Безробіття та зайнятість

Згідно із Законом  України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Не  можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і  були вивільнені у зв'язку зі змінами  в організації виробництва і  праці; реорганізацією перепрофілюванням  і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають  роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від  проходження професійної підготовки або від оплачуванної роботи, включаючи  роботу тимчасового характеру;

в) які відмовилися  від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають  роботу. При цьому вони втрачають  право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою  реєстрацією;

г) які мають право  на пенсію відповідно до законодавства  України. Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості  офіційно зареєстрованих безробітних  до працездатного населення у  працездатному віці.

Останнім часом в  Україні значно зростав рівень зареєстрованого безробіття. На 1 січня 2003 р. він встановив 3,69% працездатного населення працездатного віку. Однак останнім часом картина дещо вирівнюється і покращується.

Серед безробітних, які  перебували на обліку, жінки становили 48,4%, молодь у віці до 28 років — 31%.

У табл. 1 наводяться дані, що характеризують причини незайнятості у 2003 р. Основну частку безробітних (41,8%) становили вивільнені у зв'язку зі змінами у виробництві та скороченням штатів.

Основні причини незайнятості населення відбиває наведена нижіте діаграма (рис. 1).

Значно поширюється  і приховане безробіття. Починаючи  з 1992 р. цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки  України.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16—20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.

Наявність значної чисельності  працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.

Проведені дослідження  чисельності й складу незайнятого  працездатного населення дають  змогу припустити, що у сфері нерегламентованої  зайнятості основні доходи одержують  приблизно 8—8,5 млн осіб, тобто майже  третина працездатного населення  в працездатному віці. Нині незареєстрована зайнятість — це неформальний сектор економіки, проте виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, равових відносин і норм.

Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економіцею відбувається зростання  вимушеної неповної зайнятості.

Проте перехід на скорочений робочий день (тиждень) розглядається  як ефективний захід щодо запобігання  безробіття. Масштаби не-Вовної зайнятості в США, Німеччині, Франції, Португалії за останні роки збільшилися в  десятки разів. При цьому активно використовуються державні дотації (субсидії) підприємствам на заробітну плату працівникам для компенсацій витрат у разі скорочення збиткових і нерентабельних робочих місць.

 

 

Таблиця 1 Безробіття за причинами незайнятості, статтю та місцем проживання у 2003 році

Показник		Усього	У тому числі
			міське населення			сільське населення
			разом	жінки	чоловіки	разом	жінки	чоловіки
Усього, тис. осіб		2937,1	2368,3	1174,3	1194,0	568,8	247,7	321,1
У тому числі %	вивільнені у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією, конверсією виробництва, скороченням штатів	41,8	43,0	45,9	40,2	36,7	44,3	30,9
	звільнені за власним бажанням	26,4	27,1	25,7	28,5	23,2	16,8	28.2
	демобілізовані з військової строкової  служби	4,0	3,2	0,1	6,2	7,4	0,0	13,0
	невлаштовані після закінчення основної середньої школи	2,5	2,1	2,1	2,1	4,4	7,0	2.3
	невлаштовані після закінчення повної середньої школи	3,0	2,9	3,8	2,0	3,5	5,4	2,0
	не влаштовані після закінчення ПТУ	5,4	4,7	4,7	4,8	8.1	9,9	6.7
	невлаштовані після закінчення ВУЗу та прирівняного до нього навчального закладу	4,8	4,8	5,7	3,9	4,9	5,7	4.4
	звільнені за станом здоров'я або  переходом на інвалідність	1,8	1,9	1,3	2,4	1.2	0,7	1.7
	звільнені у зв'язку з закінченням  строку контракту або договору наймання	5,7	5,7	5,5	5,9	5.9	5,7	6,0
	інші	4,6	4,6	5,2	4,0	4.7	4,5	4,8

 

 

 

Рис. 1. Причини незайнятості безробітних  у 2003 році

 

Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасового повного безробіття (перерви в одержанні заробітної плати або зменшення її розміру з причини тимчасового Припинення виробництва без розірвання трудових відносин).

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного  продукту (ВНП), його відставанням від  потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних “нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів  кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі  безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

У Великій Британії, наприклад, зменшення регіонального безробіття досягається через організацію “підприємницьких зон”, в яких усі підприємства практично звільнені від сплати податку на нерухоме майно. Практикується пільговий продаж державою муніципальних земель, лібералізація правил забудови. Це сприяло підвищенню темпів зростання зайнятості в цих регіонах.

В умовах становлення  ринкової економіки особливо гострою  проблемою є безробіття серед  молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні  передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням  потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.

Важливим напрямом запобігання  безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

 

3. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Рикок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних серіальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне  регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

• забезпеченні соціального  партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей  усім громадянам незалежно від їхнього  походження, соціального і майнового  стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності  примушування громадян щодо вибору сфери  діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності  заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які  поребують соціального захисту;

• забезпеченні заходів  запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих  Місць і професії, гарантії одержання  доходів. .Залежно від стану економіки  та ринку праці передбачається Дійснення  активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й  середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

• організація громадських  робіт;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої  сили;

• розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення  нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих  підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають  визначатися структурними та соціальними  пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості  регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-по-бутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Про ефективність створення  малих підприємств свідчить і  зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних одержують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціальне незахищеним групам незайнятого населення.