Аналіз соціальних програм по соціальному захисту населення

     Методологія розробки програм дозволяє відповісти на такі запитання:

1. якими є цілі розвитку об’єкту програмування;
2. якою має бути послідовність процесу прийняття рішень;
3. яким вимогам мають відповідати програми;
4. які методологічні підходи мають застосовуватись до вирішення певних проблем програмування.

     Логіка  розробки програм полягає в упорядкованій  послідовності, взаємоузгодженості і  обґрунтованості процедур програмування.

     Можна виділити такі структурні елементи логіки програмування:

     1. Визначення та формулювання цілі  або системи цілей, які має  досягти суб’єкт програмування;

     2. Аналіз вихідного рівня розвитку  об’єкту програмування, уточнення  його параметрів;

     3. Визначення обсягів змісту ресурсів, які будуть потрібні для розробки та впровадження програми;

     4. Аналіз можливих проблем та  наслідків у результаті впровадження  програми.

     До  принципів соціального програмування можна віднести:

     1. Принцип єдності  економіки та політики

     Зміст принципу єдності економіки і політики полягає у виконанні вимоги, згідно з яким розробники програм мають виходи з цілей політики, розробленої суб’єктами управління. Розробка та впровадження програм неможливі без наявності політичної волі. Разом з тим програми мають бути узгоджені з економічними можливостями держави.

     2. Принцип наукової  обґрунтованості  та ефективності  рішень

     Це  означає необхідність врахування дії  всієї системи законів розвитку суспільства. Розробники програм мають  виходити із сутності, змісту і форм проявів економічних законів ринку, а також законів розвитку соціальних відносин. Цей принцип також передбачає глибоке вивчення і практичне використання досягнень сучасної науки, удосконалення інформаційного та методичного забезпечення.

     3. Принцип поєднання загальних та локальних інтересів

     Цей принцип означає необхідність узгодження інтересів різних класів, соціальних груп, суспільства в цілому за метою  уникнення підвищення соціальної напруги  у суспільстві.

     4. Принцип єдності  процесу розробки, можливості виконання, контролю виконання програм

     Його  зміст полягає у тому, що розробники програм мають в процесі розробки прогнути забезпечити внутрішню  узгодженість усіх розділів та показників, точність розрахунків та можливість контролю. 

     1.4 Класифікація соціальних  програм 

     Класифікувати соціальні програми можна за різними  критеріями: спрямованістю, територіальним масштабам, термінам дії, рівнем комплексності.

     За  спрямованістю програми розділяються на такі види:

• спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ (програми соціального страхування);
• спрямовані на подолання негативних соціальних явищ або процесів – програми адресної допомоги, програми житлових субсидій;
• спрямовані на розвиток будь-якої соціальної сфери, або соціальної групи (програма розвитку молоді, або програма, спрямована на покращення здоров’я нації).

     Програми  попередження й програми подолання є переважно універсальними типами, які застосовуються у багатьох країнах світу за схожими схемами. В основному ці програми мають постійний або довготривалий характер і діють на національному рівні. Програми розвитку є специфічними програмами, кожна з них розробляється за своєю схемою. Ці програми мають обмежений термін дії, можуть бути різними за масштабністю.

• За термінами дії: короткострокові (на 1-2 роки), середньострокові (3-5 років), довгострокові (8-10 років та більше), постійно діючи: програма соціального страхування програма адресної допомоги малозабезпеченим верствам, програма допомоги сім’ям з дітьми.
• За масштабністю можна виділити глобальні, регіональні, національні, територіальні програми;
• За рівнем комплексності: спрямовані на вирішення конкретних проблем конкретних категорій населення за допомогою обмежених дій, наприклад, програма безкоштовних обідів для молодших школярів або програма пільгового зубопротезування для пенсіонерів;
• Окремий вид програм складають Державні цільові програми, що являють собою «затверджений нормативно-правовий акт України, цілісний документ, який визначає стратегію розв’язання соціально-економічних, екологічних, науково-технічних, оборонних, національно-культурних та інших проблем загальносуспільного значення і включає комплекс взаємопов’язаних заходів і завдань (цільових проектів), які спрямовані на досягнення конкретних кінцевих цілей, узгоджені за терміном їх виконання в складом виконавців та реалізується повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету» [10, 44].

     Державні  програм також розрізняються  за такими складовими:

• Проблема, яку вирішує програм;
• Коло осіб, що охоплюється даною програмою;
• Критерії, за якими визначаються контингенти охоплених;
• Принципи надання допомоги;
• Джерела фінансування програми;
• Керування здійсненням програми.

     Можливості  поширення програм на населення  країни визначаються її економічними можливостями та проблемами, які вона вирішує. Так, програми можуть поширюватися лише на громадян країни чи на всіх її мешканців, на працюючих за наймом чи на всі категорії економічно активного населення, на окремі соціальні групи – бідне населення, сім’ї з дітьми, пенсіонери, інвалід тощо. Зокрема, за умовами програми загальнообов’язкового соціального страхування вона поширюється на всіх працівників незалежно від форми власності та виду діяльності. Програма житлових субсидій охоплює сім’ї, витрати яких на житлово-комунальні послуги перевищують 20% їх сукупного доходу.

     Захист  окремих осіб або сімей, на яких поширюється  дія програми, відбувається одним  або кількома методами:

• У формі грошової допомоги, що має відшкодувати частину доходу, втраченого внаслідок похилого віку, інвалідності або смерті; хворобі або пологів; нещасного випадку на виробництві; безробіття, або у випадку збідніння;
• В формі надання соціальних послуг;
• В формі пільг – звільнення (повне або часткове) від оплати транспорту, послуг зв’язку, житлово-комунальних послуг тощо;
• В формі натуральної допомоги – безплатні обіди, забезпечення ліками, одягом тощо.

     Фінансування  державних соціальних програм здійснюється з таких 3-х джерел:

1. Державний бюджет;
2. Кошти місцевих бюджетів;
3. Державні цільові фонди: Пенсійний фонд; Фонд Чорнобиля; Фонд соціального страхування за тимчасової втрати працездатності; Фонд загальнообов’язкового державного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

     Державні  цільові фонди знаходяться в  розпорядженні центральних і місцевих органів влади. Вони утворюються шляхом відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першорядне значення для країни в даний момент та шляхом формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів. Цільові фонди певною мірою доповнюють Державний бюджет, мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. Цільові фонди як складова частина фінансів України на сьогоднішній день ще перебуває на стадії становлення.

     Система керування реалізацією програми визначається на стадії її розробки. Вона залежить від напрямку програми та її змісту. Чим більш складною та розгалуженою є програма, тим більш складною є схема її керування. Керування державними соціальними програмами як правило закріплюється спеціальними нормативними актами. Основним органом, що керує здійсненням державних соціальних програм в Україні, є Міністерство праці та соціальної політики. «Мінпраці України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпеченням реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції [7]. 

      Розділ ІІ. Аналіз та оцінка соціальних програм які впроваджуються органами соціального  захисту населення 

     2.1 Загальні підходи  до оцінки ефективності  соціальних програм 

     Загальна  оцінка будь-якої соціальної програми складається з оцінки окремих її аспектів: організаційного, економічного, соціального, політичного тощо. Отримані часткові оцінки можна поєднати в єдину комплексну або інтегральну оцінку, яка дає змогу однозначно оцінити якість програми.

     Детальна  розробка програми, наприклад, встановлення чітких критеріїв для участі в ній, може бути важливим чинником успіху всієї програми. Якщо вимоги, що визначають коло осіб, які підпадають, наприклад, під дію програми житлових субсидій надто м’які, значна частка коштів, спрямованих на програму можуть потрапляти у руки тих, хто їх не потребує. До того ж суб’єкти можуть змінювати свою поведінку з метою потрапити під дію програми. І навпаки, надто жорсткі правила можуть призвести до того, що частина тих, хто дійсно потребує допомоги, не будуть її отримувати.

     Таким чином, при розробці програми майже  завжди постає вибір: або частково виплачувати  допомогу тим, хто її не потребує, або  частину нужденних залишити без  допомоги.

     Діючі у світі соціальні програми з  різним ступенем ефективності виконують свої функції загалом, завжди бажаним є досягнення максимальної ефективності будь-якої програми або рішення. Але тут постають два принципових питання [6, 158]:

1. яким чином оцінити можливі наслідки дії тієї або іншої соціальної програми?
2. Як зробити вибір між справедливістю та ефективністю програми?

     Ефективність  будь-якої дії або рішення вимірюється  шляхом співвідношення ефекту, або  результату до суми витрат, пов’язаних з їх здійсненням. Якщо мова їде про  досягнення лише економічної ефективності, то ціллю має бути максимізація ефекту при мінімізації витрат.

     Оцінка  соціальної ефективності являє собою  більш складну справу, оскільки соціальні  програми майже ніколи не приносять  дохід. Адже вони призначені для громадян, і таким чином, «доход» - це вигоди з точки зору громади або суспільства.

     Взагалі, витрати на соціальну сферу деякими  спеціалістами розцінюються як тягар  на зростанні ефективності ринкового  механізму. Єдиною причиною для впровадження соціальної політики вони вважають політичні  вимоги лівих, та небезпеку соціального вибуху: « В наш час держава з метою забезпечення соціальної рівноваги, а врешті-решт гарантування соціальної стабільності, суспільно-економічного ладу зобов’язана проводити політику перерозподілу доходів» [14, 33-34].

     Аргументами на користь такої думки, по-перше, є те, що в результаті дій щодо перерозподілу доходів на користь бідних можуть бути ліквідовані стимули до праці як для тих хто отримує допомогу, так і для тих, за рахунок кого ця допомога забезпечується. По-друге, вважається, що саме дії щодо перерозподілу доходів, можуть коштувати дорожче ніж ті суми, що припадають на отримувачів допомоги.

     На  етапі розробки програми порівнюються різні варіанти співвідношення очікуваного  соціального ефекту з очікуваними  витратами на реалізацію програми. На етапі реалізації програми зіставляються досягнуті результати дій програми з очікуваними.

     Для оцінки якості або ефективності будь-якої програми можна використовувати  такі підходи:

• Оцінити, чи відбулось покращання ситуації на яку була спрямована програма;
• Оцінити вартість приросту соціального капіталу завдяки покращанню ситуації;
• Оцінити ступень досягнення цілей;
• Оцінити співвідношення результатів та витрат;
• Оцінити суб’єктивну думку осіб, що користуються програмою;
• Оцінити непрямі соціальні та економічні наслідки програми.

     Досягнення  заданих цілей не вичерпує переліку можливих результатів програми. Після  оцінки цілей та завдань програми стає можливою оцінка того, як програма впливає на їх розв’язання. До основних дій можна віднести: створення певного правового середовища, інформаційної бази, заходи державного регулювання ринку праці, державна допомога певним категоріям населення тощо.