Контрольная работа по "Економіка інноваційного підприємства"

 — витрати  на дослідження ринку (маркетинг), рекламу, витрати на передпродажну підготовку продукції (товарів); втрати на службові відрядження працівників, зайнятих збутом;

 — витрати  на утримання основних засобів і  нематеріальних активів, що використовуються для збуту продукції (товарів): операційна оренда, роялті — платежі за право використання зареєстрованих знаків на товари та послуги або торгової марки, інформації і комерційного досвіду — ноу-хау, інших записів на носіях;

 — витрати  на транспортування готової продукції (товарів) між складам підрозділів (філій, представництв) підприємства;

 — витрати  на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування продукції підприємства.

 До  складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати на обіг, за винятком витрат, пов'язаних з операційною діяльністю, адміністративних витрат, фінансових витрат.

 Витрати на сировину й матеріали розраховуються як сума добутків норм витрачання різних видів сировини й матеріалів (за специфікацією на одиницю продукції) та вартості натуральної одиниці відповідних видів сировини й матеріалів (за оцінкою їх вибуття). Таким чином, цю статтю можна розрахувати за такою формулою:

 

 де  Нв — норма витрати матеріалу  на деталь;

 Цм  — ціна одиниці маси;

 К m—  коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати (2—10%);

 Мпв — маса поворотних відходів;

 Цпв — ціна поворотних відходів.

 Витрати на куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби розраховуються як сума добутків кількості напівфабрикатів і комплектуючих виробів (за специфікацією на одиницю продукції) та вартості натуральної одиниці відповідних видів напівфабрикатів і комплектуючих виробів (за оцінкою їх вибуття). Для розрахунку даної статті можна використати формулу

 

 де Qii — кількість покупних і-го виду;

 Ці  — ціна одиниці покупних і-го виду;

 N —  кількість видів покупних у даному виробі.

 Витрати на паливо й енергію, на технологічні цілі визначаються, як сума добутків норм витрачання різних видів палива й  енергії на технологічні цілі для  виготовлення одиниці продукції  та відповідних тарифів (цін) їх постачання за натуральну одиницю (за вирахуванням податку на додану вартість у встановлених законодавством випадках). Отже, формула розрахунку така:

 

 де  Нi — норма витрати i-го виду палива;

 Цi —  ціна одиниці i-го виду палива;

 Кт  — коефіцієнт, який враховує транспортно-заготівельні витрати по /-му виду палива.

 Витрати на оплату праці основних виробничих робітників розраховують на основі тарифної заробітної плати на одиницю продукції  з урахуванням (у відсотках до тарифу) всіх доплат до тарифної заробітної плати. Таким чином основну заробітну плату знаходять за формулою

 

 де  Зп — пряма заробітна плата;

 Д —  доплата до прямої заробітної плати. Пряму заробітну плату розраховують за такою формулою:

 

 де  Зпв — заробітна плата робітників-відрядників  при виготовлені виробу;

 Знп — заробітна плата робітників з погодинною оплатою.

 Заробітну плату робітників-відрядників визначають за такою формулою:

 

 де  Сrti— година тарифна ставка першого розряду для першого виду відрядних робіт;

 Ктi — тарифний коефіцієнт розряду по i-тій операції;

 Трi — трудомісткість по /-му виду робіт.

 n —  кількість операцій при виготовлені  виробу, які оплачуються за відрядною  формою.

 Заробітну плату робітників з погодинною оплатою можна розрахувати за такою формулою:

 

 де  Сгlі — година тарифна ставка першого розряду для першого  виду почасових робіт;

 Тфi — час, відпрацьований робітниками на і-му виді робіт.

 n —  кількість робіт при виготовлені  виробу, які оплачуються за почасовою  формою.

 Основна заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції, безпосередньо включається у  собівартість цієї продукції. Якщо віднесення частини основної заробітної плати безпосередньо на собівартість ускладнено, то вона включається в собівартість пропорційно кошторисним ставкам цих витрат на одиницю продукції.

 Що  стосується додаткової заробітної плати, то вона безпосередньо відноситься на собівартість конкретних видів продукції пропорційно основній заробітній платі. Якщо пряме віднесення частини додаткової заробітної плати на собівартість окремих видів продукції ускладнене, то вона включається в собівартість на основі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

 Відрахування  на соціальні заходи розраховуються як сума добутків, встановлених чинним законодавством ставок відповідних  видів обов'язкових страхових  зборів і розміру витрат на оплату праці основних виробничих робітників (у межах витрат за попередньою статтею), на який нараховуються страхові внески. Цей елемент розраховується за такою формулою:

 

 де Впс — відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування робітників;

 Всс—  відрахування на обов'язкове соціальне  страхування робітників;

 Вб  — відрахування на страхування на випадок безробіття робітників;

 Вн  — відрахування на страхування на випадок тимчасової втрати працездатності та витрати, що виникають через народження та смерть;

 Внв — відрахування на страхування від  нещасного випадку;

 Він — відрахування на індивідуальне  страхування робітників й інші соціальні  заходи.

 Страхові  внески на індивідуальне страхування та інші соціальні заходи встановлюються відповідними законами за кожним окремим видом страхування. Загальноприйнятий відсоток відрахувань на соціальні заходи становить 37 % основної заробітної плати.

 Витрати на утримання і експлуатацію устаткування найчастіше розраховують за формулою

 

 де  Вуе — сумарна величина елементів  витрат;

 Вусі  — витрати на утримання 1-го елементу;

 Взоі  — основна заробітна плата на одиницю /-го виду виробу;

 Всзо  — сумарна основна заробітна  плата.

 До  елементів витрат відносять такі:

 — амортизаційні  відрахування від вартості виробничого  і підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, інструменту і  оснастки, що відносяться до ОФ, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів;

 — витрати  на утримання і експлуатацію виробничого  і недійового транспортного устаткування, транспортних засобів, інструменту  і оснастки зі складу основних засобів;

 — витрати  на ремонти виробничого устаткування і підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, інструменту і оснастки;

 — суму виплачених орендарем за користування основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними  активами;

 — інші витрати, пов'язані з утриманням й експлуатацією устаткування інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів цеху.

 Загальновиробничі витрати можна розрахувати за такою формулою:

 

 де  Взв — загальновиробничі витрати;

 Взм — змінні витрати;

 Впос  — постійні витрати.

 Якщо  сумарне значення змінних загальновиробничих витрат розподіляється на кожен об'єкт  пропорційно основній заробітній платі  на кожен об'єкт, то формула розрахунку така:

 

 Або

 

 де  Взмі — змінні загальновиробничі  витрати і-го елементу;

 Зсзм  — сума змінних занальновиробничих витрат всіх елементів.

 Проте, якщо додати до вищезгаданих статей статті "Адміністративні витрати", "Витрати  на збут", "Інші операційні витрати" та "Фінансові витрати", можна  розрахувати за даною методикою і повну собівартість.

 Отже, адміністративні витрати розраховуються за формулою

 

 де  Вув — витрати, пов'язані з  управлінням виробництва;

 Вуо—  витрати на утримання і обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення;

 Воп — витрати на обслуговування виробничого  процесу;

 Пзп — податки, збори та інші обов'язкові платежі;

 Впп—  витрати на професійну підготовку працівників апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу;

 Віз — інші загальногосподарські витрати.

 Пза — частка змінних адміністративних витрат відносно прямих витрат. Витрати  на збут прямо відносяться на відповідні види продукції. Якщо це неможливо, то їх визначають за формулою

 

 де  Взбі — витрати на збут одиниці  і-го виробу;

 Всзб  — сумарні витрати на збут;

 Сврі  — виробнича собівартість одиниці і-го виробу;

 Свп — виробнича собівартість випуску  продукції.

 Отже, під час калькулювання витрат підприємства можна застосовувати  такі методи:

 а) нормативний (витрати на одиницю продукції  встановлюються за нормами);

 б) параметричний (витрати на проектований виріб встановлюються, виходячи з залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

 в) розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво  одиниці продукції розподіляються на підставі діючих норм, а непрямі  — пропорційно заробітній платі).

 На  ранніх стадіях розробки продукції, коли повністю не сформована нормативна база, невідомі ціни на ресурси та відсутній  комплект технічної документації, собівартість продукції можна визначити лише як прогнозну величину. Найпоширеніші  методи таких розрахунків:

 — питомих  ваг;

 — бальний;

 — графоаналітичний;

 — кореляційний метод.