Конкурентна розвідка та промислове шпигунство як методи вивчення фірм-конкурентів

 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

Конкурентна розвідка та промислове шпигунство як методи вивчення фірм-конкурентів 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Львів 2011

Зміст

1. Вступ………………………………………………………………………….……..3
2. Поняття конкурентної розвідки та промислового шпигунства………...……….4
3. Методи, які використовуються в промисловому шпигунстві та конкурентній розвідці……………………………………………………………………………...7
4. Поділ методів конкурентної розвідки залежно від спрямованості……………12
5. Розвідка проти персони………………………………………………………..…14
6. Фінансовий моніторинг………………………………………………………..…16
7. Оцінка інвестиційних проектів конкурентів……………………………………17
8. Висновки………………………………………………………………………..…19
9. Список використаної літератури……………………………………………..….22

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ  

Сучасна наукова, промислова й економічна інформація 
здебільшого легкодоступна. 95% даних, що Вас цікавлять, 
можна отримати зі спеціальних журналів і наукових праць, 
звітів компаній, внутрішніх видань підприємства, брошур 
і проспектів, що роздають на ярмарках і виставках. 
Мета розвідника — роздобути ще 5% інформації, у якій 
і криється фірмовий «секрет», «таємниця майстерності».

Французький дослідник методів конкурентної розвідки та промислового шпигунства М. Денюзьєр

     Футбол  і конкурентна розвідка, на перший погляд речі, несумісні, проте ці поняття  за своїм змістом пересікаються. У своєму сенсі футбол – це командна гра, з огляду отримання конкурентних переваг на ринку,  конкурентна розвідка – теж результат командної гри топ менеджерів, спеціалістів з безпеки, аналітиків та ін. Принцип «якщо не забиваєш ти – забивають тобі» притаманний і футболу, і конкурентній розвідці з тією лише різницею, що засоби у них різні.

     Сучасний  вітчизняний і зарубіжний досвід розвитку ринкових відносин яскраво  демонструє, що жодна особа, жодна  організація не можуть ефективно  діяти в умовах гострої конкурентної боротьби без глибокого та всестороннього розуміння ринкового середовища або не маючи у своєму розпорядженні новітньої, повноцінної і достовірної інформації про те, що в ній відбувається. У цьому плані мета конкурентної розвідки полягає в аналіз діяльності конкурентів з використанням методів обробки відкритої інформації.

     Конкурентна розвідка дозволяє передбачати зміни  на ринках, дії конкурентів, виявляти нових або потенційних конкурентів, прогнозувати появу нових технологій, забезпечує моніторинг політичних ризиків. Для виживання в умовах сучасної конкурентної боротьби першочергового значення набуває розвідка намірів конкурентів, вивчення основних тенденцій бізнесу, аналіз можливих ризиків. Конкурентна розвідка є могутнім інструментом дослідження ринку, і в даний час є дисципліною, що бурхливо розвивається.

Поняття конкурентної розвідки та промислового шпигунства

     Ще  задовго до появи понять «конкурентна розвідка», «економічна розвідка», «промислове шпигунство» існувала діяльність, яку сьогодні можемо ототожнювати з ними. Основними проявами її були маскування «розвідників» під мирне населення, тобто використання прикриття, а також певні методи промислового шпигунства, які застосовували певні державні й недержавні структури задовго до того, як з'явилися офіційні й приватні розвідувальні служби. Як прикриття використовувався рід занять (торгівець, священик, монах, іноді жебрак тощо). Це були зародки сучасної економічної розвідки і промислового шпигунства.

     Найдавніший приклад промислового шпигунства описує відомий французький письменник Жозеф Анрі Беке у своїй книзі «Боротьба за вогонь», коли первісні люди — герої книги — відправлялися у сусіднє плем'я, щоб викрасти секрет добування вогню [1, c. 14].

     Документальні джерела — зокрема, китайська  хроніка, що датується XV ст. до нашої ери, — містять розповідь про китайську принцесу, яка у своєму капелюшку, прикрашеному живими квітами, вивезла з Китаю шовковичних черв'ячків і передала їх своєму коханому разом із секретом виготовлення шовку, чим позбавила Китай монополії в цій галузі [1, c. 14].

     Пізніше, зокрема й за середньовіччя, промислове шпигунство активно розвивалося. Саме у цей період йшла боротьба за секрети  «грецького вогню» (самозаймистої речовини, яка в закупорених глиняних посудинах  використовувалася для бомбардування ворожих кораблів), а також порцеляни. Технологію виготовлення останньої було викрадено в Китаю. Вона потрапила до Великобританії, Німеччини, Австрії, Росії, Італії, на Скандинавські острови, а звідти — по усьому світу [1, c. 14].

     З XVI до XVIII ст. основним предметом промислового шпигунства були відкриття алхіміків. Наполегливе полювання велося за секретами герметичної закупорки посуду, виробництва золота, кислот для очищення алмазів і, нарешті, пороху (також «запозиченого» у китайців).

     З фільмів про шпигунів і з детективів ми знаємо, що шпигунство може бути військовим, економічним, політичним і т. ін. Саме поняття «шпигунство» означає одержання або добування якихось відомостей, що становлять певний інтерес. З розвитком бізнесу потреба в інформації про конкурентів, клієнтів або партнерів набуває дедалі більшої ваги й актуальності для успішного й стабільного функціонування фірми.

     Промислове  шпигунство щодо бізнесу — це різновид економічного шпигунства, якому властиве звуження масштабів завдань з  одержання інформації, що цікавить, від державного — до масштабу однієї або декількох фірм-конкурентів. Отже, для бізнесу промислове шпигунство — лише спосіб конкурентної боротьби. І якщо суб'єктом економічного шпигунства (стороною, що здійснює активні дії) є держава в особі своїх спецслужб, то щодо промислового — таким є окремий підприємець, фірма, тобто фізична або юридична особа. Промислове шпигунство, зазвичай, має дві мети:

•     отримання інформації конкурентів, насамперед конфіденційної, про стратегічні й тактичні наміри їхнього бізнесу;

•     здобуття конкурентної переваги на ринку, через витіснення або знищення конкурента.

     Довідники описують промислове шпигунство як вид недобросовісної конкуренції, діяльність із незаконного добування відомостей, що становлять комерційну цінність. Ключове слово в цьому визначенні — «незаконного» [2, c. 18].

     Конкурентна розвідка як невід'ємний компонент  історичного розвитку продуктивних сил змінювала характер, форми  й прояви відповідно до еволюції способів виробництва та рівня розвитку науки й техніки. В історичному аспекті економічна розвідка є давнішою від військової й політичної.

     Дослідження відкритих інформаційних джерел, що стосується основних тенденцій бізнесу  й намірів конкурентів, аналізу  ризиків та вразливостей, професійно закріпилось на Заході з його більш розвиненими ринками, отримавши назву «конкурентної розвідки» (competitive intelligence). У вітчизняному бізнесовому середовищі цей термін поки що не є широковживаним. Тому можна натрапити на його еквіваленти — як-от «ділова розвідка», «бізнес-розвідка». Часто саме бізнесову розвідку мають на увазі, коли, не уточнюючи хто, чим, заради чого займається, висловлюються щодо «інформаційно-аналітичної роботи», «моніторингу» тощо [3, c. 19].

     Необхідно одразу розмежувати поняття розвідка і промислове шпигунство. Вважаємо, що вони різняться між собою за змістом, хоча мають спільну мету. Так, метою як конкурентної розвідки, так і промислового шпигунства є одержання інформації, яка б дала змогу здобути конкурентну перевагу на ринку. Головною відмінністю між конкурентною розвідкою та промисловим шпигунством є методи й способи отримання інформації. Все, що використовується  розвідником,  є  законним.

     Промисловий шпіонаж, навпаки, передбачає нелегальні методи й технології. Служба конкурентної розвідки користується тільки відкритими джерелами, оскільки робота розвідника — інформаційно-аналітична, тобто збирання й обробка різних даних, що впливають або можуть вплинути на розвиток бізнесу. Шпигунство полягає головно в оперативній роботі, зокрема в незаконному проникненні на територію конкурента, знятті інформації з каналів зв'язку, стеженні, підкупі, шантажі, викраденні інформації тощо. 
 
 
 

Методи, які використовуються в промисловому шпигунстві та конкурентній розвідці

Сукупність  методів, притаманних промисловому шпигунству, можна об'єднати у дві групи:

1.  Агентурні методи.

2.  Технічні методи.

     Агентурний  метод одержання інформації — основа основ будь-якого виду шпигунства. Тут можливі два напрями діяльності: або вербування, або впровадження своєї людини. Обидва способи мають свої переваги. У будь-якій комерційній структурі є «другі» або «треті» особи, які за своїми знаннями й досвідом наближаються до рівня вищої ланки і які здатні самостійно вести свою гру. Результатом вербування може бути те, що вигідні замовлення підуть тим особам, які й організували бізнес-шпигунство на свою користь. Якщо кінцевою метою промислового шпигунства є знищення фірми-конкурента, або отримання комерційної таємниці, то варіант із впровадженням має істотні переваги, тому що довіра до своєї людини, звичайно ж, більша.

     Об'єктами агентурної розробки можуть бути не тільки, скажімо, «другі» або «треті особи» фірми-конкурента, а й будь-які  співробітники якої-не-будь, навіть нижчої, ланки. Вони цілком спроможні  здійснити приховане встановлення відповідної апаратури («жучків», «комарів» тощо). Для цього необхідно від декількох секунд до двох-трьох хвилин. А щоби встановити обладнання для перехоплення телефонних повідомлень, взагалі не потрібно проникати в офіс, варто лише знайти телефоніста, який погодиться знайти потрібний телефонний кабель. Такі «закладки» можуть бути встановлені по лінії телефонного кабелю на відстані до трьох кілометрів від офісу, що значно ускладнює їх виявлення [3, c. 20–21].

     Таким чином, ми перейшли до технічних методів промислового шпигунства одержання інформації. Виробництво й збут такої техніки врегульовано законодавчо.

     Для перехоплення і реєстрації акустичної інформації існує величезний арсенал  різноманітних засобів: мікрофони, електронні стетоскопи, радіо-мікрофони («радіозакладки»), лазерні мікрофони, апарати магнітного запису.

     Непомітне підкидання радіопередавальних (частіше  закамуфльованих) пристроїв — досить поширений спосіб добування інформації. Такі предмети протягом декількох годин  або декількох днів, поки не «сяде» елемент живлення, «усмоктують» всю озвучену в приміщенні інформацію. А якщо в зловмисників є бажання якомога довше «попрацювати» на «ворожій» території, то вони підключають «вухо» стаціонарно до електромережі; тоді підслуховувальний пристрій працюватиме доти, доки його не знайдуть. Вибір «жучків» величезний, коштують вони від 10–20 дол. до 100–200 дол., є і саморобні — примітивні. До речі, дешеві «жучки» можна використовувати для підслуховування розмов на вулиці, розкидаючи «шкідливих комах» у траві й листі й покриваючи такою «мережею» великі території, такі зокрема можна придбати на будь-якому радіо ринку, щоправда, якщо вас порекомендують авторитетні особи [4, c. 24].

     За  даними фахівців, в Україні найпоширенішим з усіх технічних способів зняття інформації є негласне підключення до телефонних ліній. Прослуховування телефонів популярне через простоту й дешевизну. Випадки негласного відео спостереження одиничні.

     Нині  відомо чимало методів «сканування» телефонних переговорів — від  простих, як, наприклад, перехоплення сигналу радіотелефонів, до таких дорогих і технічно складних, як високочастотне нав'язування (коли телефонна лінія може використовуватися не тільки як безпосереднє джерело інформації, а й як канал передачі інформації, отриманої з іншого джерела, зокрема, за допомогою акустичного «жучка», а також як джерело живлення для спеціальних підслуховувальних пристроїв, що передають інформацію по радіоканалах).

     Пристрої  прослуховування, які найчастіше встановлюють у прослуховуваних офісах, залежно від джерел електроживлення можуть бути стаціонарними або автономними. Зокрема, автономні «жучки» черпають енергію від невеликих батарейок або акумуляторів, до яких приєднують мініатюрні мікрофони й передавачі. Цих «комах» зловмисники непомітно «залишають» у приміщенні, де вони й працюють, поки вистачає заряду батареї (зазвичай 7–10 діб) [4, c. 24].