Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Тема 2. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки.

2.1. Економічні теорії та їхні загальні положення

2.2. Теорія дії триєдиних економічних законів

   2.3. Базисні відносини та інститути національної економіки

2.4. Господарська збалансованість і стабільність як завдання державних інститутів національної економіки

1.2. Економічні теорії та їхні загальні положення

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. В цей період з'являються перші  напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн.

Меркантилізм. Розвиток економічної теорії на приватній власності бере свій початок із першої у світі школи — меркантилізму та епохи пізнього Середньовіччя (остання третина XV ст.).

На першому етапі свого розвитку (XV — початок XVI ст.) меркантилізм набув форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей із країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.

Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни.

Недоліками меркантилізму були: неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їхніх основних форм; помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); пропонували заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів в державі. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії всього комплексу економічних ресурсів нації.

Англійська політична економія дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки у всіх його галузях.

Неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства. Виходячи з кількісної теорії грошей, монетарної теорії економічного циклу, монетаризм  намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, обстоює масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією.

Кейнсіанство. Предметом  дослідження є безпосередньо механізм функціонування національної економіки, а саме вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком Дж. Кейнса є те, що він не   акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в господарській системі, а занадто  простежував механізми її функціонування.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Вчені цього напрямку критично ставились до теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого  окремих економік.

Теорія вільного підприємництва ґрунтується на основах організації виробництва продуктів споживання. Найвище її досягнення — праці англійських економістів А. Сміта (1723— 1790) та Д. Рікардо (1772—1823). А. Сміт чітко розмежував валовий і чистий національний доход, основний і оборотний капітали. У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості, сформульовано закони обернено пропорційної залежності між величиною заробітної платні і прибутком.

Теорія маржиналізму виникла в середині ХІХ ст. Позитивні сторони — докладний аналіз функціонування ринку, з'ясування закономірностей ціноутворення та обігу грошей, попиту, намагання дослідити питання розподілу та використання ресурсів. Негативні — переважання суб'єктивної мотивації, суб'єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагування від вивчення відносин власності, виробничих відносин.

Теорія "економічної людини". В основу теорії покладено поведінку homo economicus — “людини економічної”, котра як продавець своєї праці, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму витрати чи зусилля. Основною категорією аналізу представники вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.

Теорія економічної рівноваги. Представники неокласичної економічної теорії також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції (насамперед ринкового ціноутворення) забезпечує "справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів".

Теорія неолібералізму. Лібералізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму само організованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів.

Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали (американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк) — виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям і торговцям. Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, що проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їхнього розвитку.

Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем. Таким чином, суспільні інститути - це такі його елементи, підсистеми та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь історичний хід даного суспільства. Критики цієї теорії реальні проблеми вбачали лише у відносинах приватної власності.

Основи "Теорії економіки К.Маркса" викладені в його фундаментальній праці "'Капітал". За його логікою весь негативний арсенал приватної власності — експлуатація, відчуженість виробників від засобів виробництва і т.п.— автоматично зникав при її зміні на суспільну власність.

Марксизм, який розвивався у другій половині XIX ст., фактично започаткував розкол суспільних наук. Маркс, а потім і Ленін своє учення ґрунтували на Смітовій теорії вартості та доходів, з якої випливало, що капітал є експлуататором найманої праці. Але це питання і Марксом, і Леніним постійно розглядалося під одним кутом зору: експлуатацією приватною власністю робітників, нагромадженням капіталу за рахунок найманої праці.

"Теорія" економіки В. Леніна. Марксистська гіпотеза побудови суспільства на неприватній (суспільній) власності була підхоплена російськими прихильниками і послідовниками.

Політика "воєнного комунізму" вимагала націоналізації всієї землі та промислових підприємств. Експропріацію здійснювали за підтримки озброєних загонів, селянам залишали незначну частку зерна для виживання. З економіки вилучали товарно-грошовий обмін, насильно запроваджували продуктообмін, що спричинило різке зниження обсягів виробництва.

Нова економічна політика. Після відмови від політики "воєнного комунізму" було відновлено товарно-грошовий обіг; запроваджено стимули сільськогосподарського виробництва: самостійність селян і натуральні податки; забезпечення державної підтримки селянських господарств; запровадження орендних відносин; запровадження різних видів кооперації. Політика економічної перебудови. Кампанія перебудови радянської системи й особливо її застійної, а точніше, кризової економіки на ефективнішу, потужнішу й продуктивнішу, почалася у І985 р. Впровадження нових форм господарювання — колективний підряд, оренда, кооперація — на основі усуспільненої власності не дало очікуваних результатів.

2.2. Теорія дії триєдиних економічних законів

Усю сукупність течій, поглядів, шкіл історичної і сьогоднішньої економічної теорії можна умовно згрупувати в такі основні напрями: - обґрунтування основ господарської рівноваги і збалансованості (висвітлюють теорії державного управління і регулювання економіки); - обґрунтування основ товарно-грошових і обмінних процесів (висвітлюють теорії сфери обігу); - обґрунтування основ товаровиробництва (висвітлюють теорії вільного підприємництва).

Усі три напрями економічних теорій практично висвітлюють окремі чітко виражені грані єдиного суспільно-господарського явища — національної економічної системи. Тобто вони виражають дію відповідних економічних законів.

Економічні закони — внутрішньо необхідні, стійкі, сутнісні зв'язки між економічними явищами, процесами, елементами економічної системи.

Економічні закони, як і закони природи, є об'єктивні. Однак вони відмінні від них тим, що виникають, розвиваються і функціонують ліше у процесі економічної діяльності людей, їхня дія не вічна. Економічні закони не є абсолютні, окремі люди і групи людей можуть у своїй економічній поведінці відхилятися від вимог, які вони диктують.

За характером вияву  економічні закони класифікують на: закон господарської (економічної) збалансованості;  закон товарообміну;  закон товаровиробництва.

Закон господарської (економічної) збалансованості. Однією з вимог цього закону є приведення до стабільного стану на ринку національної пропозиції (В = Qц, де Q — фізична кількість товарів і послуг; ц — ціна одиниці товару і послуги) і національного попиту (vГм, де Гм — грошова маса на руках у покупців; v — коефіцієнт оборотності грошової маси).

Закон господарської (економічної) збалансованості — закон, який виражає відповідність національно-економічного мислення вимогам дії об'єктивних економічних законів, співвідношення головних ринкових пропорцій (попиту і пропозиції) та їх динаміку.

Перехід до ринку неможливий без забезпечення рівності між попитом і пропозицією: Qц = vГм. Ліва частина рівняння відображає стан сфери виробництва товарів і послуг, тобто функціонування приватного і неприватного капіталу та найманої праці. Наявність фізичної кількості товарів і послуг на ринку, ціна одиниці товару і послуги показують, якою мірою створені у країні правові та фінансові умови сприяють високопродуктивному і високоефективному виробництву цих товарів і послуг. У разі не усвідомлення вимог закону і не створення умов стабільного зростання пропозиції Qц і попиту vГм за незмінності цін ц на ринку виникне нестабільна ситуація, що призведе до негативних соціальних наслідків.

Закон товарообміну. Дії цього закону підпорядковані всі суб'єкти ринку: приватні особи, підприємства, уряд, місцева адміністрація, тобто продавці і покупці.

Закон товарообміну — закон, який виражає узгодження ціни купівлі-продажу товарів між: продавцем і покупцем, відповідність якісних і споживчих характеристик товару якісним і споживчим потребам покупця.

Основні категорії, через які виявляється вплив закону товарообміну — попит vГм і пропозиція Qц.

Попит — платоспроможна потреба, яку споживачі можуть задовольнити, придбавши певну кількість товарів і послуг.

Пропозиція — кількість товарів і послуг, представлених на ринку в кожен конкретний момент часу, і середня ціна за реалізацію одиниці товару чи послуги.

Якщо ціна товару зростає, підвищується і попит на нього. Зниження ціни на товар або послугу є сигналом про зниження попиту, В такому разі виробники змушені скорочувати виробництво товарів і послуг.

Для покупців ціна також є індикатором щодо використання їхніх доходів грішми. Виробник намагається продати якнайбільше товару за якнайвищу ціну, а покупець — купити якнайбільше товару за якнайнижчу ціну. Узгоджена між ними ціна є підставою купівлі-продажу товару.

Товар Q переходить до покупця, а гроші Гм — до продавця:

Ця рівність відображає безперервний процес купівлі-продажу товарів і послуг.

Закон товаровиробництва — закон, який виражає співвідношення вартості затрат праці, капіталу та вартості створеного продукту і частки в ньому валового (чистого) продукту.

Основними категоріями, за допомогою яких простежується дія цього закону, є: валовий випуск В, матеріальні витрати (проміжне споживання) О, кількість живої праці Т, валовий прибуток ВП.

Суть товаровиробництва полягає у тому, щоб створити максимальну частку валового прибутку: чим більший ВП, тим вищий показник праці Т і нижчий показник матеріальних витрат О. Величина Т + ВП є валовим внутрішнім продуктом {ВВП), створеним протягом року.