Теорія інновацій

 

Зміст

 

1. Сутність поняття «інновація»…………………………………………...3
2. Виникнення та розвиток теорії інновацій ……………………………..5
3. Класифікація інновацій………………………………………………….8
4. Список  використаної літератури………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність  поняття  «інновація»

 

             У всьому світі термін «інновація» активно використовується як самостійно, так і для визначення споріднених понять: «інноваційний процес», «нововведення» тощо.

             Відповідно до міжнародних стандартів «інновація» визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту чи технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг. Необхідною ознакою інновації є науково-технічна новизна та виробниче її використання.

             Інновація — це кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок. Світ новацій надзвичайно великий і не зводиться тільки до техніки та технології. Термін «новація» вживається щодо всіх новин як у виробничій, так і в організаційній, фінансовій, науковій, навчальній, соціальній сферах, щодо будь-яких удосконалень, які забезпечують зменшення витрат або створюють умови для зміни способу життя.

            Більшість новацій реалізується у сфері економіки, забезпечуючи вирішення завдань економічного зростання, конкурентоспроможності не тільки підприємства, а й країни в цілому. Чимало новацій, своєчасно не впроваджених, морально старіють, утрачають новизну і свою комерційну привабливість.

             Новація з моменту впровадження у виробництво, побут, інші сфери діяльності стає нововведенням (інновацією). Англійське слово «innovation» у перекладі означає нововведення та поширення новинок.

               Нововведення — це результат практичного освоєння новації, задіяної у динаміці, ефективність якої оцінюється не тільки економічним, а й соціальним ефектом.

             Терміном «інновація» позначаються всі нововведення у виробничій, комерційній, фінансовій, маркетинговій, управлінській та інших сферах, будь-які зміни й удосконалення, що забезпечують суспільний прогрес, економію витрат, підвищення рівня ефективності, рентабельності виробництва.

               Згідно з класичним визначенням інновація — це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість виробництва та управління і розглядається в динаміці як процес.

                Нововведення — це комплексний процес, який об'єднує створення, розробку, доведення до комерційного використання і поширення новації, що задовольняє певну потребу, приносить дохід та спричиняє техніко-економічні й інші зміни в соціальному середовищі.

               Нововведення створює вартість і матеріальні цінності, спираючись на певні зміни в будь-якій галузі — технології, матеріалів, цін, послуг, демографії чи геополітики, формує новий попит і нові ринки. Нововведення сприяє переміщенню ресурсів у сферу більш високої продуктивності та прибутку.

                  В умовах прискореного суспільного розвитку нововведення в різних сферах життя (техніці, економіці, управлінні, культурі) стають дедалі частішими і неперервними. Тенденція до зростання нововведень тісно пов'язана з розвитком наукомістких виробництв, у створенні яких є важливими людські ресурси, знання, навички, ноу-хау.  Але не всі зміни є нововведеннями, а тільки ті, котрі вносять у середовище нові елементи. Як уже зазначалось, вони можуть бути соціальні, духовні і матеріальні, кожна з яких є новацією, тобто предметом нововведення, хай то верстат, пристрій, форма звіту, мистецтво, сировина чи система управління. Таким чином, від моменту прийняття до поширення новація набуває нової якості — стає нововведенням (інновацією). Головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей, стиль поведінки, світогляд, тобто зміни.

 

2. Виникнення та розвиток теорії інновацій

 

         Інноваційні теорії  зародилися на початку ХХ сторіччя. Першими таке поняття «Інноваційні процеси» почали використовувати економісти-дослідники Західної Європи. Засновником теорії інноваційного розвитку вважається австрійський вчений Йозеф Алоїз Шумпетер. Саме він вперше вжив термін «інновація» в 1911р. в праці  «Теорія економічного розвитку»,  з цього дослідження і починається класична теорія інновацій, яка започаткувала багато напрямів досліджень і багато наукових послідовників.

           Й. Шумпетер багато досліджень присвятив інноваціям. На його думку економічний розвиток завжди має переривчастий і нерівномірний характер і постійно зазнає на своєму шляху труднощів. Тому стан ринкової рівноваги — це лише теоретична конструкція, оскільки конкуренція являє собою постійний “процес творчого руйнування”, при якому нові та якісно кращі технології та вироблені за їх допомогою товари витісняють застарілі технології і товари. Наприклад, фабрика зруйнувала кустарне (ручне) виробництво, автомобіль витіснив кінне візництво, електричне світло зробило непотрібними газові лампи. Дослідження технічних, виробничих та організаційних нововведень, на думку Й. Шумпетера, мали вирішальне значення.

           У поняття «нововведення» (інновація) він вкладає такий зміст:

1. винахід і вдосконалення нових продуктів і технологій;
2. відкриття нових ринків товарів або робочої сили;
3. зміни в організації та структурі підприємств.

           Принциповою відмітною рисою концепції Й. Шумпетера, що дає підстави назвати її соціологічною, слід вважати те, що першоджерело інновацій він виявляє не у сфері економічній, а в соціально-психологічній. Воно пов’язане з природною схильністю людей до винахідництва, до відкриттів і змін. Щоправда, ця риса властива не всьому людству, а тільки невеликій його частині. Слід відзначити ще одне важливе відкриття Й.Шумпетера: дана властивість людської натури - пристрасть до винахідництва і нововведень — не завжди збігається з прагненням до наживи. Навпаки, вважає він, прагнення до винахідництва і до нововведень найчастіше має у людей такого типу автономний, самодостатній характер. Такий тип винахідника-підприємця отримав у Й.Шумпетера назву новатора.

              За визначенням Й.Шумпетера, інновація – це нова  науково-організаційна комбінація виробничих чинників, мотивована підприємницьким духом: «у внутрішній логіці нововведень - новий момент динамізації економічного розвитку».

               Й. Шумпетер поділяв інновації на три послідовних етапи:

1) дослідження (винаходи);

2) нововведення;

3) розповсюдження.

                «Інновація» (у перекладі з англ.) – «введення новшества», «введення новації». З моменту використання новшества воно стає  нововведенням. Для переходу з однієї якості в другу необхідні затрати ресурсів (час, фінансові ресурси чи інвестиції, виробники, які доводять новшества до споживача).

                Пізніше виникла теорія довгих хвиль науковця-економіста  М. Кондратьєва, яка доводить, що країни з ринковою економікою в процесі свого розвитку регулярно, з інтервалом у 40-60 років, проходять через стадії економічних піднесень і криз. Вперше досліджувати проблему кризових явищ в економіці спромігся український економіст М.І. Туган-Барановський, який ще у 1894 році у своїй магістерській роботі, розглядаючи промислові кризи в Англії, довів, що циклічність економічного розвитку визначається обмеженістю позичкового капіталу та особливостями його інвестування в капітальні товари. Результати його дослідження були визнані відомими економістами світу, і після першої наукової роботи М.І. Туган-Барановського було віднесено до фундаторів теорій бізнесових циклів і економічного зростання. Його учень і послідовник М. Кондратьєв продовжив дослідження в галузі кризових явищ економіки капіталістичних країн. Він вивів такі закономірності: великі цикли («довгі хвилі Кондратьєва») пов’язані з вагомими науково-технічними винаходами або відкриттями вчених, з періодами науково-технічних революцій, зміною технологічної парадигми або якимись іншими видатними подіями в економічному житті суспільства – утворенням нових країн, ринків тощо.

                  На початку життєвого циклу великих систем (країн) важливу роль відіграють науково-технологічні нововведення, які впливають на зменшення матеріальних витрат, на звільнення робітників, зменшення завантаження потужностей за рахунок їх більшої продуктивності. Змінюються економічна кон’юнктура, попит і пропозиція, реструктурується економіка.

                  На стадії «піднесення» хвилі звичайно супроводжуються політичними негараздами – війнами, революціями, страйками.

                На стадії занепаду хвиля характеризується надзвичайною активізацією інноваційної діяльності, результатом якої є докорінне оновлення обладнання, споруд довготривалого використання, створення нових робочих місць і нових галузей виробництва, - спостерігається зміна технологічної парадигми, що в кінцевому підсумку виводить країну з кризи.

                 Після Й.А. Шумпетера  і М. Кондратьєва багато науковців почали приділяти інноваціям значну увагу у своїх дослідженнях, виникли так звані “неокласичні” («постшумпетеровські») теорії інновацій. Найвідомішими представниками цього напряму є С. Кузнець, Г. Менш, М. Калецкі, В.Д. Хартман, Б. Твісс, Х.Д. Хауштайн та інші. Інновації вони оцінюють, за Шумпетером, як «головний імпульс» розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм у промисловості . При цьому вони враховують і циклічність розвитку економіки, де спалахи нововведень визначають чергування періодів кризи і процвітання. Тобто динаміці нововведень відводиться роль провідного фактору, що дозволяє визначити моменти виникнення, тривалість і інтенсивність кон’юнктурних циклів.

                Таким чином, інновації є рухомою силою економічного розвитку. Вони вдосконалюють виробництво і водночас змінюють сферу обігу. В цьому контексті можна говорити про інноваційну економіку, яка має риси, що відрізняються від традиційної. Ключовими поняттями цього типу економіки є інновації (нововведення).

 

                   3.Класифікація інновацій

                    Важливим етапом вивчення нововведень є їх класифікація за низкою певних ознак. Типологія інновацій також дає змогу розмежувати нововведення та псевдоінновації. Крім того, класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використовується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень.

                 Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій. У результаті одна й та сама інновація може бути віднесена до кількох типів.

                  Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим тепер уважається розподіл їх за змістом та сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій:

1. Технологічні — нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення — це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва.
2. Продуктові — створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання).
3. Організаційно-управлінські — нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури.
4. Економічні — нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.
5. Соціальні — нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.
6. Юридичні — нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.

          На відміну від матеріально-технічних, соціальні нововведення мало вивчені і мають свої особливості. Деякі з них розглянемо детальніше.

          Насамперед слід зазначити, що соціальні нововведення мають тісний зв'язок з конкретними суспільними відносинами, рівнем культури. Тому одні й ті самі інновації можуть виявляти себе по-різному навіть у країнах близьких за соціальним устроєм, у різних регіонах країни.

           По-друге, спостерігається велика залежність використання інновації від групових і особистих якостей користувачів, поведінки робітників, що впливає на втілення нововведення в організації. Крім того, важко підраховувати ефективність інновації, особливо, коли йдеться про новий зразок поведінки, ділової культури.

          Отже, науково обґрунтована класифікація має відповідати на такі запитання:

1. Яка мета інновації?

2. Яка форма реалізації  нововведення?