Капітал як економічна категорія товарного виробництва

                  нормалізація стану фінансово-кредитної системи;

                  підвищення пріоритетності статусу іноземного інвестора;

                  підвищення інвестиційної активності населення.

Іноземний капітал, який органічно з’єднується з національними зусиллями та ресурсами, генерує за принципом ланцюгової реакції високий інтегральний ефект на основі застосування більш прогресивних засобів праці, збільшення кваліфікації робітників та покращення використання наявних виробничих ресурсів.

Сучасні умови економічного розвитку вимгають проведення активної політики по залученню ПІІ. В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиціної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку іноземних інвестицій та підвищення ефективності їх використання. Прийнятим 19 березня 1996 р. Законом України “Про режим іноземного інвестування” для іноземного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Вказаним законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень. Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво та допомога України з боку Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних організацій. Для пошуку фінансових ресурсів та реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Значну роль у процесі іноземного інвестування в Україні відіграють іноземні банки, які кредитують в основному імпортні операції клієнтів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними інвестиціями. Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, являються міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій” [17, 25]. В умовах економічної та політичної криз, які переживає Україна, внутрішні інвестиційні можливості значно зменшились. У зв’язку з цим великі надії покладаються на надходження зовнішніх інвестицій, але цей процес поки що гальмується рядом проблем, подолати які можливо шляхом покращення інвестиційного клімату нашої держави.

3.2. Інвестиції на території України

Економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності. Тому залучення прямого іноземного капіталу в народногосподарський комплекс України й акумулювання його з вітчизняним дало б змогу вирішити низку інвестиційних проблем та, відповідно, вийти з економічної кризи.

Слід зазначити, що проблема іноземного інвестування широко дискутується в наукових працях провідних учених України та світу. Серед вітчизняних заслуговують на увагу дослідження Гаврилюка О. В., Герасимчука М. С., Макогона Ю. В., Пересади А. А. Проблемам функціонування ПІІ присвячені праці зарубіжних учених У. Чарпа, Р. Хотла, Д. Бейлі, Л. Гітмана, М. Джанка та ніших дослідників, як зазначила у своїй статті Войцеховська В. В.

Тому іноземні інвестиції виступають важливою умовою здійснення стурктурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, збільшення показників господарської діяльності підприємства. ПІІ мають велке значення для економіки країни, тому що вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки в світову завдяки виробничій і науково-технічній кооперацій., є джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва, збільшують продуктивність праці, залучення вітчизняних підприємств до використання передового досвіду, сприяють розширенню інновацій, підвищують добробут населення країни [20, 61].

Безперечним є те, що інвестиційний простір України на сьогодні є конкурентним середовищем як з позиції конкуренції інвесторів за кращі інвест-проекти галузі на території для потенційного прямого інвестування, так і з позицій конкуренції певних підприємств, галузей та регіонів за потоки ПІІ. На противагу до конкуренції інвесторів за території, конкуренція території (галузей, підприємств, проектів) за потоки ПІІ в Україні є набагато сильнішою. Оскільки на сьогодні інвестиційний простір країни - так би мовити, ринок перебуває ще на стадії розвитку, то очевидною є поява певного роду “монополістів”, які у створеному інвестиційному кліматі змогли залучити до себе більші шматки “інвест-пирога” [21,28].

У процесі надходження ПІІ в Україну виділяють 3 етапи. Перший з них охоплює період з 1992 р. по 1994 р. і характеризується низьким значенням іноземних інвестицій. У 1994 р. інвестування не перевищуваол 10 дол. США на одну особу населення. Другий етап тривав до початку ХХІ ст. і відрізнявся динамічним зростанням зацікавленості іноземних інвесторів. За 1994-2000 рр. Обсяг ПІІ зріс у 6,8 разів й досягнув 78 дол. США на одного мешканця України. За 2001-2004 рр. Обсяг ПІІ зріс на 5,1 млрд. дол. США порівняно з 1994-2000 рр., або у 25 разів. Станом на 1 січня 2005 р. на одну особу населення вже припадало 177 дол. США, що в 19,5 разів перевищило рівень 1994 [19, 105].

Оскільки інвестиційний простір України є неоднорідним, то є доцільним зазначити частку надходжень ПІІ у регіони України. Так Харламова Г. О. у своїй статті на основі даних Держкомстату з надходжень ПІІ провела розрахунки частки регіону у надходженні в Україну (таб. 2)

Таблиця 2. Частки надходжень ПІІ у регіони України у 1995-2005 рр., %

Результати аналізу неоднорідності розподілу ПІІ по регіонах України дозволяють зробити висновок про достатньо високу та монотонно зростаючу концентрацію їх в м. Києві, Дніпропетровській, Київській, Одеській, Донецькій та Запорізькій областях.

Стрибок у диспропорціях інвестиційного простору припав на період 1995-1996 рр., коли економіка України перебувла на початку ринкового реформування та трансформації. Це пояснюється тим, що у дореформенний період регіональні розбіжності певною мірою згладжувались централізованою політикою вирівнювання індустріального розвитку регіонів і відсутністю реального інвестиціного процесу в країні. З 1997 р. відзначається відносна стабільність у тенденціях неоднорідної концентрації прямих інвестиційних надходжень у регіони України [21,28]. Незважаючи на зростання інвестиційних надходжень до країни у світовому потоці ПІІ на українську економіку припадає близько 1%. Незначний потік ПІІ можна пояснити тим, що серед європейських постсоціалістичних країн Україна сприймається як країна з найбільшим ризиком. За оцінкою Європейського центру досліджень підприємницький ризик інвестицій вУкраїну склав 80%.

За обсягом ПІІ на одну особу населення Україна суттєво відстає від країн Центральної Європи, Прибалтики, де цей показник перевищує позначку 1,5-2,5 тис. дол. США. Серед 25 держав Центральної Європи та СНД Україна за середнім обсягом на душу населення таких інвестицій посідає одне з останніх місць (22 місце). Навіть найбільший реципієнт ПІІ – м. Київ, де надходження перевищують 1000 дол. США на одного мешканця, не досягає рівня середніх показників західних сусідів України [19, 105].

Неоднорідність інвестиціного простору України не лише спостергіається за територіальною ознакою, а й за галузями економіки країни. Харламова Г. О. також у своїй статті за даними Держкомстату про надходження ПІІ за галузями економіки визначила частки надходжень у галузі економіки України (таб. 3)

Таблиця 3. Частка надходжень ПІІ у галузі економіки України, %

Як видно з таблиці 2 наявна чітка “монополія” на надходження ПІІ у промисловість України на противагу іншим шалузям економіки, і ця тенденція прослідковується на всьому часовому проміжку. Це пояснюється такими причинами:

* промисловість України має сильну позицію на інвестиційному ринку галузей економіки України і високу результативність для інвесторів у порівнянні з іншими галузями;

* тенденція до концентрації у промивлості ПІІ визначається джерелом цих надходжень (ПІІ йдуть з промислово розвинених країн) [21, 28].

Основна частина зарубіжних інвестицій до цього часу спрямовується в ті сфери, які не є визначальними для вітчизняного господартсва. За даними на 1 січня 2005 р. найбільшим іноземним інвестором для України є США, проте американські корпорації вклали в машинобудівну галузь всього 2,7% від загальної суми своїх інвестицій, тоді як в оптову торгівлю та посередництво в торгівлі – 15,9%, в харчову промисловість – 14,1%. Вкладення британських фірм у ці галузі дорівнюють 29,4% і 11,4%. Один із основних іноземних інвесторів (Нідерланди) майже весь ввезений капітал спрямував до оптової торгівлі та харчової промисловості України. Російські інвестиції у металургію та машинобудування становлять усього 4,4% і 2,1% від загальної суми надходжень капіталу з Російської Федерації.

В Україні сировинні та паливно-енергетичні галузі промисловості концентрують майже половину обсягу інвестицій в основний капітал, інша половтна припадає на обробні галузі. Найбільш адекватна галузева форма відтворення інвестиційного потенціалу економіки – машинобудування. Необхідність його вибору як бази економічного зростання зумовлено проблемою зношеності основних засобів, а також потребою перебудови індустріального комплексу України. Відтепер на зміну паливній, металургійній промисловості, важкому машинобудуванню приходить електроніка, інформатика, біотехнологія. Вони не тільки розвиваються самі, але дають імпульс для розвитку своїм суміжникам [19,105].

Порівнюючи результати таблиць 1 і 2 видно, що неоднорідність галузевого інвестування більша, ніж регіонального, і має чітку монотонно-спадаючу тенденцію.

Поступове повільне зростання рівномірності у розподілі ПІІ в галузях економіки України частково пояснюється, з одного боку, нарощенням потенціалу та, відповідно, інвестиційної привабливості інших галузей економіки, з іншого – приходом на інвестиційний ринок України все більшого числа інвесторів, які шукають “прогалини” в інвестиційному просторі країни, і не хочуть чи не мають можливості йти у промисловість або через велику конкуренцію в цій галузі, або через мізерні розміри потенцінйих інвест-проектів [21, 28].

Отже, як свідчать вищенаведені дані, зарубіжні капіталовкладення в Україні спрямовані не на підтримку національного виробника, а на захоплення внутрішнього ринку товарів і послуг.

Відбувається також “захоплення” вітчизняного ринку банківських послуг іноземним капіталом. Питома вага сплаченого статутного капіталу банків з іноземним капіталом у сукупному капіталі чинних банків виросла з 13,2% до 22,4%. Найбільші частки в загальній сумі іноземного банківського капіталу, що працює в Україні, належать інвесторам з Австрії (21,2%), Росії (18,4%) Польщі (8,8%), Нідерландів (8,3%). В умовах існування в Україні заборони на відкиття філій іноземних банків основним методом проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський сектор є купівля акцій (10, 20%). Ціновий тендер на акції українських банків дещо завищений, що пояснюється тією обставиною, що практично всі перспективні ринки банківських послуг у країнах Центральної та Східної Європи поділені, найпривабливішими для інвесторів залишилися банки України. Однак іноземні інвестори, що приходять в Українській банківський ринок, не зацікавлені підвищувати його капіталізацію, а нарощують активні операції на наявній капітальні базі [22, 79].

Отож, на мою думку, використання іноземних інвестицій сприяє забезпеченню потреб національної економіки в необхідній сировині й продукції, а головне – стимулює розвиток еономічно ефективних і конкурентноспроможних експортерів, що надає можливість Україні потрапити в всистему міжнародного розподілу праці і капіталу.

Висновки

Важливою формою міжнародних економічних відносин є переміщення капіталу між країнами, тобто його вивіз. Це процес вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни і застосування його у економічній діяльності інших країн. Як форма світогосподарських зв’язків вивіз капіталу сформувався на початку ХХ століття. У світовій практиці найпоширенішою формою міжнародного руху капіталів є іноземін інівестиції – переміщення капіталу за межі країни, що має на меті встановити контроль і взяти участь в управлінні об’єктом у країні, що приймає капітал.

В умовах глобальної світововї інтеграції економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності, особливе місце займає процес прямого іноземного інвестування. За умови ефективного використання ПІІ уряди багатьох країн змогли стабілізувати свої макроекономічні та мікроекономічні показники, забезпечити вітчизняних підприємців новітніми технологіями та сучасними методами управління, підвищити конкурентноспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках., вирішити соціально-політичні питання [20, 61].