Банкрутство підприємства

Тут слід враховувати, що:

по-перше, безспірні вимоги кредиторів – це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника;

по-друге, з 1 листопада 2009 року мінімальний розмір заробітної плати становить 744 грн. (отже розмір безспірних вимог сукупно має бути не менше 223 тис. грн.).

Законом встановлено  окремі особливості щодо розмірів безспірних вимог і строку їх непогашення. Наприклад, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань (п. 1 ст. 32); підставою для визнання банкрутом селянського (фермерського) господарства є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів (п. 1 ст. 50).

 

1.3 Наслідки  визнання підприємства банкрутом

 

Внаслідок оголошення про банкрутство підприємство переходить у новий правовий статус – статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень:

– припиняється підприємницька діяльність боржника;

– право розпорядження майном, майнові права та обов'язки банкрута переходять до ліквідаційної комісії;

– строки усіх боргових зобов'язань банкрута вважаються такими, що минули;

– нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута припиняється.

Арбітражний суд  може визнати недійсною будь-яку  угоду щодо продажу майна боржником, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі за умови, якщо її здійснено в інтересах зацікавленої особи з боку боржника. Таку ж дію арбітражний суд може вчинити щодо будь-якої угоди боржника про продаж майна чи прийняття останнім на себе зобов'язань протягом одного місяця до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховання цього майна або несплати боргів, якщо боржник у результаті угоди отримав набагато менше, ніж реальна ціна угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним у результаті виконання цієї угоди. Угоди можуть визнаватися недійсними за поданням прокуратури, клопотанням боржника, розпорядника майна або кредиторів.

Банкрутство –  це найсуворіша майнова санкція  щодо боржника. Законом встановлено, що з метою погашення боргу  стягнення може бути звернено на все  майно банкрута, що належить йому на праві власності або повного  господарського відання.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону «Про банкрутство» у випадках, передбачених законодавчими актами, стягнення за претензіями кредиторів може бути звернено і на інше майно. Тут йдеться, зокрема, про господарські товариства: з додатковою відповідальністю та повні.

Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Загалом учасники цього товариства відповідають при його банкрутстві своїми внесками до статутного фонду. При недостатності ж цього майна якраз і діє правило про «додаткову відповідальність», тобто наступає вже безпосередньо відповідальність учасників товариства їхнім майном. Ця відповідальність визначається «в однаковому для всіх учасників розмірі до внеску кожного учасника» (ч. 1 ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. Це межі майнової відповідальності такого товариства.

Дещо інший  механізм відповідальності повних товариств. Суть повного товариства полягає в тому, що всі його учасники «займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном» (ст. 66 Закону «Про господарські товариства»). Повна відповідальність у такому разі визначається як відповідальність усім майном повних товариств, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення.

Аналогічно  регулюється відповідальність повних товаришів командитного товариства (ст. 75, 77 Закону «Про господарські товариства»).

Щодо оцінки майна банкрута Закон «Про банкрутство» користується бланкетною нормою, роблячи  посилання на Закон України «Про приватизацію невеликих державних  підприємств (малу приватизацію)». Згідно зі ст. 9 зазначеного закону майно банкрута оцінюється за так званою відновною вартістю наявних основних і оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості цього підприємства. Що означає ця категорія та як вона обраховується, визначено в Методиці оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. №1114.

Майно банкрута оцінюється як цілісний майновий комплекс.

 

 

 

 

Мал. 1. Оцінка майна банкрута

 

До переліку майна включаються:

• основні засоби та інші позаоборотні активи (в тому числі незавершене будівництво);

• оборотні засоби – запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки та інші активи з урахуванням  заборгованості.

Продаж майна  банкрута є гласною акцією. Голова ліквідаційної комісії забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови і строки придбання майна.

У разі надходження  двох і більше пропозицій голова ліквідаційної  комісії призначає проведення конкурсу (аукціону). Порядок проведення конкурсу (аукціону) в такому випадку визначається ст. 8, 9, 14–24 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

 

 

 

2. Санація. Її економічний зміст, функції та види

 

2.1 Поняття санації, її суть. Види та форми санації

 

Найдієвішим засобом  запобігання банкрутству підприємства є санація.

Термін «санація»  походить від латинського «sanare» – оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій, зазначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з могутньою кампанією; випуском нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною чи частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Дехто з вітчизняних  авторів із санацією ототожнює лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 року, під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі перед кредитором, який добровільно переймає на себе задоволення зазначених вимог і виконання відповідних зобов’язань.

Новий Закон  «Про відновлення платоспроможності  боржника чи визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розмежовує поняття  «санація» і «досудова санація». У цьому випадку санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів і капіталу і (чи) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Досудова санація  – система заходів щодо відновлення  платоспроможності боржника, здійснюваних власником майна боржника, інвестором, з метою запобігання його ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку справи про банкрутство.

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації – це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом певного періоду з метою відновлення ліквідності й платоспроможності, усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності чи скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

У Законі України  «Про страхування» ми знаходимо також  «оригінальне» тлумачення терміна  «санація». Відповідно до нього, примусова  санація страхової компанії передбачає:

– проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страхувальника, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

– встановлення заборони на вільне користування майном страхувальника і переймання страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

– встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

– прийняття рішення про ліквідацію чи реорганізацію страхувальника.

Однак найбільш повним можна вважати визначення, яке дали відомі зарубіжні економісти М. Здравомислов, Б. Бекенферд та М. Гелінг – провідні спеціалісти з питань виведення підприємств з фінансової кризи: санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості, конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді чи санація – це сукупність усіх можливих заходів, що здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Як видно  з визначень, економічним змістом санації є відновлення платоспроможності й фінансової стабільності господарюючого суб'єкта. При цьому санація проводиться за допомогою (при участі) зовнішніх з позицій боржника осіб (власника майна; органа, уповноваженого управляти майном боржника; інвестора).

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення чи збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу і т. ін.

У цьому контексті  розрізняють два види санації:

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані, насамперед, із модернізацією й відновленням виробничих фондів, із зменшенням простоїв і підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, удосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком і мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Можна стверджувати, що «санація» уявляється більш широким  поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно починати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи і кризи прибутковості. А санація містить у собі як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості й конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності й платоспроможності).

Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється поетапно.

 

 

 

Мал. 2. Основні етапи фінансового оздоровлення підприємства

 

 

Важливим елементом санації  є вибір її концепції. Концепція відображає ідеологію здійснення передбачуваної санації, визначаючи її майбутні напрямки й форми. Залежно від принципового підходу розрізняють оборонну й наступальну концепції здійснення санації господарюючого суб'єкта.

1. Оборонна концепція  санації спрямована на скорочення обсягів операційної й інвестиційної діяльності господарюючого суб'єкта, що забезпечує збалансованість грошових потоків на більш низькому об'ємному їхньому рівні. Ця концепція припускає залучення зовнішньої фінансової допомоги для відповідної реструктуризації господарюючого суб'єкта, у процесі якої воно позбувається від ряду виробничих структурних підрозділів, незавершених реальних інвестицій й інших видів активів з метою фінансової стабілізації.