Державні програми регулювання економіки України

   Державне  регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР.

   Сутність  форми жорсткого державного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити.

   Здавалося б, на перший погляд, існуюча система  відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так:

   По-перше, жорсткий план націлює виробництво  лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції, а з другого — ліквідує стимули саморозвитку.

   По-друге, для збалансованості розвитку народного  господарства через план слід обчислити  не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При  номенклатурі продукції, яка перевищує  десятки мільйонів її найменувань, навіть найсучаснішим ЕОМ це не під силу.

   Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів  всеохоплюючого державного керівництва економікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

   Сутність  часткового, м'якого регулювання  економіки, яке характерне для більшості країн світу, полягає у тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку. При цьому вона може впливати на підприємства, фірми, корпорації, асоціації вільних підприємців шляхом впровадження певної податкової, кредитно-фінансової політики, антимонопольного та інших юридичних законів, надання державних позик (субсидій, субвенцій), контролю за цінами і т.ін.

3. Державні  програми регулювання  економіки України

   Об´єктивна  необхідність державного програмування  економіки зумовлена потребою глибоких і швидких структурних змін у  національній економіці та недостатньою ефективністю ринкових механізмів. Основним завданням програмування як форми державного регулювання економіки є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісні зміни економіки та стимулювання її розвитку.

   Мета  державного програмування полягає  в забезпеченні найбільш ефективного  варіанта розвитку економіки.

   Програмування як форма державного регулювання  економіки є особливим способом втручання держави в економіку  товаровиробника, який коригує її в  потрібному у даний час напрямі; виступає як сучасний неадміністративний метод організації економіки, оскільки не управляє суб´єктами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує самостійність; основу програмування становить структурне регулювання з точки зору об´єкта програмування.

   Отже, програмування - це процес орієнтації економіки з боку органів державного управління шляхом регулярного і комплексного впливу на її структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на певний період.

   Основу  державного програмування становлять розробка і виконання державних  програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують не як субординовані одна щодо іншої, а як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

   Державні програми включають комплексні програми розвитку національної економіки; спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів, територій. Прикладом комплексної програми в Україні є програма "Україна - 2010", а спеціальної - Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Національна програма розвитку паливно-енергетичного комплексу, Програма конверсії військово-промислового і машинобудівного комплексу, Державна програма зайнятості населення, Державна програма соціального захисту населення, Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану, Державна програма приватизації, Державна програма підтримки підприємництва тощо.

   Особливістю програмування є те, що функції  розробки програм відділені від  функцій їх реалізації. Виконання  функцій перебуває в руках  різних суб´єктів господарювання, що робить їх необов´язковими при виконанні як для самих суб´єктів господарювання, так і для органів державного управління. Програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може коригуватися в часі.

   Виняток становлять державні цільові комплексні програми (КЦП).

   Комплексні цільові народногосподарські програми - це директивний, адресний плановий документ, в якому передбачений комплекс економічних, техніко-виробничих, організаційних, науково-дослідницьких та інших заходів, ресурси, терміни і виконавці, об´єднані метою розв´язання глобальної народногосподарської проблеми. В реалізації таких програм беруть участь декілька галузей, регіонів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Координаторами комплексних цільових народногосподарських програм виступають органи державної влади.

   За  змістом комплексні цільові програми поділяються на: соціально-економічні (спрямовані на підвищення добробуту населення, поліпшення умов праці та відпочинку тощо); виробничі (спрямовані на збільшення обсягів виробництва певних видів продукції, розвиток нових виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення ресурсовикористання тощо); науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, впровадження у виробництво нових видів техніки і технології); екологічні (спрямовані на здійснення природоохоронних проектів); регіональні (спрямовані на формування територіально-виробничих комплексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах тощо); інституційні (орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).

   Цільова комплексна програма, як правило, включає такі основні елементи:

   1. Цільовий (формуються головні і часткові завдання і програми, послідовність їх реалізації).

   2. Структурний (передбачає перелік об´єктів народного господарства, об´єднаних за ознакою їх цільового призначення.

   3. Техніко-економічний (містить комплекс заходів, які перебувають у компетенції відповідних державних відомств).

   4. Ресурсний (характеризує обсяг  і склад ресурсів, необхідних  для реалізації намічених заходів).

   5. Організаційний (в усіх елементах  програми передбачаються джерела  і терміни виділення ресурсів, відповідальні за виконання намічених заходів).

   Показники цільових комплексних програм входять  до складу індикативного плану. До таких показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб програм; державні замовлення (контракти) на виробництво (постачання) продукції для потреб виконання програм; перелік найважливіших об´єктів державного будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; витрати валютних ресурсів тощо. Цільові комплексні програми фінансуються за рахунок коштів бюджету України. Однак у зв´язку з напруженістю бюджету можуть залучатися кошти державного кредиту, кошти підприємств. Механізм формування і реалізації коштів для фінансування цільових комплексних програм перебуває на особливому контролі.

   За рівнем значущості програми поділяють на національні, державні (міждержавні), галузеві (міжгалузеві), регіональні та цільові комплексні, а також надзвичайні.

   Національна програма, розробляється на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні  пропорції. Вона має інформаційно-орієнтований характер, даючи змогу підприємствам нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства.

   Програма  економічного й соціального розвитку України — це комплексна система цільових завдань і планованих державою ефективних шляхів і засобів досягнення поставлених цілей, термінів виконання цих завдань, їх виконавців і джерел фінансування; це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів, які належать до різних сфер діяльності (наукової, проектно-конструкторської, будівельної, виробничої та ін.).

   Державна  програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективу розробляється на період, який дорівнює 10—15 рокам, з коригуванням, а також продовженням її горизонту кожні п'ять років; на середньострокову перспективу розробляється на період від 3 до 5 років і щороку коригується. Вона містить визначення й обгрунтування стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному рівні.

   У програмі економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу відображаються: оцінка економічного й соціального розвитку України за попередній період та економічна кон'юнктура, що очікується на початок періоду, на який розробляється програма; концепція економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу; макроекономічна та соціальна політика; інституційні перетворення; інвестиційна, інноваційна, структурна, науково-технічна та аграрна політика; зовнішньоекономічна політика; регіональна економічна та екологічна політика;

   Надзвичайні програми розробляються в критичних  ситуаціях — наприклад, під час стихійного лиха, в умовах кризи, масового безробіття, загрозливої інфляції. Вони, як правило, короткострокові. При їх здійсненні вагоме місце займають засоби адміністративного регулювання.

   У Державній  програмі відображаються: аналіз сучасного  стану; цілі та завдання розвитку; макроекономічні  показники та пропорції, яких бажано досягти; заходи, пов'язані з удосконаленням фінансово-грошової системи, банківської діяльності; основні напрями розвитку галузей економіки та й структурної перебудови; науково-технічна діяльність, соціальний розвиток, доходи населення та рівень життя, який має встановитися в результаті виконання наміченої програми; загальні риси кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків; заходи щодо поліпшення зовнішньоекономічної діяльності, реформування відносин власності відповідно до Конституції України; заходи щодо охорони навколишнього середовища; основні напрями розвитку регіонів; форми й засоби державного регулювання економіки.

   Проект  Державної програми уряд України  подає на розгляд Верховній Раді. Одночасно представляються наступні матеріали: підсумки економічного й соціального розвитку України за період з початку поточного року; прогноз економічного й соціального розвитку на наступний рік; проект Державного бюджету України. У разі потреби уряд України представляє проекти законів, які передбачають заходи щодо реалізації завдань економічного й соціального розвитку України в наступному році.

   Висновок

   Ринковий  механізм об’єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, упорядковує  виробництво суспільним потребам у  формі платоспроможного попиту. Ринок сприяє ефективному розподілу ресурсів та виконує велику селективну функцію серед товаровиробників. Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва. Він має певні обмеження, які можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання. Тому на сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об’єктивно змушена виконувати ряд функцій, спрямованих на регулювання економіки:

   1) розробка  політики соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин мають орієнтуючий характер;

   2) формування  правових засад функціонування  економіки. З цією метою держава  визначає правовий статус окремих  форм власності, узаконює існування  різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими  суб’єктами ринку, тобто виконує  роль арбітра;

   3) захист  конкуренції, як головного мотора  ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику;

   4) перерозподіл  доходів і ресурсів. Це обумовлюється  природою ринку, згідно з якою  первинні доходи окремих домогосподарств  жорстко пов’язані з результатами  їхньої індивідуальної трудової  діяльності. Це породжує надмірні коливання в особистих доходах, та відсутність доходів у непрацездатних членів суспільства. За цих умов держава скориговує розподіл доходів;

   5) стабілізація  економіки. Виникає необхідність  державного впливу на економічний цикл через нездатність ринку втручатись у цей процес. Ця функція держави виконується за допомогою фіскальної та грошово-кредитної політики. Державне втручання в економіку має бути ефективним та зваженим – необхідно визначити співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням економіки.