Гроші та грошовий обіг

В своєму розвитку гроші виступали  в двох видах: повноцінні гроші і  знаки вартості (замінники повноцінних  грошей або неповноцінні гроші).

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети), які мали різні форми: спочатку штучні, потім – вагові.

Монети більш пізнього розвитку грошового обігу мали встановлені  законом відокремлювальні ознаки (зовнішній вигляд, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьова сторона якої називалася аверс, зворотна – реверс і обріз – гурт. З метою запобігання псуванню монети, гурт почали робити нарізним.

Спочатку в обігу знаходилися  водночас і златники (монети з золота), і срібники (монети з срібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідером серед них була Великобританія, яка разом із своїми колоніями і домініонами посідала перше місце по видобутку золота.

Причинами переходу до металевого обігу  і передусім до золотого стали  властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним для  виконання функцій грошей:

1. однорідність за якістю;

2. подільність і з'єднуваність  без втрати властивостей;

3. портативність (концентрація  вартості);

4. збережність;

 

5. складність видобутку і переробки.

Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним  карбуванням золотих монет при  певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм  якостям повноцінні гроші безперешкодно  виконували всі свої функції.

Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана, об'єктивною необхідністю:

1) золотовидобування не встигало  за виробництвом товарів і  не забезпечувало повну потребу  в грошах;

2) золоті гроші високої портативності  не могли обслуговувати дрібний  за вартістю оборот;

3) золотий обіг не володів  властивістю об'єктивної економічної  еластичності, тобто не міг швидко  розширюватися і звужуватися;

4) золотий стандарт, в цілому, не  стимулював виробництво і товарообіг.

Золотий обіг проіснував відносно недовго  – до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали  емісію знаків вартості. Поступово  золото зникло з обігу.

Знаки вартості (замінники  повноцінних грошей) - гроші, номінальна вартість яких вище реальної, тобі о витраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать:

1) металеві знаки вартості –  золота монета, що стерлася; білонна  монета, тобто дрібна монета, виготовлена  з дешевих металів, наприклад  міді, алюмінію;

2) паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу (розрізняють  паперові і кредитні гроші).

Паперові гроші – це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет. Об'єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником в русі товарів. У порівнянні з золотими, такі гроші створювали товаровласникам певні переваги (легше зберігати, зручні при розрахунку за дрібні партії).

 

Право випуску паперових грошей привласнила собі держава. Різниця  між номінальною вартістю випущених  грошей і вартістю їх випуску утворює  емісійний прибуток казни, що є істотним елементом надходжень до державної  казни (бюджету). На початковому етапі  паперові гроші випускалися державою поруч з золотими і з метою  їх впровадження в обіг, обмінювалися на реальні гроші. Однак поява, а  після цього і зростання дефіциту бюджету, викликало розширення емісії паперових грошей, розмір якої залежав  від потреби держави у фінансових ресурсах.

Отже, сутність паперових грошей полягає  в тому, що вони виступають знаками  вартості, випускаються державою для  покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом.

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит). Їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Першочергове економічне значення цих грошей – зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу.

Кредитні гроші пройшли наступний  шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель – письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов'язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.

Вексель має наступні особливості:

• абстрактність, тобто відсутність  на документі інформації про вид  угоди;

• безперечність, що означає обов'язкову оплату векселя;

 

• оборотність, тобто передача векселя  як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного  зарахування вексельних зобов'язань  продавця.

Вексель має певні межі обігу. Він  функціонує між особами, які володіють  інформацією про платоспроможність  один одного і здійснюють економічні відносини. Погашається вексель  учасниками вексельного обігу готівковими  коштами.

Банкнота – кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Вперше банкноти були випущені в кінці XVII століття, на основі переобліку поодиноких комерційних векселів. Первісне банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов'язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність. Центральний банк володів золотим запасом для обміну, що виключало знецінення банкноти.

На відміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові боргові  зобов'язання продавця і забезпечується гарантією центрального банку, який в більшості країн став державним.

Чек – вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ встановленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з'явилися в обігу  в XVI - ХVIІ століттях у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основні види чеків:

1. іменний – чек на певну суму без права передачі;
2. на пред'явника – чек без вказівки одержувача;
3. ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

 

5. ГРОШОВИЙ ОБІГ

1. Форми грошового обігу

Грошовий обіг являє собою рух грошових потоків у готівковій і безготівковій формі. Такий рух можливий завдяки тому, що в кого-небудь є надлишок грошей (пропозиція), а хтось відчуває потребу (пред'являє) попит. Грошовий обіг обслуговує потік товарів, робіт і послуг, і саме через нього матеріалізується функціонування фінансової системи (нагромадження і перерозподіл ресурсів). Адже неможливо заплатити військовому грошове утримання, а вчителю заробітну плату частиною продукції великого тракторного заводу - платника податків. Він сплачує податки в грошовій формі, у грошовій же формі ці засоби надходять у бюджет, і в такій же формі надходять військовому і вчителю. Тому грошовий обіг - це кровоносні судини для фінансової системи.

Грошовий обіг має дві основні  форми: готівкову і безготівкову.

Готівковий грошовий обіг - це рух готівки, тобто банкнот від одного власника до іншого. Готівковий обіг найбільш трудомісткий і найменш захищений процес перерозподілу благ. Уявимо собі заводи, що розраховуються за багатомільйонні кредити банкам і постачальникам (відстрочки в оплаті), відправляючи їм вагони купюр. У готівково-грошовому обігу закладені обмеження (для зручності і практичності) для господарюючих суб'єктів. Разом з тим, готівково-грошовий обіг в меншому ступені піддається контролю з боку держави, тому у визначених випадках більш бажаний для господарюючих суб'єктів. Усвідомлюючи це, держава встановлює певні обмеження на готівковий обіг, що стосується, в основному граничних сум розрахунків готівкою і термінів збереження готівки в касі підприємства.

Безготівковий грошовий обіг - це рух електронних грошей, тобто записів на рахунках. Безумовно, розвинений безготівковий обіг можливий лише при розвиненій банківській системі, коли швидкість, гарантія проходження платежів, якість супутніх послуг, - усе надає настільки більші зручності в порівнянні з готівковим обігом, що відбувається відмова від готівкового обігу. Основними інструментами безготівкового обігу є цінні папери (векселя, чеки), а також кредитні картки. Особливо важливий такий показник як швидкість обороту

 

засобів. Справа в тому, що чим більша кількість товарів і послуг, тим  більше потрібно грошей для їхнього  обслуговування. Кількість же грошей можна 

регулювати не тільки випуском нових  грошей (емісія), а прискоренням обороту  існуючих.

 

5.2 Закон грошового обігу. Грошові агрегати

Грошовий обіг не є простим повторенням  обігу товарів і підпорядковується  своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна  лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

Мф = Мн (3.1)

де Мф - фактична маса грошей в обігу,

а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса.

Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

Найскладнішим питанням у розумінні  закону грошового обігу є трактування  величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси. 

Закон грошового обігу був сформульований К. Марксом у його фундаментальній  праці "Капітал". Він виражається наступною формулою:

(3.2)

 

М - кількість грошових знаків, необхідних в даний момент для обігу;

Ц - сума цін товарів, що підлягають реалізації;

В - сума цін товарів, платежі по яких виходять за рамки даного періоду;

П- сума цін товарів, проданих у минулі періоди, терміни платежів по яких наступили;

ВП- сума взаємопогашених платежів;

V - швидкість обороту грошової одиниці.

Залежність рівня цін від  грошової маси визначається формулою Фішера:

MV = PQ (3.3)

P - ціна товару;

Q - кількість товарів, пропонована на ринку.

Так, якщо відомо загальна кількість  товарів на ринку країни і ціни, по яких вони продаються, то можна прорахувати  необхідну кількість грошей в  обігу.

Рівняння Фішера показує, що, якщо ціни на товари в країні ростуть, то необхідно збільшувати масу грошей у обороті. У противному випадку  виникне дефіцит грошей. Така ситуація мала місце в Україні в 1993 році, коли в результаті лібералізації  цін, вони різко підвищилися, а держава  не встигла привести у відповідність  з ними грошову масу. У цій ситуації влада змушена вводити більш  великі купюри.

Для аналізу кількісних змін грошового  обігу на визначену дату і за визначений період, а також для розробки заходів  по регулюванню темпів збільшення об’єму грошової маси використовують спеціальні показники, або як їх ще називають  – грошові агрегати: М0, М1, М2, М3, L, які групують різні платіжні і розрахункові засоби за ступенем їх ліквідності, причому кожен наступний агрегат включає в себе попередній.

Дамо характеристику кожному з  агрегатів:

1) М0 – це готівкові кошти, що знаходяться в обороті (монети і банкноти). Зазвичай в розвинених країнах переважне значення має безготівковий оборот (він тісно зв'язаний з кредитом, а кредит дає істотну економію витрат обороту), тому роль цього агрегату невелика.