Фактор влади в економіці

Говорячи  про призначення держави в "соціальній економіці", не можна обминути категорію "соціальної держави".

 Самий  вираз "соціальна держава"  пов'язують з німецьким юристом  та економістом Л. фон Штейном,  який ще у середині XIX ст. наголосив  на головному завданні державної  влади щодо "поновлення рівності  та свободи людей, піднятті знедолених верств до рівня заможних і сильних". Пізніше під "соціальною державою" почали розуміти "особливий тип цивілізованої держави", яка намагається забезпечити кожному громадянину гідні умови існування, соціальної захищеності, а також певні можливості для самореалізації. Така держава прагне зменшити "соціальну нерівність, допомогати знедоленим, має на меті надати кожній людині роботу або інше джерело існування, піклується про злагоду в суспільстві".

 Поняття  "соціальної держави" не обмежується суто соціальним аспектом. Воно обіймає і соціальну, і економічну, і політичну, і духовну сфери. Суто соціальний напрям її діяльності охоплює соціальний захист людини (мінімальні розміри оплати праці, підтримку людини у випадку втрати непрацездатності), соціальну підтримку материнства, дитинства, інвалідів, безробітних, літніх людей.

 В  економічній сфері така держава  спрямовує зусилля на розвиток  соціально орієнтованої економіки,  поєднує її регулювання із  заохоченням конкуренції, виховує  індивідуальну відповідальність громадян за власний добробут.

 В  політичній сфері соціальна держава  намагається домогтися консенсусу  головних політичних сил щодо  стратегічних цілей суспільства,  сприяє розвитку демократії і  становленню громадянського суспільства, забезпечує сталість своєї політики.

 У  духовній сфері соціальна держава  домагається якомога гуманізувати  і гармонізувати стосунки між  людьми, створити обстановку взаємодомоги  і співробітництва, виробити у  людей відчуття громадянськості.  Свій статус "держави соціальної" вона може реалізувати лише послідовною соціально-економічною політикою. 

     Колективний вибір.

     Більшість суспільних розподілених рішень (таких, як податки і суспільні витрати) приймається на основі голосування. Вибори також використовуються для поповнення багатьох суспільних закладів. Тут ми маємо важливі приклади чистих суспільних продуктів (наприклад, усі громадяни даного міста без яких-небудь винятків беруть участь у “споживанні” свого мера), що вибираються на основі голосування і без побічних платежів.

       Починаючи з політичної філософії  Просвітництва, вибір правил голосування  був головною етичною проблемою,  пов'язаною з додатками, що  далеко йдуть, для функціонування  більшості політичних інститутів. Дебати про справедливість різноманітних  методів голосування почалися з досліджень де Борда (1781) і Кондорсе (1785). У 1952 році Ерроу запропонував формальну модель, що протягом трьох десятиліть аналізувалася в численних роботах математичної орієнтації по так званому колективному виборі.

     Формально правило голосування вирішує задачу колективного ухвалення рішення, у котрої декілька індивідуальних агентів (виборців) повинні спільно вибрати один із декількох результатів (також званих кандидатами), щодо котрих їхні думки розходяться.

     Правило голосування вибирає кандидата на основі повідомлених порядкових переваг і тільки на основі цих переваг. У цьому істотна відмінність від моделей, у яких гроші й інші продукти дозволяли здійснювати довільно малі компенсації для агентів. Голосування не припускає поступки між двома кандидатами інакше, ніж за рахунок можливого обрання третього кандидата.

       Якщо кандидатів тільки два,  то звичайне правило голосування  більшістю голосів безперечно  є найбільш справедливим методом.  Цей принцип більшості - вихідний  пункт процесу демократичного прийняття рішень. Він був явно сформульований два сторіччя тому, а його основа є набагато більш древньою. Аксіоматична формалізація принципу більшості запропонована Меєм. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                           Список використаної літератури 
 

1) О. О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко «Соціальна економіка» (2005р.) 

2) Єременко «Соціальна економіка (2003)» 

3) Присенко Г.В., Равікович Є.І. “Прогнозування соціально-економічних процесів: Навч. посібник” (2005 р.) 

4) Лукашевич М.П. «Соціологія економіки» (2006 р.) 

5) referat.mirslovarey.com