Заробітна плата та її форма

 а) ступені контролю робітником кількості і якості виробленної продукції;

 б) ретельності, з  якою продукція може бути врахована;

 в) рівня витрат, пов’язаних  із впровадженням тієї чи іншої системи оплати праці.

Тарифна система є основою організації оплати праці, яка включає тарифні сітки,тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівники – залежно від їх кваліфікації за розрядами таріфної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним розрядом і ставкою. Тарифні системи оплати і посадові оклади службовців та інженерно-технічних працівників розробляються на основі оцінки різних трудових характеристик. Найширше при цьому використовується система аналітичної оцінки, коли тарифні ставки встановлюються залежно від відносної складності виконуваних робіт за такими групами факторів: кваліфікація виконавця ( освіта, досвід роботи, професійна підготовка), розумові та фізичні зусилля, його відповідальність за матеріали, устаткування та ін., умови праці ( тяжкі, непривабливі, тощо).

Для ретельного вивчення якості робочої сили застосовується система  оцінювання заслуг, згідно з якою для  кожного фактора, що оцінюється( якість праці,продуктивність, виробіток, професійне знання, здатність пристосовуватись, надійність, ставлення до роботи та інше), складається шкала оцінок робітників у балах. До оцінки заслуг вносять такі показники, як відданість фірми, готовність до співробітництва, що прирівнюється до фактора квалифікації.

Преміальні система заробітної плати пов’язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна і виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи робітників. Поточний контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування преміальних форм оплати праці грунтується на прийомах відрядної і погодинної заробітної плати.

Відрядно-преміальна система  передбачає сплачування робітникові  певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменш можливий обсяг  виробітку, завдяки чому він поширюється  на більшість робітників. Ця система  передбачає інтенсифікацію праці, поліпшення морального і соціального клімату на підприємствах.

В умовах стимулювання, що грунтується  на погодинних формах заробітної плати, за норму береться обсяг роботи, що її виконує, як правило, робітник середньої кваліфікації за одну годину. За перевиконання цієї роботи на 1% заробітна плата зростає також на 1%, але загальний розмір надбавок не перевищує 15-20% загального заробітку. Така система стимулює переважно кількість праці, а перевірку якості покладено на контролерів і майстрів.

Більшість преміальних систем передбачає застосування технологічної  надбавки, розмір якої залежить від тривалості режимної частини робочого часу устаткування або від часу ручної праці, бо вона стимулює зацікавленість робітників у скороченні ручної праці. Спеціальні премії призначаються за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або за підтримання устаткування у належному стані. Преміальні системи заробітної плати розроблені таким чином, що стимули, пов’язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнюють один одного, а розміри одноразових підвищень тарифних ставок і окладів для промислових робітників і конторських службовців не меньші 3% основної заробітної плати, для майстрів і техніків – не меньші 5%. Якщо розміри разових підвищень нижчі, вони перестають відігравати стимулюючу роль.

Застосування колективних  форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршення якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем заробітної плати, вимогами трудящих. Одна із систем колективної  оплати праці у США – система  Скенлона. Представники адміністрації і профспілок заздалегіть визначають норматив частки прямих витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Якщо підприємство працює успішно і має місце економія витрат, то на суму цієї економії утворюється спеціальний фонд, з якого 25% зароховується до резерву можливих перевитрат фірми на робочу силу в майбутньому, а з суми що лишається виплачують премії (25% –адміністрації, 75% – робітникам). Премії розподіляються між робітниками відповідно до тарифних ставок. Застосування ціеї системи призводить до збільшення армії безробітних, посилення експлуатації, оскільки виробіток робітників зростає такими темпами, які значно випереджають темпи зростання доплат.

Найпоширенішою формою колективної  оплати праці є система “участі  у прибутках”. Вона передбачає, що за рахунок заздалегіть встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники отримують виплати. Премії нараховуються за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премії робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик. Такі виплати не оподатковуються, що стимулює впровадження цієї системи.

У межах системи “участі у прибутках” робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі певних цінних паперів (акцій).

Розрізняють номінальну і  реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це грошова  сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої  сили. Її розміри не дають реального  уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата – це кількість споживання вартостей ( товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Рух реальної заробітної плати визначають за такою формулою:³

Ірзп = Ігзп/Іцін

Де Ірзп, Ігзп, Іцін – індекси  відповідно реальної, грошової (номінальної) заробітної плати, а також цін  на товари та послуги.

Номінальна і реальна  заробітна плата не обов’язково  змінюються в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна  плата може підвищитись, а реальна заробітна плата в той же час – знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить  розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна  плата регулюється з урахуванням  економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати  та вартості величини мінімального споживчого бюджету. За Законом України “Про оплату праці” від 24 березня 1995р. є  державною соціальною гарантією  і встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабеспеченості в розрахунку на працездатну особу. На жаль, в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, мінімальні зарплати ніколи не ув’язувалися і не ув’язуються з величиною  прожиткового мінімуму. Так, згідно постанови  Верховної Ради України від 10 жовтня 1996р. для забеспечення прожиткового мінімуму мінімальна заробітна плата  має становити 70.9 грн. За підрахунками профспілок – 90 грн. Фактично, враховуючи важкий економічний стан країни,вона складала на кінець 1996р. лише 15 грн. Встановлюється також середньомісячна номінальна зарплата. В Україні вона досить низька ( 5% від середньосвітового рівня), хоч і має тенденцію до зростання: наприкінці 1994 р. – 25$., 1995 p. – 52$.⁴Підвищення середньомісячної номінальної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту трудящих. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.. Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, що обчислюється зіставленням суми товарних цін, що в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.В період значного розкручування інфляційної спіралі життєвий рівень трудящих знижується, не зважаючи на підвищення зарплати робітникам і службовцям, пенсій, стипендій та різних пільг. Тут визначальними факторами є високі темпи зростання роздрібних цін і невпинна емісія паперових грошей, що посилює цінову інфляцію.В Україні зниження реальної заробітної плати в останні роки спричинене переважно галопуючим зростанням цін. Так, у 1991-1995 рр. Споживчі ціни зросли у 118 тис. Разів, а грошові доходи населення – у 17.7 тис. разів. Частка оплати праці у виробленому національному доході знизилась в 1996 р. до 28.0% проти 59.1% у 1990 р. Навіть середня заробітна плата забеспечує мінімальний споживчий бюджет лише на 60% .⁵ Відчутне зниження життевого рівня у країнах колишнього СРСР і в Україні зокрема спричинене також знеціненнями трудових заощаджень населення.

                                2.Особливості заробітної плати.

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності і інтенсивності праці в країні.

Законом України “Про оплату праці” встановленно, що розмір мінімальної заробітної плати ( а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначаються з урахуванням:

• вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;
• загального рівня середньої заробітної плати;
• продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах ринкової економіки  на величину заробітної плати впливає  конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу є несталим. Воно може бути сприятливе для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу сілу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня зарплати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меньшу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.

Заробітна плата має тенденцію  до диференціації по країнам,регіонам, різним видам діяльності і індивідумам. Ставки заробітної плати значно вище в США, ніж в Китаї чи Індії; вони цілком вище на півночі і сході США, ніж на півдні країни; водопровідник отримує більше, ніж збиральнік хлопку. Ставки заробітної плати також диференціюється за статтю. У ставках заробітної плати є величезні відмінності. Середню заробітну плату визначити легше, ніж людину. Виконавчий директор фірми може заробляти 4 млн. дол. за рік,тоді як службовець у конторі – 15 тис., а робітник найнятий на фермі, - 12 тис. дол. На одному і томуж заводі кваліфікований механік може отримувати 500 дол. за тиждень, а звичайний сторож – 200. Жінкам зі значним трудовим стажем платитимуть 300 дол. на тиждень, а їхні молодші брати, можливо почнуть з 400. Кожна завершена теорія заробітної плати повинна пояснювати всі ці відмінності.

Дослідимо відмінності в рівнях заробітної плати різних категорій людей та оплати різної праці. Чому лікарі заробляють у 15 – 20 разів більше, ніж рятувальники на воді, хоч ті й інші рятують людям життя? Чому робітники на Алясці отримують на 25% більше, ніж зайняті на таких же роботах у інших штатах?

Щоб пояснити відмінності  в рівнях заробітної плати між  галузями та індивідами, слід дослідити  вплив чотирьох факторів: компенсаційних відмінностей, відмінностей в якості праці, елементів унікальної праці  та сегментації ринку праці.

Компенсаційні відмінності в оплаті праці.

Деякі зі значних відмінностей у заробітній платі, що є в повсякденному  житті, виникають в наслідок відмінностей в якості робочих місць. Різна  праця має різну привабливість, тому заробітну плату можуть підвищувати, щоб заохотити людей до меньш  привабливої роботи.

Відмінності в заробітній платі, покликані компенсувати відносну непривабливість або нематеріальні  відмінності самої праці, називають  компенсаційними відмінностями.

Тим, хто миє вікна, платять  більше, ніж двірникам, через ризик  роботи на значній висоті. Робітники  часто отримують 5% надбавки за працю  від 4-ї години пополудні до 12-ї  ночі ( “друга зміна”) і 10% надбавки за працю від 12-ї ночі до 8-ї ранку (“нічна зміна”). Понаднормові роботи , а також роботу в святкові та вихидні дні оплачують у півтора-два  раза вище, ніж звичайно. Коли ми дивуємся, що лікарі мають високі річні доходи, треба пам’ятати, що частину суми становить компенсаційна відмінність, що стимулює людей затрачати багато коштів і років на навчання.

Важка фізична праця, що супроводиться  втомлюваністю, низьким соціальним престижем, нерегулярною зайнятістю, сезонним безробіттям і фізичним ризиком, є менш привабливою. Тому не дивно, що компаній змушені платити високі заробітні плати, щоб найняти  людей для небезпечної та усамітненої  роботи у віддалених районах. Таким  же чином працю, що є особливо приємною чи психологично вдячною, оплачується  досить скромно. Справедливо зробити  висновок, що вище оплачувана робота насправді  не є привабливішою. Якщо віддати  належне всім обставинам, пов’язаним і не пов’язаним з грошима.

Відмінності в якості праці.

Безумовно, багато різновидів високооплачуваної роботи є приємнішими  від низькооплачуванних. Щоб пояснити більшість відмінностей в оплаті праці, потрібно виявити ще якісь  фактори, крім компенсаційних.

Одна з головних причин нерівності у розмірах заробітної плати  полягає у величезних якісних  відмінностях між людьми, спричинених  вродженими та фізичними здібностями, освітою, підготовкою та досвідом.

Багато з віддмінностей  у якості робочої сили залежить від  генетичної природи і соціального  виховання. Іншим важливим фактором є людський капітал, термін, що означає  запас корисних і цінних знань, нагромаджених  під час навчання. Лікарі, юристи та інженери багато років набувають  свою освіту та професійну підготовку. Вони витрачають великі суми грошей на оплату навчання, а потім їх робочий  день триває довго. Частину високої  заробітної плати цих професій треба  розглядати як дохід на їхні інвестиції в людський капітал, доход на освіту, завдяки якій вони стали висококваліфікованими  працівниками в специфічних різновидах людської діяльності.