Економічне зростання

План

  Вступ

1.Теоретичні аспекти економічного зростання………………..................................2

1.1.Теорія економічного  зростання…………………………………………………..2

1.2.Типи економічного  зростання…………………………………………………..11

1.2.1.Екстенсивний  тип……………………………………………………………...11

1.2.2.Інтенсивний  тип…………………………………………………………..……12

1.3.Фактори економічного  зростання……………………………………………….14

1.4.Теорія виробничої  функції………………………………………...…………….17

2.Пролематика  економічного зростання………………………………………..…..20

2.1. Державне  регулювання економічного зростання……………………………...20

2.2.Економічне зростання в Україні,його риси (2006-2008)…...……………….….23

2.3. НТР-основа  економічного зростання………………………………………...…24 

  Висновок

  Список літератури

ВСТУП.

Теорія економічного зростання є одним з найбільш складних розділів економічної науки, присвяченої дослідженню ринкового  господарства. Як визначити внесок кожного з факторів виробництва в процес збільшення суспільного продукту? Як виміряти якісне удосконалення праці, капіталу і землі, тобто які показники можуть відбити ці зміни? Особливе значення аналіз економічного зростання має в останні десятиліття. Саме по собі економічне зростання має суперечливий характер. Так, можна домогтися збільшення виробництва і споживання матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої якості, за рахунок економії на очисних спорудженнях і погіршення умов життя. Домогтися тимчасового зростання виробництва можна і за рахунок хижацької експлуатації ресурсів. Таке зростання або не ефективне або взагалі небажане. Тому економічне зростання має сенс тоді, коли воно сполучиться із соціальною стабільністю і соціальним оптимізмом. Таке зростання припускає досягнення ряду збалансованих цілей: збільшення тривалості життя, зниження захворюваності і травматизму; підвищення рівня освіти і культури; більш повного задоволення потреб і раціоналізації споживання; соціальної стабільності і впевненості у своєму майбутньому; подолання убогості і різких розходжень у рівні життя; досягнення максимальної зайнятості; захисті навколишнього середовища і підвищенні екологічної безпеки; зниженні злочинності.

Характер і  динаміка економічного розвитку країни є предметом найпильнішої уваги  економістів і політиків. Від  того, які процеси відбуваються в  динаміці і рівні розвитку, які  при цьому відбуваються структурні зміни в національній економіці, залежить дуже багато чого в житті  країни і її перспектив.

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали  перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали  раніше. Уперше про економічне зростання  заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ  Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду  будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори  його стимулювання і стримування, адже воно є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський  історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що теорія економічного зростання повинна враховувати  природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних  і соціальних факторів. Розробка такої  всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної  теорії, не робили спроб «обійняти  неосяжне». Тому кожна теорія або  модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори  економічного зростання!

З точки зору етимології (походження) терміну «зростання»  близьким є поняття «розвиток», але  останнє ширше за змістом. Економічний  розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто  якісно нового на основі відповідних  структурних та інституціональних  зрушень, що комплексно проявляється в  якісному вдосконаленні всієї економічної  системи.

 
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

1.1.Теорія  економічного зростання 
 
Головне питання, на яке прагне відповісти теорія економічного зростання, зводиться до того, яким чином можна збільшити реальний обсяг номінального продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості. Відповідь на це питання має практичне значення, так як його вирішення дозволяє подолати обмеженість ресурсів і, отже, розширити можливості економіки задовольняти потреби суспільства. Незважаючи на те, що економічне зростання - це лише один з критеріїв економічного розвитку, в макроекономіці частіше за все аналізують саме його, так як при вимірюванні процесу економічного розвитку виникають труднощі. 
Під економічним зростанням національного господарства мається на увазі такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний прибуток. Економічний зростання - це характерна особливість сучасного світу. Країни зростали по чисельності населення, за загальними масштабами виробництва і зайнятості; по реальному національному продукту; по рівню життя типової сім'ї в цей час в порівнянні з рівнем життя; по кількості вільного часу після роботи; по мірі полегшення важкого, втомливого труда, який раніше був долею людини, що заробляє на життя. Все це, окремо, і в цілому аспекти економічного зростання. 
 
Для того, щоб суспільство могло жити сьогодні й у майбутньому, процес виробництва повинен постійно повторюватися, відновлюватися, тобто необхідний процес відтворення. При здійсненні останнього виникають певні економічні закони. Навіть у визначенні сутності категорії "закон" виділялась така його риса, як постійна повторюваність, сталість. Щоб дія економічного закону могла проявитися, необхідно не менше 5-7 років. У процесі відтворення виникають закони розвитку й функціонування технологічного способу виробництва (у тому числі закони розвитку продуктивних сил та їх речової форми), закони розвитку виробничих відносин, або відносин власності, а також закони, властиві всьому суспільному способу виробництва (наприклад закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил). 
Відтворення сучасної системи продуктивних сил здійснюється у результаті взаємодії таких її основних складових елементів, як робоча сила, засоби та предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи, форми й методи організації виробництва, а також інформація. Найважливішим у цій системі є постійне відтворення складної робочої сили, тобто такої робочої сили, яка має високий рівень освіти, кваліфікації, культури, прагне постійно вдосконалювати їх. Важливою умовою відтворення за сучасних умов є необхідність випередження робочою силою рівня техніки, форм і методів організації праці тощо. Лише за таких умов робітник може швидко пристосовуватися до появи нової техніки, до нестандартних ситуацій, що виникають у процесі виробництва. Інакше при появі більш досконалої та складної техніки остання не буде використовуватися до того часу, поки не будуть підготовлені робітники належної кваліфікації, освіти.  
 
Економічне зростання є процесом збільшення потенційного і реального валового національного продукту, зміцнення економічної могутності країни. Теорія економічного зростання аналізує чинники, або процеси, що забезпечують зростання, та сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки. 
Економічне зростання може визначатися та вимірюватися двома взаємозв'язаними способами: 
* як збільшення реального ВНП чи ЧНП протягом певного часу; 
* як збільшення за той же період реального ВНП чи ЧНП на душу населення. 
Зростаюча економіка характеризується приростом річного реального продукту, що може бути використаний для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для розробки нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості будь-якої сім'ї без обмеження можливостей і благ для інших. 
 
У економічній статистиці для вивчення динаміки використовуються коефіцієнти зростання, темпи зростання і темпи приросту. Коефіцієнт зростання k обчислюється по формулі:k=y1-y0\100, 
 
де y1, y0 - показники відповідно в періодах, що вивчається і базовому. Темп же зростання рівний коефіцієнту зростання, помноженому на 100.  

До основних чинників, що зумовлюють фізичну здатність будь-якої економіки до зростання, належать: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу і технологія. Ці чинники економічного зростання можна об'єднати під назвою чинників пропозиції. Саме вони роблять можливим зростання виробництва. Тільки доступність великої кількості кращих за якістю ресурсів, включаючи передовий технологічний потенціал, дозволяє збільшувати виробництво реального продукту. 
Але важливо розрізняти здатність до зростання і саме реальне зростання. Зростання залежить від чинників попиту. Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу економіка країни повинна забезпечити повне використання ресурсів, а для цього необхідно підвищення рівня сукупних видатків. 
На процес економічного зростання впливають також чинники розподілу. Для більш раціонального використання виробничого потенціалу слід забезпечити не тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, але й найефективніше їх виведення з цього обороту, тобто їх утилізацію. 
Однієї лише здатності до нарощування виробництва недостатньо для розширення загального випуску продукції. Необхідно також реально використати зростаючий обсяг ресурсів та розподілити їх таким чином, щоб отримати максимальну кількість корисної продукції. 
Важливо відзначити, що чинники пропозиції і попиту, які впливають на економічне зростання, дуже взаємозв'язані між собою. Так, низькі темпи впровадження нововведень і капіталовкладень можуть стати головною причиною безробіття. І навпаки, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, а також уповільнює зростання видатків на дослідження. 
Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції.  
 
З практики найбільш розвинених країн можна винести те, що основною запорукою економічного зростання є розвиток науки та технологій. Спочатку це був розвиток промислових технологій, потім біотехнології, а вже зараз - швидкий розвиток інформаційних технологій, які забезпечили незаперечне економічне та політичне лідерство цих країн у світі. 
До цього привів динамічний розвиток наукових лабораторій, науково-дослідних інститутів тощо, першопричиною котрого стало прогресивне законодавство цих країн та зацікавленість населення. 
Постійне відновлення робочої сили, засобів виробництва, науки, інформації, форм і методів організації праці, використовуваних людьми сил природи означає відтворення продуктивних сил. Разом з ними відтворюється їх речова форма - відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, концентрації виробництва, обмін діяльністю між людьми, тобто техніко-економічні відносини. Удосконалення цих відносин прискорює процес відтворення ефективної взаємодії всієї системи продуктивних сил. 
Разом з технологічним способом виробництва відтворюється його суспільна форма - виробничі відносини, або відносини власності, тобто весь суспільний спосіб виробництва. При еволюції останнього по висхідній виробничі відносини відтворюються на все більш широкій основі.  
Коли суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами сягає фази конфлікту, гострого протиборства, процес відтворення продуктивних сил і техніко-економічних відносин значно сповільнюється, у межах технологічного способу виробництва виникають і розвиваються елементи більш розвинутого, нового суспільного способу виробництва (його речового змісту), які вимагають заміни існуючих відносин власності. 
При переході від одного суспільного способу виробництва до іншого відбувається революційне оновлення виробничих відносин. Разом з тим продуктивні сили і техніко-економічні відносини забезпечують послідовність у розвитку суспільного виробництва як цілісного історичного процесу. 
Якщо відбувається висхідний розвиток технологічного способу виробництва і його суспільної форми, то у цьому випадку має місце економічне зростання. Коли ж розвиток суспільного способу виробництва здійснюється по низхідній лінії, то відбувається криза відтворювальних процесів, їх занепад. 
Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють просте і розширене відтворення.  
При простому відтворенні у кожному наступному циклі відбувається відновлення виготовленого продукту у незмінних масштабах і з однаковою якістю при незмінному рівні розвитку продуктивних сил. Весь додатковий продукт при цьому йде лише на особисте споживання. 
При розширеному відтворенні у кожному наступному циклі здійснюється кількісне й якісне зростання виготовленого продукту за умов більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Джерелом такого прогресу останніх є використання частини додаткового продукту для збільшення кількості й якості засобів виробництва, вдосконалення робочої сили та інших елементів системи продуктивних сил. 
Сукупний суспільний продукт з погляду речового змісту є масою різноманітних товарів, створених працею сукупного робітника у різних галузях виробництва. У кожній соціально-економічній формації він набуває специфічних соціальних форм руху. 
Національне або суспільне багатство - сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення відповідно до системи економічних законів певного суспільного способу виробництва і, насамперед, для досягнення основної мети даного суспільства. 
При визначенні суті національного багатства слід пам'ятати про необхідність використання його складових частин для розширеного відтворення. У цьому плані джерелами для такого відтворення не можуть бути понаднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застаріле устаткування, хоча вони включені до статистики національного багатства. 
Найважливішими складовими частинами національного багатства у всій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є: 
1) створені й нагромаджені у країні виробничі фонди, які, у свою чергу, діляться на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які використовуються у декількох виробничих циклах. До оборотних належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), які витрачаються повністю протягом одного виробничого циклу;  
2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері,- школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні об'єкти;  
3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари довгострокового користування, одяг тощо;  
4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви і страхові запаси). 
Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає. 
Розподіл національного багатства у суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства. 
 
Елементи національного багатства по-різному взаємодіють в умовах певного типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку. 
При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними. 
При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма його розвитку - НТР, що розгортається.  
Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів г запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів довготривалого користування. 
У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва. 
 
Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще мати високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти.  
По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або катастроф. 
По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така економіка стикнеться з проблемами... 
 
Нульовий темп економічного зростання на відносно невеликий час не загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і продуктивності праці. 
Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це - свідчення кризових процесів в національній економіці країни. 
Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п. 
 
Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу. 
Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави - з другого. 
 
Для постійного зростання суспільного багатства необхідно: 
по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва і робоча сила;  
по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;  
по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження, відповідали найновішим досягненням науки і техніки;  
по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо); 
по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища. 
 
Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли вагомий внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японії природні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни в післявоєнний період були значними. 
Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які неможливо. Зокрема, великий позитивний вплив на економічне зростання в США надала соціальна, культурна і політична атмосфера в країні. 
Високі податкові ставки, забираючи у людей значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова ставка - частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку. 
Коли гранична податкова ставка зростає з рівнем прибутку, частка додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується. 
Високі граничні податкові ставки скорочують національний продукт і національний прибуток по трьох причинах. 
По-перше; вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують продуктивність труда. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або 60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію труда і спричиняють в країні зниження виробництва. 
Високі податкові ставки породжують і неефективне використання труда. Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються, на менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності (наприклад, працюючи вдома на самого себе). Результатом стають втрати і економічна неефективність. 
По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються до проектів, де легше укрити поточний прибуток від податків, і відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, але меншими можливостями уникнути оподаткування. Зростає частка підприємств, що вкривають прибутки від податкового чиновника, звітуючи фальшивими цифрами збитків. Виграючи внаслідок ухилення від податків, інвестори часто витягують вигоди з таких проектів, які насправді лише зменшують багатство. Капітал розтрачується даремно, і ресурси відволікаються від тих сфер, де їх можна було б використовувати з найбільшим ефектом. 
Саме це можна побачити зараз на прикладі України, де ухиляння від сплати податків можна цілком вірно назвати однією з галузей тіньової економіки. 
По-третє, високі податкові ставки стимулюють придбання не тих товарів, які реально необхідні, а тих, купівля яких дозволяють скоротити оподатковувану суму. При високих граничних податкових ставках товари, що дають податкову знижку, виявляться відносно дешевими для платників високих податків. Думаючи не стільки про витрати суспільства, скільки, зрозуміло, про особисті витрати, і стикаючись з високими граничними податковими ставками, платники податків будуть тратити більше грошей на предмети розкоші, що віднімаються з оподатковуваної суми. Оскільки подібні витрати скорочують суму податків, люди будуть робити їх навіть тоді, коли оцінюють їх цінність нижче за витрати їх виробництва. Втрати і неефективність - побічні ефекти такої системи оподаткування. 
Таким чином, високі податкові ставки скорочують продуктивну діяльність, перешкоджаючи капіталовкладенням і сприяючи некорисній розтраті ресурсів. Неважко передбачити, що прибуток країни, яка вводить високі податкові ставки, впаде набагато нижче за потенційно можливий рівень. 
 
Будь-яка країна виграє, продаючи товари, які дешево виробляє і купуючи на ці гроші товари, які їй виробляти дорого  
Міжнародна торгівля в основному будується на тих же принципах, що і будь-який інший добровільний обмін: торгуючі сторони виробляють і споживають більше, ніж це було б можливе в іншому випадку. Існують три причини, по яких міжнародна торгівля вигідна всім сторонам. 
По-перше, при наявності міжнародної торгівлі жителі кожної країни отримують можливість використати більше своїх ресурсів для того, щоб проводити і продавати ті речі, які вони роблять краще за інших, направляючи виручку на купівлю тих товарів, які вони можуть проводити тільки з високими витратами. 
Країни світу відрізняються своїми ресурсами, і ці відмінності позначаються на витратах виробництва. Товари, виробництво яких обходиться дорого в одній країні, можуть вироблятися з низькими витратами в інших країнах. Жителі кожної країни виграють, спеціалізуючись на виробництві товарів, які вони можуть виробляти з відносно низькими витратами. 
 
Внаслідок такої спеціалізації і міжнародної торгівлі сукупне виробництво збільшується, і люди мають можливість жити більш багато. 
По-друге, міжнародна торгівля дозволяє як виробникам, так і споживачам вигравати від скорочення витрат на одиницю продукції завдяки створенню крупномасштабних виробництв. 
Це особливо вірне відносно невеликих країн. Торгівля дає виробникам можливість вести справу на широку ногу і тим самим домагатися більш низьких витрат.  
 
Міжнародна торгівля приносить вигоди і споживачам всередині країни, дозволяючи їм купувати дешеві товари у великих зарубіжних виробників. Доказом цього може служити авіаційна промисловість. При існуючих в цій галузі величезних витратах проектування і створення літаків, місткість ринку майже всіх країн була б значно менше, ніж це необхідне для ефективного виробництва реактивних лайнерів. Однак завдяки міжнародній торгівлі споживачі у всьому світі мають можливість придбавати літаки у таких крупномасштабних виробників, як "Боїнг" або "Макдоннел-Даглас". 
По-третє, міжнародна торгівля сприяє конкуренції на внутрішніх ринках і дозволяє споживачам купувати самі різноманітні товари з всього світу по розумних цінах. 
Конкуренція через кордони допомагає внутрішнім виробникам "тримати вухо гостро", примушуючи їх поліпшувати якість своєї продукції і утримувати витрати на низькому рівні. До того ж широкий асортимент товарів з-за кордону надає споживачам набагато велику свободу вибору. 
 
Недавній досвід автомобільної промисловості Північної Америки служить вищесказаному хорошою ілюстрацією. Зіткнувшись з жорсткою конкуренцією з боку японських фірм, автобудівники "великої трійки" (Американські автомобільні компанії "Дженерал Моторз", "Форд" і "Крайслер") стали посилено працювати над підвищенням якості своїх машин. У результаті надійність легкових автомобілів і грузовиків, доступних північноамериканським споживачам, включаючи машини власного виробництва, виявилася більш високою, ніж, якби конкуренції з іноземними виробниками не було. 
 
Коли країни вводять тарифи, квоти, контроль за обмінними курсами, бюрократичні заходи регулювання імпорту або експорту і інші види торгових обмежень, вони збільшують витрати торгівлі і зменшують вигідність обміну. Як відмічав Генрі Джордж, торгові обмеження еквівалентні блокаді, що встановлюється урядом проти свого ж власного народу, і шкода від неї так же велика, як і від ворожої блокади. 
 
 

1.2. Типи економічного  зростання

1.2.1 Екстенсивний тип

Екстенсивний  тип економічного зростання –  це історично первісний шлях розширеного  відтворення (екстенсивний – від  латинського слова extensivus – "що розширюється"). У цьому випадку розширення обсягів виробництва відбувається за рахунок трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів); (б) робочої сили; (в) матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).

Для виявлення  ролі кожного з зазначених факторів у збільшенні випуску продукції  застосовується економетрика (наукова  дисципліна, що вивчає кількісні зміни  в економіці). З її допомогою створюються  економетричні моделі зростання  національного господарства. Так  при розгляді економічного зростання  лауреат Нобелівської премії Роберт Солоу (США) використовував формулу  виробничої функції:

Як відомо, виробнича  функція показує кількісну залежність (F) випуску продукції (Y) від основного капіталу (K), праці(L) і “землі” (природних матеріальних ресурсів – N):

Y=F(K,L,N) (1)

Р. Солоу встановив, що модель економічного зростання при  відсутності технічного прогресу (тобто  при екстенсивному розширенні виробництва) має властивість постійної віддачі  від масштабу збільшення факторів:

ZY=F(ZK,ZL,ZN). (2)

Дана формула  виражає наступну функціональну  залежність. Якщо капітал, праця і  матеріальні витрати зростають  на величину Z, то й обсяг виробництва  збільшиться в Z раз. Саме ця властивість характерна для екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.

Екстенсивне економічне зростання – це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також вдається порівняно швидко скоротити або  ліквідувати безробіття, забезпечити  велику зайнятість робочої сили.

Такий шлях збільшення виробництва має і серйозні недоліки. Йому властивий технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується  техніко-економічним прогресом, який є важливим двигуном економічного зростання. За визначенням, технічний прогрес  включає не тільки нові методи виробництва, але також нові форми керування  й організації виробництва - мається  на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по новому комбінувати  дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. При  екстенсивному економічному зростанні  випуск продукції підвищується пропорційно  величині використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються  значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і  продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва  залишається, у кращому випадку, незмінною.

Екстенсивний  тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні ресурси. Але  внаслідок того, що використання цих  ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин, а такий показник як матеріалоємність залишається фактично незмінним. Отже, виникає необхідність витрачати більше праці і засобів  виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічне зростання набуває витратного характеру.

Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зростання випуску продукції  приводить до кризових явищ.

Отже, екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних  параметрів.

1.2.2. Інтенсивний тип

Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif – напруга). Його головна відмітна ознака –  підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу. Інтенсивний  тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.

При даному типі розширеного відтворення з'являється  новий фактор економічного зростання  – підвищення ефективності всіх традиційних  факторів. У силу цього виробнича  функція перетвориться. Її найпростіше  вираження таке:

Y=AF(K,L,N) (3)

У даній формулі  А – це сукупна продуктивність факторів. З формули бачено: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, те обсяг виробництва  зростає також на 1%.

Інтенсивний тип  економічного розвитку ґрунтується  на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва, що забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень  науки, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається  також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.

Безсумнівним  достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є переборення перешкод, породжених обмеженістю природних  ресурсів і можливість досягнення дуже високих темпів економічного зростання. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження. Наприклад, щоб  зберегти одну тонну умовного палива (7000 ккал) шляхом застосування нової  технології, потрібно в 3-4 рази менше  витрат у порівнянні з витратами  на видобуток такого ж обсягу палива.