Грошові реформи

У даному разі вдаються до іншого вирішення проблеми – встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися або фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є фіксованим; якщо різний – то співвідношення визначатиметься фактичною купівельною спроможністю обох типів грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні. Інша річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі – надходять в обіг за старим.

2. Методи проведення грошових реформ та методи стабілізації

Грошові реформи, яким би змістом вони не визначалися, завжди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліпшення всієї сфоери грошового обігу. Це обов’язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи, якими вона обмежується, бо передбачає і наявність певної стратегії, що пов’язана, як правило, зі створенням відповідних умов для покращення всього процесу суспільного відтворення. Досягнення як стратегічних, так і тактичних цілей передбачає певний механізм реалізації грошових реформ, конкретні методи їх здійснення. Світовий досвід визначає два основні методи проведення грошових реформ (рис.1)

Рис.1. Методи проведення грошових реформ

Примітка. Джерело: [7, с.217].

Важливе значення для  успіху реформи має правильний вибір  методу стабілізації національної валюти (рис.2). У процесі грошових реформ можуть застосовуватися такі методи стабілізації валют:

• дефляція;
• деномінація;
• нуліфікація;
• девальвація;
• ревальвація (реставрація) [6, с.242-245].

Рис.2. Методи проведення стабілізації

Примітка. Складено автором  за даними [7, с.218-220].

Нерідко грошовій реформі передує дефляція – процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частиною антиінфляційної програми.

Дефляційна політика проводиться  державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів: серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, «заморожування» цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів.

Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком дисконтного процента та норм обов'язкових резервів комерційних банків.

За своїм змістом  і наслідками дефляція – протилежність інфляції. Інфляція – це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, є процесом зниження рівня цін. Попервах дефляція може спричинити негативні наслідки – скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного зростання, збільшення безробіття та ін. У результаті вся економіка може опинитися в стані глибокої депресії.

Деномінація – обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахунком у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних зобов'язань тощо. Унаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що веде до швидкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо. У колишньому СРСР деномінації проводились тричі: дві в 1922-1923 рр. і одна в 1961 р. В Україні деномінацію було проведено 1996 р. у співвідношенні 100 000 крб. за 1 гривню.

Необхідність деномінації пояснюється  тим, що внаслідок інфляції занадто  збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації, тобто «викреслювання зайвих нулів», очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію. Крім того, обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют матимуть такі самі порядки величин.

Нуліфікація – оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними. У безнадійних випадках, держава вдається до нуліфікації, тобто до анулювання наявних грошових знаків, щоб розпочати все з «чистого аркуша». Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або для створення власної національної грошової системи.

Нуліфікація в такій  екстремальній формі трапляється рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низькій суто символічній пропорції. Наприклад: в СРСР (1922-1923 рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб старими, у Німеччині 1924 р 1 нова рейхсмарка – на 1 трлн старих марок, у Греції – 50 млрд старих драхм – на 1 нову. У всіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою ця операція мала вигляд деномінації.

Девальвація – знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютне- розрахунковими одиницями. Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти, тобто у зниженні курсу національної валюти.

За золотого стандарту, коли державою законодавче фіксувався золотий вміст валют і існував  прямий чи опосередкований їх обмін  на золото, девальвація проявлялась  у зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводиться тільки до зниження офіційного валютного курсу. Девальвація сгимулюс експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки: значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня пін на всі товари.

За сучасних ринкових умов девальвація може проводитись  цілеспрямовано як метод валютної політики держави з мегою впливу на розвиток зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності продукції, урегулювання платіжного балансу тощо. Більше того, за режиму плаваючих курсів валю г девальвація може відбуватись стихійно у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація – підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації – тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцшів у її партнерів. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені давати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують значний зиск, І ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, проте з іншого -вона призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно, виходячи з макроекономічної ситуації [1, с.69-72].

Отже, і ревальвація, і девальвація – явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортерів не заважати, і стабільність національної валюти утримати. Тобто валютний курс має бути певним компромісом між Інтересами експортерів і стабільністю грошей. Для України нині прийнятним варіантом вирішення проблеми є встановлення досить вузького валютного коридору і проведення в його межах відповідної курсової (кон'юнктурної) політики.

3. Особливості та етапи проведення грошової реформи в Україні

Серед комплексу заходів  щодо оздоровлення і впорядкування  грошового обороту особливе місце  займають грошові реформи. Вони являють  собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить  держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас [11, с. 236]. Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ.

Грошовій реформі має передувати створення власної грошової системи. Без її створення і законодавчого закріплення проведення грошової реформи мало що дасть. Основними принципами створення грошової системи в Україні повинні бути:

• створення національної грошової одиниці і розгалуженої структури депозитних та інших форм грошей;
• запровадження ефективного механізму організації і регулювання готівкового обігу та їх взаємодії;
• побудова нової системи зовнішніх валютних відносин;
• забезпечення внутрішньої і зовнішньої конвертованості власної грошової одиниці;
• здійснення реформи банківської системи;
• утворення належної ринкової інфраструктури грошового, валютного та фондового ринків [13, с.234].

З перших днів набуття  Україною незалежності одним з найгостріших питань було створення власної грошової системи. Проблема полягала не тільки в тому, що без власної грошової одиниці держава не може вважатись державною, а й у тому, що без власної грошової системи не можна побудувати економіку держави, мати стабільне фінансове становище [5, с.28].

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яку за характером можна віднести до категорії повних, або структурних, реформ. До найхарактерніших її особливостей належать такі:

• багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;
• тривалий період поведення;
• застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;
• створення під час реформ нового механізму монетарного регулювання;
• особлива соціальна спрямованість реформи та ін. [12, с.209].

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що крім суто економічних були і досить вагомі політичні причини її проведення. Україна у 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обігу національних грошей. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її радянські карбованцеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок Російській Федерації.

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети:

• створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;
• забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;
• сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обігу і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Головними завданнями грошової реформи були:

• заміна тимчасової грошової одиниці – українського карбованця на національну валюту – гривню;
• зміна масштабу цін;
• створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий фактор економічного й соціального розвитку [13, с.235].

Це передбачало втримання  фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення  розрахунків, залучення до банківської  системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Грошова реформа носить характер вибору прозорого варіанта та неконфіскаційного типу, який зумовлений необхідністю:

• забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти, а отже, довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
• утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків України, запобігання інфляційному вибуху та порушенню стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;
• запобігання спекулятивним операціям під час обміну карбованців на гривні;
• створення прийнятного соціального клімату, зниження психологічного й соціального напруження в суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи [6, с.254].