Iнвестицiї та їх роль в економiчному зростаннi

   Норма нагромадження  (виражена у процентах) характеризує  відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт  (підприємець, фермер, держава) спрямовує  на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

   Марксистська політекономія  розглядає нагромадження як перетворення  частки додаткової вартості в  капітал, тобто як процес капіталізації  додаткової вартості. За К. Марксом,  норма нагромадження — це відношення фонду нагромадження до національного доходу, яке виражається в процентах.

   Інвестиції та  їх ефективність. Процес нагромадження  капіталу органічно пов’язаний  із процесами заощадження та  інвестування. Останні здійснюються  як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної.

   Зокрема, заощадження  роблять окремі особи, домашні  господарства (сім’ї), з різними  намірами: бажання зібрати певну  суму для майбутніх витрат (купити  будинок, автомобіль та ін.); прагнення забезпечити певний статок для дітей; жадання влади, яка дає велике багатство; заощадження “на чорний день” тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П.Самуельсон, мало пов’язані з можливостями інвестування, тобто “чистим капіталоутворенням”.

   Інвестиції —  це сукупність витрат, що реалізуються  у формі довгострокових вкладень  капіталу в різні галузі та  сфери економіки. Головною метою  інвестування є одержання в  перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

   Виокремлюють  фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції в основному становлять вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, а значна частина залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

   Вкладення в основний  капітал і на приріст матеріально-виробничих  запасів називають реальними  інвестиціями. Однак за сучасних  умов зі збільшенням обсягу  матеріально-речових елементів основного  капіталу швидко зростають вкладення в розвиток інтелектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров’я тощо), який стає дедалі активнішим елементом виробництва. Тому ці витрати за своєю суттю є продуктивними. Більше того, у країнах з розвинутою економікою такі витрати випереджають за темпами зростання вкладення в основний капітал.

   У країнах з  розвинутою ринковою системою  переважну більшість становлять  приватні інвестиції.

Ефективність нагромадження  характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який розраховується як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

   У загальному (концентрованому)  вигляді роль інвестицій виявляється  в темпах і масштабах економічного зростання, яке вимірюється двома способами: 1) як збільшення реального виробництва ВНП чи національного доходу; 2) як приріст того й іншого на душу населення. В аналітичній практиці це — розрахунки річних темпів їх зростання в процентах.[15, c.178]

   Важливо розрізняти  потенційні та фактичні темпи  зростання. Перші — це ті, яких  суспільство може досягти на  межі своїх виробничих можливостей,  тобто коли воно реалізує принцип:  “мінімум витрат — максимум  виробництва”. Фактичні темпи зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні) через недовикористання наявних виробничих факторів, особливо з причин прийняття помилкових управлінських рішень.

 

 

 

 

Висновки  до Роздiлу 1

 

       Інвестиція - це спосіб приміщення капіталу, який повинен забезпечити збереження або зростання вартості капіталу і принести позитивну величину доходу. Вільні грошові кошти - не інвестиція, оскільки цінність готівки може бути «з'їдена» інфляцією і вони не можуть забезпечити доходу. Якщо ту ж суму грошових коштів помістити на ощадний рахунок в банці, то їх можна назвати інвестицією, оскільки рахунок гарантує певний дохід.

       У  широкому розумінні інвестиції  – це вкладення капіталу з  метою наступного його збільшення. Цей приріст капіталу повинен  бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від альтернативного використання фінансових ресурсів та відшкодувати втрати від інфляції у майбутньому.

        Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства. Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

Інвестиції у відтворення  основного капіталу на фірмі здійснюються у формі капіталовкладень. На мiй погляд, терміни “інвестиції” і “капіталовкладення” не є тотожними. По-перше, інвестиції можуть здійснюватись не тільки у вигляді довгострокових вкладень в основний капітал, а також у фінансовій і інтелектуальній формах. Капіталовкладення можна розглядати як одну із форм інвестиції. По-друге, інвестиції на противагу капіталовкладенням здійснюються лише у високоефективні проекти.

       Розвиток економічного потенціалу та суспільний розвиток у кожній країні, підвищення життєвого рівня населення, поліпшення якості продукції в основному залежать від активності інвестиційної політики. Аналіз інвестиційних процесів показує, що збільшення чистих інвестицій генерує мультиплікативне зростання ВНП. Інакше кажучи, гроші, що інвестуються, - це гроші «підвищеної потужності». До аналогічного ефекту приводить і збільшення державних витрат.  Інвестиційна сфера в економіці будь-якої країни є основною і визначає економічне зростання країни, а інвестиційна політика є пріоритетною сферою економічної політики.

     

       Інвестиційна політика в кожен  період розвитку суспільства визначається співвідношенням довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки та у виробничу сферу всередині країни та за кордоном. Загалом інвестуються промисловість, транспорт, сільське господарство, житлове будівництво, наука, система підготовки кадрів та інші сфери життєдіяльності суспільства.

       Повна  економічна стабілізація і вже  тим більше перехід від стагнації  і економічного колапсу окремих  галузей до економічного зростання в значній, а інколи у вирішальній мірі залежать від кардинальної зміни інвестиційної політики, модифікації функцій інвесторів і стимулювання інвестицій. У програмах при цьому повинен всесторонньо враховуватися досвід країн, що вже успішно здолали стадію економічної депресії і що перейшли в стадію зростання. Безумовно, зв'язок інвестиційної активності і економічного зростання не однобічний. У наявності швидше взаємообумовленість, оскільки економічне зростання, залежавши від інвестиційної активності, у свою чергу, зумовлює реальні можливості країни в інвестуванні на кожному конкретному етапі розвитку. Іншими словами, чим вище темпи приростів ВНП і національного доходу, тим більше можливостей для розширеного відтворення інвестиційних ресурсів і формування на цій основі найбільш раціональної інвестиційної політики. Інвестиційному процесу слід додати не епізодичний характер, а характер безперервного процесу.

       Але  все таки не можна зробити  однозначного виводу відносно  того, чи можна, збільшивши інвестиції, добитися стійкого зростання. Але одне представляється ясним: важливий не просто рівень інвестицій, а їх якість і ефективність розміщення, що забезпечується створенням сприятливого середовища для інвестування.

 

 

 

Роздiл 2. Стан та проблеми пiдвищення ролi iнвестицiй в економiчному зростаннi України

 

2.1. Стан та особливостi iнвестицiйного «клiмату» України

     В Україні намітилися певні позитивні зрушення в інвестиційному середовищі та поліпшився інвестиційний імідж держави. Водночас існує значний розрив між потенціалом виробництва і можливостями його фінансування, що є свідченням недосконалого інвестиційного середовища в країні. Інвестиційне середовище треба досліджувати та аналізувати як на макро-, так і на мікроекономічному рівні, і на це значно впливає інвестиційний клімат у державі. Йдеться про певні умови стимулювання або стримування процесу інвестування в цілому в окремих регіонах, галузях тощо. Система макросередо-вища формується залежно від внутрішнього та зовнішнього середовища: комплексної взаємодії та взаємовпливу різних світових ринків щодо інвестування, розвитку виробництва й просування товарів (задоволення потреб споживачів) у світовому масштабі, тобто системи міжнародного бізнесу в цілому. Аналіз макросередовища є першим необхідним етапом щодо оцінки та планування ефективної та зваженої інвестиційної діяльності . Мікроекономічне інвестиційне середовище — це стан економічних змінних, що сприяють (або не сприяють) інвестуванню в конкретні галузі економіки в певному регіоні чи на ринку. Для аналізу тенденцій зміни інвестиційного макросередовища підприємства використовують техніку аналізу РЕSТ (роlitiсаІ, есоnomical, social, technologісаl, environment). Ця методика розроблена для ринкової економіки й передбачає вивчення чотирьох основних груп чинників, що впливають на діяльність суб'єкта: політичні, соціальні, економічні, технологічні.

Суттєвий внесок у  дослідження проблем інвестування й інвестиційного середовища, розробку державного регулювання інвестиційного процесу в сучасній науці зробили О.А. Пересада, І.М. Крупка, В.Л. Осецький, С.В. Захарін, О.Є. Кузьмін, А.А. Даниленко, Б.А. Карпінський, С.М. Васильченко, Т.О. Кізима та ін. У цих працях розглядають спеціальні питання, які комплексно чи системно висвітлюють проблеми інвестиційного процесу. Як вважають фахівці на сучасному етапі, слід звернути увагу на формування та використання інвестиційного потенціалу на всіх рівнях: держава — галузь — регіон — підприємство. І це пов'язано з гострою потребою поліпшення інвестиційного макросередовища щодо формування на сучасному етапі інвестиційного потенціалу України, яка зумовлює об'єктивну необхідність залучення поряд із внутрішніми інвестиціями іноземного капіталу на основі мінімізації ризиків.

  Вивчення та дослідження різних поглядів на проблему інвестиційного макросередовища показало, що інвестиційний клімат — це наявність комплексу економічних, політичних, соціальних, правових тощо (відповідних) умов щодо здійснення інвестиційного процесу на всіх рівнях та забезпечення ефективного використання вітчизняних і, особливо, іноземних інвестицій.

        За сучасної економічної ситуації в Україні для аналізу інвестиційного середовища слід враховувати також такі моменти, як правовий клімат, природне середовище, демографічна ситуація, культурне середовище та ін., що визначають стратегію підприємства. Інвестиційне середовище слід розглядати як систему, якій притаманні взаємодії та взаємозв'язки між елементами і які можна об'єднати у певні під середовища (підсистеми), що характеризуватимуться своїми окремими показниками. І.М. Крупка виділяє складові інвестиційного макросередовища (див. додаток А), їх характеристика сформована з урахуванням різних поглядів фахівців.[9,c.87]

        Ринково-конкурентне середовище насамперед потребує постійного визначення впливу інфляції на інвестиційний процес (ціни), і для цього І.М. Крупка пропонує використовувати індекси цін, процентні ставки, індекси обмінного курсу національної грошової одиниці тощо. Вони необхідні для прогнозування і врахування в інвестиційних проектах у плановому періоді. Відома значна кількість показників, які можна використовувати у процесі аналізу цієї складової.

Ринково-державне середовище ґрунтується на узгодженості підприємництва й державного регулювання економіки і складається з певних частин (див. додаток А) та відповідних важелів щодо їх адміністративного регулювання.

Ресурсна  складова виконує одне з головних завдань в інвестиційному процесі й потребує особливої уваги. Насамперед йдеться про природні ресурси, капітал та трудові ресурси. Без наявних будь-яких видів ресурсів не можна впроваджувати інвестиції та, особливо, інвестиції за різними формами. Впровадження заходів оновлення виробничого потенціалу потребує аналізу та обґрунтування: визначення загального обсягу фінансових коштів; вивчення всіх можливих джерел інвестиційних ресурсів (власні, залучені та позикові); оптимізації власних, залучених та позикових коштів з погляду ефективності їх використання на всіх рівнях інвестиційної діяльності (держава — галузь — регіон —- підприємство). Обсяг капіталу (засобів виробництва), їх стан та впровадження новітньої технології є основним фактором економічної стабільності та зростання будь-якої країни.

Сучасний стан виробничого  потенціалу України потребує негайного впровадження інноваційної моделі розвитку економіки. Визначення пріоритетних напрямків розвитку економіки та впровадження науково-технологічних розробок необхідно здійснювати за етапами, поступово за участю держави та координуючих органів на основі діючого інвестиційно-інноваційного механізму.

Сьогодення вимагає  насамперед значної бази відповідної інформації для проведення аналізу, оцінки (об'єктивно-суб'єктивної) та прогнозування щодо впровадження інвестицій. У розвинутих країнах інформація перетворилася на самостійну галузь підприємництва. В умовах транзитивної економіки в Україні наявність інформації відіграє важливу роль і є основою для обґрунтування доцільності прийняття управлінського рішення. Треба створити ефективну сучасну систему інформаційного забезпечення для національної економіки. Тільки використання арсеналу інформаційних заходів щодо сприяння та стимулювання інвестиційної діяльності дозволять значно поліпшити стан інвестиційного макросередовища в Україні.