Економічне зростання

Класичний і кейнсіанський підходи до макроекономічної політики різні. Розбіжності стосуються причин нестабільності сукупного попиту; чинників, що визначають сукупну пропозицію; взаємозв'язку інфляції і безробіття; інструментів фіскальної і монетарної політики і т.д.                                                                                                Загальним методологічним підходом кейнсіанців є концепція активної макроекономічної політики, що необхідна  для стабілізації внутрішньо нестабільної економіки. Внутрішня нестабільність багато в чому пов'язана з недостатньою гнучкістю ринку праці, “жорсткістю” заробітної плати і нееластичності цін у бік зниження. 
У класичній моделі макроекономічна політика завжди пасивна, тому що економіка внутрішньо стабільна й автоматично приходить у стан довгострокової рівноваги. Інструментами "саморегулювання" є гнучкі заробітна плата, ціни і ставка відсотка. Державне втручання, навпаки, посилює економічну нестабільність і тому повинно бути зведене до мінімуму. 
У кейнсіанській моделі основним рівнянням є рівняння сукупних витрат: 
Y = С + I + G + NX, 
яке визначає розмір номінального ВНП. 
У класичній моделі основним рівнянням є рівняння обміну: 
М•V = Р•Y, 
де розмір М•V являє собою сукупні витрати покупців, а Р•Y – загальні доходи (виторг) продавців, що також визначають номінальний ВНП.

Очевидно, що обидва рівняння описують кругообіг  доходів і витрат в економіці  і тому взаємозалежні. 
У кейнсіанській моделі фіскальна політика розглядається як найбільш ефективний засіб макроекономічної стабілізації, тому що державні витрати безпосередньо впливають на розмір сукупного попиту і чинять сильний мультиплікативний вплив на споживчі витрати. Одночасно податки достатньо ефективно впливають на споживання й інвестиції.У класичній моделі фіскальної політики приділяється другорядна роль у порівнянні з монетарною, тому що фіскальні заходи викликають ефект витиснення і сприяють підвищенню рівня інфляції, що значно знижує їхній стимулювальний ефект.                                                                                                  У кейнсіанській моделі монетарна політика розглядається як вторинна відносно фіскальної, тому що в кредитно-грошовій політиці дуже складний передавальний механізм: зміна грошової маси приводить до зміни ВВП через механізм зміни інвестиційних витрат, що реагують на динаміку процентної ставки .

У класичній  моделі передбачається, що зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає  на сукупний попит і, отже, на номінальний  ВНП. 
У концепціях неокласичного напрямку таких, як теорія раціональних чекань, ціни і заробітна плата розглядаються як абсолютно гнучкі. Тому ринковий механізм може автоматично підтримувати економіку в стані рівноваги без якогось втручання уряду або Національного банку. Стабілізаційна політика може виявитися ефективною лише в тому випадку, якщо уряд і Національний банк краще поінформовані про шоки сукупного попиту і пропозиції, ніж рядові економічні агенти. Якщо ж цієї переваги в інформації немає, то фіскальна або монетарна політика не зможе поліпшити економічну ситуацію.                                                                  Макроекономічна стабілізаційна політика пов'язана з багатьма труднощами практичного характеру. До їх числа відносяться:

а) тимчасові  лаги фіскальної і монетарної політики; 
б) недосконалість економічної інформації; 
в) мінливість економічних чекань; 
г) неоднозначність історичних аналогій.

Внутрішній  лаг – проміжок часу між моментом економічного шоку і моментом прийняття  відповідних заходів економічної  політики. Такі внутрішні лаги більш  характерні для фіскальної політики: зміна курсу грошово-кредитної  політики здійснюється за рішенням Національного  банку, тоді як заходи бюджетно-податкової політики припускають тривале обговорення  в парламенті.

Зовнішній лаг – проміжок часу між моментом прийняття якого-небудь заходу економічної  політики і моментом появи результатів  від цього заходу. Такі зовнішні лаги характерні для грошово-кредитної  політики більшою мірою, ніж для  фіскальної, тому що грошово-кредитні інструменти впливають на сукупний попит через певний передатний механізм.

Оскільки  інвестиційні проекти плануються фірмами  завчасно, то потрібен час від 6 до 12 місяців щоб, наприклад, інвестиції в житлове будівництво відреагували на зміну ставки відсотка. Виробничі  інвестиції мають ще більш тривалий лаг.            Так само відбувається і з чистим експортом. У відповідь на зміну  грошової маси і процентної ставки змінюється валютний курс, що, у свою чергу, приводить до зміни обсягів  експорту й імпорту і, відповідно, величини чистого експорту. Якщо, наприклад, у результаті зниження валютного  курсу які-небудь товари відносно подешевіли, інші, навпаки, відносно подорожчали, то споживачі не переключаються негайно  на товари, що подешевіли, навіть у тому випадку, коли вони дуже високої якості – потребується деякий час, щоб покупці  виявили їхні переваги, змінили свої уподобання і т.д. Еластичність попиту на імпортні товари виявиться в цьому  випадку одним із головних чинників, що визначають ефективність заходів  монетарної політики.                                                                          У середньому лаги фіскальної і монетарної політики складають 1-2 роки. Якщо заходи були прийняті до початку циклічного спаду або під час спаду, то пік впливу може проявитися в протилежній  фазі циклу (тобто в зростанні) і  підсилити амплітуду коливань. Це ускладнює проведення активної стабілізаційної  політики. 
Автоматичні стабілізатори економіки частково дозволяють вирішувати цю проблему в індустріальних країнах. Створення ефективних систем прогресивного оподатковування і страхування зайнятості є першочерговою задачею і для перехідних економік, де об'єктивні складності стабілізаційної політики поєднуються з відсутністю адекватних податкових, кредитно-грошових та інших механізмів макроекономічного управління.                                                                       Проведення стабілізаційної політики також ускладнюється тим, що багато економічних подій практично непередбачувані. Ці складності макроекономічного прогнозування частково долаються за допомогою розширення й ускладнення макроекономічних моделей, що дозволяють передбачити динаміку основних показників економічного розвитку.                                                                              Вибір між активною і пасивною моделями макроекономічної політики ускладнюється також мінливістю економічних чекань. 
Визначаючи поведінку споживачів, інвесторів й інших економічних агентів, чекання відіграють в економіці найважливішу роль. Проблема полягає в тому, що, з одного боку, від чекань багато в чому залежать результати макроекономічного регулювання, але, з іншого боку, самі чекання визначаються заходами економічної політики.

  2.2 ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ(2006-2008),ЙОГО РИСИ

Будь-яка перехідна  економіка переживає період спаду  виробництва, що підтверджується досвідом усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж  проблемами, що й Україна: успадкована  адміністративно-командна система, зношені  виробничі фонди, ірраціональна  галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву  економічних відносин із сусідніми  державами.

Країнам Центральної  Європи — західним сусідам України  — вдалося подолати спад протягом трьох—п'яти років, у нас же цей  процес набрав затяжного характеру.

Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва  в Україні можна поділити на дві  групи:

o ті, що склалися  внаслідок перебування України  у складі Радянського Союзу; 

o ті, що виникли  вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні  прорахунки.

Україна робила перші незалежні кроки за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів  забрали життя понад 20 мільйонів  українців.

Вагомою причиною нинішнього стану економіки України  стало багаторічне втілення в  життя догми про випереджувальне  зростання виробництва засобів  виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок  такої політики Україна успадкувала  від СРСР украй нераціональну  структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція  важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення  потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва  в Україні є незавершеність виробничого  циклу в національній економіці. На момент здобуття незалежності в  Україні вироблялося 15—20% кінцевої продукції промисловості, а в  Росії — понад 70%. Тому розрив старих господарських зв'язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській  структурі переважають галузі, що мають потребу в державних  дотаціях і тому важко піддаються перебудові.

На стані української  економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення  зазнали понад 12 млн. гектарів земель.

Падіння обсягів  виробництва зумовлене також  чинниками, що почали діяти вже в  роки незалежності - суб'єктивними прорахунками. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої  національної економіки у стратегічному  плані є правильним. Тому причини  неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу. Непослідовність  у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від  адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично внеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обгрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.

Згадані чинники  викликали те, що нині обсяг національного  виробництва становить трохи  більше як третину від рівня 1990 р. Щоправда, нарешті вдалося зупинити падіння виробництва.

Перебудова структурної  політики передовсім ґрунтуватиметься на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей  економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти здатність  України ввійти у світовий економічний  простір з високим технологічним  потенціалом.

Особлива роль у відновленні економічного зростання  належить земельній реформі, яка  покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання.

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних  та іноземних інвесторів. Україна  має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний  споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій —  високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе  і невідповідне сучасним реаліям  господарське законодавство, тінізація  економіки та ін.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є  поступове входження України  у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну  і сприятливу правову основу для  залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного  виробника від конкуренції іноземних  фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України  має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку  найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак  поки що він іще не став в Україні  реальною базою для становлення  ринкової економіки.

Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала  державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні  ліцензій, ще не сформована позитивна  громадська думка стосовно підприємницької  діяльності тощо.

2.3. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ  ПРОГРЕС - ОСНОВА  ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ 
Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва - найважливіше джерело економічного зростання. [5] 
За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім - двигун внутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили мускули людини і тварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери, текстові редактори, мікрохвильове печення, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти років 
Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу. 
Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання. 
У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат "чистої науки", отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці. 
Заходи впливу держави в області інновацій можна поділити на прямі і непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні і вибраною в зв'язку з цим концепцією державного регулювання - з упором на ринок або на централізований вплив. 
Як правило, в період економічного спаду характерно переважання "кейнсианського" підходу до державної економічної політики, що передбачає надзвичайно активне втручання держави в економічне життя суспільства; в період підйому економіки бере верх філософія консерватизму, що віддає перевагу грі ринкових сил. 
У цей час економісти по мірі активності втручання держави в економіку виділяють три групи країн: в першій домінує концепція необхідності активного втручання держави в управління економікою (Японія і Франція); друга характеризується переважаючим упором на ринкові відносини (США, Великобританія); третя дотримується "проміжного" варіанта в економічній, в тому числі і інноваційній, політиці: державне регулювання поєднується з низкою заходів централізації державного апарату, використовуються непрямі методи впливу при розвиненій системі узгодження інтересів уряду і бізнесу. 
Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчої і програмно-цільової. 
Адміністративно-відомча форма виявляється у вигляді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності із спеціальними законами, що приймаються з метою безпосереднього сприяння інноваціям. 
Так, в США в 1980 р. був ухвалений закон Стівенсона-Вайдлера "Про технологічні нововведення", передбачаючий ряд заходів стимулювання промислових інновацій; створення для їх вивчення і стимулювання спеціальних організацій в рамках апарату виконавчої влади; сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями; заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок в розвиток науки і техніки. Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту промислової технології при Мічиганськом університеті. На організацію цього інституту місцевою і федеральною владою було виділено $ 17 млн. Основна його задача - розробка і досвідчена експлуатація гнучких інтегрованих виробничих систем і інших коштів автоматизації виробництва. Усього з $ 133 млрд., що було витрачено у США на НІДКР в 1988 р. на частку федерального уряду доводилася майже половина - 49,3%. [6] 
Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій передбачає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, в тому числі і в малих наукоємких фірмах; створюється система державних контрактів на придбання тих або інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д. 
Контрактне фінансування являє собою один з елементів поширеної в цей час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками (в цьому випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НІДКР - наприклад, в аерокосмічній області, - а фірма-виконавець НІДКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний розподіл праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Суворо обмовляються взаємні зобов'язання і економічні санкції. У США таким чином фінансується 77% федеральних витрат на НІДКР. 
Національні орієнтири інноваційної політики виявляються в конкретних моделях, що використовуються різними країнами. Тут позначається нерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється і в сфері інновацій. Внаслідок цього виникає необхідність зосереджувати національні зусилля на ключових областях науки і техніки, - тих, в яких країна може досягти лідируючого положення на світовому ринку. Зокрема, виділяють американську і японську моделі інноваційної політики. 
Американська модель відрізняється найбільш повною автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом виділення особливої області, останнім часом це інформаційна технологія, куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її пріоритет. Результати і побічні продукти інформаційних інновацій стають важливим джерелом інновацій інших.  
Японська модель також передбачає створення технологічного пріоритету, але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останні 10-12 років технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучій технологій виготовлення роботів. 
Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які повинні бути досягнуті, і стимулюється їх розвиток з тим, щоб потім перекладати на нові технології все народне господарство. 
 
Успіхи НТП залежать від того, яке місце наука займає в суспільстві. Світовий досвід показує, що необхідною і достатньою умовою прогресу в розвитку науки і техніки є свобода творчості.  
 
Досвід цих країн є дуже важливим для України, котра має величезні проблеми із залученням у виробництво нових технологій. 
ВИСНОВОК