Фактор влади в економіці

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Київський Національний Університет Технологій та Дизайну 

Кафедра економіки обліку та аудиту 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

З дисципліни «соціальна економіка» 

На тему: «Фактор влади в економіці.Колективний вибір.» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                      Виконала:

 студентка  ІІI-го курсу

Групи БІЕ-1-09

Коноваленко Дар`я 
 

Київ 2011

     У загальній концепції "соціальної ринкової економіки" головне призначення "соціальної держави" - створення якомога більшого добробуту для можливо більшої кількості громадян, "соціального захисту" і забезпечення "соціальної справедливості" через корекцію розподілу доходів та майна. В широкому розумінні слова соціальна політика держави спрямована на забезпечення незахищеним групам населення достойного людини існування. Економічна наука зводить соціальну політику лише до перерозподілу доходів. Тут здебільшого йдеться про вузьке розуміння - перерозподіл доходів державою та їх перерахування. Однак на практиці соціальна політика і діяльність держави значно ширша: вона обіймає і політику на ринках праці, і стабілізаційну політику, і усі сфери та інституції публічного (громадянського) й трудового права, і практичну соціальну роботу серед населення.

       Соціальна політика, безперечно, базується  на "соціальній справедливості", але природа й розуміння "соціальної  справедливості" найперше визначається  типом соціально-економічного устрою, конкретно історією і ментальністю того чи іншого народу, країни, регіону, а кінець-кінцем пануючою ідеологією.

     Чи  не найкрупнішим і найвагомішим учасником  соціальної економіки є держава. З часів її виникнення (для країн  Європи датують XV століттям) питання  про роль, суть і значення держави є предметом безперервних дискусій економістів, соціологів, юристів, істориків, політологів. У соціально орієнтованій економіці втручання держави пов'язане з необхідністю досягнення певних цілей. У новітні часи найбільш непримиренними опонентами з проблеми втручання держави в економіку виявилися "школи" Дж.М.Кейнса (1883-1946 pp.) і Ф.фон Хайєка (1899-1992 pp.).

 Видатний  економіст Джон Мейнард Кейнс  увійшов в історію економічної  думки як руйнівник деяких  усталених і незаперечних політико-економічних істин. З названої проблеми Кейнс та його послідовники - наукова "школа кейнсіанців" - вважали, що позбавити ринкову економіку її внутрішніх вад спроможна лише держава. З цього приводу Дж.М.Кейнс писав: "...Хоча розширення функцій уряду здалося б публіцисту XIX століття або сучасному американському фінансисту жахливим замахом на основи індивідуалізму, я захищаю його як єдино можливий засіб уникнути руйнування існуючих економічних форм і як умову для успішного функціонування особистої ініціативи". Кейнс вважав, що саме державі під силу приборкати економічні кризи. Для цього треба лише свідомо керувати тими економічними важелями, що "знаходяться під свідомим контролем і управлінням центральної влади в тій реальній системі, в якій ми живемо". Ідеї Дж.М.Кейнса набули значного поширення і активно застосовувалися на практиці, зокрема американськими президентами.

  Прямо протилежні погляди на роль держави проголошував і усе своє довге життя доводив Ф.Хайєк. Зокрема, він твердив, що вторгнення держави в кредитно-грошову систему на основі кейнсіанських рецептів може стати головною причиною господарчих негараздів і соціальних потрясінь. Вся "школа" видатного австрійського економіста Ф.Хайєка базувалася на постулаті про захист економічної свободи як основи громадянських прав. Хайєк доводив, що будь-які спроби обмеження цих свобод і прав обертаються для економіки в цілому, і кожної Людини зокрема, погіршенням їх становища. Аналізуючи практику соціалістичного будівництва, Ф.Хайєк одним з перших довів, що широке і необмежене втручання держави в ринкові механізми обов'язково призведе до неефективності справ в економіці, а громадянські свободи людини будуть скасовані в ім'я досягнення абстрактних ідей. Сьогодні не можна не визнати правильність більшості з пророчих передбачень цього видатного економіста, філософа і соціолога.

 Спростовуючи  неможливість "директивного планування" при соціалізмі Ф.Хайєк доводив,  що сучасна економіка така  складна й мінлива, що для  її розвитку потрібний величезний  обсяг інформації про можливості і побажання окремих продавців і покупців. Оскільки зібрати, а тим більше опанувати всю цю інформацію не під силу ніякому Держплану - це завдання розв'язується лише "невидимою рукою" ринку. На цьому твердженні базувалася його теорія неможливості "ринкового соціалізму", а також недоцільність і шкідливість різкого поширення програм соціальної підтримки і націоналізації приватної власності.

 Суперечки  і дискусії з проблем економічної  і соціальної ролі держави  не ущухають і до наших часів.  Прибічники обох "шкіл" - Кейнса і Хайєка - завзято доводять кожна своє, і в окремі часи в різних країнах мають рацію, як то кажуть, і ті і інші. Адже так само, як політика Рузвельта на основі кейнсіанських рецептів дала змогу Сполученим Штатам вибратися з кризи, так само і прямо протилежна політика приватизації державної власності, під час прем'єрства Маргарет Тетчер, дала змогу Англії відродити її економічну міць і потужність.

     У сучасному суспільстві є чимало соціально-економічних проблем, які  ринкові непідпорядковані і потребують державного втручання. Теоретичне обґрунтування державного втручання в економіку в цілому зрозуміле: там, де ринковий механізм не спрацьовує, або виявляються суттєві недоліки ринку, нагальною стає потреба в державному втручанні.

 Не  треба доводити, що система, заснована на суто ринковому розподілі, не тільки не гарантує, але й суперечить невід'ємному праву людини на певний стандарт добробуту, незалежно від форм і наслідків економічної діяльності. Без реалізації такого права не можна вести мову про сучасне демократичне суспільство взагалі.

Почнемо з того, що ринок визнає лише один принцип розподілу, єдиний критерій його справедливості. За таким принципом, справедливим визнається будь-який доход, що отримується внаслідок "вільної  конкуренції" на ринках товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Доход має відповідати ефекту від вміщення факторів виробництва - праці, капіталу, землі, знарядь, знань, інформації, нерухомості тощо. За цим принципом справедливими визнаються високі доходи тих, хто переміг в конкурентній боротьбі, і низькі - для тих, хто програв в ній. Якщо, припустимо, невправний господар призвів підприємство до банкрутства, сам збанкрутів та ще й позбавив грошей своїх робітників, то, з точки зору ринкової етики, тут все абсолютно справедливо.

 Друге.  Принцип ринкового розподілу  обходить тих, хто зайнятий  у сфері освіти, фундаментальної  науки чи в державному управлінні. Ті, хто надає т.зв. "суспільні  товари і послуги", утримуються  за рахунок податків.

 Тут  відразу постає запитання: а  на що жити людям, які не мають ніяких факторів виробництва (літні люди, інваліди, діти), або тим, хто має певні фактори виробництва, але в даний час не може їх ефективно застосувати, тобто безробітним, та іншим.

 Відповідь  ринку надзвичайно сувора: треба  було думати раніше, заздалегідь, робити заощадження, піклуватися про старість. Отже, чисто ринковий принцип розподілу і розв'язання соціально-економічних проблем не гарантує природного права людини - права на життя.

 Для  громадського визнання того факту,  що розподіл доходів, справедливий з точки зору ринку, явно несправедливий у загальнолюдському розумінні, цивілізованим країнам знадобилося чимало часу. Процес цей тривав довго, супроводжувався гострими соціальними конфліктами. Кінець-кінцем, він закінчився значним зростанням економічних і соціальних функцій держави, яка не тільки перебрала на себе велику частку громадських функцій, але й значно поширила свою роль. Завдання щодо забезпечення громадян певними благами ставляться перед державою вже кілька сот років. Урядові органи сприяють освіті, науковим дослідженням, технологічному прогресові, піклуються про розвиток засобів сполучення і комунікацій, займаються обороною країни, утримують юридичні та поліцейські інституції.

     Чи  не найболючішою проблемою всіх розвинених країн є проблема безробіття. З ряду причин в економіці ринкового типу неминуче тривале вимушене безробіття у своїх різних проявах - технологічному, структурному, регіональному, прихованому та ін. Тому щонайпершим завданням держави в "соціально орієнтованій економіці" є регулювання ринку робочої сили з метою підтримання якомога вищої зайнятості, скорочення вимушеного безробіття, матеріального забезпечення людей, які втратили роботу не зі своєї вини, або тих, хто не зміг знайти роботу.

 Окрім  цього, держава ще має піклуватися  й про самих зайнятих, аби забезпечувати  хоча б мінімально сприйнятні  рівні заробітної плати. Ціни  переважної більшості товарів  можуть визначатися попитом і  пропозицією. Однак щодо такого  товару, як робоча сила, то тут необхідне активне корегування з боку державних органів. Це зовсім не означає, що держава має наділити всіх працездатних громадян гарантованими робочими місцями. На власному досвіді ми переконалися, що намагання домогтися арифметично "повної зайнятості" в СРСР обернулося насильством над природним економічним процесом, штучною нерівновагою ринку праці на користь попиту, величезним прихованим безробіттям, підривом стимулів до праці, низькою ефективністю виробництва. Світова економічна думка переконливо довела, що для ефективного розвитку економіки потрібний оптимальний резерв працівників, тобто підтримування "природної норми" безробіття. Це доведено й практикою численних країн.

     Зрештою, перед державою постає завдання розв'язання складних регіональних проблем, пов'язаних здебільшого з демографічними, національними, історичними та іншими неринковими факторами. Розв'язання усієї низки таких проблем пов'язане з регіональною політикою держави. Під нею найчастіше розуміють різноманітні форми зовнішньоторговельної політики, контроль над міжнародною міграцією капіталів і робочої сили, вплив на валютні курси, управління платіжними балансами тощо.

 Нарешті,  всупереч твердженням про саморегульованість  і самонастройку ринкового механізму,  останній не має захисту проти численних хвороб, три з яких вражають його постійно - інфляція, монополізм і депресії, тобто спади ділової активності. Якщо держава лишається пасивною, хвороби з "прихованої" переходять в активну форму і наносять суспільству в цілому і кожному зокрема чимало соціальних і економічних втрат. Як відомо, певне захоплення кейнсіанців рецептами штучного стимулювання попиту, спричинилося до посилення інфляційних процесів в 70-х роках. Тому на початку 80-х років різко посилилася критика "кейнсіанського підходу". За умов швидкого зростання цін засоби економічної політики вже не могли стримувати зростання безробіття, а загострення суспільно-політичних проблем знов змусило звернутися до держави. На авансцену вийшли консерватори зі своїми досить непопулярними, але сильнодіючими ліками, зокрема в соціальній сфері.

 Проблемою  проблем у соціальній економіці  є постійна боротьба з монополізмом. Така економіка немислима без  постійного антимонопольного регулювання.  Монополії мають місце і при  т.зв. "досконалій" і "недосконалій конкуренції". Монополістичні структури спотворюють ціноутворення. Отже, антимонопольні заходи, антиінфляційне регулювання, політика стабілізації для запобігання тривалим спадам виробництва - становлять суть державної політики у соціально орієнтованій економіці.

       Такі у загальних рисах максимально  припустимі межі державного втручання  в ринкову економіку. Ці межі  досить широкі для того, щоб  розумне поєднання децентралізованої  ринкової системи і централізованого  урядового втручання дозволило розв'язувати основні соціально-економічні проблеми сучасного суспільства. Якщо ж держава перебирає на себе "зайві" функції, то якими б добрими намірами це не обґрунтовувалося, відбуваються, як правило, деформації нормальних економічних процесів, ефективність виробництва знижується. Тоді рано чи пізно знов потрібне роздержавлення економіки, послаблення надмірної державної активності (найкращим тому прикладом може служити діяльність уряду М.Тетчер в Англії).