Кредитний ринок та його особливості в Україні

ЗМІСТ

 

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ             ІСНУВАННЯ КРЕДИТНОГО РИНКУ 6

1.1 Суть кредитного ринку 6

1.2 Стан законодавчої бази функціонування кредитного ринку 11

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ АСПЕКТІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ КРЕДИТНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ 15

2.1 Особливості функціонування кредитного ринку в Україні 15

2.2 Перспективи розвитку кредитного ринку України 20

Висновки 29

Список  використаної літератури: 30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

На сьогодні в Україні особливого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, що вимагає кардинальних якісних  перетворень у банківській сфері, а відповідно, реалізації адекватної політики комерційними банками. Перехід  від адміністративно-командних методів  управління банківською системою до економічних посилює роль конкуренції  та зумовлює необхідність врахування потреб клієнтів грошово-кредитного ринку, розробки і реалізації ефективної депозитної і кредитної політики.

Досвід країн з розвиненою ринковою системою підтверджує, що головною функцією комерційних банків є сприяння мобілізації  заощаджень суб’єктів господарювання, спрямування їх у напрямку найефективнішого використання, опосередковано збільшуючи загальну масу інвестицій та потенціал  економічного зростання. Необхідними  умовами для створення ефективної банківської системи в Україні  є можливість та практичне здійснення переливу фінансових коштів між суб'єктами господарювання, надання споживачам свободи вибору між різними об'єктами розміщення тимчасово вільних грошових коштів, а також надання рівних прав усім, хто пред'являє попит на кредитні ресурси.

Теоретичні концепції, присвячені проблематиці депозитної діяльності банків, ускладнюються та диференціюються  разом зі зміною умов функціонування і обігу позичкового капіталу. Спроби осмислити і теоретично обґрунтувати сутність та роль депозитних ресурсів пов’язані з процесами розвитку лихварського, а згодом грошового капіталу. Зокрема, проблеми депозитної діяльності у контексті формування збережень і інвестицій розглядали А. Сміт, Дж.С. Мілль, Д. Рікардо, І. Фішер, К. Віксель, а пізніше вони досліджувались Дж.М. Кейнсом, Дж. Хіксом, М. Фрідменом, Г. Джонсоном, Е. Доланом, Ф. Мишкіним та ін.

Значні розробки у вивченні депозитів у складі ресурсної бази сучасних банківських інститутів здійснили такі зарубіжні економісти як Г. Айленбергер, Р. Еллер, П. Роуз, що аналізували проблеми формування депозитних вкладів у структурі ресурсної бази комерційного банку з двох позицій: управління банківським капіталом і управління зобов'язаннями банку.

Серед російських вчених варто зазначити праці Є. Жукова, О. Лаврушина, В. Усоскіна. Проблемам формування ефективної депозитної політики комерційних банків присвячені роботи вітчизняних вчених, зокрема В. Вітлінського, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, О.Заруби, Т.Ковальчука, В. Лагутіна, І. Лютого, А. Мороза, А. Пересади, О. Пилипченка, М. Савлука та ін.

Віддаючи належне науковим напрацюванням  вітчизняних та зарубіжних вчених з  даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні. Це обумовлено недостатнім рівнем розробки окремих аспектів депозитної політики комерційного банку в умовах стабілізації грошово-кредитного ринку; дискусійними залишаються питання оптимального співвідношення депозитних інструментів та особливості формування депозитної політики в умовах зростаючої конкуренції.

Метою роботи є дослідження такого сектору економіки як кредитний ринок з точки зору макроекономіки та законодавства України; аналіз економічної ситуації функціонування кредитного ринку України .

Для реалізації зазначеної мети вирішуються такі завдання:

1. Дослідити економічну природу і теоретичні аспекти еволюції депозитних операцій;
2. Здійснити моніторинг грошово-кредитного ринку в Україні, проаналізувати тенденції в його розвитку та виробити рекомендації щодо регуляторної політики Національного банку України на депозитному ринку;

Об’єктом наукового дослідження виступає діяльність та функціонування кредитного ринку в Україні.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань функціонування банківських інститутів в Україні, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Асоціації українських банків, окремих комерційних банків, а також енциклопедичні видання, монографічні дослідження та публікації зарубіжних і вітчизняних авторів, що склало передумови для комплексного аналізу депозитної діяльності комерційних банків України.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ  ЗАСАДИ            ІСНУВАННЯ КРЕДИТНОГО РИНКУ

1.1 Суть кредитного ринку

 

Кредитний ринок є складовою  ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило  стабільність банківської системи  і захист інвесторів. Розвинений кредитний  ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний  розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Основні учасники кредитного ринку  - це кредитори, що надають у позику на різних умовах вільні грошові кошти, позичальники та держава.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи  і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку  кредитів можуть як вітчизняні, так  і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників  часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори —  національні й міжнародні фінансові  інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.[1,c.105-107]

Функціонування кредитного ринку  забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух  капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний  вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

 

Рис.1. Структура кредитного ринку

 

Держава здійснює управління грошово-кредитним  ринком, регулює його діяльність і  виступає позичальником на національному  та міжнародному ринках. При цьому  як регулюючу, так і інші функції  на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.

Центральний банк, з одного боку, є  агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а  з другого — кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому — комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Основними функціями банківської  системи на кредитному ринку є  трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів  ринку вільні грошові кошти і  надаючи їх у позику іншим суб'єктам  ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так  і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку  і проявляється в створенні відповідної  нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного  механізму державного контролю і  нагляду за дотриманням законів  та діяльністю банків у цілому. [10, c.241]

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи  країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку  є:

• розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;

• монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;

• кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;

• регулювання та нагляд за банківською діяльністю;

• встановлення правил проведення банківських операцій;

• ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Основними економічними засобами і  методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний  банк, є регулювання обсягу грошової маси через:

• регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

• процентну політику;

• систему рефінансування комерційних банків;

• управління золотовалютними резервами;

• операції з цінними паперами на відкритому ринку;

• регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам  нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному  відношенні до загальної суми залучених  банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися  різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним  банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал  банків. [7, c.89-92]

Виступаючи в ролі кредитора  останньої інстанції, центральний  банк надає позички комерційним  банкам. Ці позички — короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Центральний банк встановлює також  порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і  ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в  обігу та на параметри ринку банківських  кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських  зобов'язань, власних зобов'язань  банку, комерційних векселів, інших  цінних паперів та боргових зобов'язань.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і  поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням  державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також  визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і  кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються  іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування. [10, c.250]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Стан законодавчої бази функціонування  кредитного ринку

Про те, що банки здатні суттєво збільшити обсяги кредитування економіки, говорилося не раз. Укотре проблему було піднято на рівень загальнодержавної в ході квітневих парламентських слухань із питань фінансів і банківської діяльності. Виступаючі були практично одностайні: усьому виною — недосконалість вітчизняного законодавства, яке захищає насамперед інтереси боржників, а не кредиторів.

З 1998 року кредитні вкладення у вітчизняну економіку зросли з 8 до 38 млрд. грн., а відсоткові ставки при цьому значно знизилися. Що, втім, не заважає державі обвинувачувати банкірів у високих ставках і низьких вкладеннях у «реальний» сектор економіки.

Основним головним болем фінансистів є проблемні кредити, частка яких, за даними Асоціації українських банків, складає більш як 1,65 млрд. грн. від усього кредитного портфеля (4,2%). Для порівняння — у європейських банках вважається максимально припустимим рівень до 2%.