Функції грошей

Призначення грошей як засобу обігу – бути посередником при  обміні товарів. Для ранніх етапів товарообміну кожний товар, що виконував роль загального еквіваленту, вступаючи в обмін  з іншим товаром, був одночасно  і мірою вартості і засобом  обігу, обидві функції в ньому  співпадали. Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих  функцій, що сприяло утворенню особливих  форм грошей: лічильних грошей як міри вартості і знаків вартості як засобів  обігу. Таким чином, тотожність функції  в загальному еквіваленті перетворилася  в єдність двох протилежностей у  повноцінних монетах. В подальшому ця протилежність розвивається у  власне протиріччя, що призводить до порушення  стійкості грошей як суспільних виробничих відносин.

З кількісного боку це виявляється  в тому, що брак грошового матеріалу  для потреб товарообігу веде до появи  в обігу знаків вартості як знаків золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької  вартості як результату відриву номінальної  і реальної вартості грошової о товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні оборотності  золота і його знаків.

Зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові  гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т – 3, а через заздалегідь встановлений строк: 3 – Г (де 3 – боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов'язання є кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного  господарства гроші в функції  засобу платежу пов'язують між собою  велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових  банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особливо гострою вона стала в  Україні у 90-х рр. Прискоренню  платежів між підприємствами може сприяти  розширення використання таких видів  кредитних грошей, як банківський  вексель, електронні гроші та кредитні картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію  – гроші як засіб обігу і  платежу водночас.

Функція грошей як засобу нагромадження  і заощадження. Гроші виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого  товару, стають загальним втіленням  багатства. Тому у людей виникне  прагнення до їх накопичення та заощадження. Для утворення скарбів гроші  вилучаються з обігу, тобто акт  купівлі-продажу переривається. Однак  просте накопичення і заощадження  грошей власнику додаткового доходу не приносить.

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб накопичення  і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші направлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок  скарбів.

З розвитком товарного  виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження  зростало. Без накопичення та заощадження  ставало неможливим здійснення процесу  відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші  нагромаджувались у вигляді "мертвих  скарбів", з розвитком виробництва  підприємцю стало не вигідно зберігати  гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних коштів – необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підприємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають  у окремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни –  відсутність диспропорцій в народному  господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення  центральним (емісійним) банком золотого запасу, який використовувався для  поповнення внутрішнього обігу; розміну  знаків вартості на золото, міжнародних  платежів. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало  в зв'язку з вилученням золота з  обігу. Однак золото продовжує відігравати  роль скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство  країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної грошової одиниці.

Окремі особи також  накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи  його на ринку в обмін на національну  грошову одиницю. Мета такого накопичення  в умовах панування знаків вартості – застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності  золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші. які є паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосереджують короткостроковий капітал в кредитних установах, а довгостроковий – за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід.

Важливе значення цієї функції  – стихійно регулювати грошовий обіг при пануванні знаків вартості –  втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть еластичне розширювати або  зменшувати кількість необхідних для  обігу грошей, як це було при золотих  грошах.

Виконання грошима функції  засобу накопичення є важливою передумовою  розвитку кредитних відносин, за допомогою  яких стає можливим використання тимчасово  вільних коштів, що утворюються в  різних сферах господарства і населення  для надання їх в позику підприємствам  і організаціям інших галузей  і окремим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва  і більш повному задоволенню  потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення  в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності  накопичення коштів слід враховувати  наступне:

- можливість безперешкодного  використання розміщених грошових  коштів;

- надійність вкладень;

- мінімізація ризику;

- можливість отримання  доходу від вкладених коштів. 

Функція світових грошей. Появу  світових грошей викликали зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародні кредити, надання  послуг зовнішньому партнеру. Світові  гроші функціонують як загальний  платіжний засіб, загальний купівельний  засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони в якості міжнародного засобу виступають при  розрахунках по міжнародним балансам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу.

Міжнародним купівельним  засобом світові гроші служать  при порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими  грошима. Як загальне втілення суспільного  багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при  виплаті репарацій країні-переможниці  країною, що переможена. В такому випадку  відбувається переміщення частини  багатства від однієї держави  до іншої в грошовій формі.

При золотому стандарті світовими  грошима виступало золото, як засіб  регулювання платіжного балансу, і  кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному  долар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою  використовувались міжнародні валютні  договори та валютні кліринги.

Вперше міжнародний валютний договір був застосований на Генуезькій конференції 1922 р. У відповідності  з ним долар США та англійський  фунт стерлінгів були оголошені еквівалентами  золота і введені в міжнародний  оборот як світові гроші. Наступні міжнародні договори були оформлені на Бретон-Вудській конференції 1944 р., яка встановила, що функція світових грошей зберігається за золотом як засобом кінцевих розрахунків між країнами, хоча масштаби його використання зменшувались. Паралельно з золотом в якості міжнародних платіжних засобів та резервних валют в міжнародному обороті визнаний долар США, який прирівнювався до золота за офіційним співвідношенням 35 доларів за тройську унцію (31,1 г.) і в меншій мірі – фунт стерлінгів Великобританії.

Крім міжнародних валютних договорів підписувались регіональні  валютні угоди (валютні блоки, валютні  зони), які забезпечували пануюче  становище однієї грошової одиниці  найбільш розвинутої держави у зовнішньоекономічних відносинах країн, які їх підписали. Так були створені Стерлінговий блок (1931 р.), Доларовий блок (1933 р.), Золотий блок (на чолі з Францією, 1933 р.). Під час Другої світової війни і після її закінчення на базі валютних блоків сформувались зони:

стерлінгова, доларова, французького франка, а також з'явились зони голландського гульдена, італійської  ліри, іспанської песети, південноафриканського ринда.

Валютні кліринги – система  розрахунків між країнами на основі заліку взаємних вимог у відповідності  з міжнародними платіжним угодами, які передбачали клірингові рахунки, валюту, порядок вирівнювання платежів. Після Другої світової війни валютні  кліринги діяли в умовах валютних обмежень, відміна останніх призвела до ліквідації таких угод між розвинутими  країнами.

Для створення міжнародної  лічильної грошової одиниці з  метою вирішення проблеми міжнародної  ліквідності Міжнародний валютний фонд ввів нові резервні і платіжні засоби –- спеціальні права запозичення (СДР). СДР призначені для регулювання  сальдо платіжного балансу країн-членів МВФ, поповнення офіційних резервів та розрахунків, а також порівняння національних валют. В 1971 р. був встановлений золотий вміст СДР, що дорівнював, як і долар США, 0,888671 г., але з 1 липня 1974 р. (після девальвації долара) вартість одиниці СДР визначалась  на основі середньозваженого курсу  спочатку 16, а потім 5 провідних валют  розвинутих країн.

Для країн-учасниць Європейського  валютного союзу (ЄВС) з березня 1979 р. введена регіональна міжнародна лічильна одиниця – ЕКЮ (European Currency Unit (ЕСU). На відміну від СДР європейська валютна одиниця була на половину забезпечена золотом і доларами США (за рахунок об'єднання 20 % офіційних резервів країн-учасниць ЄВС), а на половину їх національними валютами. ЕКЮ – безготівкова грошова одиниця, яка виступала у вигляді записів на рахунках в центральних банках країн-членів. Вартість ЕКЮ визначалася так само, як і СДР, середньозваженим курсом валют країн-членів. Її використовували в розрахунках дванадцять країн ЄВС. З 1999 р. замість ЕКЮ в обіг була введена нова грошова одиниця євро.

На першому етапі (січень 1999 р. – грудень 2001 р.) євро офіційно введена в безготівковій формі  в 11 країнах Союзу (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія). З 1 січня 2002 р. почався другий етап –  введення готівкових євро (банкнот  і монет) в 12 країнах ЄВС (вище перелічені плюс Греція). Великобританія, Швеція і Данія з різних причин поки що вирішили не приєднуватися до зони євро. Наступний етап планується почати з 1 липня 2002 р., коли припиняться готівкові і безготівкові розрахунки в національних валютах країн-учасниць зони євро, і євро стане єдиним платіжним засобом.

Стабільна грошова одиниця  євро повинна відігравати значно важливішу роль у міжнародній  валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта; аніж будь-яка  з діючих національних валют. Крім того, євро може стати серйозним конкурентом  долару в якості розрахункового засобу і альтернативною резервною валютою  як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів по всьому світу.

Всі наведені функції грошей представляють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту  товарів та послуг, знаходяться в  тісному зв'язку та єдності. Логічно  та історично кожна наступна функція  е результатом розвитку попередніх функцій.

З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;

• гроші виражають мінову вартість товарів – через них  визначається ціна товару, а це дає  кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

• гроші виступають загальною  матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.

 

 

 

 

1. Гроші та кредит. Підручник  / Відп. ред. М.І. Савлук. – К.: Лібра,1992.

2. Долан. Дж., Кэмпбел К.Д., Кэмпбел Р.Д. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная     политика. – М., Л.: Профино, 1991.

 3. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи,1996.

                4. Деньги / Сост. А.А. Чухно.- К., 1997.

5. Вступ до банківської справи / Відп. ред. М.І. Савлук.- К.: Лібра,1998.

6. Гальчинський А.С. Теорія грошей. – К.: Основи, 1996.

7. Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита. – М.: Банки и биржи, 1995.           

    8. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под. рук. Г.И. Кравцовой. – Минск: Меркованне, 1994.