Загальна рiвновага та економiчна ефективнiсть

     Велика  кількість факторів, що визначають систему рівноважних цін, робить моделі загальної економічної рівноваги значно складнішими за ті, що розглядались для часткової рівноваги. Існує дві основні моделі загальної економічної рівноваги: неокласична (або Вальраса) та неокейнсіанська. За допомогою моделей загальної економічної рівноваги намагаються відповісти на запитання: за яких умов можливе існування системи цін, яка забезпечує загальну рівновагу на всіх ринках?

     Аналіз  характеру взаємозв'язку цін благ розглянемо на взаємодії двох ринків за умови, що підвищення ціни на одне із благ підвищує попит на інше, і навпаки. Для виготовлення благ використовують одні й ті ж ресурси, а тому в міру підвищення ціни на одне із них зменшується пропозиція іншого. Функції попиту і пропозиції на обох ринках є лінійними:

    ; ;

    ; ,

   де  а, b, с, k, d, l, т, f, h, п, s, z – додатні  коефіцієнти, що відображають характер попиту і пропозиції на ринках.

   Вектор  рівноважних цін має забезпечити  рівновагу одночасно на обох ринках:

    ;

    (1)

    (2)

     Підставивши відповідні значення функції попиту і пропозиції і вирішивши рівняння (1) і (2) відносно Ц1 і Ц2 отримаємо, що:

      ; (3)

      , (4)

     де 

     Рівняння (3) і (4) визначають ціни часткової рівноваги, що забезпечують рівність попиту і  пропозиції на одному із ринків за заданої  ціни на іншому ринку, рівноваги на якому може і не бути. Із цих рівнянь витікає також, що між цінами існує пряма залежність.

     Щоб відшукати систему цін, яка забезпечує одночасну рівновагу на обох ринках, необхідно вирішити систему рівнянь (3) і (4). Графічне вирішення цієї системи показано на рис. 1: лінія 1, рівняння (3) і лінія 2, рівняння (4). Прямі 1 і 2 побудовані із передумови, що коефіцієнти β і γ менші за одиницю, а це означає, що попит і пропозиція на кожному із ринків в більшій мірі залежать від ціни цього, а не іншого блага. За таких умов прямі 1 і 2 перетнуться у першому квадранті, а їх спільна точка покаже вектор рівноважних цін , що забезпечує стійку економічну рівновагу господарства, яке складається із двох ринків. Посилання на рис.1.1. 

     

     Рис. 1.1 Часткова і загальна рівновага 

     Припустимо, що на першому ринку встановилась рівновага за ціни (рис. 2). Із рівнянь (3) і (4) або за відповідними прямими на графіку можна установити, що на другому ринку за такої умови буде дефіцит. Ціна другого блага буде зростати, що зумовить підвищення попиту на перше благо і зниження його пропозиції. Внаслідок цього ціна першого блага також буде зростати. Тому, коли ціна на другому ринку підвищиться до , на першому вона буде уже вище . Якщо ціна на першому ринку на цей час прийме значення , то знову буде рівновага на першому ринку і дефіцит на другому. Так буде до тих пір, поки не сформується система рівноважних цін і . Посилання на рис.1.2. 

   

   Рис.1.2 Стійка загальна рівновага 

     Аналогічно, якщо ціни будуть вище рівноважного значення. Наближення до рівноважного значення (рис. 2) відмічено стрілками. Отже, ми маємо стійку загальну економічну рівновагу, подібну до часткової стійкої рівноваги.

     Якщо  параметри функцій попиту і пропозиції будуть такими, що α > 0, і δ > 0, але  β > 1 і γ > 1, тоді прямі 1 і 2 не будуть перетинатися у першому квадранті, що говорить про те, що не існує системи цін, яка б забезпечила спільну рівновагу на обох ринках.

     Якщо  β > 1 і γ > 1, а α < 0 і δ < 0, то це буде вказувати на те, що загальна економічна рівновага двох ринків існує, але вона є нестійкою (рис. 3).

     Тут, як і у випадку стійкої рівноваги, ми маємо загальну зміну цін на ринках 1 і 2, але ця зміна буде спрямована у зворотному напрямку (віддалення від рівноваги). Посилання на рис.1.3. 

   

     Рис. 1.3. Нестійка загальна рівновага 

     Отже, за лінійних функцій попиту і пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього, а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ. 
 

      1.3. Поняття економічної ефективності   
 

        Ми визначимося із значенням понять економікс і економічна ефективність,  які є ключовими в розгляді даної теми  “Основу економікс складає два фундаментальні факти:

      1) матеріальні потреби суспільства, тобто матеріальні потреби складових його індивідів і інститутів, буквально безмежні і неутоліми;

     2) економічні ресурси, тобто засоби виробництва товарів і послуг, ограніченні, або рідкі "Економікс - це наука про ефективність використання рідких ресурсів. Суспільство прагне використовувати свої обмежені ресурси ефективно, тобто воно бажає отримати максимальну кількість корисних товарів і послуг з доступних йому ресурсів.

       Економічна ефективність - це отримання  максимуму можливих благ від  наявних ресурсів. Для цього потрібно постійно співвідносити вигоди (блага) і витрати, або, кажучи по-іншому, поводитися раціонально. Раціональне поведінка полягає в тому, що виробник і споживач благ прагнуть до найвищої ефективності і для цього максимізують вигоди і мінімізують витрати. [3, стр 24-26]

     Економічна  ефективність - результативність економічної  діяльності, економічних програм  та заходів, що характеризується відношенням  отриманого економічного ефекту, результату до витрат факторів, ресурсів, який зумовив одержання цього результату, досягнення найбільшого обсягу виробництва із застосуванням ресурсів певної вартості. [4, стр 842]

     Підходи до вимірювання ефективності на мікро - і макрорівні розрізняються. Фірма  вважає тільки ті витрати, яких вона зазнала в процесі виробництва блага, а покупець зазвичай співвідносить купується благо з ринковою вартістю благ від яких йому довелося відмовитися, щоб отримати більш значуще для нього. Однак при цьому обидва не враховують ті витрати, які несе все суспільство, але які не завжди входять у витрати фірми на виробництво блага і відповідно в його ринкову вартість.

     Прикладом може служити виділення державою субсидій (Субсидія - виплата урядом, фірмою або домогосподарством грошей (або товарів або послуг), в  обмін на які вони не отримують товари і послуги; коли така виплата проводиться урядом, вона являє собою урядовий трансферний платіж [3, стр . С-32]) з державного бюджету на виготовлення дешевих товарів для людей похилого віку чи дітей. Субсидування занижує витрати виробництва підприємства, і величину альтернативної вартості для споживача. В результаті виробництво і споживання цих благ і для споживача і для виробника буде ефективніше, ніж при відсутності субсидії.

     Але подивившись на ситуацію з іншого боку, неважко помітити, що витрати в цьому випадку несе все суспільство, тільки вони представлені у вигляді субсидії, що надається з державного бюджету, який поповнюється за рахунок податків, що збираються з усього суспільства. Тобто якщо розглядати ці витрати, то ефективність на макроекономічному рівні (народногосподарська ефективність) буде нижчою, ніж на мікроекономічному рівні (фірмова ефективність). 
 

     1.4. Загальна рівновага і економічна  ефективність 
 

     "Загальна  рівновага - це рівновага, що  виникає в результаті взаємодії  всіх ринків, коли зміна попиту  чи пропозиції на одному ринку  впливає на рівноважні ціни  і обсяги продажів на всіх  ринках". [2, стор 353]. Досягнення загальної  рівноваги - результат впливу зміни на одному ринку на всі інші ринки, у тому числі і на той ринок, з якого почався рух. Взаємозв'язок товарних ринків можна записати за допомогою системи рівнянь, яку запропонував швейцарський економіст Леон Вальрас:

     

      функція попиту на даний товар 

      запас готівкових грошей

      показник реальних активів, що відображає багатство країни

      - ціни n-товарів і послуг 

     Якщо  відомі А і М, то число рівнянь  дорівнює кількості невідомих. Це означає принципову можливість розв'язання системи (тобто досягнення загальної рівноваги) і по-друге, єдиність такого рішення.

     Ця  система називається системою загальної  рівноваги. Л. Вальрас розглядав  шлях до рівноваги як поступовий процес ( "нащупиваніе") вірних пропорцій обміну. Л. Вальрас говорив: "система загальної рівноваги стійка, і, будучи виведена із цього стану, прагне до нього знову через механізм відносних цін".

     Модель  Вальраса кілька ідеалізувала дійсність, тому що в ній передбачалося, що споживач знає свої функції попиту та пропозиції, технічні коефіцієнти та ін. Модель загальної рівноваги виходить із досконалої конкуренції, що передбачає ідеальну мобільність всіх ресурсів, повну інформованість всіх учасників, абсолютизує стан рівноваги, тоді як в реальній дійсності набагато частіше зустрічаються диспропорції та дисбаланси. Більше того, Л. Вальрас йшов від моделі, до реальної дійсності, а не навпаки. Однак цю модель можна спрощувати й ускладнювати шляхом включення нових змінних. Модель Л. Вальраса універсальна настільки, що у відомих межах придатна для опису будь-якої економічної системи.

     Як  відомо, продукти розподіляються між  споживачами. Розподіл продуктів ефективно, коли весь обсяг виробленої продукції  розподіляється між споживачами так, що не можна поліпшити стан одного, не погіршивши становище іншого. Щоб знайти всі безліч можливих ефективних варіантів розподілу двох благ між споживачами, потрібно визначити всі точки дотику взаємного їх кривих байдужості. Поєднавши їх ми отримаємо криву контрактів (договірну криву).

     Крива контрактів - це безліч можливих ефективних варіантів розподілу двох економічних  благ між споживачами або безліч точок, відповідних розподілів благ, після яких взаємовигідний обмін  втрачає сенс, тому що неможливі подальші взаємовигідні угоди. Безліч таких розподілів називають Парето - ефективними (Парето-оптимумом) від імені італійського економіста Вільфреда Парето, який запропонував цей критерій ефективності. Розподіл називається Парето - ефективним, якщо товари не можна перерозподілити так, що щоб поліпшити чиє - те положення, не погіршивши положення інших.

     Дійсно  для досягнення ефективності за Парето необхідно усунути будь-які додаткові  вигоди від обміну. А це і передбачає рівність граничних норм заміщення одного товару, другим у всіх споживачів, що беруть участь в обміні. Дотик кривих байдужості означає рівність граничних норм заміщення. У загальному вигляді, це означає, що співвідношення цін обмінюваних товарів рівні для всіх учасників угоди.

     Подібне визначення ефективності часто застосовується не тільки в економіці, але і в математиці і в інших науках. 

 

РОЗДІЛ 2

  ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК РИНКУ ЗНАНЬ ІЗ РИНКОМ ПРАЦІ В УКРАЇНІ 
 

      2.1.  Розкриття поняття ефекту зворотного  зв’язку 

        

      Загальна  рівновага відображає ефекти зворотного зв’язку. Ефектом зворотнього звязку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакції на зміни, що виникають на споріднених ринках.

      Основа  ринкових відносин – це купівля  – продаж товарів і послуг, котрим історично і логічно передує  категорія "знання". Знання – це все те, що втілює в собі певну корисність (явище, предмет, продукт праці) та задовольняє певну людську потребу і відповідає інтересам, цілям і прагненням людей [5, с.107]. Товар, за визначенням Ф. Котлера, – це все, що може задовольняти потребу та пропонується на ринку з метою привернути увагу, придбання, використання чи споживання. Товаром можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні блага, послуги.

         Трудові прийоми і методи завжди  відтворюються працівником як  його власні здібності, як інноваційні компоненти, – своєрідні інформаційні "додавання" [6, с.22]. У цьому зв'язку викликає інтерес зауваження І.Едвінсона, висловлене ним у контексті аналізу так званого "локалізованого виробництва", коли групи робітників сконцентровані "у вузьких межах промислового міста або густонаселеного індустріального району". Говорячи про вигоди, що вилучають працівники "від близького сусідства один з одним", І.Едвінсон зазначає: