Характеристика Столичного економічного району

      Значної шкоди земельним ресурсам завдала  катастрофа на Чорнобильській АЕС. Внаслідок  радіоактивного забруднення великі площі сільськогосподарських угідь  виведено з активного користування.

      Загальна  площа сільськогосподарських угідь  у районі становить 6483 тис. га, або 0,89 га з розрахунку на одного жителя, що значно більше, ніж у середньому по Україні. З них 3748 тис. га – орні землі, сіножаті й пасовища займають 1089 тис. га. Основними землекористувачами в районі залишаються селянські спілки, орендні господарства та ін. господарства колективного господарювання. В районі налічувалось 1876 селянських (фермерських) господарств, в користуванні яких було лише 51,3 тис. га сільськогосподарських угідь. Тому частка виробленої на фермерських підприємствах продукції незначна, хоча продуктивність їх значно вища проти колективних.

      З 1985 р. в районі введено в сільськогосподарський  оборот 4,7 тис. га зрошуваних та 65,7 тис. га осушених земель. Однак вони не компенсували втрат, пов'язаних з вилученням земель, забруднених радіоактивними речовинами після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

      Природні  умови зумовили поділ території  району на поліську й лісостепову зони спеціалізації сільського господарства, а навколо великих міст, особливо біля Києва, сформувався приміський тип сільськогосподарського виробництва.

      У поліській зоні розвинені молочно-м'ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство, зернове господарство; у лісостеповій – м'ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове господарство; в приміському сільському господарстві – молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, садівництво, ягідництво.

      Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво (вирощування зернових, технічних, кормових та інших культур).

      У структурі посівних площ переважають  зернові культури (майже 43% усієї  ріллі району) – озима пшениця, ячмінь, жито, овес, гречка, кукурудза, зернобобові. Головна зернова культура – озима пшениця, територіальна концентрація якої коливається в межах 15-30%. Вища врожайність, рентабельність, прибуток зі га посівів озимої пшениці у лісостеповій і центральній частинах району, середня – в Київській області (26 ц/га),  найнижча – в Чернігівській області (15 ц/га).

      Поширене  в районі й озиме жито, проте  через низьку врожайність порівняно  з іншими зерновими посіви його останнім часом значно скоротилися. Найбільше  жита висівають на півночі району, в поліській частині.

      Серед ярих зернових культур найпоширеніший ярий ячмінь. Середня по району врожайність  його становить понад 20 ц/га. За валовими зборами ячмінь посідає друге  місце серед зернових після озимої пшениці. Він має переважно фуражне  використання, вищі сорти йдуть на виготовлення солоду і пива.

      Овес, гречка, кукурудза, просо займають незначні площі.

      Серед зернобобових культур найбільш поширені горох, вика, викосуміші на зерно.

      Висока  частка в структурі посівних площ кормових культур пояснюється, з одного боку, розвитком тваринництва, значним поголів'ям худоби, а з    іншого – своєрідністю природних умов, наявністю значних підтоплюваних територій. Серед кормових культур переважають вика, люцерна, кукурудза на корм, конюшина, тимофіївка, кормові коренеплоди.

      З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. Географія вирощування головних технічних культур має певні  особливості, в основу яких покладена  ефективність виробництва. Льон-довгунець  краще росте в північній частині району, з більш вологими агрокліматичними умовами. В районі вироблялось близько 1/3 льону-сирцю. Однак, в останні роки, внаслідок непродуманої політики ціноутворення, його вирощування стало нерентабельним і площі посівів льону різко скоротилися (з 1990 р. утричі).

      Посіви  цукрових буряків розміщені в  лісостеповій зоні, у південній частині  району. Особливо значні вони в Київській  області, де урожайність їх найвища  по Україні (220 ц/га). Валові збори цукрових буряків у районі становлять 16% від  зборів по Україні.

      Значними  є плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в  Житомирській області. Тут збирають майже 80% українського хмелю. У Житомирі працюють науково-дослідний і проектний  інститути хмелярства.

      Під картоплею і овочевими культурами зайнято 318 тис. га ріллі. Посіви картоплі поширені по всій території району, проте найбільше її вирощують у поліській та центральній зонах, де врожайність цієї культури (138 ц/га) і валові збори найвищі. В районі зібрано 3371 тис. т картоплі, що становить понад 1/5 валових зборів її по Україні.

      Овочівництво  розвинено довкола Києва та інших  великих міст району. Вирощують огірки, цибулю, столові буряки, моркву, редиску, капусту, помідори тощо. Значного поширення  набули овочівництво закритого ґрунту, а також садівництво та ягідництво.

      Тваринництво  в структурі сільськогосподарського виробництва майже не поступається рослинництву. Рівень розвитку галузі вищий, ніж у середньому по Україні. У структурі тваринництва переважають  скотарство, свинарство, ефективною галуззю є також птахівництво.

      Кормова база тваринництва району представлена посівами кормових культур на значних  площах, природними кормовими угіддями (сіножаті, пасовища). Для збалансування  раціонів годівлі тварин, збільшення їх поживності, насиченості мікроелементами велике значення мають комбіновані корми, виробництво яких налагоджено майже в кожному адміністративному районі. Однак відсутність коштів у сільськогосподарських підприємств зумовила значне скорочення їх використання, що негативно позначилося на продуктивності тваринництва і виробництві комбікормів.

      Показники продуктивності тваринництва (приріст  живої маси тварин, середньорічні  надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає  перше місце в країні за обсягами виробництва м'яса, в тому числі м'яса птиці, а також яєць, молока.

      Допоміжними галузями тваринництва є вівчарство, бджільництво, ставкове рибництво та кліткове звірівництво (розводять лисиць, песців).

      Нинішні тенденції функціонування сільського господарства району такі самі, як у всій державі: зменшення обсягів рільництва, валових зборів зерна, цукрових буряків, інших видів рослинницької продукції, зниження продуктивності тваринництва. Зумовлені вони насамперед високою собівартістю місцевої продукції, яка в умовах вільної торгівлі не витримує конкуренції з дешевшими продуктами інших країн. Високу собівартість місцевої сільськогосподарської продукції спричиняють малоефективний колективний характер виробництва, застарілі технології господарювання, висока енергоємкість, значні затрати ручної праці. В умовах відсутності єдиної аграрної політики в державі, половинчастого характеру реформ на селі, недостатньої підтримки сільського виробника з боку держави ці проблеми вирішити неможливо.

      Сільське господарство району розвивалося в умовах агропромислової інтеграції. Рівень сформованості АПК в Столичному районі, особливо в Київській області, був одним з найвищих в Україні. Сформувались цукробуряковий, льонопереробний та ряд інших агропромислових підкомплексів. Проте в останні роки, внаслідок кризових явищ в економіці, реформування суспільних відносин на селі, взаємозв'язки між основними структурними підрозділами АПК значно послабилися, що негативно позначилося на ефективності сільського господарства та переробної промисловості.

      Транспортний  комплекс і зв’язок  району.

      Провідна  роль в районі відводиться автомобільному транспорту (до 60% вантажоперевезень  та до 50% пасажироперевезень). Протяжність  автострад з твердим покриттям  складає понад 25 тис. км. Автомобільні шляхи сполучають регіон з усіма куточками країни, а також з сусідніми країнами. Щоправда, якість доріг в цілому ще не відповідає світовим стандартам. Частина доріг поліської частини Житомирської та Чернігівської області в період весняних повеней є важко прохідними. Ріст парку автомобілів негативно позначається на екологічній ситуації у районі.

      За  питомою вагою вантажо- та пасажироперевезень залізничний транспорт дещо поступається автомобільному. Загальна протяжність  доріг складає 2,9 тис. км при пересічній щільності – 23 км/1000 км² території. Залізниці перетинають район як в широтному, так і в меридіональному напрямках. Всі вони належать до Південно-Західної залізниці. Міжнародне значення мають залізничні колії Москва – Київ – Козятин – Львів, з відгалуженнями на Прагу, Варшаву та Будапешт, Кишинів – Вінниця – Київ – Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону – Дніпропетровськ – Київ – Коростень – Гомель. Великими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Чернігів, Ніжин, Житомир, Коростень та ін.

      Трубопровідний транспорт в районі перебуває на другому місці за обсягами перевезень. Територією району проходять газопроводи Дашава –  Київ – Москва, з відгалуженнями на Чернігів, Новгород-Сіверський, Шебелинка – Полтава – Київ, Уренгой – Ужгород, нафтопроводи "Дружба", Гнідинці – Кременчук.

      Наявність на території району таких великих  водних артерій, як Дніпро, Десна, Прип'ять, дає змогу розвивати річковий транспорт, переважно для перевезення  сипучих вантажів. Частково цими річками  здійснюються і міждержавні перевезення (між Російською Федерацією та Білоруссю). Основні річкові порти – Київ та Чернігів.

      Відроджується в районі роль повітряного транспорту. Регулярні перевезення здійснюють тільки аеропорти "Бориспіль" та "Жуляни", що у Києві.

      У Києві та інших містах розвинений міський транспорт, особливо електричний. У столиці є лінія швидкісного трамваю, працює фунікулер, розбудовується метрополітен. Метро, зокрема, щодоби обслуговує понад півтора мільйона пасажирів.

      Зовнішньоекономічні зв’язки району.

      Потреби господарства району у великій кількості сировини, палива, різних товарів, які на території району не виробляються, а також необхідність збуту своїх товарів зумовлюють значну географію його економічних зв'язків. За межі району відправляється понад 50% продукції виробничо-технічного призначення, здебільшого – в інші регіони України. В районі ввіз переважає над вивозом. Найбільшу частку у ввозі становлять паливні матеріали. Вугілля сюди надходить з Донбасу, нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі – з Північно-Східного району, продукція чорної і кольорової металургії – з Придніпровського, а з Центральноукраїнського і Подільського – продукція сільського господарства, сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, устаткування для харчової і легкої промисловості та ін.

      Водночас  Столичний економічний район  у міжрайонному поділі праці виділяється  виробництвом хімічних волокон, пластмас, шин, верстатів, сільськогосподарського і хімічного устаткування, екскаваторів, тканин, будівельних матеріалів, побутових  електро- та радіоприладів.

      В експортно-імпортних поставках провідне місце займають країни СНД, насамперед Росія. Туди вивозяться з району передусім  продовольча, хімічна продукція, прилади  та устаткування, а ввозяться з  Росії нафтопродукти, вантажні та легкові  автомобілі і запчастини до них, засоби зв'язку, сировина для паперових фабрик.

      Важливим  торговим партнером району є сусідня  Білорусь. Звідти надходять синтетичні нитки та волокно, деревно-стружкові  плити, мінеральні добрива, сільськогосподарська техніка.

      У цілому район підтримує торгові  зв'язки з більш як 100 країнами світу. На район припадає 16,8% українського експорту та 25,8% імпорту (у тому числі  на м. Київ - 21,6%).

      Крім  торговельних починають розвиватись  інші форми міжнародного співробітництва. Притягальна економічна сила м. Києва як столиці України сприяє значному припливу інвестицій з-за кордону та створенню різних спільних підприємств, проектів. На м. Київ і Київську область припадає майже половина зарубіжних інвестицій у господарство нашої країни. Завдяки прикордонному положенню район розширює також культурні, туристичні, трудові, побутові зв'язки з територіями сусідніх держав.

3. Проблеми і перспективи  розвитку Столичного  економічного району

      Столичний економічний район, особливо його поліська частина, ще порівняно недавно були одним з найчистіших в екологічному відношенні регіонів України. Однак аварія на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р. погіршила екологічну ситуацію не тільки в Україні, а й на всій планеті. За короткий період в довкілля було викинуто біля 3500 кг активних компонентів ядерного палива. Найбільша в світі екологічна катастрофа перетворила унікальні за чистотою території в зону екологічного лиха. Територію площею понад 3 тис. км² віднесено до зони безумовного відчуження, її периметр сягає 223,5км, з них 169 км прилягає по території Столичного району (решта – в Білорусі). За перший рік після аварії із зони відселено 116 тис. чол. із 186 населених пунктів, у тому числі з України – 90 тис. чол. з 75 населених пунктів. Встановлено, що сильно забруднена радіонуклідами більша частина економічного району, включаючи частину Києва. На забрудненій території проживає понад 3 млн. осіб. Збитки України від наслідків катастрофи сягають $113-118 млрд. Ситуація ускладнюється ще й тим, що аварія сталася безпосередньо біля Дніпра та його найповноводнішої притоки Прип'яті, водою з яких користується майже 3/4 населення України. Радіоактивне забруднення вод Київського водосховища перевершило доаварійне у 2000 разів, донних відкладів – у 500 тис., вищих водних рослин – у 13 тис., молюсків – в 35 тис., риби – у 1000 разів.