Державне регулювання економіки

   На  думку авторів, державне регулювання банківської діяльності – це встановлення державою обмежень забезпечення стабільного і безпечного функціонування банків та створення умов для досягнення банківською системою макроекономічної ефективності.¹¹

     На  мою думку державне регулювання  банківської діяльності – це процес створення і встановлення обмежень, контролю відповідним державним регулюючим органом (в Україні Національним банком України) з метою забезпечення ефективності функціонування банківського ринку.

     Спеціалісти розрізняють пряме і непряме  державне регулювання економіки. У прямому регулюванні на відміну від непрямого, держава безпосередньо втручається у діяльність суб’єктів господарювання. Таке регулювання, як правило, використовується для управління об’єктами загальнонаціонального призначення. В залежності від охоплення бувають комплексні чи вибіркові, в залежності від тривалості – безперервні чи періодичні види прямого регулювання.

     Комплексне  періодичне регулювання використовується за надзвичайної ситуації. У статті наведено приклад, коли НБУ призначає  тимчасову адміністрацію в комерційний банк задля оперативного управління банком поки не буде поліпшено його фінансовий стан або прийнято рішення про його ліквідацію. На мою думку, пряме регулювання завжди повинно бути присутнім, оскільки іноді виникають ситуації, коли ринок не може виконати покладені на нього зобов’язання. Так при визнанні банкрутства банка, саме держава виплачує компенсації вкладникам, які постраждали, тому створення тимчасової державної комісії ж необхідним для врегулювання низки питань.

     Стосовно  непрямого регулювання банківської діяльності, то розрізняють три види: системне, пруденційне та контрактне.

     Системоутворююче  регулювання полягає у створенні  комплексу макроекономічних передумов  для функціонування банків та їх клієнтів. Обмежувальне регулювання встановлюється задля обмеження ризиків у банківській діяльності, обсягів операцій певних видів, а також доступу на ринок.

Відомо, що характер розвитку банківської системи в державі визначається завдяки роботі з клієнтурою, оскільки комерційні банки здійснюють посередництво між клієнтами, які мають вільні кошти і між тими, які їх потребують. Особливістю діяльності українських банків є те, що вони надають перевагу короткостроковому кредитуванню суб’єктів господарювання.

     Центральний банк впливає на банківську діяльність, але не втручається у прийняття керівництвом конкретного банку рішення про зміну абсолютного розміру обсягу активних операцій шляхом збільшення капіталу чи зниження рівня їхнього ризику.¹²

     На  банківську діяльність у країні також  впливають угоди між державними органами і банками. Держава, залучаючи на контрактній основі банківські ресурси, може вступати в нерівноправну конкуренцію із суб’єктами господарювання за додаткові кошти.¹³

     На  думку авторів дослідження сутності державного регулювання банківської  діяльності, його форм і видів дасть змогу окреслити основні напрями вдосконалення цього процесу, розробити комплекс ефективних інструментів впливу держави на функціонування банківської системи.¹⁴ 

4. Внутрішній  фінансовий контроль у системі фінансового  контролю держави.

   Будь  – яка форма державного регулювання  економіки має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб  гарантувати виконання поставлених  завдань. Як на етапі планування, так  і в процесі здійснення регулювання  державні органи повинні мати дані про зміну поведінки об’єктів регулювання, аби при потребі своєчасно скоригувати пріоритети розвитку національної економіки, замінити регулятори, які не здатні ефективно впливати на діяльність об’єктів господарювання.¹⁵

   За  допомогою державного фінансового контролю суб’єкт державного регулювання отримує необхідну інформацію про якість ужитих ним заходів із регулювання економіки, а саме: дані про своєчасність, достатність, адресність і затратність застосованих регуляторів. На підставі цього можна оцінити, чи досягнуто економічного ефекту за допомогою такого регулювання економіки, а при потребі здійснити коригування заходів державного впливу з метою підвищення їхньої ефективності.¹⁶

   З реорганізацією економічної системи  для суб’єктів господарювання з’явились  прекрасні умови для ведення бізнесу, але використання старих лімітів і нормативів призвело до спаду ефективності функціонування державних підприємств.

   У кожній третій із перевірених Головним контрольно-ревізійним управлінням  України установ і організацій  виявлено порушення норм закупівлі товарів за державні кошти, а також нецільове використання державних ресурсів. Деяка частина розрахунків проводиться у не грошовій формі.

   Причиною  цьому є недооцінка місця й  ролі фінансового контролю в системі  державного регулювання економіки України.¹⁷

   Основними проблемами є:

• ієрархічність цілей і ключових критеріїв перевірок.

У традиційній  перевірці ставлять за мету перевірку  дотримання чинного законодавства, зосереджуючись на фінансових аспектах.

Аудит ВВВК (відповідності вартості витрачених грошей) – це систематична, організована та об’єктивна експертиза ефективності діяльності незалежного суб’єкта господарювання, що здійснюється державними аудиторами з метою забезпечення достовірною інформацією, спостереженнями і рекомендаціями вищих керівників органів держави. Призначення такої експертизи є підтримкою відповідального, чесного й продуктивного управління майном, упровадження найкращої практики господарювання.¹⁸

• Контроль за використанням державної й комунальної власності та фінансів підприємств.

  На  сьогоднішній день у сфері управління центральних і місцевих органів  влади перебуває 4100 державних підприємств, за фінансовими потоками яких треба  повний онтроль.

• Невизначеність механізму впливу на управління фінансовими ресурсами на муніципальному рівні.
• Відсутність концептуальної основи його реформування, невизначеність місця та ролі кожного суб’єкта державного контролю, не сформованість окремих секторів цієї системи.

Відомчий  контроль на відміну від зовнішнього  фінансового контролю має ревізорів – фахівців з перевірок.

      На  думку авторів, саме відомчий контроль має виявляти і мобілізувати внутрішні  резерви і забезпечувати режим  економії, поліпшення використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, усунення непродуктивних витрат і втрат, а також попереджувати зловживання та порушення фінансової дисципліни. Тобто фінансова дисципліна насамперед залежить від рівня попереднього й поточного контролю.¹⁹

      Задля запобігання здійсненню фінансових порушень важливу роль має відіграти  відновлення державного внутрішнього контролю на етапах попереднього і поточного контролю.

      Прийнято  низку указів Президента України, спрямованих  на суттєве посилення контрольно-ревізійної роботи в системі органів виконавчої влади, її координацію з роботою  органів державної контрольно-ревізійної служби.

      Нині  система центральних органів  виконавчої влади налічує 16 міністерств, 20 комітетів, статус яких прирівнюється  до державного, 11 центральних органів  влади зі спеціальним статусом. У  їхній структурі створено 36 контрольно-ревізійних підрозділів, у чотирьох функції відомчого контролю покладено на управління фінансового обліку й звітності, а в сімох – таких підрозділів зовсім немає.²⁰

      Враховуючи  усе вище зазначене, можна зробити  висновок, що є потреба остаточно  сформувати складову системи державного фінансового контролю. Залучивши до внутрішньої структури контрольно-ревізійних підрозділів міністерств і відомств, відділи ревізій і перевірок; економічного й техніко-економічного аналіз, профілактики економічних правопорушень; надати додаткові повноваження контрольно-ревізійній службі щодо перевірки підприємств різних форм власності у межах завдань за програмами ревізій підвідомчих підприємств; підвищити відповідальність керівників за результати роботи очолюваних ними галузевих відомств та на підпорядкованих підприємствах щодо економічних правопорушень і злочинів, виявлених Державною податковою адміністрацією, прокуратуро.²¹ 
 
 
 

5. Список  літератури.

1. Роговая Н. Деякі аспекти державного регулювання  банківської діяльності. – Економіка України. – 2004. - №4. – С. 36-39.
2. Чугунок І. Я., Самошкіна О. А. Державні видатки у системі фінансового регулювання. – Фінанси України. – 2003. - №12. –С.3-8
3. Бутко А.Д., Марченко Б.М. Внутрішній фінансовий контроль у системі фінансового контролю держави. – Фінанси України. – 2003. - №8. – С. 127-136.