Аналіз структури оборотних фондів підприємства

         ,

    де  Т_0б - оборотність в днях;

    Т_р-Оборотність в разах;

    Σ - середні запаси за певний період в  сумі;

    О_дн - одноденна витрата в сумі за цей же період.  

       

    де  V_реал - обсяг реалізації за певний період;

       - середні запаси за цей же період.

    Розрахунок  середньої оборотності - це відношення собівартості реалізованої продукції  до середньої величини запасів в  одних і тих же цінах. Інший  показник - число днів, необхідних на один оборот запасів: 360 днів ділиться на середню оборотність запасів  в разах. Величина оборотності в  днях є одним з показників ліквідності, тому що вона висловлює швидкість, з якою запаси можуть бути перетворені в готівку.

    Основним  чинником, що визначає величину запасу, є, як це видно з вищевикладених положень, обсяг продажу. Виходячи з того, що обсяг продажу виступає показником рівня попиту, використовуючи наукові методи управління запасами, встановлено, що приріст запасів знаходиться не в лінійній залежності від обсягу продажів (попиту), а що обсяг запасів пропорційний квадратному кореню з обсягу реалізації.

    На  підприємствах велике значення має  обґрунтована оцінка запасів, яка вивчається у зв'язку з рухом Продукції, і  визначення їх вартості. На практиці найбільш часто визначають вартість запасів  трьома найбільш зручними методами - ФІФО, ЛІФО і по середньозваженої вартості.

    Згідно  з методом ФІФО при збільшенні рівня цін облік товарно-матеріальних запасів ведеться за ціною першого  що надійшла на склад партії, що викликає збільшення прибутку у звіті про  прибутки і збитки в порівнянні з  тією, яка, була б вказана, якби товарно-матеріальні  запаси були враховані у складі витрат за їх поточною ціною.

    Метод ЛІФО передбачає оцінку запасів на кінець періоду за цінами останніх покупок. Основна мета цього методу полягає у максимальному наближенні собівартості реалізованої продукції до останніх витрат на їх придбання.

    З наведених положень очевидно, що при  стабільному рівні цін оцінка товарних запасів по обох методів  буде, однаковою. Зі зміною цін результати використання цих методів будуть сильно відрізнятися.

    Від методу обліку сильно залежить розмір податків, що виплачуються за результатами діяльності за період. Більш високий  дохід, що отримується при використанні методу ФІФО, оподатковується як прибуток від виробничої діяльності, хоча в  ньому представлена фіктивна прибуток від використання першою надійшли і  тому дешевих партій товарно-матеріальних запасів.

    Метод використання середньозваженої вартості усуває коливання собівартості при  оцінці запасів і калькуляції  собівартості реалізованої продукції.

    Вибір методів оцінки запасів впливає  на результат визначення собівартості продукції і величину прибутку від її реалізації.

    Метод ЛІФО дає можливість більш обґрунтовано оцінити запаси, тому що більш точно  відображає сформовані витрати. А метод  ФІФО встановлює найкращі співвідношення виручки і витрат.

    В умовах інфляції збільшується інтерес  до методу ЛІФО при списанні сировини і матеріалів на собівартість продукції. Цей метод віддаляє ефект інфляції на період, поки ціни на сировину та матеріали  продовжують рости. Він дозволяє відкладати виплати податку на прибуток, що є реальною вигодою.

    Переваги  і недоліки кожного методу повинні  оцінювати керівники (менеджери) підприємства та, віддавати перевагу одному з  них. Використання одночасно різних методів при розрахунках названих вище показників або вирішенні тих  чи інших завдань не допускається.

    Для конкретних видів оборотних коштів у якості базового оціночного показника  вибирається той, який найбільш повно  характеризує їх споживання. Так, для  допоміжних матеріалів таким показником є їх середньоденної витрата, для  тари - річний (квартальний) обсяг товарної продукції, для інструменту загального призначення та спецодягу - середньорічна  чисельність працюючих.

    Обсяг грошових коштів, необхідний добре  керованому підприємству являє собою страховий запас, який використовується для покриття короткочасної незбалансованості грошових потоків. Так, у разі спаду обсягу продажів готової продукції та збереження обсягу закупівель сировини, матеріалів та інших ресурсів на сформованому рівні доводиться вдаватися до залучення додаткових грошових коштів. Аналіз є засобом встановлення потреби в коштах. Про важливість цього ресурсу на підприємстві судять по тому, що нестача готівки більше, ніж інший фактор, впливає на вирішення питання про неплатоспроможність підприємства.

    В даний час потреба в оборотних  коштах визначається виходячи з ситуації, що склалося за минулий період. Такий підхід ускладнює процес управління цим важливим видом ресурсів. В основу їх планової величини необхідно покласти нормативи (приватні за видами оборотних коштів і узагальнюючий, по їх сукупності). В умовах ринку кожне підприємство може встановити такі нормативи. На тих підприємствах, де зазначений підхід до управління оборотними коштами використовується, домагаються успіхів і розглядають норматив як мінімальну планову суму грошових коштів для організації безперебійного ходу господарської (виробничої, торговельної) діяльності.

    Потреба в матеріальних ресурсах визначається в розрізі їх видів за основної та неосновної діяльності підприємства та їх запасів, необхідних для нормального  функціонування на кінець періоду (місяця, кварталу, року). Загальну потребу можна  розрахувати за такою формулою:

        

    де  П₀ - загальна потреба;

    М*П_ij - потреба і-го виду матеріалів на випуск j-го виду продукції (виходячи з виробничої програми і приросту незавершеного виробництва);

    3_i - необхідні для нормального функціонування підприємства запаси i-го виду матеріальних ресурсів на кінець періоду.

    В основу розрахунку всієї потреби  повинні бути покладені нормативи  і норми витрати ресурсів на одиницю  продукції і складських запасів.

    Величина  планової потреби у відповідному вигляді матеріальних ресурсів на виконання  основної виробничої програми, як це видно  з формули і логіки, визначається шляхом множення норми витрат на кількість продукції, що випускається (обсяг виконаних робіт).

    Тривалість  перебування коштів у незавершеному  виробництві залежить від тривалості виробничого циклу, коефіцієнта  наростання витрат на незавершене виробництво  і числа днів в майбутньому  періоді.

    Окремо  розраховується потреба в ресурсах на дослідні та експериментальні роботи, на ремонтно-експлуатаційні потреби  і т. п.

    Загальна  потреба в оборотних коштах визначається шляхом підсумовування потреб по окремих  видах. Цей розрахунок можна проводити  і за такою схемою: середньорічну  величину оборотних коштів за звітний  період помножити на коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягів господарської  діяльності (торговельної, виробничої і т. д.) і темпи зростання середньорічної вартості основних фондів за даними за останні 2-3 роки .

    У розробці фінансової політики підприємства слід приділити велику увагу управлінню оборотними коштами (грошовими коштами, ринковими цінними паперами), дебіторською заборгованістю, кредиторською заборгованістю, нарахуваннями і іншими засобами короткострокового фінансування. Вирішення питань з цих проблем має виняткове значення. Саме на цьому напрямку найбільше яскраво виявляється основна проблема керування фінансами: вибір між рентабельністю й імовірністю неплатоспроможності, коли вартість активів підприємства стає менше його кредиторської заборгованості.

    Фінансовій  службі підприємства доцільно постійно контролювати черговість строків фінансування активів, вибираючи один з декількох  існуючих на практиці способів (фінансування за короткостроковими і довгостроковими  позиками або переважно за одним  із цих способів, компенсація активів  зобов'язаннями при рівному термін погашення - хаджіровання).

    Показники руху оборотних коштів, їх співвідношення з іншими складовими капіталу підприємства рекомендовані урядом для вивчення фінансової стійкості та ділової  активності підприємства.

    При оцінці оборотних коштів підприємства необхідно всебічно проаналізувати показники фінансової стійкості  за кілька останніх років. Ці дані повинні  враховуватися, як і багато інших  показників, для оцінок діяльності підприємства і зовнішніми користувачами звітності, такими як інвестори, акціонери і кредитори.  

    Мова  йде про вивчення:

    • співвідношення позикових і власних  коштів. Відношення всіх зобов'язань  до власного капіталу, яка повинна  бути менше 0,7. Якщо ця величина перевищує 0,7, то це свідчить про втрати фінансової стійкості;

    • коефіцієнта забезпеченості власними коштами. Відношення власних оборотних  коштів до їх сукупної величиною. Нижня  межа - 0,1. Чим вищий цей показник (близько 0,5), тим краще фінансовий стан підприємства;

    • коефіцієнта маневреності власних  оборотних коштів. Відношення власних  оборотних коштів до загальної величини власного капіталу. Нормальне значення цього показника 0,2 - 0,5. Чим вище його величина, тим більше можливостей  фінансового маневру.

    Велике  значення має для кожного підприємства повна забезпеченість потреби в  ресурсах джерелами покриття. На практиці розрізняють внутрішні (власні) і  зовнішні джерела покриття потреби. Для вирішення цієї проблеми розраховують потребу в завезенні матеріалів з боку за наступною схемою: вся  потреба мінус величина власних  внутрішніх джерел. Під них необхідно  укладати договори на придбання матеріалів у постачальників. Договори мають  передбачати оцінку ритмічності  поставок і міри відповідальності. Для оцінки ритмічності постачань  використовуються такі показники, як середнє  квадратичне відхилення, коефіцієнт нерівномірності поставок, коефіцієнт варіації.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Практична частина.

Задача  №1.

Динаміка змін обсягу виробництва.

 

    Виконати  слідуючи завдання:

• аналіз виконання виробничої програми
• визначити фактори які вплинули на динаміку змін обсягу виробництва
• розробити систему управлінських рішень щодо стабільності обсягу виробництва.

    Підприємство  відноситься до типу великих підприємств (обсяг продукції перевищує 50 тис. грн.). Виробнича програма виконується  неповністю, але динаміка змін у  показниках має позитивні тенденції.

    Погіршення  ринкової ситуації в країні викликало  структурні зміни виробництві продукції. Недостатній рівень виконання державою договірних зобов’язань негативно вплинув на виконання виробничої програми що частково було погашено завдяки іншим (недержавним) замовленням. Свій негативний вплив також мала недостатня забезпеченість основними фондами.

    Для покращення ситуації пропонується збільшення забезпеченості виробництва основними  фондами та підвищення ефективності їх використання, для чого пропонується:

    1. Головному механіку підприємства  розробити систему заходів що  до зниження ресурсомісткості продукції.