Державні програми регулювання економіки України

            Введення 3

   1.Передумови державного регулювання економіки 5

   2.Еволюція теорій і моделей державного регулювання 10

   3.Державні програми регулювання економіки України 13

   Висновок 18

   Список  літератури 19

   Введення

   У XX ст. виявилася безперспективність економічного розвитку суспільства з крайнощами щодо втручання держави в економіку: з одного боку класичний капіталізм, коли держава зовсім не втручається в економічну діяльність, а з іншого - державний соціалізм, коли вона повністю регулює економіку. 
Свого часу У. Черчіль висловився про ринкову економіку як про таку, що має багато вад, однак тут же зазначив, що нічого кращого суспільство ще не придумало. 
Ідеального ринку в природі немає. Сьогодні суспільством, що вбирає кращі риси цих крайніх полюсів, може бути суспільство регульованих ринкових відносин. У цьому дедалі більше переконуються всі: країни з регульованою ринковою економікою залишили далеко позаду держави з іншими системами - так званою соціалістичною і стихійною ринковою. 
Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавче запроваджувала «загальні правила гри», тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядали не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали залізниці і так звані казенні заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу.  
Теорію державного регулювання економіки, як відомо, розробив Джон Мейнард Кейнс і його послідовники. За теорією Кейнса коливання сукупних витрат впливають передусім на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Тому кейнсіанці вважають, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об'єктами державної економічної політики і перебувають під впливом держави. Особливістю теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов'язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом'якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, вона повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним (уперше їх увів Ф. Рузвельт), людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху. 
Отже, важливою і необхідною умовою розвитку національної економіки, за кейнсіанською теорією, є висока інвестиційна активність підприємців і держави. Національне виробництво прямо залежить від капіталовкладень у науку, техніку, підготовку висококваліфікованих кадрів, організацію виробництва і праці, а останні за умови їх виконання діють як мультиплікатор - забезпечують економічне зростання у розширеному варіанті. 
Саме тому, на мою думку, державне регулювання економіки, а зокрема ринкової економіки є надзвичайно важливим питанням сьогодення.  
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Передумови  державного регулювання  економіки

   Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної  конкуренції. У Другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і  посиленням процесу усуспільнення  капіталістичного виробництва, а пізніше — на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з'явилася об'єктивна необхідність у втручанні держави у економіку, яка була викликана потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, розвитку конкуренції, пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку.

   Класична  вільна ринкова економіка вичерпала себе у період економічної кризи 30-х років, коли стало очевидним, що необхідно шукати шляхи пом'якшення результатів економічної кризи 1929—1933 рр. Було визнано, що додаткові регулятори ринку необхідні і функція регулювання має бути закріплена за державою.

   Найбільш  глибоке і всестороннє обґрунтування  необхідності державного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д.Кейнсом у роботі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936 рік)

   Об'єктивні  причини необхідності державного регулювання  сучасного ринкового господарства:

   1) відсутність  досконалої конкуренції; У багатьох  галузях існують переваги для  великого виробництва, що призводить  до монополій або олігополії;

   2) для  певної категорії товарів ціновий  механізм не працює; національна оборона, наприклад, це "товар", якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого "колективного" товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію;

   3) стосовно  деяких виробництв ціни і витрати  виробництва не відображають  суспільного ефекту продукції:  охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг;

   4) наявність  ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили.

   Об'єктивна  необхідність державного регулювання  економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів — природного, національно-історичного, культурного.

   Основними функціями державного регулювання  — залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють є:

• регулювання макроекономічних пропорцій;
• розроблення та реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики;
• фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів;
• економічний захист власних пріоритетних виробництв;
• розроблення регіональної політики;
• фінансування заходів соціальну та культурної політики;
• пом'якшення впливу кризових явищ; соціальний захист населення;
• вироблення вимог з охорони навколишнього середовища та його відтворення;
• захист особи, підприємництва, інтересів держави, майнових та інших прав громадян; організація інвестиційної діяльності.

   На  перехідний період до ринку до цих  функцій додається: формування інститутів державного регулювання, створення інфраструктури й умов функціонування ринку.

   Функції та завдання державного регулювання  економіки суттєво відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих ринкових відносин.

   На  сучасному етапі основними завданнями державних органів управління в  Україні є:

• створення умов для зайнятості працездатного населення і забезпечення соціального захисту громадян;
• охорона навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування;
• формування фінансово-бюджетної політики та її реалізація;
• кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом; проведення цінової політики;
• здійснення зовнішньоекономічної діяльності та організація міжурядових відносин, створення державного валютного фонду; «розвиток місцевого самоврядування;
• розміщення державних замовлень на виробництво продовольства, товарів та послуг, що фінансуються з держбюджету;
• управління виробництвом електроенергії, розвитком енергетичної бази України та забезпечення нею народногосподарських потреб;
• організація внутрішньодержавних комунікаційних мереж і шляхів сполучень (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний транспорт), інженерних комунікацій (трубопроводи, лінії електромереж, кабельні мережі) та їх комутація у міжнародну систему;
• здійснення заходів щодо конверсії;
• реалізація програм роздержавлення, приватизації власності;
• державна підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; вироблення механізмів та ефективно діючих структур захисту державного ринку;
• стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності ;
• забезпечення найраціональнішого використання земельних ресурсів;
• забезпечення належного рівня профілактики та охорони здоров'я, безкоштовного лікування хворих у державних медичних закладах;
• безкоштовне забезпечення досягнення достатнього мінімуму загальної та спеціальної освіти в державних школах і спеціальних навчальних закладах;

   Аналіз  економічної ситуації в Україні  та практика державного регулювання  у країнах з розвинутою економікою свідчить, що до складу основних елементів державного регулювання ринку включають: правове і адміністративне регулювання, цільові комплексні програми, державне підприємництво, індикативне планування, стратегічне планування, бюджетно-фінансове, грошово-кредитне та цінове регулювання, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну, соціальну політику

   Державне  регулювання ґрунтується на певній системі засобів впливу на ринок, їх можна розділити на дві великі групи: засоби прямого державного впливу (державне замовлення і ліміти, фінансування цільових комплексних програм і  деяких галузей з державного бюджету і т.ін.) та засоби опосередкованого впливу (податки, субсидії, ціни тощо).

   Державне  регулювання ринкової економіки  в Україні здійснюється державними органами республіки (інспекції,НБУ,міністерства)

   Об'єктами державного регулювання ринку є сфера підприємництва, інфраструктура ринку, некомерційна сфера діяльності. Взаємодія суб'єкту та об'єкта в процесі державного регулювання залежить від прийнятої в державі міри втручання її в економіку, але будь-якому випадку має ґрунтуватися на вимогах об'єктивних економічних законів, стимулювати (а не стримувати) розвиток підприємництва.

   Параметри регулювання ринку мають певні  межі, визначені самою його природою. Ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під тиском зовні, він сприймає державні заходи лише там і тоді, коли вони коригують (а не ігнорують) мотиви ринкових агентів. Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Посилення державного втручання в економіку пригнічує ініціативу ринку. Держава, як і інші господарські агенти, не застрахована від помилок й прорахунків.

   У цьому  зв'язку основними принципами створення  системи державного регулювання економіки в Україні є такі:

• розумної достатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;
• адекватності — система державних регуляторів економіки та системи їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;
• поступовості — командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.

2. Еволюція  теорій і моделей  державного регулювання

   У підгрунтя  державного регулювання економіки  країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

   Основоположною  в теорії державного регулювання  є кейнсіанська теорія, яку нерідко  характеризують як теорію попиту, її основні  ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка  державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки.

   Згідно  з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

   Альтернативні макроекономічні концепції державного регулювання були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

   Монетаризм  поширився у 60-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції.

   Теорія  раціональних очікувань дістала  свого поширення з середини 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

   Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають  на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.