Теорія інновацій

3. Де інновація може  бути застосована?

            Ці три моменти створюють систему класифікаційних ознак. Вони містять такі ознаки: цільову, зовнішню,  структурну (виробництво, соціальна сфера, управління).

            Цільова ознака дає відповідь на питання, що є метою інновації: вирішення поточних завдань чи майбутніх. Нагальна потреба в інновації зумовлюється наявністю кризи господарювання і необхідністю ліквідації цієї кризи за рахунок нововведення.

              Стратегічна потреба — це потреба в нововведеннях у перспективі. Метою такої стратегії є підвищення конкурентоспроможності підприємства.

              Основною ознакою класифікації інновацій є, як правило, новизна інновації, її сутність, а також вплив на економічні та соціальні процеси. За ознакою новизни інновації поділяються на нові для галузі у світі (світова новизна), нові для галузі в країні, нові для підприємства (групи підприємств).

              Перші — це інновації абсолютної новизни, які не були ще відомі і які в разі значного поширення стають радикальними нововведеннями. Абсолютна новизна фіксується за відсутності аналогів цієї інновації на міжнародному ринку.

               Новизна інновацій оцінюється за технологічними параметрами, а також з ринкових позицій. Ж.Ж.Ламбен називає такі інновації нововведеннями з технологічною домінантою, що змінюють фізичні властивості продукту, або використовують нові компоненти, новий матеріал, створюють принципово нові продукти, нові вироби, або нові комплексні системи. Тобто за технологічними параметрами інновації поділяються на продуктові (коли використовують нові матеріали, напівфабрикати, комплектуючі й одержують товари з принципово новими функціями) і процесні (коли використовуються нові технології виробництва, нові методи організації виробництва).

                 Нові для галузі чи підприємства — це інновації з частковою новизною одного або кількох елементів уже відомого товару через зміну функцій і характеристик існуючого продукту або процесу.

                В свою чергу за ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.

                Базисні інновації — це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.

               Інтегруючі (комплексні) — це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.). Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими. Цей вид інновацій сприяє розвитку й повнішому задоволенню існуючих потреб і реалізації нових поколінь товарів (послуг).

                Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращання елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури. Це в основному інновації з маркетинговою домінантою. Наприклад: нова презентація товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей, новий спосіб продажу (телемаркет).

                  Необхідно зазначити, що межа між зазначеними інноваціями розмита і поліпшуючі нововведення часто призводять до псевдоінновацій.

                  Я.Ван Дейк  класифікує інновації за ознаками їх галузевого призначення: інновації в існуючих галузях; інновації, які створюють нові галузі; інновації, що виникають в інфраструктурних галузях: транспорті, зв'язку, освіті, соціальній сфері та ін.

                 Ю. Бажал пропонує здійснювати класифікацію інновацій за такими ознаками:

1. За типом — продуктові, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні.
2. За новизною місця впровадження — нова галузь (нове виробництво), існуюча галузь (існуюче виробництво).
3. За інноваційною функцією — базові, поліпшуючі та псевдоіновації.

                 На погляд В.Г.Мединського, класифікувати інновації необхідно за такими ознаками:

 • ступінь впливу  на зміни;

 • рівень розробки  та поширення;

 • ступінь новизни  та глибина змін;

 • масштаб інноваційних  процесів;

 • сфера впровадження  та поширення;

 • роль у відтворюючому  процесі;

 • зміст, а також  сфера застосування;

 • спрямованість дії.

              Наведені вище класифікації свідчать про те, що процеси нововведень усеосяжні та різні за своїм характером. Отож форми організації нововведень, масштаби і засоби впливу на економіку та методи оцінки їх ефективності також мають бути різноманітними.

               Такий класифікатор, як стверджують автори, дає змогу групувати інновації за певними ознаками залежно від потреби користувача банку даних.

                Серед великої кількості підходів до класифікації інновацій слід відзначити класифікацію А. Пригожина.  Російський вчений усі інновації поділяє на такі групи:

1. За особливостями свого  здійснення: одиничні та дифузні,  завершені й незавершені, успішні  і неуспішні.

           Одиничні — це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням. У дифузних інноваціях головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні.

            Завершені і незавершені, успішні та неуспішні — це ті випадки на стадії розробки, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища.

2. За типом — матеріально-технічні, науково-технічні (техніка, технологія, промислові матеріали), соціальні  (економічні, організаційно-управлінські, правові, педагогічні).

3. За місцем у виробничому  процесі — сировинні, забезпечуючі  та продуктові, як пріоритетні  інновації.

4. За спадкоємністю —  заміщуючі,  скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення.

 Заміщуючі — передбачають  повне витіснення застарілих  засобів (наприклад, автоматизація  контролю за процесом випалювання  в цементному виробництві).

 Скасовуючі — виключають  виконання якоїсь операції і  не замінюють її новою (наприклад,  відміна якої-небудь форми звітності).

 Поворотні — коли  після деякого використання новинки  відкривається її непридатність  або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її  попередника.

 Відкриваючі — це  фундаментальні відкриття, які  не мають порівняльних функціональних  попередників (наприклад, радіо,  телебачення).

 Ретровведення — коли  знову стають актуальними вже  пройдені етапи розвитку техніки  (наприклад, використання сили  вітру тощо).

5. За інноваційним потенціалом  та ступенем новизни — радикальні, або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання  різних поєднань конструктивного  з'єднання елементів, наприклад  створення типових вузлів, які  придатні для різних машин); модифіковані (поліпшуючі).

6. За особливостями інноваційного  процесу — внутрішньоорганізаційні,  міжорганізаційні. У першому випадку  розробником інновації є підприємство  чи організація, де інновація  й використовується; у другому  — усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями: НДІ, КБ, лабораторією, підприємством.

7. За охопленням очікуваної  частки ринку — локальні, системні, стратегічні.

              На думку автора, наведена типологія дає можливість точніше ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів нововведень у різних сферах суспільного життя, виявити динаміку та тенденції змін цих співвідношень у різні періоди розвитку й одержати свого роду діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку.

                  Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив'язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

                  Уточнення поняття інновацій та їх типів має слугувати докладнішому розробленню стратегій інноваційного розвитку окремих суб’єктів господарювання, регіонів і держави в цілому, зокрема ефективнішому пошуку джерел фінансування інноваційних проектів.

                   Таким чином, інновації є рухомою силою економічного розвитку. Вони вдосконалюють виробництво і водночас змінюють сферу обігу. В цьому контексті можна говорити про інноваційну економіку, яка має риси, що відрізняються від традиційної. Ключовими поняттями цього типу економіки є інновації (нововведення).

 

 

Список використаної літератури:

1. Економіка підприємства: Підручник, тт. 1-2 / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: Хвиля-Прес, 1995. – Т. 1, 393 с.; Т. 2, 279 с.
2. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями.-М.: Экономика,1989. -271с.
3. Шумпетер Й. «Инновационность и предпринимательство: практика и принципы». -М.: «Инфра», 1992.
4. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 1999. – 254 с.
5. Статистика науки и инноваций. Краткий терминологический словарь / Под. ред Л.М. Гохберга. – М.: Центр исследований и статистики науки, 1996.