Ефективність використння землі

За експертними оцінками, на 64 % території України самою гострою визнається проблема деградації земель внаслідок господарської діяльності і недодержання природоохоронних та землевідтворювальних вимог.

За даними Державного комітету України по земельних ресурсах, загальна площа  сільськогосподарських угідь, які зазнають згубного впливу водної та вітрової ерозії, складає

понад 14,9 млн. га (35,2%  від загальної площі), внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено понад 6,7 млн. га сільськогосподарських угідь (11% від загальної площі).

Зростають площі кислих ґрунтів. Погіршується екологічний стан сільськогосподарських земель через антропогенне і техногенне навантаження, внаслідок чого 43,2% площі осушених земель  мають підвищену кислотність; 7,6 - засолені; 10,7 - перезволожені; 12,8 - заболочені; 18,4 - піддаються вітровій та 4,6% - водній ерозії.

Таблиця. Перелік та характеристика основних еколого-економічних проблем деградації ґрунтів в Україні

Розраховано за даними Міністерства екології та природних ресурсів України, Державного комітету України по земельних ресурсах.

Спостерігається тенденція погіршення родючості ґрунтів, зокрема середній вміст гумусу понизився до 3,1%.  Це є особливо негативним явищем з огляду на зростання в загальній структурі сільськогосподарського виробництва питомої ваги екстенсивних культур, які обумовлюють значне виснаження ґрунтів. Наведений перелік еколого-економічних проблем деградації ґрунтів в Україні є далеко не повним, але навіть він вражає розмірами та характером наслідків неефективного використання основного багатства країни.

На жаль, сучасне використання земель в Україні не сприяє одержанню відповідного екологічного і особливо соціально-економічного ефекту. Економічна роль землі ігнорується, знижується економічна ефективність використання сільськогосподарських угідь, погіршується їх екологічний стан. Однією з причин поглиблення економічної та екологічної кризи в Україні є недосконалість земельних відносин, що потребує зміни парадигми землекористування.

4.1 Результати та соціально-економічні потреби земельної реформи

Результати земельної реформи оцінюються шляхом ідентифікації соціальних, економічних та екологічних наслідків, які розглядаються у фізичному і якісному вимірі. Наслідки земельної реформи проявляються у реальній економіці та мають довготривалий вплив не лише на неї, а й  життєдіяльність всього суспільства.

Сьогодні результати земельної реформи здебільшого оцінюються з точки зору кількісних характеристик, при цьому якісні зміни або не розглядаються, або визначаються поверхово.

Основним підсумком земельної реформи прийнято вважати становлення приватної власності на землю. У той час, коли землі державної власності скоротилися з 60,36 млн. га у 1992 р. до 30,1 млн. га у 2000 р., у приватній власності вони зросли до 29,1 млн. га. Таким чином, близько 50% земельного фонду знаходиться в приватній власності, з них 99%  - складають сільськогосподарські угіддя. Презумпція приватної власності на землю в Україні сьогодні поширена лише на основний засіб сільськогосподарського виробництва - сільськогосподарські угіддя. Землі в населених пунктах, крім сільських, знаходяться переважно в державній та комунальній власності.

За період проведення земельної реформи офіційно визначаються наступні середні результати:

   27,6 мільйони гектарів сільськогосподарських земель передано безоплатно в приватну власність, що еквівалентно приблизно 66 %  площі  сільськогосподарських земель в Україні;

   11,5 тисяч підприємств (колишніх КСП) трансформовано в 15,1 тис. нових сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності на землю;

   6,7 мільйонів сільських громадян одержали сертифікати на право власності на землю;

   22,3 мільйони гектарів сільськогосподарських земель передано в оренду власниками сертифікатів, що засвідчують право власності на землю; загальна сума орендної плати у 2000 році становила 1,5 млрд. гривень;

   11 мільйонів громадян приватизували земельні ділянки для ведення особистого підсобного та селянського фермерського господарства: будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибних ділянок), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

   2,3 мільйона громадян отримали державні акти на право власності на землю.

Наведені результати, безсумнівно, є вражаючими. Однак, на погляд дисертанта, успіх земельної реформи визначається не лише наслідками структурних змін у земельних відносинах, а й досягненням соціально-економічного та екологічного ефекту в землекористуванні.

В Україні, на жаль,  земельна реформа ще не досягла поставлених цілей щодо вирішення соціально-економічних та екологічних проблем. Навпаки, здебільшого соціальний стан землекористувачів і землевласників погіршився. Процес реформування носить формальний характер. За даними Держкомстату України, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції у 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшився на 47 відсотків , у т.ч. в рослинництві - на 36 відсотків (у цінах 1996 р.).  І хоча в наступні роки отримано приріст валової продукції в сільському господарстві, проте забезпечений він був в основному за рахунок підсобного, тобто натурального господарства. З економічної точки зору, переважна більшість сільськогосподарських підприємств досі  є збитковими, а виробництво сільськогосподарської продукції - нерентабельним (крім зернових).

За різними експертними оцінками, земельноресурсний потенціал України дає змогу виробляти продуктів харчування на 140-250 млн. чол. Проте, рівень його використання є низьким, а виробництво сільськогосподарської продукції не завжди забезпечує навіть власні потреби країни. Основна причина низької продуктивності сільськогосподарських угідь полягає в недостатньому технологічному й організаційному рівні землеробства, відсутності ефективного і дієздатного земельного законодавства. Інфраструктура землекористування поступово погіршується та відстає від потреб реальної економіки. Посівні площі сільськогосподарських культур скорочуються, рілля виводиться з господарського обігу, що обумовлює зменшення валової продукції рослинництва. Майже повсюдно порушені сівозміни, різко призупинено внесення органічних та мінеральних добрив, зростає забур’яненість полів, погіршується їх фітосанітарний стан.

Законодавство, що регулює земельні відносини, на сьогодні є недосконалим, містить безліч "білих плям", суперечностей та невизначеностей. Прийняття Земельного кодексу потребує негайного приведення земельного законодавства у відповідність до його положень. Багато питань правового регулювання різних специфічних земельних заходів не знаходять відображення в нормативних актах у сфері земельних відносин. Таким чином, ключовими проблемами землекористування в Україні є:

        неурегульованість права власності на землю та майно;

        нерозвиненість системи землекористування, зокрема ринкової, фінансової, соціальної та технічної інфраструктури;

        відсутність державного фінансування заходів щодо охорони земель;

        прогресуюча деградація земель, у т.ч. зниження родючості ґрунтів;

        неурегульованість чинного земельного законодавства .

Результати дослідження дозволили дисертанту дійти висновку, що сучасна криза в економіці України змінила баланс природної (екологічної), економічної, технологічної і як наслідок - соціальної складових системи землекористування, що призводить до зменшення загальної корисності екосистеми та її складової - агроландшафтів.

Специфіка соціальних проблем при цьому обумовлена низьким рівнем розвитку екологічної та економічної складових землекористування, які  реагують на їх зміни. По-перше, майже 50% української території, у першу чергу сільськогосподарських угідь, піддається впливу деградаційних процесів. По-друге, господарства, зберігаючи (часто формально) площі землекористування, не в змозі підтримувати їх через диспаритет цін, відсутність техніки, оборотних коштів, дешевих кредитів, ринків збуту, виробничої інфраструктури, вимирання сільського населення та порушену його вікову структуру, а також крайню бідність.  Перші ознаки відображення дисбалансу на природному компоненті агро-ландшафту вже спостерігаються у вигляді зменшення органіки в ріллі, підвищення кислотності, дегу-міфікації, посилення ерозійних процесів, засолення ґрунтів, втрати довгострокової ґрунтової родючості, зниження біо-різноманіття культурного ландшафту. Економічні проблеми досить часто призводять до розвитку монокультурного землеробства (вирощування рентабельної культури), що в свою чергу обумовлює скорочення величезних площ сільськогосподарських угідь (особливо ріллі) у зонах з низькою густотою населення та високопродуктивними ґрунтами і переведення їх в перелоги.

Таким чином, суб'єктивні й об'єктивні умови розвитку земельних відносин по-новому ставлять питання землекористування в Україні. Розв'язання соціальних, економічних та екологічних проблем вимагає безвідкладного переосмислення наслідків земельної реформи, поглиблення наукових основ сучасного землекористування, вирішення практичних проблем його оптимізації на засадах сталого розвитку.

4.2. Управління раціональним землекористуванням

Основним інструментом досягнення сталого розвитку є інститут власності на землю. Дисертантом виявлено особливі проблеми власності на землю:

        земельні угіддя (ділянки) в основному не ідентифіковані як об’єкти власності (відсутня чітка і визначена система права власності на землю);

        державні органи управління, на які покладено обов’язки по регулюванню природокористування й охороні навколишнього середовища, не здійснюють ефективну реалізацію прав земельної власності, не визначені еколого-правові аспекти щодо реалізації права власності на землю;

        економічний зміст власності на земельні ресурси не забезпечує правомірний та рівний розподіл земельної ренти;

        відсутній економіко-правовий механізм обґрунтованого і справедливого  розподілу рентних доходів

        неурегульовано  законодавство щодо права власності на землю, існують глибокі протиріччя як між законами, що забезпечують нормативно-правове регулювання використання різних ресурсів, так і в окремих законодавчих актах.

На мій погляд, реалізація права  власності не повинна завдавати шкоди правам, обмежувати зачіпати свободи та принижувати гідність громадян, порушувати інтереси суспільства; погіршувати екологічну ситуацію і природну якість землі.

Для забезпечення сталого розвитку необхідне формування такого права власності на землю, за допомогою якого чітко визначається правомочність суб'єктів землекористування, встановлюється повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню землею. У відносинах земельної власності повинні втілюватися екологічні та економічні складові землекористування, соціальні зв'язки і процеси. Забезпечення такого принципу сприятиме сталому розвитку суспільства.

Одним із регулятивних інструментів забезпечення сталого землекористування є система управління, яка спирається на визнання землі  джерелом багатства. Дисертант вважає, що управління земельними ресурсами повинно охоплювати всі процеси земельних відносин, землекористування і землеволодіння, зокрема: землевпорядкування території і землеустрою господарств, формування раціонального розподілу земель між галузями господарського комплексу, заходи щодо ефективного  використання та охорони земель.

Найбільш повна оцінка природного і господарського стану земельних ресурсів забезпечується системою державного земельного кадастру, на основі якого повинні науково обґрунтовано розв'язуватися питання організації раціонального землекористування. Останнім часом виникла необхідність введення в неї нової складової - реєстрації землеволодінь, землекористувань і об'єктів нерухомості, що відображає правовий статус та господарський стан використання земель за цільовим призначенням.