Фінансові ринки розвинених країн та їх глобалізація

 

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської  справи

Національного банку України»

 

Кафедра міжнародної економіки

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн»

на тему:

«Фінансові ринки розвинених країн та їх глобалізація.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суми 2012

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………...3

1. Теоретичні аспекти фінансової глобалізації ………………..………..4

2. Фінансові ринки розвинених країн в умовах глобалізації…………..10

3. Позитивні та негативні наслідки фінансової глобалізації…………..18

 Висновки………………………………………………………………….20

Список використаних джерел……………………………………………21

 

 

Вступ

 

Основною  тенденцією  системних  трансформацій  сучасності визнано  глобалізацію  як  об’єктивний  і  всеосяжний  процес  та найважливішу  характеристику  розвитку  суспільно-економічних відносин. Глобалізація як феномен характеризує якісно нову фазу інтернаціоналізації економічного життя, яке супроводжується лібералізацією  зовнішньоекономічних  зв’язків,  зменшенням  або зняттям бар’єрів між країнами для трансграничного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили і посиленням міжнародного інформаційного обміну. За таких умов зростає ступінь відкритості національних економік. Зараз глобалізація охопила всі сфери життєдіяльності  людства,  а  її  вплив  стає  дедалі  відчутнішим.  Процеси  глобалізації відбуваються  в економіці,  політиці, соціальній сфері, освіті, науці, культурі, а отже, мають універсальний характер.  Глобалізація  трактує  світ  як  зв’язаний,  взаємозалежний  і безмежний ринок, який постійно інтегрується.

Найважливішою і найдинамічнішою  сферою  прояву  глобалізаційних  процесів  стала  фінансова  глобалізація,  під якою розуміють вільний та ефективний рух капіталів між країнами і регіонами,  функціонування  глобального  фінансового  ринку,  формування  системи  наднаціонального  регулювання  міжнародних  фінансів,  реалізацію  глобальних  фінансових  стратегій  транснаціональних корпорацій (ТНК) та транснаціональних банків. На  сучасному  етапі  розвитку  світової економіки  міжнародні фінанси  перетворилися  в  основну  рушійну  силу  глобалізації, адже темпи їх зростання випереджають аналогічні показники світового  виробництва  та  експорту  Саме  зустрічні  потоки  прямих інвестицій,  диверсифікація,  розширення  та  взаємопроникнення міжнародних фінансових ринків вивели світову економіку на якісно новий рівень інтеграції — глобалізацію.

 

1. Теоретичні аспекти фінансової глобалізації

 

У  найширшому сенсі  фінансова  глобалізація —  це  ідеологія, політика та практика об’єднання національних грошових систем через їх заміщення «світовими грошима» [11]. Дж. Сорос, досліджуючи фінансову глобалізацію, стверджує, що вона стала реальністю на початку 90-х  рр. минулого століття  під впливом трьох чинників:  політики  Р. Рейгана,  діяльності  М. Тетчер  на  посту прем’єр-міністра і розпаду СРСР [12]. Інтеграція міжнародних ринків стала одним з найбільш помітних явищ в економічному розвитку світового господарства в 1980—1999 рр. На тлі процесів дерегулювання  у сфері міжнародної  торгівлі, лібералізації експорту та імпорту між провідними країнами, поліпшення інвестиційного клімату в багатьох країнах, у тому числі й країнах, що розвиваються,  відповідні  зміни  відбувалися  й  на  міжнародних фінансових  ринках  капіталу.  Інтеграційні  процеси  привели  до усунення  бар’єрів для входу на національні ринки капіталу іноземних  фінансових  інститутів-кредиторів  та  позичальників,  до підвищення  мобільності  боргового  капіталу,  зниження  трансакційних витрат, пов’язаних з отриманням дозволів і ліцензій, з необхідністю  проходження бюрократичних процедур контролю за рухом капіталу і валютного контролю.

Іншою передумовою прискорення  інтеграційних процесів став стрімкий  розвиток  інформаційних систем,  баз даних і  глобальних комп’ютерних систем, що дозволяють здійснювати платежі (SWIFT), торгівлю цінними паперами (CEDEL, EUROCLEAR, NASDAQ і т.п.), отримувати оперативну інформацію про стан світових фінансових ринків (BLOOMBERG, DATA-STREAM, REUTER тощо).

Найвизначнішою  подією у  сфері інтеграції світових фінансових  ринків  капіталу  стала  реалізація  Європейського  валютного союзу та введення єдиної валюти країн-учасників цього союзу — євро, що докорінно змінило європейську грошову та валютну систему і, на думку багатьох експертів, уможливило подолання ва лютної роздробленості в Європі. Держави — учасники союзу остаточно  зафіксували  обмінні  курси  своїх  валют,  а  національні емісійні банки відмовилися від свого грошово-політичного суверенітету на користь нового органу — Європейського центрального банку, який тепер визначає грошову політику валютного союзу [3]. Введення  євро  означало,  що на  глобальних  фінансових ринках з’явилася нова світова валюта, а це в свою чергу кардинально змінило роль європейських фінансових ринків у міжнародній валютно-фінансовій системі. Інтеграція валютних систем у Німеччині,  Франції,  Австрії,  країнах  Бенілюксу,  Фінляндії,  Ірландії, Португалії  поступово  приводить  до  вирівнювання  процентних ставок, зниження інфляції, підвищення економічної ефективності і відкритості ринків, а отже, до нових можливостей запозичення і кредитування, тобто до посилення міжнародних фінансових ринків капіталу [4].

Рівень глобалізації  у  фінансовій сфері доцільно визначати  за обсягом капіталу, що  перебуває за  межами країн  походження у формі  іноземних  активів,  до  складу  яких  включаються  прямі  й портфельні інвестиції (неборгові та боргові цінні папери), вимоги за  банківськими  та  міждержавними  кредитами ( позиками).  У 2010 р. обсяг капіталу, інвестованого за межами держав його походження,  дорівнював  величині  світового  валового  продукту,  а іноземні  активи в розвинених  країнах  становили  майже 28 трлн дол. [1].

Основним двигуном глобалізації є учасники ринку, коло яких досить  широке.  Це — банки,  фінансові інститути,  біржі, уряди, центральні банки,  засоби  масової інформації,  позичальники,  інвестори і виробники інформаційних технологій. Банківські установи як основні суб’єкти фінансового ринку відкривають філії та представництва як у провідних фінансових центрах для виконання  функцій  запозичення,  кредитування,  інвестування,  так  і  в країнах,  що  розвиваються,  з  метою  отримання  надприбутків  за рахунок арбітражу.

Усі  учасники  ринку  взаємодіють  між  собою,  впливаючи  як один на одного, так і на формування й майбутній розвиток найважливіших чинників фінансової глобалізації. До таких чинників належать:  інституційні  та  міжнародні  потоки  капіталів,  сучасні теорії управління портфелями активів, професіоналізм учасників, фінансові  інновації, лібералізація та дерегулювання ринків, конкуренція, пошук нових  вигідніших  можливостей  приросту капіталу,  вільний  рух  капіталу,  конкуренція  за  доступ  до  капіталу, волатильність  ринків,  інформаційні  технології,  сек’юритизація, стандартизація фінансових продуктів, ринки  країн,  що  розвиваються, демографічна ситуація, обсяги заощаджень.

З позиції окремої країни, інтеграційні процеси розвиваються у двох напрямах — усередину і назовні. Розвиток усередину озна чає, що процес спрямовано на розширення використання іноземного  капіталу, товарів, послуг,  технологій та інформації у сфері внутрішнього  споживання  окремої країни.  Розвиток  назовні характеризується пріоритетною орієнтацією країни на світовий ринок  і глобальною експансією економічних суб’єктів у всі сфери економіки інших країн. Результатом такого двостороннього руху і є інтеграція ринків, тобто поєднання окремих частин (економік окремих країн) у єдине ціле — глобальну економічну систему.

Міжнародна економічна інтеграція на макрорівні набуває інституційних форм та реалізується на основі двох типів  моделей. Перший - західноєвропейська інтеграція, заснована на чіткому інституційному  оформленні  на  національному і  міжнаціональному  рівнях, що припускає створення єдиного ринку та валюти. Другий тип - північноамериканська і азіатсько-тихоокеанська інтеграційні моделі, засновані переважно на інтеграції транснаціональних корпорацій, без відповідного інституційного оформлення. Інтеграція ринків відбувається і в першому, і в другому типі моделей, але по-різному.

В першій моделі ініціатором  галузевої інтеграції виступають наддержавні органи, а у другій — компанії та банки. Інтеграція міжнародних ринків супроводжується зниженням, а згодом і повною відмовою  від бар’єрів  входу  на національні  ринки.  Інтеграційна  структура ринків дозволяє отримувати вигоду від особливостей  ділових циклів, економічної політики, податкового законодавства та інших складових  національних  економічних  систем.  Однак,  інтеграційні процеси  можуть  як  згладжувати,  так  і  поглиблювати  відмінності між національними економічними системами.

У результаті  ослаблення  регулятивних  вимог  щодо  розділення інвестиційного  і комерційного  банківського бізнесу  в  США  і  деяких інших країнах, зняття бар’єрів для виходу іноземних позичальників на локальні ринки,  ослаблення антимонопольного законо давства відносно створення фінансових  холдингів, які  об’єднують різні напрями інвестиційної, комерційної і страхової справи, відбувається реальне злиття міжнародного банківського  ринку і міжнародного ринку боргових цінних паперів. Це виражається в тому, що провідні учасники обох ринків  здійснюють активні  операції в  нових для них сферах діяльності:  універсальні  банки стають андеррайтерами, організаторами і трейдерами на ринку облігацій, а інвестиційні  банки  організовують  і  беруть  участь  у  міжнародних синдикованих  кредитах. Також зникає сегментація й  серед  інших великих міжнародних  кредиторів — інституційних інвесторів, які через використання високо структурованих фінансових інструментів починають вкладати капітал у нетрадиційні для них боргові інструменти (міжнародні синдиковані кредити). Таким чином, стає очевидно, що інтеграція  міжнародних  фінансових  відносин —  досить  складне  та багатогранне явище, дослідження якого потребує відповідної структуризації та застосування сучасного аналітичного інструментарію.

За  результатами  проведеного  дослідження  запропонована структуризація процесів інтеграції міжнародних фінансових відносин,  суть  якої  полягає  у  виокремленні  трьох  рівнів  її  прояву (мікрорівень, макрорівень, мегарівень) та відповідних форм інтеграційних процесів (рис. 1).

 

 

Рисунок 1- Структуризація інтеграційних процесів у фінансовій сфері

 

На  мікрорівні  фінансова  інтеграція  набуває  форми  операцій злиття, придбання та поглинання — об’єднання фінансових компаній (у т.ч. й банківських установ), які проводяться як на націо нальному, так і на міжнародному  рівнях. У результаті реалізації операцій злиття, придбання та поглинання компанія може зберегти свою індивідуальність, спеціалізацію діяльності, а може стати ланкою великої транснаціональної фінансової групи.

Процеси злиття, придбання  та поглинання компаній фінансової сфери стали  першим  кроком  до  формування  єдиного  фінансового простору. Активний процес реалізації цих операцій на національному і міжнародному рівнях привів до виникнення банків світового  масштабу, які  надають  широкий спектр  фінансових  послуг  та пропонують різноманітні банківські продукти. Операції злиття забезпечили  банківським  установам  відносну  фінансову  стабільність, зменшення рівня чутливості до ринкової кон’юнктури.  Усе це  дає змогу банкам  концентруватися на  реалізації стратегічних цілей та спрямовувати зусилля на збільшення ринкової частки, розширюючи структуру географічної присутності.

На макрорівні інтеграційні процеси набувають форми регіоналізації  та  є  об’єктивним  процесом  зростаючої  взаємозалежності держав, об’єднання їх інтересів (але не їх самих), співпраці за умови збереження державами незалежності. Регіоналізація — це інтеграційний процес на рівні національних ринків зі схожими макроекономічними  і  структурними  показниками  розвитку  економік (об’єднання на рівні країн регіону), в результаті якого межі країн регіону поступово стираються (введення єдиної грошової одиниці, єдиних  паспортів  тощо), країни втрачають свою відокремленість, формується єдиний економічний простір на території даного регіону, який поступово розширюється. Яскравим прикладом регіоналізації стало створення Європейського Союзу (ЄС).

На  мегарівні  інтеграція  фінансового  сектору  набуває  форми глобалізації, тобто створення  об’єднаного світового економічного  простору,  в  межах якого  виникає єдиний глобальний  відтворювальний процес [7].

Отже, фінансова глобалізація — це процес об’єднання в єдину світову  систему  всієї сукупності  міжнародних фінансових відносин та  національних  фінансових  ринків  з  подальшим їх  перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Розвиток фінансової  глобалізації  забезпечує  розширення  кредитно-інвестиційної діяльності  транснаціональних  корпорацій  і  банків,  формування міжнародних фінансових  ринків, трансформацію фінансових систем держав, прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу. Фінансова глобалізація, на відміну від регіоналізації, означає  об’єднання фінансових ресурсів країн з різним рівнем економічного розвитку  та стійкості  фінансових систем, її причинами є об’єктивні процеси суспільного розвитку. Вона виявляється у високій  мобільності,  наростаючій  масштабності,  диверсифікації  та інтеграції міжнародних фінансових ресурсів і потоків.