Капітал, його природа і форми

Інтелектуальний капітал - це також  і уміння використовувати визначене програмне забезпечення, наприклад Lotus Notes. Для компанії - величезна цінність мати в себе людей, навчених використовувати визначений чи інструмент навчених працювати в рамках єдиної концепції, а також мати тих, хто може навчити чи підтримувати перших. Кращі користувачі «капіталу знання» підсилюють його в тисячі разів.

ОЦІНКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Вартість інтелектуального капіталу оцінюється, звичайно, не в  одиницях часу. Але час є одним  з найбільш обмежених ресурсів. У  будь-якої людини в добі тільки 24 години, що він потенційно може інвестувати  в знайомство з продуктом. Величина капіталу інтелектуальної власності залежить від уваги (у тимчасовому вираженні), що люди приділяють контенту (будь то реклама, утворення чи що-небудь інше). Цінність капіталу визначається через поводження покупця (вибрати товари чи послуги і заплатити за них гарну ціну) чи через послуги, що, скажемо, «підсилюють знання», - консультації, дизайн нових товарів, підтримку програмних продуктів чи оформлення інтер’єрів. Ефект впливу капіталу інтелектуальної власності не так легко побачити, але він дозволяє піднімати ціну на продукти, продавані власником інтелектуального капіталу (наприклад, кіностудія, що уклала контракт із зіркою першої величини, чи консультант, що написав безкоштовну книгу).

У порівнянні з інтелектуальним  капіталом, пакет акцій компанії легко й оцінити, і перепродати. Але й у тім, і в іншому випадку кращою оцінкою вартості буде ринкова ціна. Звичайно, інтелектуальний капітал набагато складніше визначити і вичленувати: можна купити компанію, що має контракти з найвищими професіоналами; можна купити право на добре відомий програмний продукт і створити аналогічно працюючу чи подібно виглядає копію в рамках, обкреслених авторським правом. Можна купити торгову марку і торгові секрети, зв’язані з продуктом. Можна з’єднати ваш продукт із чимось, що вже привертає увагу.

Нова економіка інтелектуальної  власності може в принципі змінити  відношення до інвестицій у соціальній сфері. Традиційні інвестиції спрямовані на покупку матеріальних активів  і людських ресурсів для компанії, який володіє інвестор. Інвестиції в інтелектуальну власність можуть бути набагато більш розмитими. Вони точно так само включають витрату грошей, але повернення цих засобів опосередкований і не завжди матеріальний. Цінність того, чим володіє інвестор, реальна, але пощупати її дуже важко.

І повертаючи до початку: економіка інтелектуальної власності міняється кардинально, оскільки вартість поширення і тиражування наближається до нуля. Усе більше і більше компаній пропонують інтелектуальну власність безкоштовно, керуючись не мораллю чи правом, а розуміннями бізнесу.

Ці тенденції змінюють конкурентні умови. І хоча не всякий контент буде безкоштовним, ті компанії, що враховують цей процес, будуть мати перевага перед тими, хто ще цього  не усвідомив. Економія на обсягах буде значити усе менше; здатність  компанії залучити й удержати гарний персонал буде значити усе більше і більше. Наслідку цього - серед всього іншого - усі великі складності для визначення позиції і поводження компаній на ринку. Добре структурована компанія може бути оцінена тільки з обліком усіх її сильних сторін.

 

ВПЛИВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ НА БІЗНЕС

Інтелектуальна власність  стає джерелом доходу малих і середніх підприємств, якщо вони здійснюють комерційну реалізацію прав на об’єкти інтелектуальної  власності, захищені охоронними документами, наприклад виготовляють та продають певну продукцію, видають ліцензію на виробництво такої продукції іншою особою або передають права на відповідний об’єкт інтелектуальної власності.

Важливим є також  те, що інтелектуальна власність може зробити підприємства більш привабливими для потенційних інвесторів або кредитно-фінансових установ.

Підтримка держави у  процесі створення цивілізованого ринку товарів, на які поширюються  права інтелектуальної власності, є найважливішим важелем використання інтелектуальних ресурсів нації.

В чому саме полягає підтримка  держави?

Насамперед - у створенні  сприятливих умов для ефективної комерціалізації результатів вітчизняних  науково-технічних розробок як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. На жаль, сьогодні використовується тільки незначна частка науково-технічного потенціалу держави, що обумовлено відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційної реалізації, недостатністю правової охорони об’єктів інтелектуальної власності, яку необхідно отримувати в іноземних державах, відсутністю сучасних маркетингових досліджень міжнародного ринку товарів та послуг. Все це потребує коштів, яких не мають українські науково-дослідні організації та установи, а також малі та середні підприємства. Наслідком такого стану справ є науково-технологічне відставання України, «відплив» інтелектуального потенціалу, втрата значних валютних коштів, які мали б надходити від продажу ліцензій та експорту наукомісткої продукції.

В той же час Україна  завжди славилась талановитими, винахідливими людьми, завдяки яким вона визнана у світі як держава з високорозвиненим науково-технічним та духовним потенціалом.

Законодавча база дає  підстави розглядати інтелектуальну власність  як довгостроковий та перспективний  вид вкладень капіталу. І вона вже стає об’єктом внеску до статутних капіталів створюваних підприємств, предметом купівлі-продажу, передачі в заставу, страхування тощо. Але на сьогоднішній день необхідно прийняти законодавчі та інші нормативно-правові акти, в яких мають бути чітко визначені механізми комерціалізації інтелектуальної власності, насамперед механізми розподілу прав на об’єкти інтелектуальної власності та оцінки їхньої вартості.

Важливим кроком щодо вирішення деяких з цих проблем  є прийняття Верховною Радою  України у 2002 році Закону України «Про інноваційну діяльність». Закон передбачає запровадження, починаючи з 01.01.2003 р., низки пільг підприємствам, що набувають статусу інноваційного підприємства, у сплаті ПДВ, податку на прибуток та земельного податку. Передбачено стимулювання і фінансово-кредитних установ, що фінансуватимуть інноваційні проекти. Держава гарантує таким установам повернення кредитів.

Оскільки основою будь-якого  інноваційного проекту, як правило, є інтелектуальна власність, то реалізація норм цього закону сприятиме введенню до господарського обороту об’єктів інтелектуальної власності, розвитку цивілізованого ринку в цій сфері.

З метою подальшого врегулювання правовідносин щодо об’єктів інтелектуальної  власності на виконання згаданого  Указу Президента України Державним департаментом інтелектуальної власності розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про власність», який знаходиться зараз на розгляді у Верховній Раді України. Прийняття цього закону врегулює питання участі держави у розподілі прав на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів Державного бюджету, інших централізованих фондів, що забезпечить раціональніше їх використання.

Держдепартаментом розробляється  також законопроект «Про особливості  введення об’єктів інтелектуальної власності до господарського обороту», яким, зокрема, буде визначено механізми розподілу прав на об’єкти інтелектуальної власності, створені за кошти державного бюджету, особливості державного регулювання експорту, імпорту прав на об’єкти інтелектуальної власності, створені або одержані за такі кошти, систему податкових пільг тощо.

Проблемі введення до господарського обороту об’єктів інтелектуальної  власності, їх комерційному використанню і впливу на добробут громадян приділяється багато уваги в країнах з розвинутою економікою. Активно опрацьовується це питання і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, зокрема щодо ролі інтелектуальної власності у функціонуванні малих і середніх підприємств та участі держави в регулюванні процесу створення та використання об’єктів інтелектуальної власності такими підприємствами.

Цікавим у цьому аспекті  є досвід Фінляндії. У цій країні діє принаймні шість організацій, що займаються консалтинговою та посередницькою діяльністю у сфері комерціалізації інтелектуальної власності. Вони діють на території всієї країни. Серед них є приватні організації, такі як, наприклад, Фонд винаходів Фінляндії. Є також і регіональні представництва центральних органів виконавчої влади, наприклад регіональні служби трьох міністерств: Міністерства торгівлі і промисловості, Міністерства сільського господарства і лісівництва та Міністерства праці. Завданнями цих організацій є забезпечення сприятливих умов для створення і введення до господарського обороту об’єктів інтелектуальної, насамперед, промислової власності. Це досягається шляхом створення регіональних консультаційних пунктів, надання допомоги в оформленні прав інтелектуальної власності, сприяння формуванню ринку споживачів цієї власності, залучення ризикового (венчурного) капіталу для фінансування заходів з комерціалізації прав інтелектуальної власності тощо.

У досвіді Фінляндії  цікавим є те, що незалежно від  форми власності цих посередницьких організацій держава бере безпосередню участь у їх діяльності шляхом безповоротного фінансування. Так, у 2000 році Фонду винаходів Фінляндії, заснованому на приватній власності Міністерством торгівлі і промисловості, було виділено близько $5 млн. Протягом року Фонд отримав близько 15000 звернень підприємств, 2500 інвестиційних пропозицій, з яких фінансувалися понад 900. Чисельність фонду - 22 чоловіка у центральному апараті і 25 регіональних менеджерів. Протягом 2000 року Фондом для фінансування 420 проектів було залучено близько $400 млн. інвестицій венчурного капіталу, з них 89% приватного капіталу і 11% - вклад Уряду і громадських організацій. Безповоротно витрачено понад $130 млн. Інші вкладення дали $600 млн. прибутку, що згідно з податковим законодавством Фінляндії забезпечило понад $100 млн. надходжень до державного бюджету.

Крім того, цікавим  є досвід ФРН. У цій країні центри, подібні до Фонду винаходів Фінляндії, знаходяться, як правило, при Земельних  університетах. Фінансування діяльності центрів відбувається з бюджету  цих університетів. Діяльність центрів, схожа з діяльністю Фонду винаходів Фінляндії, сприяє максимальному зближенню приватних винахідників і зацікавлених в їхніх розробках фірм та залученню приватного капіталу для інвестиції введенням до громадського обороту винаходів, створених фізичними особами, чим забезпечує зростання їхнього добробуту і тим самим зростання і укріплення середнього класу Німеччини.

На думку Держдепартаменту, досвід зарубіжних країн заслуговує на вивчення фахівцями Держдепартаменту, Мінфіну, Мінекономіки, Мінпромполітики  та інших міністерств, відомств, державних та недержавних організацій, зацікавлених у формуванні і розвитку середнього класу України. Ми повинні нарешті зрозуміти, що вдало вкладена в інноваційне підприємництво гривня може принести до державного бюджету щонайменше п’ять.

Як позитивний фактор у цьому аспекті слід розглядати передбачені вже згаданим Законом України «Про інноваційну діяльність» пільги для інноваційних підприємств. Вони можуть стати джерелом для створення венчурного (ризикового) капіталу, що буде вкладений у новостворювану інтелектуальну власність. Це має забезпечити значні надходження до державного бюджету, а також сприяти зростанню матеріального достатку творців інтелектуальної власності.

Внутрішній ринок об’єктів інтелектуальної власності в  Україні, пройшовши стадію формування, сьогодні потребує державної підтримки, здійснення єдиної державної політики щодо захисту національних інтересів у сфері економіки, технологічної безпеки та регулювання експорту українських технологій.

Необхідна цілеспрямована інвестиційна та інноваційна діяльність, що стимулює створення і виробництво новітньої конкурентноздатної техніки та сучасних технологій. Саме такий шлях підтримки державою інтелектуальної діяльності сприятиме передусім становленню та розвитку середнього класу в Україні. 

Список використаної літератури:

1. Ґава Ю. Проблеми та перспективи розвитку інтелектуального капіталу// Ринок цінних паперів. – 2007. – № 5–6. – С. 17–23.

2. Поплавська Ж., Поплавський  В. Інтелектуальний капітал економіки знань // Вісник НАН України. – 2007. - №2. – С.52-62.

3. Река Г.В. Інтелектуальний  капітал та інтелектуальний потенціал:  критерії розмежування // Науковий  вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.1. - С.228-232.

4. Голубкин В.Н. Интеллектуальный  капитал в эпоху глобализации  мировой экономики / В.Н. Голубкин, Л.П. Клеева, Л.В. Патока // Бизнес-образование. - 2005. - №1 (18). - С. 6–12.

5. Городянська Л.В.  Управління інтелектуальним капіталом  і забезпечення підприємств інтелектуальними  ресурсами // Актуальні проблеми  економіки: науковий економічний журнал. - 2008. - №1 (79). - С. 127-133.

6. Мамонтова Н.А. Управління вартістю інтелектуального капіталу: теорія і практика // Актуальні проблеми економіки: науковий економічний журнал. - 2009.- №12 (102). – С.13-18.

7. Ярема І.І., Босак  А.О. Інтелектуальний капітал підприємства: структурний підхід // Вісник національного університету «Львівська політехніка». Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - 2009. - № 657. – С.138-143.

8. Ілляшенко С.М. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства / С.М. Ілляшенко // Економіка України. – 2008. –№11(564). – С.16-26.

9. Река Г.В. Еволюція поглядів на основні складові інтелектуального капіталу представниками теорії "MAINSTREAM" // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. - Вип. 18.4. – С.292-297.

10. Махомет Ю.В. Напрями  нарощення інтелектуального капіталу  підприємства // Економічний простір. - 2010. – №36. – С.191-197.

11. Комаров И. Интеллектуальный  капитал / И. Комаров // Персонал. - 2000. - № 5. - С. 54–62.

12. Шульга Ж.О. Інтелектуальний  капітал як об’єктивна економічна  категорія // Вісник Бердянського  університету менеджменту і бізнесу.  – 2010. - №2 (10). - С.106-111.