Коньюктура ринку та сегментація ринку

2. Що таке сегментація  ринку праці? чим відрізняється первиний та вторинний ринки праці? 

   Лише  в дуже узагальненому умовному уявленні ринок праці можна розглядати як єдиний економічний простір з  вільною грою ринкових сил та досконалою конкуренцією. Насправді ж розмаїття пропонованих трудових послуг і робочих місць породжує сегментацію ринку праці. Фактично в економіці діє система багатьох більш або менш автономних взаємопов'язаних ринків праці.

   Кожен різновид праці, професія, спеціальність, кожна особлива категорія працівників (наприклад, підлітки, студенти, пенсіонери, інваліди), кожен регіон мають свій певною мірою відокремлений від інших ринок праці. Для найбільш кваліфікованих, рідкісних спеціалістів ринок праці може мати національні і навіть міжнародні масштаби. Більшість же працівників конкурують між собою на місцевих ринках. Існують чітко структуровані й ледь оформлені ринки праці. Перші передбачають укладання трудового контракту згідно з чинним законодавством, що регулює умови праці та її оплати та інші аспекти трудових відносин. Ринки з нерозвиненою інституційною інфраструктурою характерні для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. У більшості таких країн крім відкритих формальних ринків праці існують також тіньові неформальні ринки.

   Отже, сегментація ринку праці - це поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Дослідження сегментованості ринку праці привело до виникнення теорії двоїстості ринку праці, згідно з якою він поділяється на дві частини: первинний і вторинний.

   Первинний ринок праці - це та його частина, яка об'єднує "престижні" роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю становища працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації і здатності до навчання від працівників.

   Вторинний ринок праці - це та його частина, яка об'єднує "непрестижні" роботи і характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість, негарантована і невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології тощо.

   Характерні  для обох частин ринку праці риси взаємовизначають і взаємопосилюють  одна одну. Високий рівень оплати праці  стимулює підвищення ефективності управління і продуктивності для компенсації  витрат на заробітну плату. Збільшення продуктивності, як правило, пов'язане із застосуванням нових наукоємних технологій і автоматизацією виробництва. Це вимагає підвищення кваліфікації робочої сили і створює умови для професійного зростання. Вкладаючи кошти у розвиток персоналу, роботодавці мають стимул покращувати умови праці, щоб одержати більшу віддачу від інвестицій в людський капітал. Таким чином, на первинному ринку праці діють самопосилюючі прогресивні процеси. І якщо ми говоримо про переваги ринку праці порівняно з планово-адміністративним регулюванням трудових відносин, то очевидно, що всі ці переваги стосуються саме цієї частини ринку. До речі, і безробіття на цьому ринку швидше носить добровільний характер і пов'язане з очікуванням роботи, яка б задовольняла потреби людини, а не просто давала певний заробіток.

   Негативні риси вторинного ринку праці також  взаємопов'язані і взаємопосилюючі. Низький рівень заробітної плати (а  часто і необов'язковість її виплати) не стимулює роботодавців застосовувати  прогресивні технології і обладнання. Застарілі технології не потребують підвищення кваліфікації. Високий рівень реального безробіття забезпечує роботодавцеві швидке заповнення вакансій без особливого піклування про персонал. Оскільки працівники не цінують таку роботу, а роботодавці — працівників, зростає плинність робочої сили, що ще дужче посилює всі названі тенденції.

   Бурхливий соціально-економічний розвиток останніх десятиріч XX століття, стрімкі зміни  у попиті на працю під впливом  НТП та структурної перебудови економіки  і у пропозиції праці під впливом зростаючого рівня освіченості та рівня життя населення здійснюють суттєвий вплив на механізм функціонування ринку праці. Це виявляється у дедалі більшій його гнучкості (флексибілізації).

   Гнучкість ринку праці передбачає можливість пристосування його суб'єктів до мінливих умов, демократизацію і розмаїття форм зайнятості, широкий спектр умов найму, організації праці, заробітної плати і т. ін. Гнучкий ринок праці — це інститут надання будь-яких форм реалізації трудової активності, що передбачає вихід за межі стандартної тривалості робочого часу і цілорічної зайнятості, укладання тимчасових трудових контрактів та інші форми урізноманітнення трудових угод.

Гнучкість ринку праці характеризується такими елементами:

· висока територіальна та професійна мобільність працівників;

· гнучкість  витрат роботодавців на робочу силу, в  тому числі мобільність рівня  та структури заробітної плати відповідно до економічної ситуації;

· гнучкість  в управлінні персоналом на підприємствах (при найманні, ротації, звільненні, встановленні тривалості робочого часу);

· демократизація і розмаїття форм зайнятості, включаючи  нестандартні форми (самозайнятість, робота за викликами, домашнє робоче місце, неповний робочий день і т. ін.);

· високорозвинена  система професійної підготовки та перепідготовки, зокрема освіти дорослих.

  Гнучкі  форми організації ринку праці  дають змогу знизити гостроту проблем безробіття, надати можливість менш конкурентоспроможним працівникам  отримати трудовий дохід, повніше використовувати  людський потенціал. Підприємства, використовуючи гнучкі форми зайнятості, можуть маніпулювати обсягами робочої сили, не створюючи соціальної напруги при зменшенні потреби виробництва в працівниках.

  Ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит і пропозицію. Ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці, об'єктом політики ринку праці повинно бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення. Сюди відносять проблеми оплати і умов праці, обсягу та інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили.

  Головними складовими частинами ринку праці  є сукупна пропозиція, що охоплює все економічно активне населення, та сукупний попит, що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задоволені, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця — працівниками та створює умови для функціонування економіки. Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

  Співвідношення  попиту і пропозиції на ринку праці  — це його кон'юнктура. Залежно від  співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон'юнктури  ринку праці: трудодефіцитна, трудонадлишкова і рівноважна. Праця є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які вирізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг. Внаслідок цього ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу та вивчення.

  Особливості праці як товару стають вирішальними в умовах кризи. Зокрема це проявляється в тому, що наднизькі ставки оплати праці в кризовій економіці за багатьма напрямками призводять не до зменшення, а до збільшення пропозиції праці, що викликає на ринку самопосилюючі негативні процеси. Тому однією з умов виходу економіки з кризи і ефективної зайнятості є підвищення рівня оплати праці.

  Невід'ємною  характеристикою цивілізованого ринку  праці, показником його розвиненості й критерієм дієвості є багатофункціональна і високоефективна інфраструктура, що включає державні і недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, які забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.

  Різноманітність пропонованих трудових послуг і робочих  місць породжує сегментацію ринку  праці, тобто поділ робочих місць  і працівників за об'єднуючими  ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Різними сегментами ринку праці є первинний і вторинний ринки, ринки окремих професій, особливих категорій працівників, тіньові неформальні ринки.

  Гнучкість ринку праці передбачає можливість пристосування його суб'єктів до мінливих умов, демократизацію і розмаїття форм зайнятості, широкий спектр умов найму, організації праці, заробітної плати і т. ін. Гнучкий ринок праці — це інститут надання будь-яких форм реалізації трудової активності, що передбачає вихід за межі стандартної тривалості робочого часу і цілорічної зайнятості, укладання тимчасових трудових контрактів та інші форми урізноманітнення трудових угод. 

Задача 1 

Визначити облікову кількість працівників  та кількість основних виробничих робітників, необхідних для виконання виробничої програми, згідно з «портфелем замовлень» за наступними даними: 

Таблиця 1

 

 Кількість  робочих днів Nрд=260.

Визначити загальну кількість робітників, якщо кількість основних складає 60 %, а також кількість ПВП, якщо кількість робітників складає 60 %? 

Рішення  

1 Річний  ефективний фонд часу робітників  визначається за формулою:

      Fеф = (365-Вихідні-Святкові)*tзм(1-α/100) = 260*tзм(1-α/100), (1.1)

де tзм – тривалість зміни (для термістів рівна 6 год, для інших робітників приймається 8 год);    

α –  відсоток невиходів на роботу за будь-якими  причинами (приймається 8-9 %, для термістів  – 10 %).

- для  токарів

      Fеф = 260*8(1-8/100) = 1913,6 год,

- для  фрезувальників

      Fеф = 260*8(1-8/100) = 1913,6 год,

- для  шліфувальників

      Fеф = 260*8(1-8/100) = 1913,6 год,

- для  свердлильників

      Fеф = 260*8(1-8/100) = 1913,6 год,

- для  термістів

      Fеф = 260*6(1-10/100) = 1404,0 год,

• для інших

      Fеф = 260*8(1-8/100) = 1913,6 год, 

      2 Кількість робітників кожної професії визначається за формулою:

       ,       (1.2)

де ОВ – об’єм виробництва, шт.;     

Тм –  трудомісткість, н-г;     

ПВпро – питома вага кожної професії;     

Квн –  коефіцієнт виконання норм.

Для виробу А визначається чисельність

- токарів

      

- фрезувальників

      

- шліфувальників

      

- свердлильників

      

- для  термістів

      

• для інших