Класифікація витрат робочого часу і часу роботи обладнання

 

На другому етапі  хронометражу проводяться спостереження  і заміри тривалості окремих елементів  досліджуваної операції двома способами: заміри (відліки) по поточному часу, тобто неперервним способом,  – суцільний хронометраж; окремі заміри затрат часу – вибірковий хронометраж. Для запису замірів слугує хронометражний лист або хронокарта.

Спосіб замірів по поточному часу полягає в тому, що в момент початку першого прийому (або комплексів прийомів) досліджуваної операції обидві стрілки двохстрілочного секундоміра пускаються в хід. В момент закінчення кожного прийому (або їх комплексу) допоміжна стрілка зупиняється, по ній проводиться відлік часу, який описується в спостережному листі в стрічці відповідного елементу операцій в графі, що позначена буквою “П” (поточний час). Головно стрілка секундоміра продовжує вести безперервний відлік часу. Після запису показів допоміжної стрілки вона знову пускається в хід, ривком досягає ту, що йде, і вони разом продовжують відлік часу. В потрібний момент допоміжна стрілка знову зупиняється, спостерігач знімає показники часу, і так продовжується на протязі всього періоду спостереження, тобто до тих пір, поки не буде проведено необхідну кількість замірів (спостережень) по всіх елементах операції, що вивчається. При такому способі замірів затрати часу на хронометруванні значно менші, ніж при проведенні окремих замірів.

При роботі з однострілочним секундоміром зняття показів проводиться без зупинки стрілки, тобто на ходу, що вимагає навику і не забезпечує такої високої точності, як спостереження з допомогою двохстрілочного секундоміра.

Спосіб окремих замірів, або вибірковий, заключається в тому, що в момент початку прийому (або комплексу прийомів) операції стрілка секундоміра пускається в хід. В момент закінчення прийому операції секундомір зупиняють, проводиться відлік часу за показами стрілки, і результат записується в спостережному листі в стрічці відповідного прийому операції в графі “П”. Цей час показує тривалість замірюваного прийому (або комплексу прийомів) операції.

Після запису стрілка  секундоміра повертається в вихідне  положення. З початком наступного прийому  досліджуваної операції спостерігач  повторює всі дії в тому ж порядку.

Цей спосіб менш зручний, так як спостерігач не має можливості зразу почати замір другого прийому  операції, в кращому випадку він  може почати замір третього прийому, тобто спостерігач витрачає в  два-три рази більше часу, ніж при  неперервному способі. Тому спосіб окремих замірів затрат часу застосовується переважно в тих випадках, коли необхідно визначити тривалість окремо вибраних прийомів операції.

По закінченню спостережень підходять до третього етапу хронометрування  – обробки отриманих даних, їх аналізу і складанню висновків. Обробка спостережень, якщо хронометраж проводився способом заміру по поточному часу, заключається перш за все у визначені тривалості окремих елементів операції. Тривалість кожного прийому розраховується вирахуванням із поточного часу, записаного проти даного елементу, поточного часу, зафіксованого проти суміжного попереднього етапу.

Тривалості по кожному елементу операції складають хронометражний ряд. Кількість рядів дорівнює кількості  прийомів і комплексів, на які розчленована досліджувана операція, а кількість замірів в хроноряді – числу спостережень. Застосовуючи спосіб окремих замірів часу, хронометражні ряди отримують зразу ж на другому етапі роботи. Потім проводять їх аналіз, тобто визначають коливання в тривалостях, виявляють причини відхилень і виключають ті тривалості, які відмічені в спостережному листі як дефектні або якщо їх дефектність виявлена в процесі аналізу. Ступінь стійкості кожного хронометражного ряду характеризується коефіцієнтом стійкості:

,

де Т_мах,Т_min – найбільша і найменша тривалість прийому операції в ряді.

Нормативні коефіцієнти  стійкості (таблиця 4) встановлені на основі багаторазових спостережень при різних типах виробництва. Цей  коефіцієнт розраховується границею допустимого розсіювання замірів хроноряду.

 

Таблиця 4 – Нормативні коефіцієнти стійкості.

Тип виробництва на даному робочому місці.	Тривалість елемента роботи, що вивчається.	Нормативний коефіцієнт стійкості хронометражного  ряду при різних видах робіт.
		Машин-на	Машин-но-ручна	При спос-тереженні  за роботою обладнання	Робота вручну.
Масове	До 10 Понад 10	1,2 1,1	1,5 1,2	1,5 1,3	2,0 1,5
Крупносерійне	До 10 Понад 10	1,2 1,1	1,6 1,3	1,8 1,5	2,3 1,7
Серійне	До 10 Понад 10	1,2 1,1	2,0 1,6	2,0 1,8	2,5 2,3
Мілкосерійне і одиничне, не залежить від тривалості.		1,2	2,0	2,5	3,0

 

Тривалості всіх замірів  ряду, визнаних придатними, сумуються  і записуються у графу “Сума  тривалостей”. Потім визначають середню  тривалість прийому як середню арифметичну, розділяючи суми тривалостей по всім замірам (спостереженням) ряду на число цих замірів, не рахуючи виключених. Знайдена середня арифметична приймається як нормальна тривалість даного прийому або комплексу прийомів операції і записується в відповідну графу хронометражної карти.

Сума середніх тривалостей всіх прийомів операцій складає нормальну  тривалість виконання операцій в  цілому.

 

2.2.3. Фотохронометраж

 

Фотохронометраж – це спосіб сумісного  проведення фото- і хронометричних спостережень, застосовується, як правило, в мілкосерійному і індивідуальному виробництві, на роботах, які регулярно повторюються на протязі місяця, року, але чергування прийомів має довільний характер. В основному це стосується робіт, що виконуються в добувних галузях – лісозаготівельній і т.п. В даному випадку фіксуються всі затрати робочого часу на протязі зміни, а в ході вивчення проводиться хронометраж окремих робіт з розчленуванням їх на елементи. Таке поєднання хронометражу і фотографії робочого часу дозволяє встановити повторюваність окремих робіт, питому вагу підготовчих робіт в балансі робочого дня, використання робочого часу, структуру оперативного часу, найбільш ефективні прийоми праці. При фотохронометражі застосовуються суцільні (неперервні) і вибіркові заміри. Об’єктом спостереження є робота одного робітника, бригади або робітника-багатоверстатника. Вимірювання робочого часу проводять різними приладами і пристроями, наприклад, секундомірами.

Найбільш точні і  суб’єктивні результати отримуються  при використанні фото- і кінозйомки, а також оцилографічного запису.

 

2.3. Метод моментних спостережень

 

На ряді машинобудівних заходів і на підприємствах інших  галузей промисловості вивчення затрат робочого часу проводиться методом  моментних спостережень, який вигідно відрізняється від методу безпосередніх замірів. Це простий статистичний спосіб отримання середніх даних про фактичне завантаження робітників і обладнання ділянок, цехів і підприємства в цілому, оснований на теорії ймовірності і передбачає вибіркові спостереження. Він доцільний, коли проводиться велика кількість спостережень – не менше за 10-20 об’єктами. Суть методу полягає в заміні неперервної реєстрації тривалості затрат часу при безпосередніх замірах (звичайна фотографія) врахуванням кількості спостережуваних моментів, тобто фіксацією не абсолютних затрат часу, а числа моментів (явищ, що відбуваються) затрат.

Для досягнення потрібної  точності результатів спостережень завчасно встановлюється їх об’єм, тобто  число моментів, яке необхідно  зафіксувати. Число моментів залежить від питомої ваги досліджуваних затрат, від заданої ймовірності, а також від допустимої відносної похибки спостережень. Воно визначається за формулами, виведеними на основі законів математичної статистики:

де а – коефіцієнт, що залежить від заданої ймовірності; К – питома вага досліджуваних  категорій затрат робочого часу в  загальних затратах за час спостережень;                  р – допустима відносна похибка  спостережень.

При визначенні числа  спостережень питома вага досліджуваних затрат К встановлюється на основі даних проведених раніше спостережень в вигляді коефіцієнта. Допустима відносна похибка р залежить від степені потрібної точності: чим вища точність, тим менший процент допустимої похибки і тим більше число моментів необхідно зафіксувати. Допустима відносна похибка залежить від питомої ваги досліджуваних затрат. Якщо останні незначні, похибку можна отримати без істотного зниження точності результатів спостереження.

Наприклад, якщо досліджувані затрати складають приблизно 80%, або К=0,8, р=5%, а=2 (при стабільності виробництва), то кількість моментів, яку необхідно зафіксувати згідно формули:

, складе 200.

Перед початком спостережень на лицевій стороні спостережного  листа записуються загальні відомості: назва цеху, ділянки, номер зміни, кількість спостережуваних робочих місць, дата, прізвище спостерігача, число спостережень, кількість обходів, час початку обходу, наводиться також перелік категорій затрат робочого часу роботи обладнання з їх умовними позначеннями – індексами. Потім встановлюється маршрут обходу, визначається його довжина і час, необхідні на один обхід; встановлюються фіксажні пункти, тобто місця, де повинні фіксуватися моменти з допомогою індексів. Розроблений маршрут обходу, не повинен порушуватися. Необхідно також виконати намічене число обходів за визначений час. Якщо в нашому прикладі вивчається двадцять виконавців, то число обходів буде рівне десяти (200:20=10). Після закінчення підготовчої роботи приступають до спостережень.

Моментні спостереження  проводяться як періодичні обходи ділянок, де розміщені робочі місця виконавців, по встановленому маршруту. Порівнявшись з робочим місцем, спостерігач  визначає, чим зайняті робітник або  обладнання в даний момент часу, і записує результат в лист спостережень, тобто відмічає кількість моментів затрат робочого часу або роботи обладнання і перерв.

При графічному методі спостереження  записуються у вигляді точок  і ліній. Перші чотири помітки  наносяться точками, що утворюють контур ( : : ), наступні – лініями по вертикалі, горизонталі і діагоналі ( ). Такий квадрат з діагоналями складає десять зафіксованих моментів. Далі викладений порядок нанесення поміток повторюється. При такому способі фіксації можна швидко підрахувати загальну кількість отриманих моментів. 

В процесі обробки  даних спостережень підраховують кількість  моментів по кожному виду затрат робочого часу і визначається процентний вираз  кожної категорії затрат в загальній  сумі отриманих моментів.

Потім визначається коефіцієнт корисної роботи всієї групи робітників (або обладнання) як відношення суми моментів (спостережень), що враховують підготовчо-заключну роботу ПЗ, оперативну роботу ОЧ, обслуговування робочого місця  Тех, Орг, час на відпочинок і особисті потреби ВОП до загальної кількості спостережень М:

.

Потім проводиться аналіз втрат робочого часу і їх причин, розробка міроприємств по усуненню недоліків  і покращенню організації праці  в порядку, прийнятому індивідуальної і групової фотографії. Метод моментних спостережень має ряд переваг в порівнянні з груповою фотографією: не потрібно перевіряти час кожного спостереження з тим, щоб він співпадав з попередньо наміченим інтервалом, а достатньо відмітити тільки початок кожного обходу; спрощується процес обробки отриманих даних; створюється можливість перервати процес спостереження, не знижуючи точності результатів, при умові, що за визначений наперед час буде проведено необхідну кількість обходів; проводити спостереження інженерно-технічному персоналу в процесі виконання їх безпосередніх обов’язків.

За результатами моментних  спостережень розробляються організаційно-технічні міроприємства, спрямовані на ліквідацію виявлених недоліків в використанні робочого часу і часу роботи обладнання.

 

РОЗДІЛ ІІІ.  ПРОЕКТ ЗАХОДІВ, СПРЯМОВАНИХ НА УСУНЕННЯ

НЕПРОДУКТИВНИХ ЗАТРАТ ПРАЦІ І ВИТРАТ

РОБОЧОГО ЧАСУ НА ПРОМИСЛОВОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

(ПРИКЛАД –АТ “ВАТРА”)

3.1. Виявлення джерел росту продуктивності праці в

результаті  аналізу трудомісткості виготовлення

виробів

Основою для проведення досліджень праці, а саме процесу  її нормування служить так звана  додаткова трудомісткість і матеріаломісткість.

З точки зору дослідження  праці розрізняють основну і  додаткову трудомісткість та матеріаломісткість. Це по суті своїй теоретичне розділення в дійсності дозволяє визначити напрями досліджень, що мають за мету зниження непродуктивних затрат праці і втрат робочого часу, трудомісткості і матеріаломісткості, а завдяки цьому – досягнення росту продуктивності праці і покращення економічних результатів.

Основна трудомісткість – це трудомісткість, яка була б  необхідною, якщо б ідеально сконструйований  виріб вироблявся на правильно підібраних машинах із застосуванням найбільш досконалих методів праці і без  втрат часу.