Аналіз кредитних операцій

     Як  свідчить практика, нині завдання реструктуризації кредитної

заборгованості пов’язані із фінансовими труднощами позичальника. Це потребує внесення змін до умов фінансування, викликаних неможливістю позичальника виконувати умови кредитного договору щодо погашення відсотків (комісій) за кредитом та щодо основного боргу. При цьому банк повинен проаналізувати причини виникнення зазначених проблем, вивчити можливості позичальника щодо обслуговування боргу в подальшому (через певний проміжок часу). Для

ухвалення рішення  відносно проведення реструктуризації кредитної  заборгованості у банків мають бути економічні підстави, зокрема:

• прозорість і розуміння банком бізнесу клієнта, перспективи його розвитку;
• зацікавленість власників у довгостроковій життєдіяльності бізнесу, наявність плану розвитку;
• спроможність клієнта обслуговувати реструктуризований кредит (за результатами проведеного банком аналізу);
• наявність ліквідного забезпечення, яке повністю чи частково компенсує ризики банку (при цьому необхідно враховувати фактичне знецінення забезпечення за період фінансування).

   Основним  принципом реструктуризації є умова, що грошовий потік, який генерується поточним бізнесом позичальника, після проведення реструктуризації повинен перевищувати грошовий потік від ліквідації.

За станом на 01.04.2011 обсяг кредитної заборгованості, класифікованої як сумнівна і безнадійна, у загальній сумі класифікованих кредитів становив 15 %, а прострочені нараховані доходи – 66,3 % до загальної суми нарахованих доходів. 

     Аналіз  розвитку кредитного портфеля українських  банків (рис. 1) свідчить про негативну  тенденцію до зростання простроченої кредитної заборгованості.

Рис. 1. Динаміка негативно класифікованої кредитної  заборгованості і прострочених нарахованих доходів за кредитними операціями банків України 

Це зумовлює підвищені кредитні ризики, про що свідчать такі дані: частка проблемних кредитів у структурі кредитного портфеля вітчизняних банків зросла у 6 разів – з 2,5 % (за станом на 01.01.2008) до 15 % (за станом на 01.04.2011), що в абсолютному вимірі становить 14,8 млрд грн. і 131,5 млрд грн. відповідно. Кредитний портфель банківської системи України за цей період зріс з 581,5 млрд грн. до 884,1 млрд грн.

     Рентабельність  капіталу вітчизняних банків погіршилася  у зв’язку зі значними відрахуваннями до резерву для покриття можливих збитків за кредитними операціями. Як наслідок, банківська система України за результатами 2010 року продемонструвала збиток у сумі 13 млрд грн. Найбільш збитковими виявилися АТ “Родовід Банк” (4,3 млрд грн.), ПАТ “Банк Форум” (3,3 млрд грн.), АТ “УкрСиббанк” (3,1 млрд грн.), ПАТ “Сбербанк Росії” (1,5 млрд грн.), що пов’язано, в основному, зі зменшенням регулятивного капіталу банків у зв’язку з формуванням резервів під активні операції

     Наведені  вище дані дають змогу стверджувати про високий рівень ризиковості  кредитної діяльності банків в Україні.

  Проблемні активи негативно впливають на структуру активів банків та

рівень якості кредитних портфелів, чинять тиск на показник достатності регулятивного  капіталу банків, суттєво знижують ефективність банківської діяльності, створюють труднощі для роботи позичальників та кредиторів, ускладнюють процес управління фінансовими потоками, підривають

довіру вкладників та інвесторів до банківської системи, істотно скорочують можливості фінансування реального сектора економіки країни.

     За  висновками міжнародної експертної компанії DB Research, реальний показник негативно класифікованих активів у кредитному портфелі банків України на сьогодні становить 45 % від його вартості. Отже, з огляду на

ризиковість діяльності вітчизняних банків та зростання  частки проблемних активів у структурі кредитного портфеля стабілізація фінансового ринку значною мірою залежить від ефективності управління проблемними активами банків.

     Основні способи використання реструктуризації кредитної заборгованості банків України включають:

1) внутрішні методи  управління проблемними  активами:

- пролонгація кредиту, що передбачає продовження строку кредитування;

- надання банком кредитних канікул позичальнику, що дає змогу позичальнику упродовж певного часу (в основному, 6–9 місяців, при цьому враховується поточний фінансовий стан позичальника) погашати тільки відсотки за кредитом;

зміна схеми  погашення кредиту з класичної  на ануїтетну – або навпаки (класична схема передбачає щомісячне зменшення суми платежів за кредитом, за ануїтетною схемою кредит погашається рівними частинами);

- переведення валютного кредиту в гривневий, або конверсія.

       Є актуальним для позичальників, які не мають джерел валютної виручки з метою убезпечення від ризиків, пов’язаних із коливаннями курсу валюти;

одночасно із кредитними канікулами банк може додатково на певний строк знижувати відсоткову ставку за кредитом. Аналіз застосування зазначених способів реструктуризації під час банківської кризи 2008–2010 років дає змогу стверджувати про недостатню ефективність їх використання.

     За  даний період частка проблемних кредитів зросла на 116,7 млрд грн. Недоліками внутрішньобанківських методів управління проблемними активами є втрата ліквідності, відволікання істотних фінансових ресурсів від основної діяльності, утримання на балансі банку прогнозованих фінансових втрат за ризиками, обмежена гнучкість застосування.

     У разі неефективності застосування внутрішніх методів управління проблемними активами керівництво банку може прийняти рішення про доцільність зовнішніх щодо банку дій для поліпшення структури його балансу та відновлення ліквідності;

2) зовнішні методи  управління проблемними  активами:

- передача проблемних активів в управління третій особі (колектору) без оптимізації балансу банку;

- передача/продаж проблемних активів пов’язній фінансовій компанії на засадах оптимізації балансу (SPV onshore/offshore);

- продаж проблемних активів непов’язаній фінансовій компанії на умовах факторингу;

- здійснення сек’юритизації активів; 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

Рис. 2. Процес внутрішньобанківського управління проблемними активами банку. 

     Особливістю застосування зазначених методів є  прийняття рішення щодо їхнього  вибору на етапі стягнення кредиту внаслідок неефективності превентивного внутрішньобанківського управління проблемними активами.

     Банківський досвід застосування методів продажу  проблемних активів в Україні  свідчить про активний розвиток упродовж 2009–2010 рр. таких форм, як передача проблемних активів в управління третій особі (колектору) та продаж проблемних активів непов’язаній фінансовій компанії на умовах факторингу. Так, за даними колекторської компанії Credit Collection Group, у

2009 році банківський  сектор України передав в обслуговування  колекторам проблемних активів  обсягом понад 2 млрд грн. за середньою ринковою ціною не більше 10 % від суми заборгованості за тілом кредиту.

      Актуальним питанням є державна підтримка банківської системи України шляхом створення санаційного банку або так званого банку “поганих активів” на базі вже існуючого націоналізованого банку.

Потребує розробки правове забезпечення реалізації механізму фінансування викупу проблемних активів через державні аукціони щодо викупу майна, що перебуває в заставі.

     За  прогнозами експертів, у 2011 році українські банки будуть і надалі активно співпрацювати з колекторськими компаніями з метою продажу проблемних активів і поліпшення якості кредитного портфеля.

Зарубіжний досвід свідчить, що ефективно розв’язати проблему управління проблемними активами банків на пізніх стадіях роботи із заборгованістю можна також шляхом передачі проблемних активів пов’язані фінансовій компанії на засадах оптимізації балансу (SPV onshore/offshore)

     У вітчизняній практиці такий підхід застосовували АТ “ОТП Банк”, ПАТ “Креді Агріколь Банк” Одним з напрямів удосконалення роботи з проблемними активами у масштабах усієї банківської системи є створення санаційного банку на державному рівні.

     На  законодавчому рівні у 2009 році були спроби його створити: Президентом України був підписаний Закон “Про внесення змін до

деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків” від 24.07.2009. Згідно з цим законом Кабінет Міністрів за поданням Національного банку, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, має право створити санаційний банк, який не є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Основним завданням санаційного банку є захист інтересів

вкладників (кредиторів) банків. Проте і досі такий банк не створено.

 

Висновки.

     Таким чином, на підставі дослідження зроблено такі

загальні висновки та обґрунтовано наступні пропозиції. Аналітичний

облік по кредитним  рахунків ведеться головним бухгалтером  на підставі

кредитного договору та договору застави після оформлення дозволів

на надання  кредиту, ведеться в картках особистих позичкових рахунків.

     Проведення  оборотів по особистих позичкових рахунках здійснюється

з відома головного  бухгалтера, на основі перевірених  та належно

оформлених документів. Суми сплачених процентів та період, за який

вони утримані, заносяться у відповідні графи картки особистого рахунку

на ПЕОМ. Після  проведення записів виводиться залишок  заборгова-

ності по кредиту.

     Несплачені  в строк згідно з кредитною  угодою платежі, перерахо-

вуються на рахунок  прострочених кредитів чи прострочених процентів.

Кредитна документація – це документи, що складаються клієнтом і

банком, що супроводжують  кредитну угоду з моменту звернення  клієнта

в банк і до погашення  позички.

     Відповідно  до результатів дослідження можна  зробити висновок, що на сьогодні одне з головних питань для оздоровлення банківської системи України – робота з проблемними активами а саме кредитними операціями  банку, а також вибір методу управління ними. З огляду на це важливим є з’ясування реальної вартості негативних активів, а також визначення аспектів співпраці банків з колекторськими агентствами і компаніями з управління проблемними кредитами.