Е.Слуцький: економіко-математичні методи

Суть відкриття Слуцького полягала в тому, що він зумів пов’язати  хвилеподібні коливання економічної  кон’юнктури з випадковими коливаннями, показав, як перші можуть зумовлюватися  другими, якщо дія випадкових факторів поширюється на певний відрізок часу (t) таким чином, що дія одних факторів може перекривати дію інших і підсумовуватися в наочних результатах, створюючи зв’язність ряду. При цьому самі коливання набувають зовнішнього вигляду періодичності таким чином, що протягом деякого відрізку часу виникають псевдоперіодичні хвилі зі змінною амплітудою, але з постійним періодом; відтак ця періодичність розладнується і змінюється новою серією псевдохвиль з іншим періодом і т.д.

Це дало Слуцькому підставу для висновку, що між процесами, побудованими з суворо періодичних компонент, та процесами випадковими, в яких зв’язок між членами слабшає із зростанням відстані в часі, існує близька спорідненість та ймовірність безперервного переходу від процесів одного до процесів іншого роду. Він з’ясував, що статистично гіпотезу накладання кінцевої кількості закономірно періодичних коливань неможливо відрізнити від гіпотези випадкової функції х(t) з дуже великою зоною зв’язності. Цей сенсаційний висновок засвідчив необхідність перегляду спроб статистичного доведення періодичних закономірностей в економіці, геофізиці, метеорології та ін. Незалежно від Слуцького до подібних висновків дійшов і англійський вчений Дж. Е. Юл, який досліджував сонячну активність і праця якого була опублікована того ж 1927 р. Тому феномен, відкритий вченими, - можливість перетворення динамічною системою випадкових вхідних сигналів у послідовно корельовані вихідні сигнали - був названий «ефектом Слуцького-Юла».

Дослідження Слуцьким псевдоперіодичних хвиль, що виникають у зв’язних рядах, разом із математичним обґрунтуванням, поданим у наступній його праці «О квадратической ошибке коэффициента корреляции в случае однородных связных рядов» (1929), значно розширили межі застосування математичної статистики, оскільки доти теорія кореляції в повному обсязі була розроблена школою англійських статистиків лише у застосуванні до рядів беззв’язних. У методологічному аспекті Слуцький започаткував сучасну спектральну теорію стаціонарних послідовностей і процесів. Однак вважається, що ця теорія є досить формальною порівняно із власним підходом Слуцького, який базувався на описі конкретних фактів, покладених в її основу. Доведення ним оригінальної гіпотези про зв’язок хвилеподібних коливань із випадковими коливаннями, тобто тісного зв’язку довгострокових економічних коливань із різноманітними відхиленнями від нормального перебігу економічного розвитку - мало важливе значення для дослідження причинного механізму циклічних коливань, зокрема їх зв’язку з нагромадженням. Вона значно розширила уявлення про природу циклічності в економіці й стала одним із напрямів наступних наукових досліджень. Ідею Слуцького розвинув, зокрема, М. Кондрать- єв у праці з теорії тренда (яку писав, перебуваючи в суздальській тюрмі), у розділі «Стохастический анализ временного ряда и определения формы тренда». Праця Слуцького суттєво вплинула на розвиток економетрики в галузі аналізу часових рядів, на дослідження довгих циклічних коливань та розвиток макроекономіки в цілому, передусім в частині створення динамічних моделей (праці С. Кузнеця, Р. А. К. Фріша і ін.).

Ще одна праця, яка принесла світове визнання Є. Слуцькому як засновнику нової галузі науки - праксеології, - «Ein Beitrag zur for- mal-praxeologischen Grundlegung der Oekonomik» («Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки»), опублікована 1926 р. німецькою та українською мовами в «Записках соціально-економічного відділу» Української Академії наук. Сучасна праксе- ологія - наука, змістом якої є методи визначення принципів раціональної ефективної людської діяльності за різних комбінацій умов. Термін «праксеологія» увів у науковий обіг французький соціолог А. Ас- пінас у 1899 р. в статті про основи технології. В економічній науці його вперше використав Слуцький, вказавши як на одне з важливих джерел у розробці праксеологічних ідей праці Е. Гусерля та Б. Ресселя.

Вчений визначав праксеологію як загальну, формальну за своєю природою теорію, головні формально-онтологічні поняття  та побудови якої («утвори») містяться  у відповідних «матеріально-змістовних сутностях» як їхні категоріальні форми  і яка завдяки цьому може стати  підґрунтям для дослідження «матеріально-змістовних предметностей», що відповідають дійсності. Слуцький запровадив комплекс понять про головні формально-праксеологічні утвори: «система», її «стани», «параметри», «простір станів», «вільний обсяг системи», «диригент системи» і його «чинність», «пасивні зміни», незалежні від «диригента», «оптимум», «ситуація» як стан системи у поєднанні з «перспективою» та ін. Вчений розкрив їх структурну взаємозалежність і зробив висновок про однозначну залежність оптимального стану системи лише від його координат, з одного боку, та, евентуально, від попередньої історії системи - з іншого. В результаті Слуцький дійшов «до формальної схеми причинних процесів, що може зумовити й по-різному змодифіковані схеми випадкових процесів, коли більше не існуватимуть преміси однозначності», а також з урахуванням залежності оптимального стану системи у «вільному обсязі» (всі стани, що їх за певний момент може набути система), ще й від «перспектив» - до формальної схеми цільових процесів, яка також уможливлює різні модифікації, які ускладнює втручання випадку. Слуцький зробив висновок про придатність цих формально-онтологічних схем залежно від вибору системи аксіом як для відомих систем і процесів матеріального світу («формальна фізика»), так і для дій «свідомих творінь» («формальна праксеологія»), в обмеженій царині якої можна говорити і про «формальну економіку».

Заслугою Слуцького є й те, що цей підхід дав змогу визначити залежність праксеологічних проблем від проблем із галузі загальної теорії комплексів і подій, встановити градацію ступеня загальної та однобічної залежності теорії подій, праксеології та формальної економіки. Остання за Слуцьким, «обґрунтовує економіку, встановлюючи та розвиваючи відносини між головними матеріальними формами, які відіграють конститутивну роль щодо матеріального змісту суті господарських утворень», що є підготовчою роботою «для наступних аналізів, які мають точно зазначити ті царини пізнання, де неетичні та соціальні категорії (такі, як «вартість» (цінність) або «будь-які соціальні категорії», від яких формальна економіка абстрагується) відкриваються як істотно необхідні».

Є. Слуцький розвинув уявлення про  основні праксеологічні категорії  компонентів системи (майбутні, сучасні  та минулі, ретроспективні або проспективні, релевантні чи ірелевантні до певної ситуації та ін.), а також про праксеологічні поняття «вчинок», «суб’єкт вчинку», «операція», «предмет операції», «влада», «розпорядження», «майно» та інші в  їх складній структурній взаємообумовленості. На цій основі він сформулював основні поняття формальної економіки, зокрема «господарювання» як сукупність розпоряджень «майном», «господарські операції» - придбання, заощадження, видатки, заміна; «предмети господарства» - відповідні предмети операцій, що належать до суб’єктивного майна господарюючого суб’єкта; «господарська наявність» як сукупність усіх таких предметів, «господарство» - єдність суб’єкта та його майна, що знаходиться у процесі господарювання та ін.

Аналіз на основі цих понять формально-праксеологічних  основ економіки, складних структур, що утворюють «владні відносини» (відносини, які визначають спроможність здійснення операції з будь- яким предметом), Слуцький вважав необхідною передумовою більш глибокого пізнання економічної дійсності. Він довів це початковим аналізом «господарської наявності», який дав йому змогу показати, що вона врешті-решт цілком розкладається на (І) «можливі розпорядження» та (II) «прості сподівання» (майбутні можливості розпоряджень). Цей підхід, розвиваючи неокласичну традицію та розширюючи її межі, уможливив висновок Слуцького, що «такий спосіб уявлень робить наочним, наприклад, те, що прибуток - це нарощування майна не лише за рахунок нових первісних предметів, а й за рахунок нових можливостей розпоряджатися, які можуть виникати внаслідок позитивного (відповідно, й негативного) поширення перспективних змістів предметів, якими вже володіють. Він звернув увагу й на випадковий вибір та випадкові наслідки операцій, показав, що коли всі члени диз’юнкції практично еквівалентні, то можна вважати відповідні предмети влади гранично визначеними. Суб’єкт у такому разі має справу із ширшою сферою оптимуму цілеспрямованого вибору. За можливості випадкового вибору можна говорити про диз’юнкцію актів вибору на противагу диз’юнкції вибору та наслідків. У такому разі для відповідних шансів існують імовірності, що належать до самих актів вибору.

Вчений розглянув нові праксеологічні ускладнення за умов як «виконання» (відповідно, «невиконання») сподівань, так і «виправлення» їх - явища, що самі є важливим розділом праксеології. Вчений був переконаний, що за різних вихідних умов виникає «неозоре поле майбутніх праксеологічних аналізів і теорій». Справедливість цього висновку підтвердила історія праксеології та формальної економіки. Розробку праксеологічних ідей Слуцького продовжили польські вчені Т. Котарбінський, Т. Пшеловський, Т. Нарський, Т. Зеніський та ін. О. Ланге запропонував визнане у світі трактування теорії програмування як математичної теорії застосування принципу раціонального господарювання, тобто як частини праксеології. У Польщі понад 30 років виходить журнал «Праксеологія», видано спеціальні праці та енциклопедії, у США та Англії з 1991 - щорічник «Праксеологія, філософія та економіка». Цей напрям досліджень розвивається в Індії, Китаї, Австралії та в інших країнах.

                                       Висновки

Таким чином, новаторські ідеї Є. Слуцького  сприяли внесенню до світової економічної думки якісно нових методологічних підходів до системи маргінального аналізу. Результати його теоретичних досліджень не тільки підносили вітчизняну науку до рівня світових стандартів тогочасної неокласичної школи, але й новаторськи для свого історичного часу виводили її на рівень макроекономічних досліджень. Розкриваючи багатий спектр впливу досліджень Є. Слуцького на сучасну економічну науку, В. Базилевич наводить думку В. Барнета, яка засвідчує, що тільки у наукових виданнях 1980-1995 рр. виявлено 79 праць, в яких безпосередньо використовувались праці Є. Слуцького. Він розцінює цей факт як «визнання, на яке не може претендувати жоден радянський економіст і, можливо, жоден російський чи український економіст». Глибоке та всебічне вивчення праць ученого, більш широке впровадження його фундаментальних ідей у науковий вжиток та економічну освіту, їх подальший творчий розвиток - це не тільки данина науковим здобуткам вченого, а й нагальні завдання розвитку вітчизняної економічної науки.

У 2007 р. вийшла у світ праця «Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності», підготовленої науковцями економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за редакцією В. Базилевича.