Аналіз світового ринку нафтопродуктів

 

              Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

            Львівський національний університет  імені Івана Франка

 

                            Факультет міжнародних відносин

            Кафедра міжнародного економічного аналізу і фінансів

 

 

 

 

 

               АНАЛІЗ СВІТОВОГО РИНКУ НАФТОПРОДУКТІВ

 

 

 

 

                                           Курсова робота

                                                       студента групи МВВ-34

      Полякова Костянтина Юрійовича

 

                                                    Науковий керівник –

                                             асистент Кузенко

                                                         Наталія Володимирівна

 

 

 

 

 

 

                                                    Львів - 2012

 

                                                      ЗМІСТ

  Вступ …………………………………………………………………….. ……..3

1. Світовий ринок нафти та нафтопродуктів як частина світової економіки…………………………………………………………………...5
2. Дослідження тенденцій на ринку нафти та нафтопродуктів у світі....……………………………………………………………………...12
3. Стан українського ринку нафтопродуктів в світовому контексті…………………………………………………………………...16

  Висновки……………………………………………………………………….22

Список використаних джерел…………………………………………………..23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  ВСТУП

Актуальність вибраної мною теми полягає у тому, що нафта  як і продукти її переробки є невід’ємною  частиною розвитку світової економіки. Ще з кінця 20 століття цей енергоносій  перетворився на стратегічний товар  і водночас найбільш конкурентоспроможний. Впродовж останніх років ми можемо спостерігати циклічність світової економіки, яка проявляється як у економічному зростанні так і в тривалій рецесії. Однією із причин цього є взаємодія ринку нафти і нафтопродуктів з ринками факторів виробництва, валюти та фінансів.

  Саме від цих коливань  на ринку потерпають значно  країни, що споживають нафту та  нафтопродукти. Не виключенням  є і Україна. Головною ціллю є збереження стабільного рівня цін, що в подальшому забезпечуватиме сталий розвиток та зростання економіки.

  Після здобуття незалежності  Україна постала перед фактом формування своєї енергетичної галузі, однією із складових якої є ринок нафтопродуктів. В сучасних економічних умовах Україні загрожує можливість енергетичної залежності, в тому числі це стосується нафтопродуктів. Видобуток нафти в Україні коливається в межах 2,408 млн тонн (дані за 2011 рік) [1], що лише на одну п’яту задовольняє потреби країни в нафті. Тому, припустивши навіть найкраще майбутнє для нашої держави, Україна все ж таки продовжувати імпортувати нафту в значних обсягах. Тому, вибравши дану тему для дослідження, я визначу основні ринки нафтопродуктів у світі, буду досліджувати основні тенденції в найближчі десятиліття, та можливості диверсифікації експортерів чистої нафти та продуктів із неї для України.

  Дана тема досліджувалася  багатьма приватними та державними  інститутами, зокрема Національним  інститутом стратегічних досліджень  при Президентові України, проте не охоплювали цю проблему у світовому масштабі, а зосереджувалися на окремих аспектах даної проблеми. Я ж спробую описати цю тему комплексно, систематизувавши увесь матеріал.

  Отже, об’єктом моєї роботи я визначу взаємодію світового та національного ринку нафтопродуктів.

   Предметом є основні  тенденції у розвитку досліджуваного  ринку та закономірності функціонування.

  Які ж кроки здійснюються  для забезпечення розвитку власної  ресурсної нафтової бази й  підвищення ефективності видобутку  у світі та в Україні зокрема?  Що потрібно робити для формування  стабільного ринку нафти і  нафтопродуктів, приросту інвестицій  в дану галузь? Ось це і є  основні питання, які я намагатимуся  проаналізувати та дослідити  у своїй роботі і зробити  наступні висновки.

  Сподіваюсь на те, що наукове дослідження даної теми надихне мене та моїх колег на практичну реалізацію висунених постулатів та ідей та дасть поштовх іншим дослідженням на кафедрі міжнародного економічного аналізу та фінансів Львівського університету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СВІТОВИЙ РИНОК НАФТИ ТА НАФТОПРОДУКТІВ ЯК ЧАСТИНА СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

  Нафтопродукти – це продукти одержані внаслідок переробки нафти на нафтопереробних заводах.[2] Їх поділяють на світлі нафтопродукти ( бензин, лігроїн, гас, дизельне паливо) та темні нафтопродукти ( мазут, олива, мастило, парафін, вазелін). Нафтопродукти забезпечують практично фінкціонування всіх автомобілів, літаків, морських суден, поїздів. В цілому, продукти, отримані з нафти, такі як автомобільні бензини, реактивне паливо, дизельне паливо, мазут, становлять близько 40 відсотків енергії, яка споживається населенням, підприємствами і виробниками по всьому світу. Частка природного газу та вугілля, для порівняння, яку використовують для задоволення власних потреб становить менше 25 відсотків у світі.[3]

   Ринок нафтопродуктів  – унікальний вид ринку, який  одночасно відноситься до ринку  сировини, готових продуктів та  фінансового ринку і являє  собою сукупність економічних та правових відносин, що виникають у процесі видобування, купівлі-продажу нафти та продуктів її переробки, надання послуг з їх транспортування, зберігання та постачання.

  Марка нафтопродукту - нафтопродукт, назва, умовне позначення, склад та властивості якого регламентовано стандартами і технічними умовами.

 Концептуально, ринок нафтопродуктів є дуже схожий на ринок нафти в тому, що існують значні обсяги купівлі, продажу та торгівлі продуктами на фізичномуринку (наприклад, ринок спот) і ф'ючерсних ринках. На рівні з нафтою ,у цій сфері також існують значні міжнародні потоки нафтопродуктів. Сполучені Штати, наприклад, імпортують близько 3,5 млн. і експортують приблизно1 млн. барелів на день продуктів нафтогазопереробки. [4]

  Основними виробниками нафтопродуктів у світі є США (близько 24% від загального обсягу нафтопереробки в світі), Японія (6%), Китай (5,2%) і Росія (4,8%). Світовий обсяг вироблених щорічно нафтопродуктів досягає 3,4 млрд. тонн. Найбільшими експортерами нафтопродуктів є Нідерланди, Росія, Сінгапур, США, Саудівська Аравія, Корея, Венесуела і Кувейт, а імпортерами - США, Японія, Німеччина, Нідерланди, Сінгапур і Франція. Обсяг ринку нафтопродуктів становить близько 700 млн. т на рік.  Цікаво, що такі країни, як США, Нідерланди, Сінгапур і Китай є одночасно експортерами та імпортерами сировини: вони імпортують продукти первинної переробки нафти і потім проводять їх більш глибоку обробку, продукти якої постачають на експорт.

  За потужністю нафтопереробних процесів лідирують США (близько 2,27 млн. тонн нафти на добу), країни колишнього СРСР (1,15 млн. т / добу), Японія (660 тис. т / добу) і Китай (595 тис. т / добу). [4]

   Головними біржовими  центрами у світі, що забезпечують  обслуговування системи торгівлі  нафтопродуктами є Нью-Йоркська, Лондонська та Сінгапурська біржі.  Основними маркерними сортами  є Brent, WTI та Dubai.[5]

   Говорячи про  рівень нафтопереробки у світі, варто уточнити, що на її розвиток сильно вплинула нафтова криза 1971—1980 років, яка при значному підвищенні цін на нафту докорінно змінила уявлення про оптимальну технологічну організацію нафтопереробних заводів. У результаті підприємства з простою схемою переробки стали економічно неефективними й значно поступалися місцем нафтопереробним заводам із класичною і глибокою схемами переробки нафти. Різниця в інвестиціях у нафтопереробні заводи із різними схемами і глибиною переробки нафти можна охарактеризувати наступними даними: у нафтопереробних заводах потужністю 5 млн. тонн на рік із простою схемою — 580 млн. дол., потужністю 8 млн. тонн на рік із класичною схемою — 1475 млн. дол. і потужністю 8 млн. тонн на рік із глибокою схемою — 2455 млн. дол.

   У Західній Європі  значну частку нафтопереробних заводів було збудовано до першої світової кризи, саме тому вони окупилися через невеликий проміжок часу. Подальші інвестиції були спрямовані здебільшого у реконструкцію діючих підприємств. Порівняємо, якщо в 1977 році в країнах Західної Європи діяло 143 нафтопереробних заводи і тільки третина з них мала установки флюїд каталітичного крекінгу, то в 1995 році уже на дві третини із 100 підприємств, що залишилися функціонувати, були впроваджені ці процеси та технології.

  Внаслідок трансформації ринку нафти в 1980—1996 роках у розвинених країнах було закрито 45 нерентабельних нафтопереробних заводів, а потужності атмосферної переробки були зменшені майже на третину. Із 108 нафтопереробних заводів, розташованих у Західній Європі, число підприємств із класичною схемою переробки дорівнювала 53, із глибокою схемою переробки — 26 і з простою схемою — 29. У США, де існує досить значна потреба в автомобільних бензинах, частка нафтопереробних заводів із глибокою схемою переробки традиційно була більша в порівнянні з західноєвропейськими країнами. Відповідно, американські нафтопереробні заводи мають не лише установки флюїд каталітичного крекінгу, а й установки коксування (близько 80% від світових потужностей). [6]

     Найбільш розвинені країни світу володіють та продовжують розвивати нафтопереробну промисловість, застосовуючи все нові й нові технології ресурсозбереження та екотехнології. В умовах збільшення попиту на нафтопродукти, що має тенденцію в усьому світі, цей попит задовольняється з допомогою резерву виробничих потужностей установок первинної і глибокої переробки нафти, а короткостроковий дефіцит, що виникає, покривається за рахунок утвореного стратегічного запасу нафти.

  Задля задоволення  необхідності в нафтопродуктах  країни Заходу йдуть шляхом  удосконалення та модернізації  власних нафтопереробних заводів, орієнтуючись на використовування більш якісної сировини, покращення коефіцієнта застосування наявних виробничих потужностей, проведення досконалої та раціональної політики в сфері зовнішньої торгівлі нафтою та нафтопродуктами. Власне кажучи, значна частина країн досягла високої енергетичної ефективності, що ‘ceteris paribus’ дає їм змогу при однаковому рівні споживання нафтопродуктів задовольняти попит з боку промисловості, транспорту й сільського господарства.

  Як зазначає Григорій Бурлака, у світі існують три методи стратегічного резервування нафти нафтопродуктів [7]:

1)  безпосередньо державою;

2) спеціально створеними організаціями-агентствами;

3) накладенням зобов'язань на нафтові компанії.

Використовуються також  і змішані підходи.

  Основний плюс принципу державного резервування - це можливість оперативно реагувати на ситуацію і уникати втручання в діяльність приватних компаній. Головним недоліком є великі бюджетні витрати на створення і підтримку резервів. Державні резерви є у США, Японії, Німеччині, Італії, Ірландії і деяких інших країн.

  Резерви спеціальних організацій знаходяться під державним контролем, але ними управляють спеціальні агентства. Така форма вигідна обом сторонам: компанії звільняються від безпосереднього виконання зобов'язань по резервуванню і пов'язаному з цим організаційного клопоту, а у держави є впевненість, що воно має достовірні дані про резерви і може ними скористатися, не втручаючись в господарську діяльність компаній. Такі резерви є в Німеччині, Данії, Франції, Нідерландах, деяких інших країнах. Недоліком є необхідність утримання апарату спеціального відомства.

  Держава може до того ж зобов'язати компанії нафтового і нафтопереробного сектора створювати запаси відповідно до спеціального законодавства про обов'язкове резервування. Недоліками системи є обмежена можливість контролювати виконання вимог, ризик недостовірності інформації про запаси, втручання в господарську діяльність компаній. Але з країн з найрозвиненішою економікою тільки країни – експортери нафти (Канада і Норвегія), а також США, Австралія і Нова Зеландія не мають законодавства про обов'язкове резервування компаніями.  

  Світове співтовариство приділяє велике значення інформаційному забезпеченню аналітичного дослідження даного ринку. У багатьох регіонах створюються спеціальні системи статистики нафти та нафтопродуктів. У 2001 р. Міжнародним енергетичним агентством разом з іншими міжнародними статистичними організаціями запроваджена єдина форма щомісячної звітності, яка має назву "Спільна ініціатива щодо даних з нафти".[8] За цим документом подають звіти близько 95 країн. Інформація про біржові котирування нафти публікується у відкритому режимі на веб сторінках різних агенцій, що спеціалізуються на цьому, зокрема, Reuters, Platt’s та інші.

  На теренах нашої країни не існує єдиної та досконалої інформаційної бази, яка була б предметом аналізу ринку нафтопродуктів. Держкомстат України публікує одну загальну доповідь "Паливно-енергетичні ресурси України" кожні 2 роки. Документи інших відомств, а саме, Міністерства енергетики та вугільної промисловості, стосовно даної теми доступні спеціальному колу людей. Відсутність якісно зібраної інформації про становище досліджуваного ринку і так звану діяльність нафтотрейдерів роблять неможливим об’єктивну та раціонально обґрунтовану оцінку реальної ситуації  на ринку нафтопродуктів та прийняття зважених рішень стосовно регулювання його зі сторони держави.