Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ Й НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра економіки підприємства 
 
 
 
 
 

Реферат

на тему:

«Державне економічне регулювання  діяльності суб’єктів  господарювання» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Соціально-економічна трансформація, що відбувається в Україні  з моменту набуття нею статусу  незалежної держави, порушила комплекс теоретичних і практичних питань стосовно державного регулювання економіки, що передбачає розробку й упровадження нових форм і методів системного управління економікою. Наявність вад ринкового саморегулювання обумовлює необхідність державного регулювання економіки. Міра державного «втручання» в економіку в різних країнах неоднакова. Вона залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, ідеологічних тощо. Отже, є всі підстави стверджувати, що сучасна економіка - це змішана економіка, яка функціонує на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання.

     Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Будь-яка масштабна акція потребує скрупульозної підготовки та виваженості.

     Мета  державного регулювання економіки - створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір  найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних  умов життєдіяльності.

     Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища. Отже, конкретніше державне регулювання можна визначити як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку.

     Державне  регулювання - це майже всі функції  держави, пов'язані з економічною  та економіко-соціальною діяльністю і  покликані забезпечити умови  функціонування ринкової економічної  системи. Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.  
 
 
 

1.Економічні  функції держави

     Будь-яка  держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки, тобто ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб'єкти господарювання.

     Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами, їх слід органічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, сучасного стану економіки.

     Основними принципами державного регулювання економіки заведено вважати:

     1) мінімальне втручання державних органів у економічні процеси (виконання ними лише тих функцій, які не можуть виконувати самі суб'єкти ринкових відносин);

     2) вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів.

     Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять відображення у певній сукупності виконуваних державою економічних функцій.

     Обов'язковою  передумовою державного регулювання  економіки є створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, котрі визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства.

     Одна  з головних функцій держави полягає  в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства. Стратегічні напрямки розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котре треба визнати центральною ланкою державного регулювання. Таке планування має передбачати:

• досягнення цілей і розв'язання завдань, які не можуть бути досягнуті та розв'язані нижчими структурними ланками;
• перехід від галузевого до територіального комплексного управління економікою з відданням переваги органічній взаємодії економічного й соціального прогресу;
• сприяння формуванню нового господарського механізму, основною метою якого мають стати узгодження та реалізація інтересів усіх суб'єктів власності з орієнтацією на досягнення цілей більшості;
• формування плану як певної сукупності цільових комплексних програм, межі та етапи реалізації котрих визначаються їхнім спрямуванням та змістом.

     Дуже  вагомою функцією держави у сфері  управління економікою має стати  регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності. Це зрозуміло, оскільки економічний розвиток кожної країни є наслідком її науково-технічного прогресу й відбувається насамперед через науково-технічні та організаційні інновації. Саме вони тягнуть за собою модернізацію та перебудову всієї економіки. З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики здійснюється державне управління інвестиційною діяльністю, що включає як пряме управління інвестиціями, так і визначення державою належних економічних передумов для цієї діяльності.

     Важливою  економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл централізованих доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприяння збалансованому й стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності. Практична реалізація цієї функції передбачає:

• установлення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій; трансфертні платежі (допомога багатодітним сім'ям, безробітним тощо);
• надання неподільних суспільних благ і послуг (шляхи сполучення, зв'язок, комунальні послуги тощо);
• регулювання цін;
• надання податкових пільг і застосування особливих податків (відрахувань);
• регулювання граничне допустимих розмірів інфляції та безробіття;
• забезпечення функціонування на належному рівні освіти, науки, культури, охорони здоров'я, збройних сил, владних структур тощо через (переважно) безпосереднє бюджетне фінансування й матеріально-технічне постачання.

     Ще  одною дуже важливою соціально-економічною функцією держави є моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища. Визначальними елементами обґрунтованої та далекоглядної екологічної політики держави мають бути:

1. гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на засаді багатоманітності форм власності й прав користування відповідними видами природних ресурсів;
2. створення необхідних соціально-економічних умов для сприятливого спілкування людини з навколишнім природним середовищем;
3. опрацювання довгострокових і поточних екологічних програм, що передбачають не лише постійний моніторинг стану довкілля та здоров'я людини, а й низку заходів для ощадливого використання і відтворення природних ресурсів.

2. Макроекономічне  планування

     Головний  зміст макроекономічного  планування (програмування), що має суто індикативний характер, полягає в розробці й науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період. Індикативний план є орієнтовним, оскільки він охоплює систему необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих і взаємозв'язаних засобів опосередкованого (непрямого) впливу на суспільне виробництво через фінансово-кредитний і податковий механізми та прямого впливу за допомогою державного підприємництва й розробки цільових комплексних програм. 
Основні принципи індикативного макроекономічного планування включають:

     • поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних  процесів, визначення конкретних об'єктів  державного впливу та вибору способів цього впливу;

     • інформування суб'єктів ринкових відносин про перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їхньої відповідної  орієнтації за вибору власних господарських  рішень;

     • застосування переважно непрямих (опосередкованих) регуляторів і нормативів, обов'язкових для всіх суб'єктів ринкових відносин;

     • реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси та відповідні групи суб'єктів  господарювання переважно через  кошти державного бюджету.

     Більшість показників індикативного плану фіксуються не однозначно, а із зазначенням лише орієнтовної їхньої величини. Частина показників плану може характеризувати мінімальний або максимальний рівень їхніх можливих абсолютних значень. Перевищення мінімальних чи зниження максимальних  рівнів планових показників треба заохочувати економічними методами.

     Індикативні перспективні плани бажано складати на підставі довгострокових науково-технічних  та соціально-економічних прогнозів  як загальновизнаної форми аргументованого передбачення ймовірних тенденцій і напрямків розвитку науки, техніки, економіки, соціальних процесів. В індикативному плані-прогнозі особливе місце мають зайняти програми, зміст та підходи до реалізації котрих докорінно відрізняються від таких документів, що розроблялися раніше. Основні принципи їхнього формування складають:

     1) програми розробляються для кожної  адміністративно-економічної одиниці, які зорієнтовано на вирішення конкретних територіальних завдань;

     2) кожна програма є складовою  частиною народногосподарського плану відповідного регіону;

     3) виконання програми має спиратись  на визначені в плані фінансові,  матеріальні й трудові ресурси; 

     4) кількість програм і обсяг  реалізованих ними завдань встановлюються, виходячи з наявних реальних  ресурсів. 
 

3.Фінансова  й кредитна політика  держави.

     Визначальним  елементом сучасного ринкового  господарства є фінансова й кредитна політика держави, яка має забезпечувати  регулювання стану ринкового  середовища, нормальний перебіг економічних  і соціальних процесів, повне задоволення суспільних потреб у фінансових ресурсах. Цільові настанови прогнозів, планів і програм реалізуються переважно через фінансові засоби регулювання і передовсім через бюджетне планування (державний бюджет і національні цільові фонди).

     Державний бюджет —це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави здебільшого на один рік. Сукупність визначених у бюджеті доходів разом з відповідними цільовими чи спеціальними фондами (до них в Україні, зокрема, належать фонди: пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків Чорнобильської аварії тощо) характеризує консолідований розмір фінансових ресурсів, які має держава й котрі вона може витратити на різні потреби. Отже, бюджетне планування як важливий елемент фінансової політики держави за своїм змістом відображає процес формування та використання загального обсягу фінансових ресурсів держави і її окремих адміністративно-територіальних одиниць (у тім числі місцевих).