Тенденції розвитку товарного виробництва за сучасних умов

План

Вступ

І. Поняття «товарне виробництво»

ІІ. Еволюція товару за сучасних умов

ІІІ. Тенденції розвитку товарної економіки і виникнення безпосередньо суспільної

форми виробництва

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Упродовж останнього століття відбувалася еволюція товару, в діалектиці відносин конкретної й абстрактної, приватної і суспільної праці  з'явилися якісно нові сторони.

Діяльність сьогоднішніх підприємств, які пройшли складний шлях ринкових трансформацій, пов'язана  з вирішенням ряду складних проблем. Зокрема, завдяки розмаїтості сфер і видів діяльності на сучасному  підприємстві, воно втрачає чутливість, має низьку сприйнятливість, адаптивність, самоорганізацію і самоврядування; відсутність потужного «мозкового центру» на підприємстві унеможливлює мобільне опрацювання конструктивних управлінських рішень; звичайно ж ми не можемо оминути питання, щодо тенденцій розвитку товарних відносин та товарного виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Поняття «товарне виробництво»

Тип господарювання, за якого  продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, називають товарним виробництвом.

   За цієї форми виробництва його організація повністю залежить від ринку, який диктує, що, як і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.

   Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових чинників.

   Умовами виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які зумовлюють:

• спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або
• здійснення ними певної виробничої діяльності. Це робить можливим і
• необхідним обмін між виробниками;
• обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість).

Як зазначає П. Самуельсон у книзі «Економіка»: «Питання: що, як і для кого виробляти — не становили б проблеми, якби ресурси  не були обмежені. Якби можна було виробляти  будь-який товар у необмеженій  кількості, аби повністю задовольнити людські потреби, не мав би великого значення той факт, що один товар  вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне  поєднання праці й матеріалів, оскільки кожен міг би мати всі  блага у потрібній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами  та сім'ями. Тоді не існувало б відносно рідкісних економічних благ і  не було б потреби у вивченні економічної  теорії чи у тому, щоб «економити». Усі товари були б безоплатними, як повітря»; економічна відокремленість  виробників, яка виявляється у  власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна  лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує власні інтереси — не тільки отримати нову споживну вартість, а  й щоб втілена у ній праця  була не меншою за вартістю, ніж продукт. Саме це є стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останній є носієм різної праці  — складної і простої, фізичної і  розумової. Одні виробники працюють у сприятливих, а інші — у шкідливих  умовах. Через ці обставини продукти праці мають різну цінність залежно  від того, результатом якої праці  вони є або наскільки вони є  рідкісними. Для того щоб безпосередньо  залежати тільки від результатів  праці, виробники намагаються відокремитись  у веденні свого господарства. Це створює фундамент для товарної форми організації виробництва.

  Товарне виробництво як антипод натурального господарства виникло ще 7—8 тис. років тому і донині є досить ефективним.

 Продукт праці набуває  форми товару. Він має бути  відносно рідкісним і вироблятися  для обміну, який є невід'ємною  рисою економічних відносин за  цього типу господарювання. Це  спричинює те, що товарна форма  виробництва стає відкритою системою  організаційно-економічних відносин, яка сприяє розвитку суспільних  потреб, що визначаються ринком.

   Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу, після купівлі цього товару па ринку. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків опосередковується ринком. Це ще одна з головних особливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки зумовлює подальше поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізацію виробництва і як результат — зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать: використання грошей як засобу обміну; наявність конкуренції; вільне ціноутворення; стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Виробництво є дрібним, у  ньому відсутній глибокий поділ  праці. Товаровиробник виконує всі операції, пов'язані з виготовленням готового продукту, і реалізує його для задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на цій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток ринку. Поряд з цим у суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл здійснювалися згідно з традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана).

   За цих умов «робити гроші» вважалося непристойним, засуджувалося. Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто «робив гроші», а тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності.

   Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно те, що люди не обмежені у виборі роботи, водночас вони самі є об'єктом вибору роботодавців. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Домінують галузі матеріального виробництва.

Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва:

  а) 1770—1840 pp.: розвиток текстильної промисловості, текстильного машинобудування, залізообробних галузей, будівництво магістральних каналів, упровадження водяного двигуна;

б) 1840—1890 pp.: винахід парового двигуна, будівництво залізниць, розвиток машино- і пароплаво-будування, верстато-інструментальної промисловості, чорної металургії;

в) 1890—1930—1940 pp.: розвиток електро-, електротехнічного та важкого машинобудування, суднобудування, органічна хімія, поява ліній електропередач, синтетичних фарб;

г) 1930—1940—1980 pp.: розвиток авто-мобіле-, літако- і тракторобудівної та нафтохімічної промисловості, поява моторизованої зброї, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів.

   Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень громадян, суб'єктів господарювання. Велику роль у мобілізації заощаджень відіграють банки, інші фінансові установи, які отримують за кошти, надані у кредит, відсотки, винагороду. Отже, «робити гроші» стає головною метою будь-якого суб'єкта господарювання.

   Ідеї видатного англійського економіста А. Сміта щодо невтручання держави у товарне виробництво, які домінували в епоху мануфактурної стадії розвитку капіталістичного виробництва, порушуються в США, де у 1833 р. прийнято спеціальний Акт, яким запроваджено систему інспектування для запобігання зловживанням при використанні дитячої та жіночої праці. Згодом приймаються антимонопольні закони, розробляється екологічне законодавство, запроваджуються системи соціального страхування, обмежувальні нормативи для різних ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється державним.

   Сучасне товарне виробництво перебуває на стадії становлення і має багато спільного з капіталістичним, з якого воно розвинулося (великомасштабність, масовість виробництва, розвиненість матеріальної сфери). У нього починають формуватися специфічні риси, що відображується у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими галузями стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптоволоконна промисловість, нові керамічні матеріали, інформаційні послуги. Дедалі більшого значення набувають галузі нематеріального, особливо духовного виробництва, спрямовані на всебічний розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб. Відповідні зміни зумовлені переходом від енергетичної до інформаційної складової, тобто в основі технологічного розвитку лежать інформатика і телекомунікації. Це сприяє появі принципово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, тонкої хімії, які ґрунтуються на застосуванні мікроелектронних компонентів. Інтелектуальна праця стає визначальною, а людина — головним багатством.

  Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спрямування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Еволюція товару за сучасних умов.

Упродовж XX — початку XXI ст. століття відбувалася еволюція товару, в діалектиці відносин конкретної та абстрактної, приватної і суспільної праці з'явилися якісно нові аспекти.

Ілюструє такі процеси  виробництво сучасного автомобіля, який нині став звичайним товаром. США, наприклад, щороку виробляють до 17 млн., Японія — до 15 млн. автомобілів. Сучасний автомобіль складається в середньому з 15 тис. деталей (у тому числі майже 1500 основних), виробництвом яких зайняті  як гігантські компанії, так і величезна  кількість дрібних підприємств-постачальників. Американський літак «Боїнг-748»  складається з 4,5 млн. різноманітних  частин, які виробляють 16 тис. компаній. За цих умов суперечність між абстрактною  працею, що створює вартість, і конкретною працею, яка виробляє споживчу вартість, набуває нової, складнішої форми.

У створенні споживчої  вартості автомобіля, літака беруть участь кілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення  праці зумовлюють те, що конкретна  праця все менше виявляється  як приватна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника. У  наймогутнішої американської монополії, яка виробляє автомобілі, — «Дженерал  моторз» — на початку 90-х років  налічувалося майже 40 тис. постачальників, а частка закупівель у сумі обігу  становила приблизно 48%. В японських  компаніях «Тойота» і «Ніссан» питома вага деталей та матеріалів, що закуповуються, становить понад 70%. За цих умов зведення конкретних видів праці до абстрактної  праці, а споживчої вартості до вартості, визначення конкретної праці як суспільної відбувається через систему замовлень, контрактів, субпідрядів. «Дженерал  моторз» встановлює з постачальниками  тривалі виробничі зв'язки, і перетворення окремої деталі, вузла автомобіля на товар відбувається не звичайним  шляхом повної та вільної конкуренції  на ринку, а планується заздалегідь, набуває форми договору. Головна  фірма жорстко контролює витрати  виробництва у своїх відділеннях-постачальниках, вводить для них обмежений  комерційний розрахунок, постійно орієнтується при цьому на зовнішніх постачальників. З боку суспільної форми такий  підрив відбувається внаслідок переходу від приватної (індивідуальної) капіталістичної  власності до колективної. Це означає  підрив товарного виробництва в  сучасних умовах.

Один із важливих принципів  організації ринку в розвинутих країнах полягає в тому, що потенційний  виробник, перш ніж почати виробляти  товар, знаходить покупця, попередньо укладає з ним письмову або  усну угоду чи контракт, у яких обумовлено якість товарів, ціни, терміни поставок, платежі тощо. Завдяки цьому сфера  ринкових відносин перетворюється на сферу прямих зв'язків між виробниками і споживачами. Конкуренція відбувається між товаровиробниками або споживачами, а також між виробниками і споживачами товарів.

У 70—80-ті роки XX ст. завдяки комп'ютеризації й автоматизації виробництва, переходу до гнучких виробничих систем автомобільна промисловість частково починає працювати за індивідуальними замовленнями: кожну машину збирають і оснащують на потоковій лінії, конвеєрі відповідно до індивідуальних смаків, побажань майбутнього власника. На основі майже 40 базових моделей можна замовити кілька сотень зразків обробки або оснащення машин, що означає органічне поєднання стандартної масової продукції з індивідуальними замовленнями. У такий спосіб ліквідується проблема підтвердження ринком суспільної необхідності товарів, що виробляються. Це свідчить про поступове поширення безпосередньо суспільної форми виробництва.

Ще більше підривається товарне  виробництво (а водночас усе менше  конкретна праця виявляється  у вигляді приватної) з активізацією втручання держави в економіку, яке відбувається через укладання  державних контрактів — детально розроблених економічних і правових документів, які регламентують організаційно-технічні, адміністративно-управлінські відносини  при виконанні замовлення підрядниками, закупівлю державою більшої частини  виготовленої продукції, що означає  гарантований державний попит на неї.

У процесі поглиблення  міжнародного поділу праці конкретна  праця виявляється як форма різних видів міжнародної праці, а її (конкретної праці) зведення до абстрактної  відбувається в процесі формування інтернаціональної вартості. Вартість як суспільне відношення виражає  виробничі відносини між товаровиробниками  різних країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Тенденції розвитку товарної економіки і виникнення безпосередньо суспільної форми виробництва

У межах сучасного товарного  виробництва діють дві протилежні тенденції: до його розширення та до його підриву. Перша зумовлена:

1) поглибленням суспільного поділу праці (кількість машинобудівних галузей і виробництв у розвинутих країнах світу становить понад 200, тоді як у слаборозвинутих — лише до 15);