Функції грошей

Функції грошей 

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє  собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення  економічних законів, які діють  в певній сфері економічних відносин.

По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи:

- прагматичне тлумачення,

- концепція представницької  вартості,

- гіпотеза власної вартості  неметалевих грошей. Прибічники  прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні на благородний метал гроші фактично виступають в ролі виняткової о грошової о антипода, що протистоїть товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ.

Представники концепції  представницької вартості розглядають  паперові гроші в якості представників  вартості товарів. Вони трактують сучасні  неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею.

Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується  на тому, що нерозмінні на золото гроші  є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої  вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві  грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового  матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.

З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші  перетворюються в посередника при  обміні товарами. Вони стають універсальним  вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних  товарів. В даному механізмі гроші  виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається  збереження грошей в якості необхідного  елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають  безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при  цьому в поняття гроші вкладається  інший, більш полегшений зміст.

Нерозробленість теорії сутності кредитних паперових грошей не заважає їм в країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання.

Функції грошей, що виділяються  в сучасній економічній літературі, виступають не застиглою формою виразу грошових відносин, а відображають динамічні процеси, що відбуваються, і збагачення цих відносин якісними змінами. Ступінь розвитку тієї чи іншої  функції відображає певні етапи  розвитку суспільного виробництва.

Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей.

Разом з тим, необхідно  мати на увазі, що не гроші роблять  товари порівнюваними. Товари порівнювані  за допомогою грошей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння – абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова форма товару – це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, автомобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидимо в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеальне золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості форму ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для того, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що подаються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито залежить від реального грошового матеріалу.

Ціну може мати тільки той  товар, що знаходиться у відносній  формі вартості. Самі гроші ціни не мають, їх вартість не може бути виражена в них же самих. Замість ціни гроші  володіють купівельною спроможністю, яка виражаються в абсолютній кількості товару, що можна за них  купити.

Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця  виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться  до самих себе, вони виступають як масштаб  цін. Масштаб цін не є новою  функцією грошей. Це іншого роду функція  – "природної субстанції" грошового  матеріалу.

Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж золото, гроші як міра вартості і як масштаб  цін виконують дві різні функції, що різняться своєю природою.

Міра вартості – економічна функція грошей, що залежить від  держави. Гроші як міра вартостей  с суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільне необхідної абстрактної праці і виразом  вартостей товару. А це означає, що ця функція визначається законом  вартості.

Масштаб цін має юридичний  характер, залежить від волі держави  і служить для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб  цін ідеальна, уявна ціна, що надається  товару як показник величини вартості, перетворюється в прейскурантну  або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.

З розвитком світового  ринкового господарства, поглибленням міжнародного розвитку праці і формуванням  інтернаціональної вартості товару функція міри вартості переростає у  функцію інтернаціональної міри вартості. Це пов'язано з ускладненням специфіки суспільної праці в  процесі інтернаціоналізації суспільного  відтворення: національно-суспільна  праця перетворюється в інтернаціонально-суспільну. Протиріччя між поодинокою і суспільною працею отримує своє розширення на світовому ринку. Відповідно продукт  національної праці отримує суспільне  визнання на основі національної міри вартості. За допомогою інтернаціональної  міри вартостей реалізується основна  вимога товарного виробництва: гроші  повинні забезпечувати абсолютну  обмінність товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки цьому товари набувають порівнянності і абсолютної обмінності в межах світового господарства.

Все сказане справедливо  для реальних грошей. Однак в сучасних умовах стан справ докорінно змінився. На зміну повноцінній монеті реальної вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів. Сучасні кредитні гроші не виконують  в повній мірі свої класичні функції. Благородний метал в якості загального еквіваленту виконував функцію  міри вартості лише завдяки тому, що містив в собі реальну вартість. Проводячи аналогію між обчисленням  вартості і виміром ваги головки  цукру в шматках золота, К. Маркс  писав, що якщо б обидва тіла не володіли вагою, вони не могли б вступити в  це відношення, і одне з них не могло б стати виразником ваги іншого. Це наочно показує, що кредитні білети не можуть бути мірою вартості, так як, скажімо, шматки паперу з  написом 1, 3, 5, 10 кг – служити мірою  ваги. Тільки носій реальної вартості може виконувати функцію міри вартостей. Грошові знаки, які ми називаємо "грошима", не володіють власною вартістю, вони можуть бути лише представниками реальної вартості, е її знаками, але це не дає їм можливості виконувати функцію міри вартості, притаманну повноцінним грошам.

Сучасні грошові знаки  е лічильними грошима, наділеними представницькою  вартістю сукупної товарної маси, що знаходяться  в обігу на ринку в даний  момент. При цьому "роль міри вартостей  виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом грошових знаків) і окремим товаром  встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється  в якості ціни за допомогою кредитних  білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вартості перетворилася у  функцію фіксації вартісних пропорцій  властиву кредитним грошам.

Гроші як одиниця рахунку. Купони. В сучасній ринковій економіці  гроші як одиниця рахунку використовуються передусім для виміру і порівняння цінності товару. В кожній державі  існує національна одиниця рахунку: карбованець, гривня, долар, марка, єна, песо і т.д. Деякі з валют, що вільно конвертуються, реально виконують  цю функцію і на міжнародному ринку. В країнах з високим рівнем інфляції нерідко віддають перевагу використанню в якості одиниці рахунку  не місцевій валюті, а іноземній. Така практика, наприклад була широко розповсюджена  в 90-ті роки XX століття в Росії, Україні  та інших постсоціалістичних країнах, коли велика кількість товарів та послуг поруч з ціною в національних валютах отримали ціну в доларах. Ціни на нерухомість (квартири, землю  тощо) виражаються передусім в  доларах і лише потім в карбованцях. Висока інфляція, підриваючи національну  грошову одиницю, може призвести  до грошової реформи і встановленню нової рахункової грошової одиниці. Однак зміна масштабу цін не зачіпає  цю функцію грошей, бо впливає на зміни цін всіх товарів і послуг.

Існує дві форми обмеження  функціонування грошей як одиниці рахунку: бартерна торгівля і торгівля з допомогою  купонів. Бартерна торгівля, або безпосередній  обмін одного товару на інший, хоч  і зустрічається в сучасних умовах, в нормальних умовах має невелике значення. Лише в період суспільних бурь і потрясінь роль бартеру зростає, однак в процесі нормалізації відносин він знову посідає своє другорядне місце.

Іншим прикладом обмеження  грошей в функціонуванні одиниці  рахунку е торгівля за допомогою  купонів або спеціальних талонів. Така торгівля е спробою раціонування споживання певних товарів і послуг. Як правило, це викликається дефіцитом  товару або цілеспрямованою політикою  виробників. В обох випадках випускаються купони, що дозволяють купувати певні  товари. Метою їхнього випуску  є або обмеження споживання дефіцитних товарів, або навпаки, стимулювання споживання тих товарів, що знаходяться  в надлишку.

Раціонування продуктів  означає, що продукт або послугу  можна придбати тільки при наявності  купону та спеціального талону. В умовах ринкової економіки таке обмеження  свободи вибору легко переборюється: одні купони починають обмінювати на інші. Бартерний обмін поступово  витісняється товарно-грошовими відносинами, купони отримують за гроші. В цьому  випадку повна вартість товару буде дорівнювати його ціні плюс вартість купону. В більшості випадків купони вводяться не з метою обмеження  купівлі окремого виду товарів, а  для обмеження грошової маси взагалі.

В такій ситуації заробітна  плата видається на певну суму в купонах. Здолання локальних меж  обігу купону в цьому випадку  можливо шляхом обміну його на тверду валюту або товар, що володіє високою  ліквідністю, та є спроможним перетворюватися  в сучасні гроші.

Іншим різновидом раціонування споживання е американські купони. Вони не обмежують свободу вибору адміністративними заходами, а створюють зацікавленість у покупців в придбанні певних товарів шляхом надання знижок з офіційно оголошеної ціни. Американські купони бувають декількох типів. Найбільш простим типом є купон, що надається крамницею покупцеві, який купив товарів на певну суму. Цей купон видається як правило з врахуванням смаків споживача. Касир при цьому лише злегка корегує вибір споживача, та пропонує купон на той вид продукції, яку крамниця купує на пільгових умовах або має в надлишку. Такий купон може бути використаний тільки в крамниці, що його видавала, і при чому протягом певного часу.

Поруч з купонами конкретних крамниць є купони більш загального виду, обов'язкові для всіх підприємств  роздрібної торгівлі. Вони в свою чергу  також поділяються на декілька типів.

Найбільш розповсюдженими  з них е знижка на новий товар, що ще не завоював ринок, або товар, в реалізації якого в даний  момент зацікавлені торгові компанії, прагнучи прискорити реалізацію всієї  партії. Торгові організації можуть надати право покупки чергового  товару безкоштовно, якщо покупець вже  придбав більшу її партію. Купонна  торгівля, існуючи в розвинутій ринковій економіці не скасовує гроші ані  як одиницю рахунку, ані як засіб  обігу, а лише корегує зв'язки між  покупцями та продавцями.

Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу  породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при  обміні товару на гроші в процесі  товарного обігу "Т-Г-Т". Переміщуючи  товар з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші  безпосередньо знаходяться в  русі, переходять від однієї особи  до іншої, пов'язуючи завдяки цьому  акти обміну в єдиний процес обігу  товарів. Для виконання функції  засобу обігу гроші завжди повинні  бути в наявності, тобто цю функцію  можуть виконувати лише реально існуючі  гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Суспільна праця у формі  вартості здійснює особливий вид  руху – товарна вартість перетворюється в грошову, грошова – в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою  грошей. Зміна форм, в процесі  якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є  вихідним і кінцевим пунктом процесу  кругообігу товарів. З іншого боку включається  кругообіг грошей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у вигляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, коли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від свого  первісного власника. Відбувається безперервне  вилучення грошей з їх вихідного  пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно  додержуватися однієї умови: рух  грошей і товарів повинен здійснюватися  водночас.