Сутність, класифікація та взаємодія економічних інтересів

Ще більш незацікавленими в  переливі капіталу виявляються наймані  робітники, інтереси яких пов'язані  з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "проїдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва. У США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.

У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:

а) віддзеркалювати сутність економічної  системи, найхарактерніші риси її;

б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи. 
Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме - особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки - її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника.

Інтерес споживача спонукає виробника  до певних дій - до виробництва необхідної продукції належної якості і з  прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати  нові технології, засоби виробнцтва, наймати  кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує релізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства).

Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.

Основним інтересом планової форми  економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації  власників засобів виробництва  і асоціації робітників. Цей інтерес  відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну в умовах адміністративно-командної системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.

В адміністративно-командній економіці  існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет  перед регіональними, регіональні - перед колективними, колективні - перед особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

Підпорядкування особистих інтересів  колективним та державним запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка проголошувала, що людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий інтерес.

Проте в реальній дійсності абсолютизація  суспільного інтересу призвела до абсолютизації  державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане, другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній економіці призвело до серйозних збоїв в економіці і утворило гальма її розвитку:

1) позбавило людину економічних  стимулів до праці;

2) породило психологію утриманства;

3)обумовило ігнорування особистих  інтересів працюючих, економічну  залежність їх від держави;

4) призвело до деформації уявлень  про шляхи реалізації особистого  інтересу - значна частина членів  суспільства вбачала їх не  в особистій ефективній праці,  а в перерозподілі суспільного  продукту.

По-друге, процес ототожнення суспільного  інтересу з державним, а останнього - з груповим інтересом правлячої еліти - партійно-державної бюрократії створив умови для першочергового задоволення саме останнього інтересу. Фактичне ж підпорядкування особистих інтересів працюючих інтересам партійно-державної бюрократії обумовило специфічну експлуатацію останньою більшості членів суспільства.

Примат інтересів партійно-державної  бюрократії виявився і під час  перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись  розв'язати суперечність між фактичним привласненням нею суспільних засобів виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них, першою включилася в процеси роздержавлення та приватизації, найбільше вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала тягар інфляції, безробіття і зубожіння.

З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні створює  певні умови для активізації  економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задоволення особистих інтересів незначної частини суспільства методами, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.

З другого боку, держава (передусім  завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а та 
кож гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері "тіньової економіки".

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих  інтересів і суспільного інтересу в цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої  на вирішення проблем, властивих  певному етапу економічного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес  суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму".

 

 

 

 

  

 

 

  

 

 

 

Розділ 3. Споживче благо як засіб  задоволення потреб

 

 

 

Споживання - використання виробленого в суспільстві продукту для задоволення різних потреб: індивідуальних і колективних, індивіда і родини, виробничих і особистих. Споживання є заключною фазою процесу відтворення й органічно пов'язане з виробництвом, розподілом і обміном.

Споживання розрізняється в  залежності від характеру задоволення  потреб, виду споживчих благ і способу  задоволення потреб. Органічно зв'язано з виробництвом і стимулює його розвиток. Визначає рівень і структуру виробництва, оскільки останнє існує в кінцевому рахунку заради споживання.

Слід відмітити, що блага - засоби задоволення людських потреб.

Блага поділяються:

- за натуральними  характеристиками - на продукти і послуги;

- за ступенем  далекості від кінцевого споживання - на споживчі блага і ресурси; 

- за тривалістю  використання - на короткострокові  і довгострокові; 

- за характером  споживання - на приватні і суспільні. 

Задоволення потреб індивіда і домогосподарства (родини) шляхом використання виробленого суспільного продукту є особистим  споживанням. Це найбільш важлива сфера життя будь-якого суспільства, на яку витрачається значна частина національного доходу. Особисте споживання складається з численних матеріальних благ - продуктів харчування, непродовольчих товарів, матеріальних послуг. При цьому споживчий вибір визначається корисністю товару. Головними обмежниками особистого споживання виступають розмір доходу і ціна товару.

Взаємозалежність між грошовими доходами родини і структурою споживання була встановлена ще в XIX в. Е. Енгелем. Він вивів закономірність, відповідно до якої в міру росту рівня життя все менша частка доходів витрачається на продовольчі товари. Тому по частці витрат родини на харчування нерідко судять про рівень добробуту окремих соціально-демографічних і соціально-дохідних груп населення і навіть порівнюють рівень життя населення різних країн. За багатьма ознаками цей показник більш точний, ніж середньодушеве споживання, тому що останнє не враховує національних традицій споживання, кліматичних, культурних і інших умов.

У 90-х рр. XX ст. в Україні в зв'язку зі зниженням  реальних доходів населення відбулося  різке збільшення частки витрат населення  на харчування. Вона досягала біля половини, а в окремі роки більше половини усіх витрат домашніх господарств у середньому по країні. Мала місце і досить сильна регіональна диференціація. Загальний характер соціально-економічного розвитку країни, що переживала глибоку кризу, обумовив ріст диференціації цієї частки в групах з різним рівнем доходів. У самої низькодоходної групи вона складала майже 70 відсотків, а в самої високоприбуткової - 40 відсотків. У той же час у США, Канаді і Японії в цей же період частка витрат на харчування знаходилася в межах усього лише 10-15 відсотків.

Висока частка витрат на харчування в українського населення в 90-і рр. XX ст. супроводжувалася погіршенням якості харчування в  домашніх господарствах. Так, різко  скоротилося споживання фруктів  і ягід (на 20 відсотків), м'яса і м'ясопродуктів (на 25 відсотків), яєць (на 25 відсотків), молока і молочних продуктів (на 40 відсотків). Інакше кажучи, мала місце деградація структури споживання продовольчих товарів.

Динаміка рівня  і структури особистого споживання оцінюється на основі споживчих кошиків різного призначення. Такі кошики маються для оцінки прожиткового мінімуму, вартості так називаного набору 25 основних продуктів харчування, для виміру індексу споживчих цін, розрахунку так званих раціональних норм споживання. Джерелом інформації про особисте споживання у нашій країні служать вибіркові обстеження бюджетів домашніх господарств. Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств складаються зі споживчих витрат, вартості натуральних надходжень продуктів харчування і вартості наданих у натуральному вираженні дотацій і пільг.

Використання  різних матеріальних засобів (основних фондів, сировини, матеріалів і т.д.) і найманої робочої сили в процесі  виробництва є виробничим споживанням. Найбільш важлива його частина - споживання основного капіталу, коли в результаті фізичного, морального зносу або ушкодження відбувається зменшення його вартості. У рамках регулювання економіки держава може прибігати до прискореної амортизації основного капіталу як міри податкового регулювання. Ресурси продовольчого ринку в Україні використовуються також на особисте і виробниче споживання. Наприклад, у 2000 р. 91 відсоток м'яса був використаний на особисте споживання і 1,5 відсотка - на виробниче (інше споживання склали запаси).

Ряд дослідників  виділяє невиробниче споживання як усю сферу остаточного споживання споживчих товарів і послуг. Вони видіяляють з нього особисте споживання і споживання по задоволенню загальних  суспільних потреб. До останнього відносяться  потреби в управлінні, науці, обороні, суспільного порядку, охороні навколишнього середовища і т.д.

Аналіз взаємодії  потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву  маржиналізм [marginal - граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс). 
Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

1. В умовах  стабільної економіки кожна людина  прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут - максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти  цієї мети, покупець виключно  суб'єктивно оцінює нагальність  тієї чи іншої потреби, інтенсивність  її. Відповідно до цих оцінок  він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення  суб'єктивних оцінок використовують  явище спадної граничної корисності  споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.

Правило, за яким можна оптимізувати задоволення  потреб, полягає в такому розподілі  грошового доходу споживача, при  якому 
останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена).

 

    Гранична корисність  продукту А                Гранична корисність продукту  Б