Фінансові ринки розвинених країн та їх глобалізація

2. Фінансові ринки розвинених країн в умовах глобалізації

Глобальний фінансовий ринок  формувався протягом десятиліть. Дослідники вважають, що перші ознаки світового  фінансового ринку почали проявлятися  вже у 1960-х рр. В основі його формування була інтернаціоналізація національних ринків позичкових капіталів, яка стала  можливою завдяки перетіканню грошових коштів з американських банків до неамериканських. Це відбувалося тому, що у США діяло правило в  рамках прийнятого в 1937 році Федерального резервного акту, що обмежує процентні  виплати за депозитами американських  банків, які були істотно нижчими  за ринкові ставки. Інвестори були зацікавлені в отриманні більш  високих доходів і переводили депозити в неамериканські банки, в  яких не існувало обмежень щодо виплати  депозитних відсотків. Результатом  цього стала поява ринку євродоларів  та світового грошового ринку.

Поступово почав формуватися  попит на довгострокові позики, який і поклав початок світовому ринку  капіталів. З появою у 1980-х рр. світових фінансових центрів у Нью-Йорку, Лондоні, Цюріху, Токіо виникла світова  фінансова мережа, в основі якої був світовий фінансовий ринок [10].

Головним чинником глобалізації сучасного фінансового середовища є лібералізація міжнародних  валютно-кредитних відносин та фінансових ринків. За останнє десятиріччя уряди  багатьох промислово розвинутих країн  значно зменшили своє втручання в  операції на внутрішніх фінансових ринках. У Великобританії, наприклад, було послаблено контроль над ринком капіталу, проведено  суттєву реформу ринку акцій, у Японії здійснено серйозні кроки  з лібералізації ринку іноземної  валюти та внутрішнього фінансового  ринку. Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати  по суті у глобальному фінансовому  середовищі.

Напередодні глобальної фінансової кризи  по оцінках МВФ у процеси  фінансової глобалізації  були повністю інтегровані ринки країн розвинених економік і до 30-50% обсягів національних фінансових ринків країн, що розвиваються. Невизначеність і нерівномірність  процесів фінансової глобалізації відображалася  в прискоренні структурних перетворень  національних фінансових ринків,  а  також у рості числа злиттів  і поглинань у світовій економіці [1]. 

Глобалізація фінансових ринків полягає в посиленні їх ролі через процес інтенсифікації руху фінансових ресурсів між країнами та регіонами світу, що супроводжується  виникненням якісних змін у структурі  СФР,  управлінні та філософії його  функціонування. Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаментальними змінами.  В останні десятиліття  визначний вплив на розвиток світової економіки мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси,  які  на перший по гляд є автономними,  але при глибшому дослідженні  з'ясовується не лише взаємозв'язок, а  й складне підґрунтя нелінійного, суперечливого, нерівномірного процесу.

Географічна структура міжнародного фінансового ринку відображає переміщення  капіталу між окремими країнами, групами  країн і регіонами через  міжнародні  фінансові центри.  Фахівці виокремлюють 13 фінансових  центрів.  Кращими  з них є Лондон та Нью-Йорк. Також  треба  відзначити,  що  Гонконг,  Сінгапур,  Цюріх,  Франкфурт,  Женева,  Чикаго,  Токіо  та  Сідней  не  відносяться  до  глобальних фінансових  центрів.  Найбільша  кількість іноземних  банків та  їх  філій  розміщена  в  Лондоні – 600. До  того ж в  Лондоні реєструється найбільша  частка транснаціональних банківських  операцій – близько 14% [3]. В результаті аналізу географічної структури  міжнародного фінансового ринку ( індекс  розвитку  світових  фінансових  ринків «The Financial Development Report 2011») встановлено,  що  найбільш розвинені фінансові  центри базуються у Гонконгу, США, Великій Британії, Сінгапурі та Австралії [4].

Рисунок 2 - Top 10 країн світу за індексом розвитку фінансових ринків в 2011 р., бали

Важливим показником розвитку фінансової глобалізації є динаміка фінансових активів. Протягом перших 80-х  рр. ХХ ст. обсяг фінансових активів (включаючи акції, банківські депозити, боргові цінні папери корпорацій та державні цінні папери), зростав  однаковими темпами з обсягом  ВВП. Однак після 1980 р. швидкість  зростання фінансових активів вирвалась  вперед, збільшившись приблизно в  чотири рази. У США, наприклад, починаючи  з 1980 р. загальна вартість фінансових активів  у процентному відношенні до ВВП (глибина фінансового ринку країни) збільшилась вдвічі порівняно з  попередніми 80 роками), що говорить про  значно швидші темпи зростання обсягу фінансових активів в країні у  порівнянні з реальним виробництвом. За останні 30 років приріст фінансової глибини був спричинений швидким  зростанням обсягів акціонерного капіталу та боргів корпорацій на розвинених ринках. Але переворот на фінансових ринках у 2008 р. дещо призупинив цю тенденцію [8].

Спеціально створений  у 1990 р. дослідницький підрозділ  консалтингової компанії McKinsey & Company, Глобальний інститут McKinsey (MGI), у власному звіті підрахував, що у 2008 р. обсяг основних світових фінансових активів склав 178 трлн. дол. США проти 48 трлн. дол. США – у 1990 р. (що у 3,7 разів менше) та проти 112 трлн. дол. США – у 2000 р. (у 1,6 разів менше).

При цьому спостерігається  прискорене зростання фінансових активів  у порівнянні зі світовим ВВП. У 2007 р. глибина фінансових ринків склала рекордні 343%, знизившись у 2008 р. до 293%, в той  час як у 1980 р. даний показник становив лише 179%.

У 2008 р. майже 80% усіх фінансових активів світу припадало на чотири зони: США — 54,9 трлн. дол. США (31%), Єврозона (без Великобританії) — 42,0 трлн. дол. США (24%), Японія — 26,2 трлн. дол. США (15%) та Китай — 12,0 трлн. дол. США (7%). Найвищі  показники фінансової глибини 2008 р. спостерігалися в Японії — 533%, у  США — 385%, у Великобританії — 326% та в Єврозони — 314%.

Фінансова криза 2008 р. та подальша світова рецесія несподівано  зупинили тридцятирічну експансію  глобальних ринків капіталу. Так, у 2007 р. загальна вартість світових фінансових активів досягла піку у 194 трлн. дол. США (343% від обсягу світового ВВП). Проте вже у 2008 р. їх вартість знизилась  на 16 трлн. дол. США, що є найбільшим регресом за всю історію. Така ситуація була викликана падінням ринків акцій, обсяг яких за 2008 рік скоротився майже вдвічі.

На відміну від ринку  акцій, загальна вартість боргів корпорацій (корпоративні облігації, облігації  фінансових установ, цінні папери, забезпечені  активами) на кінець 2008 р. зросла на 6,3% — до 51 трлн. дол. США, а вартість державних боргів збільшилась на 9% — до 31,7 трлн. дол. США. Таким чином, як зазначають спеціалісти MGI, глобальне  співвідношення боргового та акціонерного капіталу майже подвоїлось, збільшившись із 124% у 2007 р. до 244% на кінець 2008 р. Даний  факт підвищує вразливість глобальної економіки до подальших поштовхів.

Обсяг банківських депозитів  за 2008 рік зріс на 9%, досягши позначки у 61 трлн. дол. США, що було зумовлено  агресивною політикою банків по залученню  коштів клієнтів та бажанням самих  вкладників зберегти власні заощадження [6].

У міру того, як у 1980-1990-х рр. національні уряди розвинених країн  відмовлялися від втручання в  економіку, і посилювалася лібералізація  національних фінансових ринків (валютних і ринків капіталу), зростав і  процвітав світовий ринок цінних паперів, основними складовими якого  стали ринок міжнародних облігацій, ринок євроакций і ринок похідних інструментів.

Світовий фондовий ринок, у свою чергу, у декілька разів  збільшив обсяги світового фінансового  ринку. Частка цінних паперів (акцій, державних та корпоративних облігацій) у докризовому 2007 р. становила 70% від загальної вартості глобальних фінансових активів.

Наслідки фінансової кризи 2008р., що охопила весь світ, до сих  пір не дають про себе забувати. Все почалося з іпотечної кризи  у США у 2006 році, яка спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах  Азії, де мали місце схожі схеми  кредитування. Причому кризи зачепили промислово розвинені країни, такі як Великобританія, Італія, Іспанія, Японія, і країни, що розвиваються, такі як Казахстан. Іпотечна криза у США стала  причиною світової кризи ліквідності. Таким чином, американська іпотечна криза показала, що глобалізаційні процеси істотно посилюють вразливість  національних економік і фінансових систем.

На розвиток фінансового  ринку впливають не лише економічні, але й екологічні фактори. Не менш показовим є приклад японської  трагедії. Так, 11 березня 2011р. у країні стався руйнівний землетрус і  цунамі, що призвело не лише до краху  японського фондового ринку, але  і обвалу індексів на світових фондових майданчиках. Вже на четвертий день після катастрофи падіння провідного індексу країни Nikkei 225 досягло 13%, а  індекс провідних компаній Токійської біржі Topix опустився на 12%. Наступний  дводенний обвал Nikkei 225 став найбільшим з 1970 року, індексу Topix – найсильнішим з моменту створення індексу  в 1969 році.

Хвиля падіння поширилася і на інші світові фондові майданчики. Зведений індекс азіатського регіону MSCI Asia Pacific упав у ході торгів на 6,7%, китайський CSI 300 завершив торгівлю в  мінусі на 1,81%, гонконгський Hang Seng опустився  на 2,86%, австралійський S&P / ASX 200 —  на 2,11%, південнокорейський Kospi — на 2,4%. Російські індекси не відстали у своєму падінні від азіатських. Індекс ММВБ втратив 2,19%. «Газпром»  подешевшав на 2,49%, ВТБ — на 3%, Ощадбанк — на 2,94%, «Лукойл» — на 2,1%, «Роснефть» — 2,52%. Індекс РТС просів на 2,46%. Європа втратила ще більше: британський FTSE 100 опустився на 2,4%, французький індекс CAC 40 — на 3,6%, німецький DAX — на 4,55% [ 9].

Усі ці приклади яскраво  підтверджують високий ступінь  глобалізованості світових ринків. В  таких умовах криза в одній  країні може спричинити «ефект падаючого  доміно».

Масштаби фондового ринку  в тій чи іншій країні характеризуються, насамперед, показниками капіталізації  ринку акцій, її частки у ВВП, обсягом  торгівлі акціями, кількістю акцій, що мають регулярне котирування (лістинг). Найбільш узагальнюючим показником масштабів фондового ринку є  капіталізація ринку акцій –  сукупна кількість акцій, емітованих вітчизняними компаніями, помножена  на їх відповідні ціни на певну дату; показник, що демонструє вартість ринку  акцій країни на певну дату [10]. За даними Світової Федерації Бірж, за період 1990-2010 рр. капіталізація світового  ринку акцій збільшилась більше ніж у шість разів, з 8,9 до 56,8 трлн. дол. США, тоді як сукупний ВВП збільшився за той самий період лише у 2,9 рази (з 21,9 до 63,1 трлн. дол. США), див. рис. 2. У  результаті співвідношення капіталізації  ринку акцій та ВВП у світі  в цілому підвищилось із 40,6 до 90%. Кількість компаній, зареєстрованих на фондових біржах світу, за 1990-2010 рр. зросла більше ніж удвічі — з 21,6 до 45,6 тис. компаній [10, 11].

Рисунок 3 - Капіталізація світового ринку акцій у 1990-2010 рр.

Протягом аналізованого  періоду левову частку світової капіталізації (приблизно 50%) забезпечували лише чотири країни — США, Японія, Китай та Великобританія. Абсолютним лідером за рівнем капіталізації  залишаються США (в середньому 30% світової капіталізації). Частка японського ринку, яка на початку 1990-х рр. становила 30%, протягом останніх 15 років складає  лише 10%. Англійський ринок демонструє незмінну питому вагу у 10% протягом усього аналізованого періоду. Частка Китаю  є суттєвою (10%) лише протягом останніх 5 років.

Водночас, як вже було зазначено, під впливом останньої світової фінансової кризи глобальний ринок  акціонерного капіталу втратив майже  половину своєї вартості, зменшившись  з 65 трлн. дол. США у 2007 році до 33,7 трлн. дол. США у 2008 році [10]. Даний спад вже називають найсуворішим крахом з часів Великої Депресії.

Якщо проаналізувати сучасні  тенденції, то можемо зазначити, що умови  на світових фінансових ринках залишалися несприятливими, зокрема, в ІV кварталі 2011р. Це пов’язано, передусім із переростанням  кризи суверенних боргів, зокрема, Греції, у зоні євро в системну, занепокоєння поширенням кризи та погіршення перспектив світового економічного зростання. Із цим були пов’язані волатильність  та переорієнтація інвесторів на найбільш безпечні активи впродовж кварталу (за винятком окремих позитивних зрушень  у другій половині грудня 2011р.). Премія за ризик за EMBI становила 869 базових  пункту на кінець кварталу.

Провідні центральні банки  стримували подальше загострення кризи  шляхом запровадження екстрених  заходів щодо підтримки ліквідності, подовження терміну кредитування банків тощо. ФРС США, ЄЦБ, центральні банки  Канади, Великої Британії, Японії і  Швейцарії (табл. 1) знизили вартість доларових свопів на 50 базових пункти. Підвищилася роль ЄЦБ у боротьбі з кризою, який надав трирічні кредити  банкам на суму близько 500 млрд. євро за відсотковою ставкою 1% у грудні, а також знизив відсоткові ставки – удруге поспіль у листопаді  до рекордного мінімуму 1% річних. Банк Японії розширив обсяг програми кількісного  стимулювання для підтримки власної  економіки. Банк Китаю знизив мінімальні резервні вимоги в рамках планів пом’якшення  монетарної політики. Центральні банки  низки нових ринкових економік, у  т. ч. Бразилії, знизили відсоткові ставки, у той час як окремі банки країн, що розвиваються, змушені були підвищувати  ставку для протидії девальваційному  тиску.

Таблиця 1 - Динаміка базових відсоткових ставок центральних банків провідних та нових ринкових економік, %