Світове господарство: сутність та етапи розвитку

     Цілісність соціально-економічних підсистем світового господарства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструктури. У такому взаємозв’язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.

Місце України в світовому господарстві.

В умовах, коли міжнародний поділ праці привів до формування світового господарства, жодна країна світу не може забезпечити високу ефективність свого національного виробництва, якщо воно не інтегрується в тій чи іншій мірі у світове виробництво. Це безпосередньо стосується України.

Формально Україна як член ООН входить до держав світового співтовариства. Вона визнає і виконує статут ООН та міжнародне право, які регулюють міждержавні, політичні, дипломатичні, соціальні, культурні та економічні міжнародні відносини. Отже, Україна певною мірою співробітничає з країнами світу. Проте реально переваги міжнародних економічних відносин країна може використовувати лише тоді, коли її економіка буде інтегрована в світове господарство, тобто буде складовою частиною цього господарства.

Які ж реальні шанси України на таку інтеграцію? Відповідаючи на це запитання, слід пам’ятати, що одного бажання тут мало. Що мається на увазі?

1.Світове господарство – це цілісний економічний організм, що виступає матеріальною основою держав світового співтовариства, в якому вже склалися певні відносини попиту й пропозиції, конкуренції й монополії, макроекономічної рівноваги. Тому включення до нього нових держав – складний та тривалий процес.

2.Стримує інтеграцію національної економіки України в світове господарство й те, що Україна як суверенна держава ще не має достатньо досвіду в налагодженні економічних зв’язків з країнами світового співтовариства.

У той же час стояти осторонь загальносвітових інтеграційних процесів Україна не може тому, що, по-перше, ці процеси визначають напрямок та перспективи розвитку світової економіки й суспільства в цілому. По-друге, економіка України перебуває зараз у кризовому стані. Тому розвиток зовнішньоекономічних, науково-технічних та валютно-фінансових відносин України з державами світового співтовариства може стати одним із найважливіших факторів стабілізації господарства.

Отже, необхідність входження України в світове господарство сумнівів не викликає. Тому виноситься питання місця, яке Україна займе в структурі світового господарства. Вирішення цієї проблеми залежить від ряду факторів організаційного й економічного характеру.

За часів СРСР господарство України було залучене до системи міжнародних економічних відносин. Однак зовнішньоекономічні зв'язки українських підприємств і організацій поширювалися, здебільшого, на колишні соціалістичні країни і ряд країн, що розвиваються. З початку 90-х років XX ст. Україна поступово входить у світове господарство як повноправний учасник. Розширюється коло зовнішньоекономічних партнерів, урізноманітнюються форми зв'язків з ними.

Найбільш розвиненою формою таких зв'язків є зовнішня торгівля товарами, її обсяги упродовж певного часу зростали і в 1997 р. досягли 31,3млрд. дол., при цьому експорт товарів поступався імпорту. Однак у подальші роки зовнішньоторговельний обіг дещо скоротився, а сальдо торгівлі вперше стало активним .Пасивний баланс зовнішньої торгівлі формувався внаслідок значного імпорту паливних ресурсів — нафти і природного газу. Він негативно впливає на розвиток економіки України, бо скорочує й без того обмежені валютні резерви держави.

У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітале- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту недосконала — понад 4/5 в ній складають сировинні товари та продукція первинної переробки.

Основу експорту складають чорні метали та вироби з них (прокат, труби), на які припадає понад 44% валютних надходжень від експорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.), сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає менше 13% від загального його обсягу.

Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%), насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

Зовнішньоторговельними партнерами України є приблизно 190 країн і територій. Майже половина всього обсягу експортно-імпортних операцій припадає на країни колишнього СРСР, насамперед Росію, яка є основним партнером у зовнішній торгівлі, а також Туркменістан, Білорусь, Молдову і Казахстан. Серед інших країн найбільше операцій здійснюється з Німеччиною, США, Туреччиною, Італією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

Слід зазначити, що важливим на сьогоднішній день для України є її вступ до СОТ. У цілому приєднання України до СОТ відповідає її стратегічним інтересам. По суті, воно означатиме кардинальний поворот від практики довільного встановлення та застосування державою правил економічної поведінки до поступового впровадження правил, визнаних на багатосторонній міжнародній основі. Цей крок може стати вирішальним у процесі становлення цивілізованого ринкового господарства в нашій країні, здійснення більш радикальних адміністративної і структурної реформ, прискорення інтеграції України у світові та європейські економічні й політичні структури.

Разом з тим слід зазначити, що вигоди від вступу країни до СОТ визначаються, у кінцевому підсумку, відносною конкурентоспроможністю вироблених товарів і послуг, яка перебуває в Україні на порівняно невисокому рівні. Зниження торгових бар'єрів стимулює зростання зовнішньоторговельного обороту як щодо експорту, так і щодо імпорту. Тобто вже незабаром можна відзначити, що якщо сумарне зростання експорту унаслідок вступу до СОТ виявиться більшим, ніж сумарне зростання імпорту – можна попередньо говорити про можливий виграш від вступу до СОТ.

На сьогодні комплексної оцінки наслідків приєднання України до СОТ поки що не зроблено. Така оцінка являє собою дуже складне завдання оскільки, зокрема, припускає: оцінку наслідків для тисяч товарних груп, оцінку міжгалузевих ефектів, оцінку з урахуванням майбутніх змін законодавства, тарифів і методів регулювання зовнішньої торгівлі з урахуванням вимог СОТ.

Помітне місце у міжнародній торгівлі України займає торгівля послугами: у 2000 р. їх експорт склав 3,5 млрд. дол., а імпорт — 1,4 млрд. дол. Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам, — транспортних послуг (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку, різних ділових, професійних та технічних послуг.

Кредитно-фінансові відносини. Україна, як держава з перехідним типом господарської системи, потребує значного фінансового забезпечення економічних реформ. З цією метою країна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком (СБ), Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР). Крім цього вона отримує позики і кредити від центральних і комерційних банків економічно розвинених країн — Німеччини, США, Італії, Франції, Японії та ін. В результаті формується державний борг України зовнішнім кредиторам, тому важливим завданням уряду є вміле його обслуговування.

У системі міжнародних кредитно-фінансових відносин дуже велике значення для країни має ввіз і вивіз капіталів. Україна виступає здебільшого імпортером капіталів, оскільки її можливості вкладати їх в економіку інших країн надзвичайно обмежені. Найбільш ефективними є прямі іноземні інвестиції в українську економіку, тобто вкладання закордонними компаніями, підприємствами, банками тощо капіталів у грошовій або товарній формі в конкретні галузі економіки, створення за їх участю високорентабельних спільних підприємств та організацій, які працюють на прибуток. Серед найбільших інвесторів України — США, Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Росія, Південна Корея, Кіпр, Швейцарія. Найпривабливішими галузями української економіки для іноземних капіталовкладників є харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка. Однак обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну поки що незначні: при загальній потребі не менше 40 млрд. дол. в економіку країни наразі вкладено 3,3 млрд. дол. закордонних інвестицій. Потенційних зарубіжних партнерів відлякує економічна й соціальна нестабільність у країні, відсутність стійкого інвестиційного законодавства, корупція серед державних чиновників тощо.

За участю іноземного капіталу в Україні створюються спільні підприємства, які характеризуються різною величиною статутного фонду, кількістю зайнятих працівників, профілем діяльності тощо.

Досить розвиненою і перспективною формою зовнішньоекономічної діяльності підприємств нашої країни є кооперування виробництва, що поширене здебільшого в машинобудуванні. Міждержавне кооперування — це встановлення тісних зв'язків між підприємствами різних країн, що спільно виготовляють певну продукцію. Такі великі комплекси, як Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську (випуск ракетоносіїв), Запорізький завод авіадвигунів "Мотор-Січ" чи Київський авіаційний завод ім. О. Антонова, мають численні виробничі зв'язки із партнерами з країн колишнього СРСР, насамперед, російськими підприємствами. Між ними налагоджується кооперування і в науково-технічній сфері.

В цілому Україна має значні перспективи розвитку різних форм міжнародного науково-технічного співробітництва: від підготовки зарубіжних спеціалістів у вищих навчальних закладах до участі у спільній зі США, Росією та Норвегією програмі "Морський старт" (запуск космічних кораблів з океану на базі українських ракетоносіїв "Зеніт").

Виїзд громадян України за її межі з метою відпочинку чи заробітку, як і в'їзд на її територію громадян інших країн з цією ж метою, супроводжується міждержавними валютно-фінансовими потоками, тому міждержавний рух туристів і робочої сили також належить до зовнішньоекономічних зв'язків. Щорічно українські курорти, будинки відпочинку, туристичні бази, дитячі табори, а також власники приватних будинків приймають сотні тисяч відпочиваючих із країн колишнього СРСР, насамперед Росії й Білорусі. Найбільше їх приваблюють Чорноморсько-Азовське узбережжя, особливо Південний берег Криму, а також Карпати. Через низький рівень обслуговування притік іноземних туристів в Україну із-за меж колишнього СРСР надзвичайно низький. Здебільшого громадяни цих країн здійснюють ділові поїздки в Україну. Натомість зростає кількість українських громадян, які відпочивають у країнах Середземномор'я (Туреччина, Кіпр, Іспанія, Франція, Італія), країнах Середньої Європи, Америки.

Україна стала значним постачальником робочої сили в Росію, постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польщу, Чехію), економічно розвинені країни Південної і Західної Європи (Італію, Іспанію, Португалію, Грецію, Німеччину, Великобританію та ін.). Як трудові мігранти, немало громадян України потрапляють в Ізраїль, США, Канаду, Аргентину, Австралію тощо. За офіційними даними за межами країни на заробітках перебуває понад 5 мільйонів українців: багато з них нелегально і без гарантованого робочого місця.

Масова трудова еміграція з України є в наш час надзвичайно болісним і суперечливим явищем. З однієї сторони, вона до певної міри розв'язує проблему безробіття в Україні, приносить грошові надходження в країну. З іншого — заробітчанство за кордоном нерідко нівечить долі людей, піддає ризику їх здоров'я і навіть життя.

З України виїжджає працездатне населення, значна частина якого є висококваліфікованими спеціалістами. Докорінно змінити цю ситуацію може розвиток вітчизняної економіки, підняття рівня доходів населення.

Ставши учасником міжнародного поділу праці, Україна прагне зайняти в ньому гідне місце, розвивати з іншими країнами взаємовигідні партнерські стосунки, активніше інтегруватися у світове господарство. Одним з основних завдань зовнішньоекономічної діяльності країни є входження у глобальні та регіональні валютно-фінансові й торговельно-економічні організації. Україна вже є членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також подала заявку на вступ до Світової організації торгівлі (СОТ). Участь у ній дає можливість бути рівноправним партнером на світових ринках товарів і послуг. Однак нерозвинутість ринкових механізмів української економіки поки що гальмує входження країни в СОТ. Перспективними напрямками регіонального економічного співробітництва України є східний (країни колишнього СРСР), південний (країни Причорноморського регіону) і західний (країни Центральної і Західної Європи). Міждержавні торговельно-економічні об'єднання в регіонах створюються для активізації зовнішньоекономічних зв'язків між їх учасниками. Це відбувається в результаті зняття митних перешкод на шляху руху товарів і послуг, формування зон вільної торгівлі тощо.

Після розпаду СРСР усі колишні радянські республіки, крім Естонії, Латвії та Литви, сформували Співдружність Незалежних Держав (СНД). У її рамках країни намагалися відновити втрачені і налагодити нові економічні зв'язки, однак на принципово новій, рівноправній, основі. З цією метою у 1993 р. ряд держав підписали Договір про Економічний союз країн СНД, відповідно до якого пропонувалося формування єдиного економічного простору, де б міждержавні відносини будувалися на ринкових засадах.

Однак через численні протиріччя в економічних інтересах різних країн СНД створення такого простору поки що проблематичне. Україна в 1994 р. увійшла до Економічного союзу країн СНД на правах т. зв. асоційованого члена, тобто зі згодою брати участь лише в тих проектах Економічного союзу, які не обмежують її прав.

Окремі країни на території колишнього СРСР об'єднуються в менші регіональні угруповання, як, наприклад, Євразійський економічний союз — ЄврАзЕС (митний союз п'яти країн: Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану) чи ГУУАМ. Остання організація, до якої входять Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова, офіційно створена у 2001 р. Економічне й науково-технічне співробітництво між країнами, заради якого створювалось дане угруповання, ще не набуло належного рівня. Одним із перспективних завдань ГУУАМ є також спільні дії щодо створення Євразійського транспортного коридору, в т. ч. для перекачування нафти із Прикаспійського регіону в країни Європи.