Сутність заробітної плати, її подвійність

Одночасне застосування грошових і натуральних виплат веде до появи змішаної форми оплати, елементами якої можуть виступати й інші форми розрахунків. Зокрема, як компенсація за роботу у вихідні і святкові дні, виконання надурочних робіт широкого застосування набули відгули або додатково оплачувані відпустки, через які певною мірою реалізувалась ідея стимулювання вільним часом. З розширенням права власності трудових колективів в системах оплати праці використовуються також можливості закріплення за працівниками на правах власності паїв, акцій трудового колективу тощо.

В умовах дефіцитної економіки застосування змішаних форм заробітної плати, насамперед,з використанням у вигляді натуральної оплати товарів обмеженої пропозиції, нерідко пов’язується з престижністю робочого місця, оскільки забезпечувало робітникам економію вільного часу на пошуки і придбання цих товарів, а в період ажіотажного попиту – також і можливість більш ефективного використовування заробітку на задоволення життєвих потреб.

Оцінюючи тенденції  до змін у співвідношенні форм заробітної плати перехідного періоду за видами розрахунків з працівниками, необхідно зазначити, що інфляційні процеси завжди відігравали роль одного із головних каталізаторів прискорення таких змін.

В умовах масової  зупинки виробництва дедалі більшого поширення набуває одна із специфічних  форм взаєморозрахунків з працівниками, якою є додаткові відпустки чи так звані неявки з дозволу і ініціативи адміністрації. В 1994р. у відпустках без збереження заробітної плати в промисловості України перманентно перебуває понад третини працівників. Ще понад 15% працюють в режимі неповного дня (тижня). Ці феномени прихованого безробіття на перший погляд важко пов’язати безпосередньо з еволюцією форм заробітної плати у перехідний період. Але стійка незайнятість на основній роботі при потребі у засобах існування та за наявності часу неминуче змушує умовно вивільнену робочу силу шукати альтернативний заробіток, що часто знаходиться за межами офіційної економіки..

Величина заробітної плати поряд з оцінкою матеріального  становища трудящих багато в чому визначає стан економіки, ступінь її розвитку і місце на світовому ринку товарів. В цьому проявляється подвійність зарплати як соціальної і економічної категорій. З одного боку , вона відбиває розміри індивідуальної зарплати, з якої видно, наскільки вона забезпечує людині певний рівень життя, з другого показує витрати на відтворення робочої сили.

Особливість заробітної плати як економічної категорії  полягає в можливості робити висновок за її величиною про розвиненість економіки в цілому. Більш висока зарплата, як правило, в економічно розвинених країнах.. Великий асортимент споживчих товарів і послуг, що виробляється там, має бути максимально спожитий, це і забезпечується високим рівнем доходів трудящих. Інша ситуація в економічно відсталих країнах, до яких потрапила сьогодні і Україна. Зниження оплати праці і її рівня збігається з початком економічного реформування.

Відбулось послаблення  зв’язку між зарплатою і продуктивністю праці, яке значною мірою було викликано тим, що на величину зарплати почали впливати такі чинники, як інфляція, зміна структури виробництва, нестабільність економічного стану підприємств, високий ступінь монополізації виробництва, приватне, непередбачене інвестування, комерційні зв’язки, різні форми власності і оплати праці. Цьому сприяло, крім усього іншого, і погіршення структури зарплати в основних галузях виробництва: знизилася частка тарифу, зменшилась питома вага заробітної плати в основних доходах населення (з 70% в 1992р. до 55% в 1997р.). В доходах трудящих першочергову роль почали відігравати замість виробничих інші чинники ( побічні заробітки, присадибне господарство, комерція, участь у бізнесі). Зв’язок ефективності праці з його оплатою порушився. Достатньо вказати, що питома вага робітників, які суміщають додаткову роботу з роботою на державних підприємствах, за останні роки перевищила 40%.

Якщо порівняти  рівень заробітків у державному і  приватному секторах, то вони, як правило, не на користь державного (з різницею в 20%)

Уряд останніми  роками обмежував зарплату, припинивши її індексацію і встановивши контроль над регулюванням фонду споживання шляхом зниження мінімальних розмірів заробітної плати. До того ж і гіперінфляція, що відбулась в 1993р., різко знизила реальну зарплату , а також її мінімальний розмір: до середини 1994р. середня зарплата працівників була нижче прожиткового мінімуму. Якщо в 1991р. вона становила 53% середньої, то в 1994р. насилу досягла 7%. З 9.1 млн. працівників у червні 1997р. 20.4% їх чисельності була нижче межі бідності (71грн.), питома вага працівників, яким нараховано до 105 грн., дорівнювала 42.3% .

З цих цифр можна бачити, що основна маса працівників, як і раніше, знаходиться близько від межі зубожіння.[9]

У період економічної  трансформації істотно змінились  і функції заробітної плати. Як економічна категорія заробітна плата майже  перестала виконувати функції відтворення робочої сили і стимулювання праці. У процесі проведених реформацій заробітна плата перетворилась на різновид соціальної допомоги, що зовсім не сприяє ані становленню економіки, ані благополучному життю трудящих

За рівнем середньої зарплати у країнах СНД Україна нині стабільно займає одне з останніх місць.

Неблагополуччя  в нашій системі оплати праці  видно також із співвідношення мінімальної  і максимальної зарплат, яке до кінця 1996р. склало 1:12, в той час як у  розвинених країн Європи воно дорівнює 1:3 або 1:4.

Виникли диспропорції між заробітною платою і зайнятістю. Між реальною заробітною платою і зайнятістю в галузях економіки країни останнім часом, відсутня пряма залежність. Так зниження реальної зарплати за період 1991-1997 рр. Більш ніж на 60% щодо 1990 р. зумовило зменшення чисельності робітників і службовців, зайнятих у галузях економіки, на 34%. Такий розрив у цих показниках став можливий тому, що вплив заробітної плати на зайнятість ослаблюється дією низки чинників. По-перше, у багатьох підприємств не завжди є фінансові можливості виплачувати працівникам, що звільнюються, двомісячну допомогу. По-друге, підприємство прагне зберегти кваліфіковані кадри, сподіваючись у майбутньому на стабілізацію економіки і поновлення виробництва. По-третє, стримуючим є морально-етичний чинник, оскільки ті, що звільнилися, не матимуть навіть мінімальних заробітків, необхідних для елементарного задоволення потреб.

Аналіз тенденцій  заробітної плати і ринку праці  показує, що зарплата не виконуючі свої основні функції (відтворювальну, регулюючу, мотиваційну і стимулюючу), виконує інші функції, зумовлені особливостями перехідного періоду, а саме: збереження зайнятості, попередження безробіття ціною зниження реальної зарплати; перерозподілу зайнятих за секторами економіки, її галузями і регіонами; зростання нелегальної діяльності й вторинної і навіть третинної зайнятості; посилення конкуренції на ринку праці; підвищення мобільності робочої сили.

Отже заробітна  плата певною мірою виконує деякі  свої ринкові функції, впливаючи на динаміку попиту і пропозиції на ринку праці. Специфіка організації й диференціація заробітної плати в умовах перехідної економіки зумовила її своєрідну роль як регулювальника ринку праці.

Ситуація яка  склалась на ринку праці, тобто мінімальна ціна послуг робочої сили, на сьогоднішній день викликає підвищений інтерес іноземних інвесторів. Це, в свою чергу , сприяє організації нових робочих місць і скороченню чисельності безробітних. Не отримуючи на підприємстві зарплату, люди виїжджають на заробітки в інші країни.

Негативною  є тенденція до фактичної деградації кваліфікованої робочої сили. Як показують статистичні данні в галузях, що визначають науково-технічний прогрес і наукоємне виробництво, заробітна плата персоналу є найнижчою. Так, у машинобудуванні питома вага середньої зарплати у промисловості знизилась з 101,1% у 1990 р. до 67.2% у 1997 р., а в сфері науки й наукового обслуговування з 126.6 до 112.2%. Водночас частка персоналу цих галузей в персоналі промисловості знизилися за цей самий період відповідно з 35.0 до 28.1% і з 7.8 до 5.3%.

Гострою соціально-економічною  проблемою в Україні залишається  заборгованість із заробітної плати  і соціальних виплат.

Не виплата  заробітної плати спостерігається  рідше у галузях, що пристосувалися до ринкових умов, таких як енергетика, виробництво споживчих товарів та послуг, фінансова сфера та інше. Заборгованість заробітної плати віддзеркалює, з одного боку, фінансову слабкість уряду і підприємств, з іншого - становище на ринку праці. Великі державні підприємства, що зберігають свої колективи і не виробляють попереднього обсягу виробництва, не зможуть виплачувати своїм працівникам заробітну плату. Такий процес стає небезпечним і може довго тривати. На зміну системі, за якої підприємства вважали, що платять заробітну плату, а робітники - що працюють, прийшла система, за якої адміністрація підприємств робить вигляд, що їй потрібні робітники, а робітники вважають себе працюючими. Створилась ситуація прихованого безробіття. Працівники зберігають свої зв’язки з підприємствами переважно лиши для того, щоб отримувати певні пільги і послуги, що надаються їм як працівникам цього підприємства, але заробляють на життя в інших організаціях. За таких умов зменшення заробітної плати на державних підприємствах є закономірним для ринкової економіки, що набуває форму її невиплати. Нерідко оплата праці на підприємствах відбувається різними продовольчими і промисловими товарами, такими як борошно, цукор, крупа, консерви, горілка, одяг, білизна, нитки, цегла, люстри, електротовари, причому як ті, що виробляються на підприємстві, так і отримані за реалізовану продукцію і надані послуги, в результаті бартеру з іншими підприємствами. За таких умов не можна проконтролювати ціни на продукцію, а тим більше визначити ціну праці й зовсім важко порівнювати оплату праці між підприємствами, галузями, регіонами.

В умовах позбавлення  міністерської та міжвідомчої опіки  над підприємствами і організаціями  спроби про індексувати заробітну плату і визначити мінімальну заробітну плату при високій інфляції призвели до таких негативних явищ: по-перше, мінімальна зарплата стала мати декларативний характер і втратила свою сутність як певного масштабу для оцінки низької кваліфікованої праці; по-друге, міжгалузеві співвідношення між високою і низькою заробітною платою поглибились і досягли 5.2 – 9.4 рази в 1993 – 1997 рр. У результаті середньомісячна заробітна плата втрачала свою споживчу вартість для працюючих забезпечувати їхні потреби навіть на мінімальному рівні. Водночас спостерігались і позитивні явища. На зміну старому стереотипу в оплаті праці проклав собі дорогу новий: галузева оплата праці стала адаптуватися до умов ринку; психологія працюючих змінювалась і стало зрозумілим, що заробітну плату не просто видають, а її треба заробляти.

Оплата праці в тих галузях, що орієнтуються на ринок ( у фінансово-банківській сфері, паливно-енергетичному комплексі) значно зросла, тим часом як у машинобудуванні, легкій промисловості, за виробничими видами побутового обслуговування, у соціально-культурній сфері знизилися. Трудовий потенціал також знецінився, оскільки спеціалізація багатьох працівників з вищою і середньою спеціальною освітою в ринкових умовах і за умов спаду виробництва виявились або непотрібною, або застарілою.

Співвідношення  між високою, середньою і низькою заробітною платою працівників (на місяць за галузями народного господарства) в грудні 1993-1997 рр. Свідчить про зниження темпів зростання високої заробітної плати. Співвідношення між середньою і низькою заробітною платою залишаються постійними, тобто у тих галузей, що пов’язані із кінцевим споживанням (лісовій, деревообробній і целюлозо – паперовій, легкій промисловості, сільському господарстві, громадському харчуванні, галузях соціальної сфери), політика оплати праці протягом 1995 – 1997 рр. Не змінювалась. У низькооплачуваних галузях у період стабілізації зберігалась заробітна плата, нижча за межу малозабезпечуваності або трохи перевищувала її.

Підтримування відносно постійних співвідношень між високою, середньою і низькою заробітною платою є однією із причин значної диференціації в рівні життя населення, і гальмом до структурної перебудови в економіці. Ця пропорція і надалі, як показує світовий досвід, має зменшуватися і насамперед за рахунок тих галузей, що мають заробітну плату меншу за межу малозабезпеченості, щоб зберегти їх як необхідну ланку в задоволенні потреб населення і остаточно не вивести з ладу (і таким способом підпорядкувати міжгалузеву диференціацію в оплаті праці, структурній перебудові економіки). Така політика співзвучна зменшенню дотацій із бюджету на підтримку галузей монополістів і галузей, що мають диференціальну ренту, вирішенню питань про мінімальну оплату праці й значно меншу диференціацію в оплаті праці.

Удосконалення соціально-трудових відносин, політика грошових доходів населення повинні ґрунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути ті диспропорції, які є нині на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці. Оплата праці зайнятих має бути початком нового циклу відтворення, а не призводити до занепаду виробництва і створення фундаменту ринкових відносин на хиткому ґрунті. На цьому етапі суспільного розвитку треба впроваджувати, як принцип нових економічних відносин, ту ціну на працю, що відповідає її реальній вартості. Збільшити ціну на працю можна за рахунок зменшення матеріальних та інших витрат, які в структурі витрат у 1996 р. дорівнювали відповідно 60 і 14%, а також зменшення відрахувань і податків.

Розділ 4. Основні напрямки поліпшення організації оплати праці.

Згідно з  чинним законодавством України форми, системи і розміри оплати праці встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі. Ця законодавча норма надає підприємствам значної свободи дії, проте й покладає на них велику відповідальність, адже ефективність праці цілком визначається тим, наскільки правильно спеціалісти організують стимулювання діяльності персоналу.

Чинна досі система оплати праці не була зорієнтована на ринкові умови господарювання, неминуче породжувала “зрівнялівку” в оплаті праці, призводила до зниження стимулюючого потенціалу мотивації до праці, не заохочувала кращих і економічно не карала недбалих працівників. Вона недостатньо пов’язана з кінцевими результатами роботи працівника і всього підприємства загалом, його структурних підрозділів. Найперше це стосується працівників, які обіймають однакові посади або мають однакові розряди, але у них різні результати праці.

Відновлення стимулюючої  ролі заробітної плати з метою  посилення мотивації до праці  стає нагальною необхідністю, активним важелем у майбутньому механізмі мотивації до праці, який спонукатиме працівників поліпшувати результативність праці, підвищувати ефективність реалізації накопиченого трудового потенціалу. Це особливо важливо в сучасних умовах, зорієнтованих на ринковий механізм господарювання. Для цього слід розробити систему стимулювання, яка б посилювала мотивацію до праці на рівні своєї власної праці (працівника, бригади, цеху) і підприємства загалом.

Вітчизняні  економісти доклали багато зусиль для  розробки та впровадження нових систем матеріального стимулювання праці. Разом з колегами з інших країн СНГ вони наполегливо шукали шляхів підвищення ефективності виробництва і робили це також через механізм розподілу знову створеної вартості як одного з елементів системи стимулів до продуктивності праці.