, які поєднуються в систему національних рахунків.

    Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Стандартна система національних рахунків була розроблена статистичною комісією ООН і використовується у країнах світу, починаючи з 1953 р.

    Національні рахунки в Україні розробляються  Державним комітетом статистики згідно з СНР ООН з 1993р. (Статистичний збірник України за 2000 рік. Державний  комітет статистики України, 2001. –  с.32).

    СНР спирається на певні методологічні принципи. По-перше, продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що приносить дохід, незалежно від того, чи має матеріальну форму продукт цієї діяльності. По-друге, економіка – це безперервний кругообіг ресурсів у товари, доходів – у видатки і знову у доходи. По-третє, у зрівноваженій економіці всі видатки на виробництво дорівнюють доходу від його реалізації, який розпадається на доходи всіх власників факторів виробництва, які останні, в свою чергу, використовують як видатки на купівлю товарів та послуг. По-четверте, використання доданої вартості для максимально точного відбиття результатів функціонування економіки.

    Система національних рахунків потребує агрегування  інституційних одиниць, які функціонують в національній економіці. Вони групуються у п’ять секторів:

1. нефінансові корпорації;
2. фінансові корпорації;
3. сектор загального державного управління;
4. сектор домашніх господарств;
5. сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

    Відносини між інституційними одиницями відбивають три групи економічних операцій: з товарами та послугами, розподільчі та фінансові.

    Система національних рахунків поділяється  на рахунки внутрішньої економіки (виробництва; утворення, розподілу та використання доходів; капіталу; продуктів та послуг; фінансовий) та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок), що складає платіжний баланс країни. 
 

    2. Основні макроекономічні  показники 

    Для вимірювання результатів функціонування національної економіки використовується система показників, які відбиваються в СНР.

    Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, створених резидентами в країні протягом певного періоду часу.

    ВВП є найважливішим параметром розвитку економіки, який відбиває підсумковий результат функціонування всіх галузей та підприємств в країні. Саме динаміка ВВП свідчить про стан економіки, її зростання або спад. І саме на зміну величини ВВП врешті решт має бути націлена макроекономічна політика держави.

    Для поєднання в один показник виробництва  різноманітних товарів є лише один шлях – підсумувати його обсяг  у вартісній формі. Як це зробити на практиці? Якщо взяти статистичну звітність про вартісний обсяг виробництва всіх підприємств і зробити підсумок, отримаємо результат, що значно перевищує реальний. Справа в тому, що всі товари, які ми споживаємо, проходять значну кількість стадій виробництва у межах суспільного поділу праці. Щоб зробити книжку треба спочатку переробити деревину на папір. Вартість книжки – кінцевого товару – включає в себе вартість проміжних товарів (деревини та паперу). Розглянемо це на прикладі книжки, яка продається на ринку за 100 грошових одиниць. 

    Наведений приклад є дуже спрощеним, він  не відбиває витрати на енергоносії, фарбу і т. ін. Але з нього видно, що при підсумку ринкової вартості продукції всіх підприємств що в межах технологічного ланцюжка обрали участь у виробленні книжки як кінцевого продукту, загальний обсяг складе 250 грошових одиниць, а книжка на ринку коштує 100. Таке перевищення пояснюється багатократним рахунком: вартість деревини, що вироблена на першій стадії виробництва була включена в розрахунки чотири рази.

    Для того, щоб реально відбити обсяг  виробництва поточного періоду, слід враховувати лише додану вартість, створену на кожній стадії виробництва кожним підприємством.

    Додана  вартість – це різниця між ринковою вартістю випуску та проміжним споживанням.

    Проміжне  споживання містить витрати на товари та послуги, які були використані інституційними одиницями для виробництва. Додана вартість містить у собі створені первинні доходи, які в подальшому розподіляються між учасниками виробництва.

    В наведеному прикладі сума доданих вартостей  всіх підприємств збігається з вартістю кінцевого продукту. Таким чином, одним із методів підрахунку ВВП є метод доданої вартості. Цей метод також називають виробничим, оскільки створення додаткової вартості відбувається саме у виробництві.

    З моделі кругопотоку ( див. рис. 1.1) витікає, що джерелом всіх доходів є продукт і, з іншого боку, сукупні видатки покупців дорівнюють вартості вироблених товарів та послуг. Таким чином, сукупний дохід національної економіки та сукупні видатки на купівлю товарів та послуг, дорівнюють одне одному. Тому ВВП можна розраховувати за потоками доходів та видатків.

    Другим  методом обчислення ВВП є метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни.

    Усі видатки на купівлю кінцевих товарів  та послуг агрегуються у чотири групи.

    1. Особисті споживчі видатки (С) включають в себе видатки домогосподарств на купівлю товарів поточного вжитку, товарів тривалого використання та на оплату послуг. У розвинутих країнах особисте споживання має найбільшу питому вагу в сукупних видатках. Своєрідною ознакою розвиненості країни є зниження у структурі особистих споживчих видатків частки витрат на харчування і зростання питомої ваги витрат на послуги.

    2. Валові інвестиційні  видатки підприємств  (Ig) спрямовуються на

• купівлю інвестиційних товарів та нове будівництво, що спрямовані на приріст капіталу - це чисті інвестиції (In);
• на зміни в запасах. Необхідність урахувати запаси  як складову валових інвестицій полягає в тому, що частина товарів та послуг, які входять до складу ВВП, можуть бути не реалізованими і нагромаджуються і зберігаються на складах готової продукції. Приріст запасів додається до інвестицій зі знаком “плюс”, скорочення – зі знаком “мінус”. Збільшення запасів означає, що економіка виробляє більше продуктів, ніж споживає.

    3. Державні закупівлі  товарів та послуг (державне  споживання) (G) охоплюють видатки центральних та місцевих органів влади на купівлю кінцевих товарів та послуг та на оплату праці зайнятих у державному секторі. Слід підкреслити, що до державних закупівель не включаються  витрати держави на трансфертні платежі. Державні трансферти (пенсії, стипендії, субсидії, допомога сім’ям з дітьми і ін.) за своєю суттю є перерозподілом створеного і облікованого доходу від одних економічних суб’єктів іншим через державний бюджет. Таким чином, державні трансферти не є частиною приросту поточного виробництва. Державні закупівлі та державні трансферти разом утворюють державні видатки.

    4. Чистий експорт  (Xn) – сума, на яку видатки іноземців на купівлю вітчизняних товарів та послуг (експорт) перевищують видатки вітчизняних економічних суб’єктів на купівлю іноземних товарів та послуг (імпорт).  
Xn = X-IM. Величина чистого експорту може додаватись до підрахунку ВВП за видатками зі знаками “плюс” або “мінус”.

    З підрахунку ВВП за видатками витікає основна тотожність макроекономічних рахунків:

    Y = C + Ig + G + Xn

    Третім  методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

    Доходи, які економіка отримує від  виробництва продукції, приймають  різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. Всі види доходів можна поєднати у такі групи:

1. Заробітна плата або заходи від праці. Її виплачують фірми та держава найманим працівникам. До заробітної плати включаються виплати які роботодавці вносять у різні фонди соціального забезпечення, пенсійний фонд, фонд допомоги по безробіттю.
2. Доходи від власності. Прибуток фірм поділяється на два різновиди:

• дохід на власність, або дохід некорпоративного бізнесу, тобто підприємств, які перебувають у індивідуальній, кооперативній або партнерській власності;

• прибуток корпорацій. Цей вид прибутку виділяється окремо у зв’язку з тим, що акціонерна власність породжує особливості у використанні прибутку: його частина направляється на виплату дивідендів. Таким чином, у процесі використання прибуток корпорацій приймає такі форми: дивіденди, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток, який використовується для нарощення реальних активів.

3. Рента. Це доходи, які отримують власники нерухомого майна за надання об’єктів своєї власності у тимчасове користування (оренду).

4. Процент. Це доходи, які отримують власники грошового капіталу за надання цього капіталу у тимчасове користування (депозити, позики, купівля облігацій підприємств).
5. Амортизація. Це щорічні відрахування, які показують обсяг основного капіталу, спожитого у ході виробництва. Амортизаційні відрахування включаються в ціну. Якщо весь виторг використовувати лише як чиїсь доходи, то через деякий час функціонуючі виробничі фонди будуть зношені. Тому частину доходу від створеного ВВП необхідно постійно відкладати для наступного заміщення зношених частин капіталу.
6. Непрямі податки. До них відносять податок на додану вартість, акциз, мито та ін. Їх включають у ціни товарів та послуг. Власне, це надбавка до ціни, яка не відбиває новостворену вартість і не перетворюється на будь-який з перерахованих вище видів доходів. Непрямі податки за своєю суттю є механізмом перерозподілу коштів від споживачів у бюджет, куди вони безпосередньо надходять.

    При підрахунку ВВП виникає ряд  проблем, які впливають на точність цього показника.

    По-перше, частина кінцевих товарів та послуг, що виробляються національною економікою, не приймає товарної форми, тобто не купуються і не продаються. Це продукція натурального господарства та домашні послуги. Продукція натурального господарства не підлягає обліку. Її обсяг визначається за експертними оцінками, які спираються на опосередковані дані і мають приблизний характер. Домашні послуги обліковуються і офіційно включаються до ВВП лише в тому випадку, коли їх здійснює офіційно зареєстрований найманий персонал.

    По-друге, частина реально створеного в  країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти: