Корпоративні товариства

План

 

Вступ

1. Корпоративне управління: сутність, риси

2. Правове поле корпоративних товариств

3. Проблеми та шляхи вирішення корпоративних відносин

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Сучасний світ розвивається в напрямку створення глобальної економіки, в якій товари, послуги, фінансовий капітал, інформація, знання, ідеї вільно перетинають географічні кордони держав. Процес глобалізації, що відбувається в сучасному світі, задає могутній імпульс розвитку інтеграційної господарської діяльності на рівні суб’єктів господарювання, а зростаючий рівень міжнародної конкуренції змушує суб’єктів господарювання шукати шляхи об’єднання потенціалів в боротьбі за виживання і ринкове співробітництво. Практика показує, що корпоративні інтегровані структури є основою сучасної економіки. Створення великих високотехнологічних корпоративних структур має ряд досить важливих переваг у порівнянні з підприємствами малого і середнього бізнесу та відіграє значну роль у формуванні ефективної структури економіки України й у посиленні економічної і науково-технічної інтеграції. Тенденція до об’єднання суб’єктів господарювання відбиває об’єктивну необхідність їхнього розвитку. Великі корпорації сприяють стійкості економічного співробітництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, координації діяльності промислових структур за допомогою засобів внутрішньофірмового управління, що, у свою чергу, обумовлює необхідність дослідження механізму корпоративного управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Корпоративне управління: сутність, риси

 

Корпоративне управління — (англ. corporate governance) — внутрішні системи, структури та процедури, що використовуються для управління та контролю корпорації. Корпоративне управління - система відносин, яка визначає правила та процедури прийняття рішень щодо діяльності господарського товариства та здійснення контролю, а також розподіл прав і обов'язків між органами товариства та його учасниками стосовно управління товариством. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) виступає автором міжнародних стандартів корпоративного управління. За визначенням ОЕСР, корпоративне управління – це система відносин між власниками (акціонерами) і менеджментом компанії, а також іншими зацікавленими сторонами – кредиторами, клієнтами тощо. За допомогою корпоративного управління власники мотивують та контролюють менеджмент, який, в свою чергу, працює на підвищення вартості компанії і на користь власників 

Корпоративна форма бізнесу  – явище порівняно нове, котре  виникло як відповідь на певні  вимоги часу. За офіційними даними, кількість  акціонерних товариств в Україні  на кінець 2009 року склала близько 32 тис., з них 11 тис. – публічні і майже 21 тис. – приватні. Загальний обсяг виробництва акціонерних товариств в Україні складає близько 75% ВВП країни. Саме в акціонерних товариствах зосереджено понад 60% промислово-виробничого потенціалу України.

Система корпоративного управління являє собою організаційну модель, за допомогою якої корпорація представляє й захищає інтереси своїх інвесторів. Дана система містить в собі багато чого: від ради директорів до схем оплати праці виконавчої ланки й механізмів оголошення банкрутства. Тип застосовуваної моделі залежить від структури корпорації, що існує в рамках ринкової економіки, і відображає сам факт поділу функцій володіння й управління сучасною корпорацією.

Різну роль у діяльності корпорації відіграють органи управління: загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган (правління), ревізійна комісія. Створення чіткої системи взаємодії цих органів є першочерговим завданням і об’єктом корпоративного управління.

Можна виділити наступні основні риси корпоративного управління в Україні: проблема виникла в 1992 році; наразі створено близько 32 тисяч акціонерних товариств; більше 12 тисяч акціонерних товариств створено в процесі приватизації; законодавство є недосконалим; переважна більшість осіб, зацікавлених в діяльності товариств, не володіє належним рівнем корпоративної культури та досвідом корпоративних відносин; усвідомлення необхідності запровадження ефективного корпоративного управління відчувається на всіх рівнях; розроблено нові нормативні акти в сфері корпоративного управління; здійснюється багато освітніх заходів; надруковано навчальні видання з питань корпоративного управління.

Рівень розвитку корпоративного управління в країні визначається рівнем розвитку корпоративного законодавства та корпоративної  культури.

Корпоративна  культура охоплює корпоративні звичаї та звичайну практику ділових відносин, корпоративні прецеденти, локальні нормативні акти акціонерних товариств. У зв’язку з тим, що з багатьох причин рівень розвитку корпоративної культури в Україні не є високим, головна увага під час реформування корпоративних відносин має бути приділена законодавству.

Аналіз проблем бізнесу  різних корпорацій показує, що їхня наявність  пов’язана не з дисбалансом влади, а з помилковими стратегічними  рішеннями. Баланс влади - лише необхідна  і досить важлива основа для побудови ефективної системи корпоративного управління. Сутність же системи полягає в ефективності рішень, насамперед стратегічних. Система корпоративного управління має бути побудована таким чином, щоб вона могла попереджати появу стратегічних помилок, а за умови їх виникнення - ефективно їх коректувати. В результаті процес прийняття стратегічних рішень повинен бути істотно змінений.

Стратегічні рішення мають  особливість - процес їхньої розробки не менш важливий, ніж результат. Більше того, формулювання стратегічних рішень часто звучать досить банально, приховуючи в собі величезний набір припущень, що були зроблені в процесі розробки стратегії. Це призводить до істотної складності контролю за реалізацією стратегічних рішень, якщо контролюючий орган не був залучений до розробки стратегії [2, 3].

У стратегічно орієнтованій системі корпоративного управління великі акціонери, інституціональні інвестори, члени ради директорів мають бути залучені до розробки стратегічних рішень разом із менеджментом.

Урахування відмінностей між двома існуючими системами  корпоративного управління дозволяє краще  з’ясувати багато процесів у корпоративному середовищі, що склалося в Україні. Порівняльні характеристики збалансованої і стратегічно орієнтованої системи корпоративного управління наведені в таблиці 1.

 

 

 

 

Таблиця 1. - Порівняльна характеристика систем корпоративного управління

Системи корпоративного управління	Роль  ради директорів	Основні характеристики
1. Збалансована  система	Призначати, контролювати і, коли не обхідно, замінювати менеджмент	- достатність  влади для здійснення контролю  менеджменту і його ефективної  оцінки; - незалежність  як механізм відвертої оцінки  менеджменту й усунення неефективних  компромісів; - процедури  оцінки діяльності менеджменту базуються на активному використанні зовнішніх членів ради директорів; - розподіл позицій  генерального директора і голови  ради; - практика проведення  засідань ради без участі генерального  директора; - комітети незалежних  директорів для оцінки генерального директора; - зрозумілі,  недвозначні судження про ефективність  роботи генерального директора
2.Стратегічно  орієнтована система	Створення ефективної системи прийняття рішень з коротким циклом ідентифікації і корекції помилок	- джерело експертних  знань для поліпшення рішень; - зацікавленість  і орієнтація на зростання  вартості; - процедури,  що стимулюють відкриті обговорення,  інформованість членів ради директорів  і залученість зацікавлених акціонерів; - рада формується  за сферами компетентності; - регулярні зустрічі з крупними акціонерами; - члени ради  мають право на одержання інформації  від кожного співробітника компанії

 
 Збалансована система  корпоративного управління є практично  непрацездатною в динамічному нестійкому розбалансованому корпоративному зовнішньому середовищі. Прагнення до ефективності в межах такої системи припускає тільки один шлях - концентрацію капіталу - і тим самим істотне зниження конфлікту інтересів. Фактично це шлях поступового виведення за рамки корпоративних процесів носіїв інших інтересів. Саме тому штучно створені в процесі приватизації компанії відкритого типу дрейфували в 1990-і роки у бік перетворення на компанії з істотно сконцентрованою власністю, що моделюють закриті корпоративні відносини. Перейшовши в цей стан, компанії практично усунули переваги і працездатні механізми збалансованої системи корпоративного управління. Рада директорів при цьому втрачає роль провідника балансу інтересів. Вона може залишатися пасивним органом управління, існуючим лише як данина формальним нормам, або трансформуватися в стратегічно орієнтований орган управління. Якщо порівнювати збалансовану і стратегічно орієнтовану системи, то перша з них передбачає ефективність моніторингу, а друга - ефективність рішень. Основним стратегічним орієнтиром є стійке зростання вартості акціонерного капіталу. У цьому випадку проблема зводиться до стратегічного управління вартістю корпорації. 

 

2. Правове поле корпоративних товариств

 

Правове поле, в якому  наразі діють товариства України, можна  умовно поділити на: законодавство, що регулює діяльність товариств в Україні (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про акціонерні товариства»); законодавство про приватизацію, яке регулює особливості діяльності товариств, створених в процесі приватизації; законодавство, яке регулює діяльність акціонерних товариств на фондовому ринку.

Сучасне державне регулювання  і корпоративне законодавство України  спрямовані на вирішення наступних  завдань:

- підвищення інвестиційної привабливості України в результаті впровадження цивілізованих механізмів захисту інтересів інвесторів;

- зростання капіталізації акціонерних товариств;

- покращення доступу акціонерних товариств до ринків капіталу і зменшення витрат на його притягнення;

- покращення репутації компаній, їхніх директорів і менеджерів;

- спрощення системи управління корпоративними правами;

- захист акціонерних товариств від недоброякісного менеджменту шляхом контролю акціонерами всіх угод компанії, роблячи неможливим незаконне «виведення» коштів компанії через пов’язаних осіб, фіктивне банкрутство;

- захист акціонерів від розмивання їх пакетів акцій при чергових емісіях за допомогою законодавчих норм щодо викупу акцій;

- чітке формулювання прав акціонерів;

- протидія рейдерству через випуск акцій у бездокументарній формі; обов’язкове попереднє повідомлення від особи, яка хоче купити значний пакет акцій (10% і вище); зменшення можливості підробки, фальсифікації резолюцій, протоколів зборів за рахунок обов’язкової наявності бюлетеня при голосуванні на зборах акціонерів; проведення зборів тільки за місцем знаходження підприємства.

В 2003 р. українським законодавством були визначені важливі принципи та рекомендації щодо якісного та прозорого управління, дотримання яких має допомогти товариствам у підвищенні їх інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності. Так, до головних принципів на основі яких мають розвиватися корпоративні відносини в Україні, належать: мета товариства, права акціонерів, спостережна рада і виконавчій орган, розкриття інформації та прозорість, контроль за фінансово-господарською діяльністю, зацікавленість особи. На жаль, законодавство Україні регулює лише обмежене коло правових питань у сфері корпоративних взаємовідносин 

Формальний за сутністю розгляд скарг, які щороку надходять до Державної комісії з цінних паперів, радикально не вирішує системних проблем розвитку корпоративного сектора. Проблеми покращення якості корпоративного управління стримують розвиток фондового ринку, приплив прямих та портфельних інвестицій. За оцінками експертів компанії McKenzie 63 % інвесторів уникають інвестування в компанії, а 31% - в країни з низьким рівнем корпоративного управління. З іншого боку, інвестори готові платити на 30-39 % більше від ринкової ціни за акції компаній з якісним корпоративним управлінням [8]. Органи державного управління приділяють недостатньо уваги проблемам корпоративного управління в Україні, хоч і визнають їх беззаперечну актуальність. Разом з тим, процес ринкових перетворень в нашій країні вимагає активнішого втручання держави в процеси вдосконалення корпоративного управління, розробки конкретних проектів та їх практичного впровадження. Також, однією з проблем корпоративного управління сьогодні є  значна концентрація прав власності на підприємстві. 

За такого стану  корпоративного управління важко спрогнозувати  добровільне  запровадження належного рівня якості корпоративного управління. Єдино можливою передумовою свідомого вдосконалення корпоративного управління на своєму підприємстві є бажання власника вийти на міжнародні ринки капіталів, у середовище, що вимагає дотримання високорозвинених правових норм та процедур корпоративного управління.