Формування та використання державного бюджету України

         3) охорону здоров'я:

• первинну   медико-санітарну,  амбулаторно-поліклінічну  та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю,  пологові будинки станції  швидкої та невідкладної медичної допомоги,  поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);
• програми  медико-санітарної  освіти  (міські  та   районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

         4) соціальний захист та соціальне  забезпечення: державні  програми  соціального забезпечення:  притулки  для неповнолітніх (у разі, якщо  не менше 70 відсотків кількості дітей, які   перебувають   в   цих   закладах,  формується  на  території відповідного міста чи району),  територіальні центри і  відділення соціальної допомоги на дому;

          5) державні  програми  соціального  захисту: 

• пільги ветеранам війни  і  праці,  допомога  сім'ям  з  дітьми,  додаткові  виплати населенню  на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні  виплати  за  пільговий  проїзд  окремих   категорій громадян;
• державні  програми  підтримки  будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;
• районні  та  міські  програми  і  заходи  щодо  реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
• державні    культурно-освітні    та   театрально-видовищні програми (театри,  бібліотеки,  музеї,  виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

         6) державні  програми  розвитку  фізичної  культури і спорту: утримання   та   навчально-тренувальна   робота    дитячо-юнацьких спортивних  шкіл всіх типів (крім шкіл  республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення),  заходи з фізичної культури і      спорту      та      фінансова     підтримка     організацій фізкультурно-спортивної   спрямованості   і   спортивних    споруд місцевого значення.

    До  видатків,  які  здійснюються  з   бюджету   Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1. державне управління:
• представницьку і  виконавчу  владу  Автономної  Республіки Крим;
• обласні ради;
2. освіту;
3. охорону здоров'я;
4. соціальний захист та соціальне забезпечення;
5. культуру і мистецтво;
6. фізичну культуру і спорт.

    Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на  договірних  засадах  кошти  відповідних бюджетів для  виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського Автономної Республіки  Крим та  міст  обласного значення) ради та районні ради можуть передати видатки  на  виконання  всіх  або  частини   власних   повноважень Верховній  Раді  Автономної  Республіки  Крим  чи  обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх  або  частини  власних повноважень  районній  раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у  вигляді  міжбюджетного трансферту. Передача   видатків   здійснюється  за  спільним  рішенням відповідних рад на договірних  засадах.  Всі  угоди  про  передачу видатків укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

          Бюджетні видатки  мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

    Україна має в державній власності  окремі галузі і підприємства по виробництву  товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію  та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

    Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної  необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

    У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих  норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються  на основі загального принципу розподілу  бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

    Плануючи  бюджетні витрати, регіон керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки  відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

    Хоча  в умовах ринкової економіки всі  бюджети самостійні — від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

     2. Практична частина

    2.1. Методи державного  регулювання бюджету

    Бюджетне  регулювання – один із найважливіших  економічних методів державного регулювання (повніше – фінансово-бюджетне регулювання). Сутність його в тому, що держава встановлює оподаткування та державні витрати з таким розрахунком, щоб вони могли гасити коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

    Бюджетне  регулювання як основний метод державного регулювання економіки широко використовувалося  в країнах з соціальною ринковою економікою з 30-х до середини 70-х XX ст. Базувалося на основних положеннях кейнсіанської  теорії: фіскальна політика повинна орієнтуватися на боротьбу з безробіттям, передбачати зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, орієнтована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

    Стрижнем  бюджетного регулювання є бюджет, через який держава виконує дві основні функції в економіці перерозподіляє дохід і активізує сукупний попит.

    Використання  фінансово-бюджетних методів у  системі державного регулювання  ринку і в сучасних умовах зводиться  до маніпулювання ставками податків, державними витратами для встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спостерігаються активізація сукупного попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємств і населення, обмежуючи державні витрати і навпаки, якщо в економічній системі з'являються ознаки депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають. Держава, використовуючи бюджет, бере участь у фінансовій допомозі щодо розвитку окремих галузей і сфер діяльності. Державний бюджет забезпечує фінансування заходів у певних галузях економічного та соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення – об'єктів народного господарства сфери монопольної діяльності держави, цільових науково-технічних програм, розвитку сфер некомерційного сектора економіки (освіти, охорони здоров'я, культури тощо).

    Фінансово-бюджетна політика України запроваджена на рівні  центрального уряду, на рівні місцевих органів влади (області, району, міста), а також на рівні різних позабюджетних  фондів (Фонду зайнятості населення, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Бюджетна система складається з загальнодержавного та місцевих бюджетів. В законодавстві визначено функції кожної ланки бюджетної системи, їхні дохідні джерела, закріплено право кожної ланки бюджетної системи на самостійний бюджет, основу якого становлять власні й закріплені законом доходи по всіх ланках бюджетної системи. Витрати з державного бюджету здійснюються не лише у вигляді прямих державних інвестицій, прямого фінансування, й у таких формах, як дотації, субсидії і субвенції.

    Податкова політика як складова фінансово-бюджетного регулювання у світовій практиці державного регулювання економіки  діє через відсоткову політику на грошовий обіг. У сучасному господарському механізмі податки повинні посилити правовий захист майнових інтересів підприємств, об'єднань стимулювати підвищення ефективності виробництва, надаючи їм юридичну й фактичну можливість розпоряджатися доходами. Однією з особливостей сучасних систем оподаткування в країнах з розвинутою ринковою економікою є стимулювання державного розширеного відтворення і стримування прямого або прихованого використання капіталів для особистого збагачення.

    Досвід  зарубіжних країн свідчить, що податки  широко використовуються для регулювання  темпів економічного зростання. Але вони як економічні регулятори діють лише в певних межах, не спричиняючи негативних наслідків. Зростання системи податкового тиску призводить до поповнення бюджету лише певною мірою. Високі податки негативно впливають на ефективність праці, підприємницьку діяльність, стимулюють перехід до тіньової економіки і навпаки, зниженням ставок і прогресії оподаткування стимулює трудову ініціативу, заощадження та інвестиції. В системі державного регулювання широко використовується система диференційованого підходу до надання цільових податкових знижок і пільг, а також прогресивного оподаткування. Так, пільги щодо податку на прибуток в Україні були запроваджені на прибуток використовуваний на реконструкцію й модернізацію активної частини виробничих фондів, на нове будівництво, розширення, введення й освоєння потужностей для виробництва товарів (робіт, послуг), витрати підприємства на проведення власними силами або науковими організаціями науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підготовку й освоєння нових прогресивних технологій тощо і навпаки, додатково до податку на прибуток, встановленого для господарської діяльності, був передбачений податок на прибуток від посередницьких операцій, лотерей доходів від здавання в оренду приміщень і окремих видів майна, від казино, відеосалонів тощо.

    Один  із податкових методів державного регулювання  – прискорена амортизація, яка дає  змогу в перші роки експлуатації машин і устаткування списати  більшу частину їх вартості. Прискорена амортизація устаткування використовується передусім для дослідних робіт, виробництва технологічно складного устаткування, для фірм з витратами на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи та ліцензійних підприємств. Завдяки прогресивним амортизаційним відрахуванням виробники не лише використовують найновіше устаткування, а й практикують замшу морально застарілого навіть до закінчення терміну його фізичного зношування. Фінансово-бюджетна політика України в перехідний період була недостатньо послідовною і не цілком адекватно к умовам цього періоду.

    У вузькому значенні бюджетне регулювання  – це механізм збалансування доходів  і видатків місцевих бюджетів. Здійснюється через акумулювання значної частини  доходів у бюджеті держави (республіканському  бюджеті) і перерозподіл їх у вигляді дотацій місцевим бюджетам. Фінансові відносини між «центром» і місцевими органами влади в перші роки формування ринкової економіки в Україні були складними. Встановлений розподіл податків між загальнодержавним і місцевими бюджетами відбувався таким чином, що прибутків від податків, асигнованих місцевим органам влади, бракувало для збалансування місцевих бюджетів. Раціональними були б децентралізація державних фінансів, структурне розмежування державного і місцевих бюджетів за джерелами накопичення та витрат.

    2.2 Показники державного  бюджету України

    Основні показники Держбюджету-2011

    Доходи - 281.464.879,4 тис. гривень, у тому числі  доходи загального фонду Державного бюджету України - у сумі 238.581.192,9 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 42.883.686,5 тис. Гривень.

    Видатки - 321.920.850,3 тис. гривень, у тому числі  видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі 279.087.019,8 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - 42.833.830,5 тис. гривень.

    Повернення  кредитів - 9.185.368,9 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України - 4.497.499,3 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України - 4.687.869,6 тис. гривень;

    Надання кредитів - 7.572.398 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України - 836.100,3 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету  України - 6.736.297,7 тис. гривень.