Контрольна робота по «Розміщення продуктивних сил»

 
       Для розвитку чорної металургії в Україні є всі умови: величезна, компактно розміщена сировинна база (залізні, марганцеві руди, вогнетриви, флюсові вапняки тощо); споживач (металоємне машинобудування); густа транспортна мережа; значні паливні (коксівне вугілля) та трудові ресурси. 
Підприємства повного циклу тяжіють або до джерел сировини (Придніпров’я), або до споживача і джерел палива (Донбас), або знаходяться між ними (Приазов’я). Для виплавлення 1т чавуну витрачається 1,2-1,5 т вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5 т флюсових вапняків і 30 м3 води. 
Підприємства переробної металургії розміщуються там, де є машинобудівні заводи. Виплавка на них здійснюється з привозного металу, металобрухту, відходів машинобудування. 
Україна повністю забезпечує себе власною залізною рудою, коксом, марганцем та іншими допоміжними матеріалами. За запасами залізних руд Україна займає в світі четверте місце (27 млрд. т; після Росії, Бразилії, Австралії), а за їх видобутком – шосте (48 млн. т; після КНР, Бразилії, Австралії, Індії, США). Найбільший залізнорудний басейн – Криворізький (Дніпро-петровська обл.), 75% залізної руди якого видобувається відкритим способом. Багаті залізні руди (із вмістом Fe до 60%) тут майже вичерпані, і тепер у Кривбасі видобувають переважно бідні руди (вміст Fe – 35%), що значно підвищує кількість відходів. Після збагачення на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничозбагачувальних комбінатах руда перетворюється на концентрат із вмістом заліза майже 62% і надходить на агломераційні фабрики, а далі – у домни. Більше половини збагачувальної руди поставляється на металургійні заводи європейської частини Росії, Словаччини, Угорщини, Польщі. 
На Керчинський (Крим) залізнорудний басейн припадає 4,2% загального видобутку руди в Україні, основним споживачем якої є металургійні заводи Маріуполя. 
Триває освоєння родовищ Кременчуцького (Полтавська обл.) та великих запасів, у тому числі багатих руд, Білозерського (Запорізька обл.) залізнорудних районів. 
Придніпровський марганцеворудний басейн (Дніпропетровська область – Нікопольське, Інгулецьке родовища та Запорізько-Токмацьке) – найбільший у світі за видобутком, а за запасами займає друге місце після Південно-Африканської Республіки (ПАР). Видобування здійснюється на дві третини відкритим та шахтовим способом. Марганцеву руду Україна постачає металургійним підприємствам Росії та ряду європейських держав. 
Половину коксу для металургії дають коксохімічні комбінати Донбасу, де розташовано 13 з 18 коксохімічних підприємств України. Великі коксохімічні комбінати Донбасу, а також Придніпров’я розміщені у Макіївці, Маріуполі, Горлівці, Стаханові, Запоріжжі, Дніпро-дзержинську, Кривому Розі, Дніпропетровську.  
Флюси, металургійні кварцити, вогнетривкі глини є складовою частиною сировинної бази металургійного комплексу. Вогнетривкі глини видобувають у Донецькій області, високоякісні флюсові вапняки й доломіти – у Донецькій, Дніпропетровській областях і в Автономній Республіці Крим. 
Виробництво чорних металів зосереджено переважно на підприємствах повного циклу, що розміщенні в трьох районах – у Придніпров’ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов’ї (Маріуполь). Найбільшими металур-гійними комбінатами є: “Криворіжсталь”, “Азовсталь” (Маріуполь), “Запоріжсталь”, Донецький і Макіївський. 
У Придніпровському та Донецькому економічних районах чорна металургія стала профільною, комплексоутворюючою галуззю, на основі якої сформувались великі промислові центри і металургійні вузли. У Донецькому районі розміщено три металургійні вузли (Донецько-Макіївський, Єнакіївський, Алмазнянський) і центри (Краматорськ, Луганськ та інші). У Придніпровському районі зосереджено п’ять вузлів: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Кременчуцький та Нікопольський. Наприклад, до Криворізького металургійного вузла належать найбільші в Україні кар’єри, шахти, п’ять гірничозбагачувальних комбінатів і ряд аглофабрик, металургійний завод тощо. До Нікопольського – південнотрубний і феросплав-ний заводи Нікополя та його марганцеворудна промисловість. 
Основним способом виплавки чавуну та сталі лишається доменно-мартенівський. Значними його недоліками є: велика матеріало- та працеємність; економічна нерентабельність (усі домни України – дотаційні); велике забруднення навколишнього середовища. З 1956 року використовується киснево-конверторний спосіб виплавки сталі. Він значно економніший, дозволяє переплавляти металобрухт, дає можливість контролювати кількість і якість сталі, не потребує додаткового палива у вигляді природного газу; процес виплавки триває до 50 хвилин (для порівняння – мартенівська виплавка триває 6-12 год.).  
Електрометалургія виробляє найякіснішу сталь при низькому забрудненні навколишнього середовища. Лише у 1994 році електро-металургійний та киснево-конверторний способи вийшли на 50-ти % показник у валовій виплавці сталі. 
Переробна металургія розвинена у Запоріжжі, Костянтинівці, Стаханові. Центрами трубного виробництва є Новомосковськ, Дніпропетровськ, Нікополь, Луганськ, Харцизьк, Маріуполь. Значний розвиток отримало виробництво феросплавів (Запоріжжя, Нікополь, Стаханов). 
На сучасному етапі чорна металургія переживає кризу, свідченням якої є зменшення в 2-3 рази (1985-1995 рр.) як видобутку сировини, так і виробництва готової продукції. Підприємства чорної металургії є значними забруднювачами навколишнього середовища. На їх долю припадає четверта частина викидів пилу, окису виглецю, більше половини окисів сірки від їх загального обсягу в країні. 
Успішне розв’язання питань реструктуризації галузі, впровадження сучасних технологій, підвищення технічного рівня є передумовою підвищення продуктивності праці, поліпшення якості металу. Зважаючи на значну роль металургії в економіці України, це матиме велике економічне і соціальне значення.

2.3. Розвиток кольорової металургії в Україні. 

      Кольорова металургія в Україні, порівняно з чорною, менш розвинена, в першу чергу через відсутність розвіданих до промислових категорій сировинних ресурсів. У добу НТР кольорові метали посідають особливе місце серед мінеральних ресурсів. Нові й новітні галузі промисловості – радіотехніку, електротехніку, авіаційну, електроніку – неможливо уявити без цих металів.  
Загальні особливості сировинної бази кольорової металургії: 
– низький у кількісному відношенні вміст корисних компонентів у сировині: для 1 т міді потрібно переробити 100 т руди, нікелю – до 200 т; витрати сировини на 1 т готової продукції в сотні раз перевищують об’єм готового виробу, а при виробництві рідкісних металів – у десятки і навіть сотні тисяч раз; 
– багатокомпонентність сировини. Наприклад, алюмінієва промисловість випускає кристалічний кремній, алюмінієво-кремнієві сплави, п’ятиоксид ванадію, металевий галій та ін.; 
– велика тепло-, електро- та водоємність процесів переробки сировини (для виробництва нікелю, наприклад, потрібно до 55 т палива, глинозему – до 12 т і т.д.; 1т алюмінію – до 17 тис. кВт годин електроенергії).  
Тому особливості географії сировинної та паливно-енергетичної баз значно впливають на розміщення кольорової металургії. До джерел сировини тяжіють виплавлення ртуті, нікелю, рідкисних металів. Алюмінієве, титано-магнієве і цинкове виробництво розміщуються у місцях одержання дешевої електроенергії. 
В Україні відомі численні родовища мінеральних ресурсів для кольорової металургії: алюмінієвої сировини (алуніти Закарпаття, боксити Черкащини, ніфеліни Приазов’я), поліметалів, ртуті, нікелю, титану, цинку тощо. Але рівень їх вивченості – не достатній. 
Провідними галузями кольорової металургії є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева. 
У структурі виробництва кольорових металів України перше місце посідає алюмінієва промисловість, яка працює на довізних бокситах і складається з виробництва глинозему та алюмінію. На випуск цієї продукції припадає майже 20% усього виробництва кольорової металургії. Алюміній з орієнтацією на джерело дешевої електроенергії і довізний з Миколаєва глинозем (вироблений з імпортних бокситів Угорщини і Гвінеї) виплавляється в Запоріжжі. У Свердловську (Луганська обл.) виробляють алюмінієві сплави. 
На Донбасі (електроенергетичний фактор) з імпортної сировини виплавляють цинк (центром є м. Костянтинівка, Донецька обл.). Також виробляють свинець, мідний і латунний прокат (м. Артемівськ, Донецька обл.). 
Титано-магнієва промисловість має власну сировинну базу: калійно-магнієві солі Прикарпаття (у Стебнику, Калуші), мілководні водоймища Приазов’я і Причорномор’я (Сиваш) та ільмініти Придніпров’я. Потужний титано-магнієвий комбінат працює у Запоріжжі (довозять магнієву сировину зі Стебника, Калуша, Сиваша; титанову – з Іршанського гірничо-збагачувального комбінату Житомирської області). Тут виробляють титан, напівпровідниковий германій, магній, калійні добрива, пігментний двооксид титану, фасонне титанове литво. Титан також виплавляють на Верхньодніпровському гірничометалургійному комбінаті, розташованому у м. Вільногірську (Дніпропетровська обл.). 
Виробництво ртуті з місцевих покладів кіновару – давня спеціалізація Донецької області (м. Микитівка). Нещодавно створено Закарпатський розвідувально-експлуатаційний ртутний комбінат. 
Побузький нікелевий завод (Кіровоградська обл.) переробляє місцеві окислені залізно-нікелеві руди. Основна його продукція – нікель і феронікель – використовується на металургійних і машинобудівних заводах Придніпров’я і Донбасу. 
В Україні налагоджено виробництво й інших кольорових металів – цирконію, кобальту, ніобію, гафнію. Їх виробляють у Києві, Одесі, Донецьку, Харкові. Нещодавно відкрито по п’ять родовищ золота промислового значення поблизу Кривого Рогу та в Донецькій області, а також невелике родовище у Закарпатській області. За попередніми прогнозами, Україна на перспективу зможе видобувати від 15 до 25 тонн золота щороку. Для цього потрібно 800 млн. дол. інвестицій. 
Налагоджено випуск золота, платини та срібла із вторинної сировини. На південному машинобудівному заводі у Дніпропетровську, об’єднанні “Свема” у Шостці, на хімзаводі у Дніпродзержинську в 1996 р. отримали майже 0,5 т золота і кілька тонн срібла із вторинної сировини. 
У просторовій структурі кольорової металургії України виділяються Донецький район (цинк, ртуть, прокат), Запорізький (алюміній, титан, магній) та Побузький (нікель) центри, які взаємодіють з районами чорної металургії, утворюючи потужні вузли загальнометалургійного міжгалузевого комплексу. 
При розміщенні галузей кольорової металургії обов’язково потрібно враховувати екологічний фактор (галузь є одним з найбільших забруднювачів природного середовища у промисловості). 
В останні роки металургійний комплекс переживає глибоку кризу, викликану засто-совунням застарілих технологій, низьким технічним рівнем, перебоями у постачанні підприємств коксівним вугіллям, металобрухтом, електроенергією, недостатньою фінансовою забезпеченістю впровадження необхідних інновацій. 
Основна лінія подальшого розвитку комплексу – модернізація та реконструкція металургійного устаткування, удосконалення та зміна виробничих відносин в умовах ринку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  літератури

1.  Анализ и прогнозирование развития экономики региона / Н.Д.Проконенко    и др. -К.: Наук. думка. 1991.

2. Голиков А.П.. Олійник Я.В., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної  географії. - К.. Либідь. 1996.

3. Гунський   Б.   Конкурентоспроможність   української   економіки:   орієнтири макрополітики в кризових умовах// Економіка УкраЇни. - 1999. -№4. -с.4-14.

4. Дорогунцов   С.И..   Федорищева   А.Н.   Устойчивость    развития    эколого-економического потенциала Украины и ее регионов// Экономика Украины. -1996. -№7. -С.4-17.

5. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми і перспективи. - К.: Наук. Думка. 1994.

6. Економічна географія України / За ред. М.Д.Пістуна. - К.: Вища школа. 1993.

7. Економічний словник-довідник /За ред. С.В.Мочерного. -К.: Феміда, 1996.

8. Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів: Світ, 1994.

9. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування. -К.:СУФІМБ, 1996.

10. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. - К., 1999.

11. Качан Є.П.. Царик Т.Є. Міжгалузеві комплекси України: проблеми розвитку і розміщення. -Тернопіль: Екон. Думка, 1999.

12. Поповкін В.Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці.-К.:Наукова думка, 1993.

13. Регіональна політика України / За ред. Н.Г.Курдюкової. - К.:Наукова думка. 1995.

14. Розміщення   продуктивних  сил:   Навч.-метод.   Посібник  для   самостіїного вивчения дисципліни / СЛ.Дорогунцов та ін.. - К.:КНЕУ. 2000.

15. Розміщення продуктивних сил / За ред.Є.П.Качана. - К.: Вища школа, 1997.

16. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П.Качана. - К.:Вища школа. 2004.

17. Розміщення продуктивних сил: Навч. Посібник /За ред. В.В.Ковалевського та ін.. -К.: Либідь, 1996.

18. Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. - К.:Либідь. 1994.

19. Соціально-економічна географія України / За ред. Шаблія О. - Львів.: Світ, 1995.

20. Шаблій О.І. Математичні методи в соціально-економічній географії. -Львів.: Світ.1994.