Контрольная работа по "Економіка інноваційного підприємства"

МІНІСТЕРТСВО  ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СумДУ

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра маркетингу та управління інноваційною діяльністю 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОБОВ’ЯЗКОВЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ 

з дисципліни "Економіка інноваційного підприємства" 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав:        студент групи УДз-61

     Толбатов С.В.

     Варіант: №26

Перевірила:       Карпіщенко М.Ю. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Суми 2011

 

 Теоретична  частина

 Кошторис витрат і калькуляція собівартості підприємства

 Кошто́рис ви́трат — фінансовий проект, складання якого дає можливість визначити як загальну суму витрат, так і ціну одного екземпляру, виробу, примірника видання тощо.

 Калькуляція собівартості являє собою визначення витрат за статтями собівартості.

 Насамперед  слід визначити, чим відрізняється  кошторис від калькуляції. Відмінність  статей калькуляції від аналогічних елементів витрат (кошторис) полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на певний виріб, а в другому — всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

 Побудова  обліку операційних витрат підприємства за економічними елементами (кошторис) регламентується чинним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку "Витрати". Згідно з цим Національним стандартом бухгалтерського обліку в Україні передбачене таке групування витрат на виробництво:

 — матеріальні  витрати;

 — оплата праці;

 — відрахування на соціальні заходи;

 — амортизація  основних фондів і нематеріальних активів;

 — інші операційні витрати.

 Загальну  суму витрат за економічними елементами визначають за формулою:

 

 де  Сп — повна собівартість;

 Вм  — витрати на сировину і матеріали;

 Взп — витрати на заробітну плату;

 Всп — відрахування на соціальні потреби;

 А —  амортизація;

 Він — інші операційні витрати.

 Угруповання витрат за економічними елементами показує  матеріальні та грошові витрати  підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські потреби. За економічними елементами не можна визначити собівартості одиниці продукції, тому поряд з угрупованням витрат за економічними елементами витрати на виробництво плануються та враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).

 Отже, дещо глибше досліджуючи структуру  операційних витрат, визначаємо, що до складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених на виробництві (крім продукції власного виробництва) сировини й основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів. При дослідженні елементу "Матеріальні витрати" важливо визначити частку певного елемента в загальній сумі витрат кошторису, для чого застосовується така формула:

 

 Елемент "Витрати на оплату праці" складається  із заробітної платні, премій та заохочень, компенсаційних виплат, оплат відпусток  й іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці. Для  розрахунку частки використовуємо таку формулу:

 

 До  складу елемента "Відрахування на соціальні  заходи" включаються відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи. Для даного елемента теж знаходять частку за формулою

 

 Склад елемента "Амортизація" визначається сумою нарахованої амортизації  основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів. Визначаємо частку для цього  елемента за допомогою такої формули:

 

 Елементи "Інші операційні витрати" складаються  з витрат операційної діяльності, які не ввійшли до складу перерахованих  вище елементів, зокрема витрати на відрядження, послуги зв'язку, витрати на виплату матеріальної допомоги, плату за розрахункове-касове обслуговування. Частку цього економічного елемента розраховують за такою формулою:

 

 Вартість  витрачених матеріальних цінностей  визначають одним із методів оцінювання вибуття запасів:

 — ідентифікованої  собівартості відповідної одиниці  запасів;

 — середньозваженої собівартості;

 — FIFO (собівартості перших за часом надходження запасів);

 — LIFO (собівартості останніх за часом надходження  запасів);

 — нормативних  витрат.

 Для вивчення структури собівартості продукції  всі витрати на її виробництво  та реалізацію групуються за економічними елементами витрат і за калькуляційними статтями витрат. Кошторис витрат використовується для визначення загальної потреби підприємства в матеріалах і грошових ресурсах та складається з наведених вище статей. Угруповання витрат за статтями витрат надає можливість відслідковувати витрати за їх місцем і призначенням, дозволяє дізнатися скільки коштує підприємству виробництво та реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості за статтями витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався рівень собівартості, що показує на напрями її зниження.

 Відповідно  до Національного стандарту 3, перелік  статей калькуляцій такий:

 — сировина і матеріали (не враховуючи зворотних  відходів);

 — паливо і енергія на технологічні цілі;

 заробітна платня виробничих робітників (основна, додаткова);

 — відрахування на соціальні заходи виробничих робітників;

 — загальновиробничі  витрати;

 — адміністративні  витрати;

 — підготовка та освоєння виробництва;

 — інші виробничі витрати;

 — витрати  на збут.

 Отже, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості та продукції встановлюється підприємством з урахуванням специфіки галузі промисловості (сфери послуг) та виду діяльності підприємства, а також особливостей технології й організації виробництва та реалізації його продукції. Номенклатура статей калькулювання собівартості продукції формується, виходячи з розподілу витрат на прямі та непрямі, а непрямих витрат — на змінні та постійні.

 Розрізняють три види калькуляцій:

 — планову;

 — нормативну;

 — звітну.

 У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат за окремими статтями, а в нормативній — за діючими на даному підприємстві нормами. Тому вона, на відміну від планової калькуляції, у зв'язку зі зниженням нормативів, у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця.

 Звітна  калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку й  показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стає можливою перевірка  виконання плану за собівартістю виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

 У промисловості  застосовується така номенклатура основних калькуляційних статей:

 а) сировина й матеріали;

 б) паливо й енергія на технологічні потреби;

 в) основна  заробітна плата виробничих робітників;

 г) витрати  на утримання і експлуатацію устаткування;

 ґ) цехові витрати;

 д) загальновиробничі  витрати;

 е) втрати від браку;

 є) невиробничі  витрати.

 Перші сім статей витрат утворюють загальновиробничу  собівартість. Всі ж статті разом  утворюють повну собівартість.

 До  змінних загальновиробничих відносять  витрати на обслуговування та керування  виробництвом, що змінюються прямо  пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати  розподіляються на собівартість одиниці  продукції з використанням бази розподілу (годин роботи устаткування, тарифної заробітної плати основних виробничих робітників обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

 До  постійних загальновиробничих відносять  витрати на обслуговування та керування виробництвом, що залишаються незмінними при змінюванні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на собівартість одиниці продукції з використанням бази розподілу (годин роботи устаткування, тарифної заробітної плати основних виробничих робітників, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.

 Отже, повну собівартість за калькуляційними  статтями можна розрахувати за такою  формулою:

 

 де  Сн — виробнича собівартість;

 Вн - невиробничі витрати (адміністративні  витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати).

 До  адміністративних витрат включаються  загальногосподарські витрати, що пов'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства:

 — загальні корпоративні витрати (організаційні  та представницькі витрати, витрати  на оприлюднення фінансової звітності, витрати на проведення річних зборів власників корпоративних прав тощо);

 — витрати  на оплату праці, відрахування на соціальні  заходи, витрати на службові відрядження  персоналу апарату управління підприємством  та іншого загальногосподарського персоналу;

 — витрати  на зв'язок;

 — амортизація  основних засобів і нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

 — витрати  на операційну оренду основних засобів  та роялті, що мають загальногосподарське призначення.

 Витрати на збут включають витрати, пов'язані  з реалізацією (збутом) продукції  й послуг. До складу непрямих витрат за комплексною калькуляційною статтею "Витрати на збут" належать:

 — вартість послуг допоміжних виробництв підприємства та сторонніх підприємств із упакування готової продукції (товарів) на складах  підприємства;

 — витрати  на ремонт товарної тари;

 — витрати  на оплату праці та відрахування на соціальні заходи продавців, торгових агентів, працівників підрозділів  підприємства, які забезпечують збут;

 — комісійна  винагорода сторонніх торговельно-посередницьких підприємств за послуги зі збуту  продукції (товарів) підприємства;