Функції фінансових посередників

Київський Національний Економічний Університет

Ім. Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни

«Ринок фінансових послуг»

на тему:

«Функції фінансових посередників»

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент спец. 8508,

I групи, 5-го курсу

Берест В.О.

Перевірив:

 

 

Київ - 2012

 

План:

Вступ.

1. Загальні ознаки, поняття та класифікація фінансового посередництва.

2. Функції фінансового посередництва.

3. Фінансове посередництво в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

 

Вступ.

 

Наразі фінансова система  – чи не найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвинутої держави. Її практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і розрахунків; велику частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції. Діяльність фінансових посередників на практиці пов’язана зі створенням нових фінансових інструментів.

Сучасна фінансова система - це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам - від традиційних  депозитно-позикових і розрахунково-касових  операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних банківськими і небанківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).

Створення стійкої, гнучкої  й ефективної інфраструктури фінансового ринку - одна з найважливіших (і надзвичайно складних) задач в ході розвитку ринкових відносин в  Україні. Сьогодні, в умовах стрімкого розвитку фінансового ринку, структура його різко ускладнюється. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні установи, інструменти і методи обслуговування клієнтури.

 

 

1. Загальні ознаки та класифікація фінансового посередництва.

 

Фінансові посередники - сукупність фінансових установ, чиї  функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників. Не рідко визначення терміна "фінансові посередники" збігається з визначенням терміна "фінансові інститути" - фінансові установи, що опосередковують рух коштів, від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені.

Фінансовими посередниками  є : спеціалізовані інвестиційні компанії, банки, трастові компанії, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Вони трансформують прямі вимоги в посередні шляхом придбання первинних цінних паперів та випуску своїх власних. Фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансового ринку. При цьому:

По-перше, сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу).

По-друге, об'єднують заощадження  своїх клієнтів для здійснення великих  інвестицій на первинному ринку. Адже окремо взяті невеликі заощадження  недостатні для масштабних інвестицій. Але, вклавши невеликі кошти, їхні власники посередньо можуть реалізувати досить великі інвестиції.

По-третє, диверсифікують ризик, що досить важко зробити окремим  власникам заощаджень самостійно.

По-четверте, трансформують  термін первинного цінного паперу в різні терміни погашення посередніх зобов'язань. Останні можуть бути привабливішими для кінцевого кредитора.

У сучасних умовах фінансові  посередники посідають одне з  центральних місць на фінансовому  ринку.

Оскільки існують різні  фінансові ринки і різні види посередницьких послуг, то існують і різні типи фінансових посередників. Можна виділити три основні групи фінансових посередників:

депозитарні установи;

ощадні установи контрактного типу;

інвестиційні посередники.

Депозитарна установа - це фінансовий інститут, що має право приймати внески та депозити. До них відносяться:

1) депозитарій, тобто  установа, що здійснює зберігання, облік та розрахунки за цінними  паперами. Основні функції депозитарних  установ - це залучення коштів  населення та установ у вигляді депозитів та надання позик населенню та підприємствам;

2) комерційні банки;

3) ощадні установи, які  діють без контракту і до  яких відносяться позикоощадні  асоціації, взаємоощадні банки  і кредитні спілки.

Позикоощадна асоціація - це фінансовий інститут, джерелами надходження якого є ощадні, термінові та чекові депозити. В цих установах закумульовані грошові кошти, які переважно використовуються на надання позик під заставу нерухомості.

Взаємоощадні банки  дуже подібні до попередніх в системі  функціонування, але відрізняються організаційною структурою, тому що вони завжди організовані на кооперативних засадах і вкладники банку є його співвласниками.

Кредитні спілки - це невеликі фінансові установи, які створені на кооперативних засадах в певній соціальній групі для надання позик (як правило, споживчих).

Ощадні установи контрактного типу - залучають довготермінові заощадження на контрактній основі. Свої фонди ці установи формують у вигляді періодичних внесків згідно з контрактами. Ці установи - це страхові компанії та пенсійні фонди.

Страхові компанії - це фінансові посередники, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених в страховому полісі. Власники полісів сплачують  страховій компанії премії в обмін  на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів.

Недержавні пенсійні фонди - забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію У формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки і фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90 % активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме - необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду.

До інвестиційних посередників відносять інвестиційні банки, інвестиційні компанії, іпотечні і житлові банки, фінансові компанії взаємні фонди, взаємні фонди грошового ринку.

Інвестиційний банк - мобілізує довготерміновий позичковий капітал і передає його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов'язань.

Інвестиційна компанія - це компанія, яка спеціалізується  на інвестиціях в цінні папери інших компаній. Інвестиційна компанія акумулює кошти приватних інвесторів шляхом емісії акцій. Вона відрізняється від інвестиційного банку тим, що виражає інтереси індивідуального інвестора.

Іпотечний банк - це банк, що спеціалізується на іпотечних операціях, тобто видає депозитарні і довготермінові кредити під іпотеку, акумулює ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечних облігацій і виконує операції, які пов'язані з оформленням іпотечних позик.

Житловий банк - це банк, який спеціалізується на кредитуванні та фінансуванні житлового будівництва.

Фінансові компанії - отримують свої фонди шляхом продажу комерційних паперів та випуску акцій і облігації. Одержані позики надаються споживачам у вигляді кредитів на придбання дорогих товарів. Вони утворюються при великих виробництвах для стимулювання продажу своїх товарів шляхом надання кредитів покупцям.

Взаємний фонд - продає акції багатьом дрібним інвесторам і залучені кошти формує у диверсифікованому портфелі цінних паперів. Існування взаємного фонду дає можливість вкладникам фонду об’єднати кошти та отримати виграш за рахунок зниження питомих витрат на придбання акцій та облігацій великими пакетами.На фінансовому ринку функціонують взаємні фонди грошового ринку, які є різновидами взаємних фондів, мають їхні ознаки, але їхній спектр операцій дещо розширений. Наприклад, акціонери фонду мають право виписувати чеки з певним обмеженням на їх суми. Залучені кошти інвесторів потім вкладаються в середньотермінові цінні папери. Отримані відсотки виплачуються акціонерам фонду.

 

2. Функції фінансового посередництва.

 

Функції фінансового  посередництва, як зовнішній прояв  його властивостей у системі економічних  відносин випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку.

Суть та роль фінансового  посередництва в економіці держави  найбільш повно розкривається в  його функціях.

Характеристика основних трьох груп функцій фінансових посередників.

1. Функції, що характеризують роль і значення фінансового посеред-ництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниженні вартості:

• активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця функція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту;
• активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер застосування;
• зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

2. Функції як специфічні  завдання, що виконуються фінансовими  посередниками в рамках конкретного  виду економічної діяльності:

• подолання бар'єрів невизначеності, у зв'язку з тим, що з погляду індивідуального інвестора фінансові посередники - це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою, ніж підприємств реального сектора. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів;
• професійний вибір об'єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об'єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об'єктів інвестування;
• економія на масштабах операцій - кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно (наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів (оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по щодо отриманих доходів;
• диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування - інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів;
• моніторинг та управління ризиками інвестування - функція, яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об'єктів інвестування й оперативному регулюванні зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням функції відбору об'єктів інвестування;
• контроль за діяльністю позичальників - ця функція тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками.

3. Функції інформаційного  посередництва:

• інформаційне посередництво в прямій формі - консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, різні види економічного аналізу можливих напрямків інвестування, видання різноманітних бюлетенів економічної інформації;
• інформаційне посередництво в непрямій (опосередкованій) формі, під якою розуміють управління капіталом. Непряме інформаційне посередництво пов'язане із специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі власником капіталу своїх ресурсів фінансовому посереднику.
• Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Реалізація цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові операції, притаманні лише їм функції.

 

3. Фінансове посередництво в Україні.

 

В Україні на законодавчому рівні термін «фінансовий посередник» було вжито уперше в Постанові Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання». З набранням чинності Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» законодавчо встановлюються :  
- загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг ;  
- пріоритети в здійсненні наглядових та регулятивних функцій з боку держави за діяльністю фінансових посередників. 

На сьогодні існує досить небагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількість і роль в економіці має зрости. Протягом останніх декількох років фінансовий ринок України динамічно розвивається. Сукупні активи фінансових посередників збільшилися за останні 5 років у 5 разів приблизно до 50% від ВВП, а обсяги торгів на організованому фондовому ринку – більше ніж вдвічі і складають 4,2% від ВВП. Проте, загальний рівень розвитку фінансового ринку залишається досить низьким.

Для аналізу взаємозв'язку між розвитком національної економіки  та діяльністю фінансових посередників використаємо статистичні дані (табл. 1). На основі цих даних, можна зробити наступні висновки: основним кредитором національної економіки є банківський сектор. Так, на кінець І кварталу 2011 р. банками було видано кредитів на загальну суму 800,588 млрд. грн., що більше аналогічного показника 2007 р. у 1,65 рази. Неменш важливим є також те, що чисті активи банків України протягом восьми місяців 2011 р. порівняно з таким же періодом 2010 р. зросли на 9% - до 1 трлн 26,1 млрд грн. На кінець І кварталу 2011 р. в Україні банками було акумульовано 804,4 млрд. грн. коштів фізичних та юридичних осіб. Беручи до уваги те, що інститути спільного інвестування недостатньо розвинуті в нашій країні, а кредитні спілки не викликають у населення довіри, останнім залишається або погоджуватися на умови банків, або тримати кошти вдома. Така ситуація типова для країн із перехідною економікою і є результатом незавершеності законодавчого регулювання діяльності фінансових інститутів та ринків, а також непродуманості економічної політики, щодо приватизації, валютного регулювання, підтримання низької інфляції.