Ефективність використння землі

Диференціальна земельне рента існує у формі диференціальної ренти І і диференціальної ренти ІІ. Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучити в сільськогосподарсь­кий оборот гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно скла­дається ситуація з ділянками, розташованими на різних від­станях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, й ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються умо­вами виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях (у промисловості — середніми умовами). Інакше втра­чається інтерес землевласника і орендаря до ведення сільсь­кого господарства на гірших землях, на них не будуть забезпе­чені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюється додатковий чистий дохід, який набирає форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родю­чості та місцерозташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І — праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отри­муючи при цьому кращі врожаї сільськогосподарської продук­ції. Внаслідок цього диференціальна рента І в умовах суспіль­ної власності на землю повинна вилучатися державою. В умо­вах капіталізму її привласнює землевласник у формі орендної плати.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок інтенсив­ного ведення господарства, тобто використання кращих сільсь­когосподарських машин, насіння, поліпшення культури земле­робства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкла­день. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отри­мувати більше продукції з кожного гектара землі. Отже, при­родна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економічною родючістю. За умов раціонального сільськогос­подарського виробництва додаткові капіталовкладення забез­печують не тільки окупність цих витрат, а й отримання над. І. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі протя­гом дії орендного договору. При укладанні нового договору землевласник, як правило, враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення, вищу родючість зем­лі і збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі, укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

У колишньому СРСР диференціальна рента І вилучалася державою через механізм найнижчих закупівельних цін у най­сприятливіших для ведення сільського господарства умовах і систему обов'язкових поставок сільськогосподарської продук­ції за цими цінами. Диференціальна рента II переважно зали­шалася в господарствах і використовувалася для розвитку ви­робництва й частково для додаткового стимулювання праців­ників колгоспів і радгоспів.

Нині диференціальна рента в Україні повинна вилучатися через механізм рентних платежів, плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родю­чість, забезпеченість вологою, теплом, а також місце розташування ділянок, їх конфігурація тощо) дана в державному зе­мельному кадастрі.

Частина землі в багатьох країнах знаходиться у надзвичай­но сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах. Розміщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти — цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію, як привило, перевищує їх пропозицію, то на них встановлюють ціни, вищі від вартості, або монопольні ціни. У результаті цього утворюється надприбуток, який набирає форми моно­польної ренти і привласнюється землевласником. Джерелом її існування є частка доходів покупців, які купують па ринку ці продукти. Внаслідок цього рентні платежі, плата за землю по­винні бути вищими на цих ділянках.

Абсолютна рента — в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ді­лянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації мо­нополії приватної власності на землю, її джерело — надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між рин­ковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає причина існування абсолютної ренти.

У результаті розгортання науково-технічної революції в сільському господарстві (впровадження біотехнології, електро­ніки/комп'ютерної техніки тощо), а також монополізації агро­бізнесу, інтеграції сільського господарства з переробними га­лузями промисловості, формування АПК відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського госпо­дарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до змен­шення абсолютної ренти.

Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільсь­кого господарства з промисловістю перешкоджає сезонний ха­рактер виробництва, а отже, сезонний характер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що спричиняє зростання питомої ваги тран­спортних засобів серед знарядь праці. Крім того, науково-тех­нічна революція ще не охопила більшості країн світу або охо­пила їх далеко не повною мірою. Тому органічна будова капі­талу в сільському господарстві таких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює існування у них абсолютної ренти. Оскільки органічна будова капіталу у сільському господарстві розвинутих країн піднялася до рівня промисловості і навіть перевищила його, то деякі економісти ще близько трьох деся­тиліть тому почали стверджувати про зникнення цієї форми земельної ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науков­ців вважає значні дотації держави сільськогосподарським то­варовиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього про­цесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми існування аб­солютної земельної ренти є однобічним, некомплексним, ос­кільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова. Крім того, цей підхід ігно­рує наявність орендної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350-400 дол. за гектар; у Канаді на оплату оренди витрачається 40-45% вирощеного врожаю, у Франції — до 1/3 врожаю. Тому аграрна політика в розвинутих країнах світу передбачає пос­тупове перетворення фермерів-орендаторів на власників землі через механізм викупу, що, в свою чергу, приведе до змен­шення державних дотацій в сільське господарство, до знижен­ня цін на продукцію. У разі приватизації землі в Україні, перетворення землі на товар, істотний вплив на процес ціноутворення матиме оренд­на плата. Це призведе до значного зростання цін на сільсько­господарську продукцію.

Що стосується дотацій сільськогосподарському виробницт­ву, то вони надаються з державного бюджету, податкової сис­теми, у той час як земельна рента є результатом реалізації власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватись для
надання дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках вона привласнюється землевласниками. При цьому дотації, як правило, повинні одержувати землекористувачі, а не земле­власники, що ще раз свідчить про принципову відмінність цих вадів доходів.

З рентними відносинами тісно пов'язана ціна землі. Земля в багатьох країнах світу є об'єктом купівлі-продажу внаслідок узаконеної приватної власності на землю. Земля — особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початкове не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі пос­тійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі ґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові, — ренті. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде мен­шою, ніж дохід у формі процента, одержаний від вкладання цієї суми в банк. Внаслідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

Поряд з викладеним серед вчених-економiстiв ведуться тривалi дискусії з приводу рентних відносин. З’ясовується головне питання - вплив ренти на ціну сільськогосподарського продукту: рента формує ціну виробленого продукту, чи сама ціна виступає рентоутворюючим фактором.  Вiд  А.Смiта до Д.Рiкардо чіткої відповіді не знаходимо. Тiльки у Д.Рiкардо є однозначним висновок про те, що не тому хліб дорогий, що виплачується рента, а рента виплачується тому, що хліб дорогий. Звiдси цілком зрозуміло, що рента залежить від ціни, а не навпаки. Цей висновок дуже важливий для розвитку економіки на сучасному етапі, коли відбувається перехід до приватної власності на землю i починають розвиватись орендні земельні відносини. Спростовується аргумент проти приватної власності, який полягає у твердженні, що визнання ренти, а значить i запровадження орендної плати, може призвести до різкого підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Щоправда, виходячи з теорії абсолютної ренти, розробленої К.Марксом, слід зазначити, що абсолютна рента здорожчує сільськогосподарський продукт.

Земля як фактор виробництва — це не тільки та частина земної по­верхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси — ліси, корисні копа­лини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (вони можуть бути використані лише один раз — вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (тобто можуть використовуватись у виробничих проце­сах неодноразово - моря, земельні угіддя).

Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку — послуг природних ресурсів — визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R — орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року). Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність РV ренти за N років складатиме:

Через те що земля може давати ренту необмежене довго, ціна її PL визначатиметься поточною цінністю ренти за вказаною формулою, коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:

В цілому обсяг землі є обмежений — і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може бути з часом покращена або погіршена, залежно від того, як ведеться господарювання.

Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається аб­солютно нееластичною, тобто крива пропозиції S землі є вертикальною лінією (рис. 1). Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на ЇЇ сукупний обсяг.

Земля може використовуватись більш або менш інтенсивно. Наприклад, одну й ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтен­сивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як спо­лучається земля з іншим фактором виробництва — капіталом.

3. Використання земельних ресурсів в СФГ «Фортуна»

3.1. Загальні відомості про підприємство

Сумський інститут агропромислового виробництва розташований на північному сході Лісостепу України в Сумській області, Сумському районі, селі Сад.

              3.2. Ефективність використання земельних ресурсів в  СФГ «Фортуна»

3.3. Перспективи підвищення ефективності використання земельних ресурсів на підприємстві

4. Проблеми та перспективи розвитку ринку землі в Україні

Можливiсть неоднозначного трактування тих чи iнших норм законодавства, ускладненiсть рiзноманiтних процедур, значна тривалiсть процесу оформлення прав на землю призводять до того, що iнтереси iнвесторiв, мiсцевих громад i окремих громадян не забезпечуються повною мiрою. Для бiльшостi iнвесторiв можливiсть реалiзацiї права на землю в Українi залишається обмеженою, а результатом цього стає те, що iноземнi iнвестори, якi би хотiли iнвестувати кошти в економiку України, наштовхуються на штучно створенi перепони й обирають в якостi об’єктiв iнвестування iншi країни.

Україна достатньою мірою забезпечена орними землями на одного жителя (0,66 га ріллі порівняно із 0,24 га у світі), а середньозважений вміст гумусу в орних ґрунтах складає  3,25 %. Однак кількість орної землі у розрахунку на 1 особу не корелює з рівнем продовольчого забезпечення населення, оскільки останній залежить не тільки від площі земельних ресурсів і родючості ґрунтів, а й від рівня культури землеробства, структури посівів, економіки країни, розвитку переробної промисловості, соціальних умов і рівня життя населення.

Природний фактор вплинув на формування національних підвалин народу України, культуру, спосіб землекористування.  У той же час об'єктивні умови геополітичного положення країни, зокрема просторовість території і багатство природних ресурсів та суб'єктивні чинники господарювання, сприяли розвитку України екстенсивним шляхом, що призвело до втрат природноресурсного потенціалу. Починаючи з 1990 р., в Україні відбувається помітне сповільнення інерції росту продуктивності ґрунтів, що вимагає невідкладних заходів щодо надання їй якісно нового імпульсу, зокрема забезпечення раціонального управління посівними площами. Прогресуючими темпами погіршується екологічний і якісний стан ґрунтів, про що, зокрема, свідчать дані, наведені в таблиці.

Аналіз екологічного стану земель показує, що продуктивний потенціал ґрунтів знаходиться на межі небезпечного виснаження, а їх агробіологічні властивості потребують термінового відновлення.